	стор.
Вступ	3
1. Природа процесу прийняття рішень
1.1 Організаційні рішення	5
1.2 Компроміси	6
1.3 Підходи до прийняття рішень	7
2 Раціональне розв'язання проблем. Етапи раціонального розв'язання проблем
2.1 Діагностика проблеми	9
2.2 Формулювання обмежень і критеріїв прийняття рішень	10
2.3 Визначення альтернатив	11
2.4 Оцінка альтернатив	12
2.5 Вибір альтернативи	13
2.6 Реалізація	13
2.7 Зворотний зв'язок	14
3. Інші чинники, що впливають на процес прийняття рішень
3.1 Помилки процесу прийняття рішень.	15
3.2 Особисті оцінки керівника	15
3.3 Середа прийняття рішень	16
4 Методи прийняття рішень.
4.1 Моделі і методи прийняття рішень.	20
4.2 Вимоги до методів прийняття рішень.	22
Висновки	24
Список літератури	25

Вступ Менеджером можна назвати людину тільки тоді, коли він ухвалює організаційні рішення або реалізовує їх через інших людей. Прийняття рішень - складова частина будь-якої управлінської функції. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керівник, формулюючи цілі і домагаючись їх досягнення. Тому розуміння природи прийняття рішень надзвичайно важливе для всякого, хто хоче досягнути успіху в мистецтві управління. Прийняття рішень є важливою частиною будь-якої управлінської діяльності. Завдяки процесу прийняття рішень здійснюється координація діяльності компанії - головна функція менеджера. Розглянемо цей процес. Прийняття рішення являє собою свідомий вибір серед варіантів, що є або альтернатив напряму дій, що скорочують розрив між теперішнім часом і майбутнім бажаним станом організації. Таким чином, даний процес включає в себе багато різних елементів, але неодмінно в ньому присутні такі елементи, як проблеми, цілі, альтернативи і рішення - як вибір альтернативи. Даний процес лежить в основі планування діяльності організації. План - це набір рішень по розміщенню ресурсів і напряму їх використання для досягнення організаційних цілей. У управлінні організацією прийняття рішень здійснюється менеджерами різних рівнів і носить більш формалізований характер, ніж це має місце бути в приватному житті. Справа в тому, що тут рішення торкається не тільки однієї особистості, частіше за все воно відноситься до частини або до цілої організації, і тому підвищується відповідальність за прийняття організаційних рішень. У зв'язку з цим виділяють два рівні рішень в організації: індивідуальний і організаційний. Якщо у першому разі управлінця більше цікавить сам процес, його внутрішня логіка, то у другому - інтерес зсувається в сторону створення відповідного середовища навколо цього процесу. - Прийняття рішень є центральним елементом управлінської діяльності, по відношенню до якого всі інші можуть розглядатися як допоміжні. Далі під прийняттям рішень ми будемо розуміти особливий вид людської діяльності, направлений на вибір кращої з альтернатив, що є. Це визначення вказує на три необхідних елементи процесу вибору: - проблема, що вимагає дозволу; - людина або колективний орган, що ухвалює рішення; - декілька альтернатив, з яких здійснюється вибір. Метою написання даної роботи є аналіз, розгляд процесу прийняття рішень для більш глибокого розуміння його суті. У роботі будуть розглянуті типи рішень, що приймаються керівниками, способи, що використовуються, наукові методи підвищення ефективності цього процесу і основні чинники, які необхідно враховувати при прийнятті управлінських рішень. 1. Природа процесу прийняття рішень 1.1 Організаційні рішення Прийняття рішень відбивається на всіх аспектах управління. Це частина щоденної роботи керівника, яка залежить від рівня управління, на якому він знаходиться. Рішення це вибір альтернативи Якщо в житті прийняте рішення відбивається на тій людині який його прийняв і на його навколишніх, то від рішення менеджера залежить доля підприємства і людей працюючих на ньому. Тому технологія прийняття управлінського рішення - це більш систематизований процес. Відповідальність за прийняття важливих організаційних рішень велика особливо на верхніх ешелонах управління. Хоч топ-менеджери безпосередньо не пов'язані з виробництвом, а займаються переважно стратегічним управлінням підприємства, однак саме такі рішення дозволяють підприємствам закріпиться на ринку, зайняти певну нішу, стати лідером ринку. Помилки топ-менеджерів можуть привести до величезних збитків і банкрутства. Тому, очевидно, велику частину заробітку топ-менеджера це плата за підвищену відповідальність. Тому керівник не повинен ухвалювати необдуманих рішень, він повинен діяти раціонально, спираючись як на власний досвід, так і на наукові дослідження в цій області. ОРГАНІЗАЦІЙНЕ РІШЕННЯ - це вибір, який повинен зробити керівник, щоб виконати обов'язки, зумовлені ним посадою, тому найбільш ефективним організаційним рішенням з'явиться вибір, який буде насправді реалізований і внесе найбільший внесок в досягнення кінцевої мети. Запрограмовані рішення - результат реалізації певної послідовності кроків або дій, подібних тим, що приймаються при рішенні математичного рівняння. Визначивши, яким повинне бути рішення, керівництво знижує імовірність помилки, а також економить час, який пішов би на вибір альтернатив. Керівництво часто програмує рішення під ситуації, що повторюються з певною регулярністю. У ULIM-e, наприклад, якщо з'ясовується, що у студента більше пропусків по семінарах, чим 10%, то його не допускають до здачі екзамена (заліку) поки не сплатить пропуски і т.п. Бажано, щоб процедура була прийнята органами, що виконують дані процедури, була обгрунтована, зрозуміла, навіть, можливо, знадобиться, щоб в процесі вироблення критеріїв даної методи брали участь в тому числі і ті, хто цією методологією користується. Незапрограмовані рішення. Рішення цього типу потрібні в ситуаціях, які в певній мірі нові, внутрішньо не структуровані або зв'язані з невідомими чинниками. Оскільки зазделегідь неможливо скласти конкретну послідовність необхідних кроків, керівник повинен приймати рішення на основі інших критеріїв. Він повинен також стимулювати ініціативність у нижчестоячих менеджерів, які будуть приймати рішення, що входять в їх компетенцію. До числа незапрограмованих можна віднести рішення наступного типу: якими повинні бути меті організації, як поліпшити продукцію, як удосконалити структуру управлінського підрозділу, як посилити мотивацію підлеглих. На практиці більшість рішень це солянка з інструментів, необхідних для прийняття запрограмованих або не запрограмованих рішень. 1.2 Компроміси Дуже часто трапляється, що прийняте рішення нарівні з позитивним моментом має і негативні наслідки для окремих частин підприємства. Не просто знайти рішення що не має негативних наслідків. Тому необхідно враховувати можливі наслідки управлінського рішення для всіх частин організації. Ефективно працюючий керівник розуміє і приймає як факт те, що вибрана ним альтернатива може мати недоліки, можливо, значні. Він ухвалює дане рішення, оскільки, з урахуванням всіх чинників, воно представляється найбільш бажаним з точки зору кінцевого ефекту.

1.3 Підходи до прийняття рішень

Можна не вчитися менеджменту і взагалі не вчитися і ухвалювати рішення, але важко ухвалити хороше рішення. Прийняття рішень психологічний процес. Тому способи, що використовуються керівником для прийняття рішень варіюють від спонтанних до високологічних. Але головне, що допомагають Менеджеру в прийнятті рішень знання і досвід. Загалом, можна затверджувати, що процес прийняття рішень має інтуїтивний, заснований на думках або раціональний характер. ІНТУЇТИВНІ РІШЕННЯ. Чисто інтуїтивне рішення - це вибір, зроблений тільки на основі відчуття того, що він правильний. Те, що ми називаємо «осяянням» або «шостим почуттям», і є інтуїтивні рішення. У складній організаційній ситуації можливі тисячі варіантів вибору. У Менеджера, який покладається виключно на інтуїцію, з точки зору статистики шанси на правильний вибір без якого-небудь додатку логіки невисокі. РІШЕННЯ, ЗАСНОВАНІ НА ДУМКАХ. Це вибір, зумовлений знаннями або накопиченим досвідом. Людина використовує знання про те, що трапилося в схожих ситуаціях раніше, щоб спрогнозувати результат альтернативних варіантів вибору в існуючій ситуації. Спираючись на здоровий глузд він вибирає альтернативу, яка принесла успіх в минулому. Думка, як основа організаційного рішення корисно, оскільки багато які ситуації в організаціях мають тенденцію до частого повторення. У цьому випадку раніше прийняте рішення може спрацьовувати знов не гірше, чим раніше (ця основна перевага запрограмованих рішень. Оскільки рішення на основі думки приймається в голові керівника, вона володіє таким значним достоїнством, як швидкість і дешевизна його прийняття. Ймовірно, більш важливо, що однієї лише думки буде недостатньо для прийняття рішень, коли ситуація унікальна або дуже складна. Думку не можна співвіднести з ситуацією, яка дійсно нова, оскільки у керівника відсутній досвід, на якому він міг би заснувати логічний вибір. У складній ситуації думка може виявитися поганою, оскільки чинників, які необхідно врахувати, дуже багато для «неозброєного» людського розуму і він не в змозі їх все охопити і зіставити. Оскільки думка завжди спирається на досвід, надмірна орієнтація на останній зміщає рішення в напрямах, знайомих керівникам по їх колишніх діях. Через таке зміщення керівник може упустити нову альтернативу, яка повинна була б стати більш ефективною, ніж знайомі варіанти вибору. Ще один важливий момент, що керівник, понадміру привержений думці і накопиченому досвіду, може свідомо і несвідомо уникати використання можливостей вторгнення в нові області, а така боязнь нових сфер діяльності може закінчитися катастрофою. Адаптація до нового і складного, очевидно ніколи не буде простою справою. Не можна виключити небезпеку невдачі через прийняття поганого рішення. Однак в багатьох випадках керівник може істотно підвищити імовірність правильного вибору, підходячи до рішення раціонально. РАЦІОНАЛЬНІ РІШЕННЯ. Головна відмінність між рішеннями раціональними і заснованими на думках в тому, що перші не залежать від минулого досвіду. Раціональне рішення влаштовується за допомогою об'єктивного аналітичного процесу. 2 Раціональне розв'язання проблем. Етапи раціонального розв'язання проблем Розв'язання проблем, як і управління, - процес. Для розв'язання проблеми потрібне не одиничне рішення, а сукупність виборів. Можна виділити декілька етапів прийняття рішення, фактичне число яких визначається самою проблемою. 2.1 Діагностика проблеми На цьому етапі відбувається визначення або діагноз проблеми. Існую два способи розгляду проблеми. Згідно з одним, проблемою вважається ситуація, коли поставлені цілі не досягнуті. Тобто менеджер дізнається про проблему тому, що не трапляється те, що повинне було трапитися. Потім при прийнятті певних рішень згладжуються відхилення від норми. Однак дуже часто керівники розглядають як проблеми тільки ситуації, в яких повинне щось статися, але не сталося. Повністю визначити проблему часто важко, оскільки всі частини організації взаємопов'язані. У великій організації можуть існувати сотні взаємозв'язків. Тому правильно визначити проблему значить наполовину вирішити її. Хоч це не зовсім так. Діагноз проблеми сам по собі стає процедурою з декількох кроків з прийняттям проміжних рішень. Перша фаза в діагностуванні складної проблеми усвідомлення і встановлення симптомів ускладнень або можливостей, що є. Виявлення симптомів допомагає визначити проблему в загальному вигляді. Це сприяє також скороченню числа чинників, які потрібно враховувати застосовно до управління. Однак загальний симптом типу низької рентабельності зумовлений багатьма чинниками. Тому, як правило, доцільно уникати негайної дії для усунення симптому, до чого схильні деякі керівники. Менеджер повинен глибоко проникнути в суть для виявлення причин неефективності організації. Для виявлення причин виникнення проблеми необхідно зібрати і проаналізувати внутрішню і зовнішню (відносно організації) інформацію, що вимагається. Таку інформацію можна збирати на основі формальних методів, використовуючи, наприклад, поза організацією аналіз ринку, а всередині неї комп'ютерний аналіз фінансових звітів, інтерв'ювання, запрошення консультантів по управлінню або опити працівників. Інформацію можна збирати і неформально, вівши бесіди про ситуацію, що склалася і роблячи особисті спостереження. Збільшення кількості інформації не обов'язково підвищує якість рішення. Іноді навіть керівники страждають від надлишку інформації, що не відноситься до справи. Тому в ході спостережень важливо бачити відмінності між релевантною і недоречною інформацією і уміти відділяти одну від іншої. Релевантна інформація це дані, що стосуються тільки конкретної проблеми, людини, мети або періоду часу. Оскільки релевантна інформація основа рішення, то необхідно домагатися її максимальної точності і відповідності проблемі. Організації може бути непросто отримати вичерпну точну інформацію з проблеми. 2.2 Формулювання обмежень і критеріїв прийняття рішень Коли керівник діагностує проблему з метою прийняття рішення, він повинен усвідомлювати, що саме можна з нею зробити. Багато які можливі розв'язання проблем організації не будуть реалістичними, оскільки або у керівника, або у організації недостатньо ресурсів для реалізації прийнятих рішень. Крім того, причиною проблеми можуть бути сили, що знаходяться поза організацією такі, як закони, які керівник не владний змінити. Обмеження корегуючих дій звужують можливості в прийнятті рішень. Перед тим, як перейти до наступного етапу процесу, керівник повинен неупереджено визначити суть обмежень і тільки потім виявляти альтернативи. Якщо цього не зробити, як мінімум, буде втрачена маса часу. Ще гірше, якщо буде вибраний нереалістичний напрям дій. Це посилить, а не вирішить існуючу проблему. Обмеження варіюються і залежать від ситуації і конкретних керівників. деякі загальні обмеження це неадекватність коштів; недостатнє число працівників, що мають необхідну кваліфікацію і досвід; нездатність закупити ресурси по прийнятних цінах; потреба в технології, ще не розробленій або занадто дорогою; виключно гостра конкуренція; закони або етичні міркування. Як правило, для великої організації існує менше обмежень, ніж для дрібної або що перемагається безліччю труднощів. Істотним обмежувачем всіх управлінських рішень, хоч іноді цілком устранімим, є звуження повноважень, що визначається вищою керівною ланкою всіх членів організації. Іншими словами менеджер може приймати або здійснювати рішення тільки в тому випадку, якщо вище керівництво наділило його цим правом. Критерії прийняття рішень. Вони виступають як рекомендації за оцінкою рішень. 2.3 Визначення альтернатив Наступний етап формулювання набору альтернативних розв'язань проблеми. Щонайбільше бажано виявити всі можливі дії, які могли б усунути причини проблеми і, тим самим, дати організації досягнути своїх цілей. Проте, на практиці керівник рідко має в своєму розпорядженні достатні знання або час, щоб сформулювати і оцінити кожну альтернативу. Більш того розгляд дуже великого числа альтернатив, навіть якщо всі вони найбільш реалістичне, часто веде до плутанини. Тому, керівник як правило обмежує число варіантів вибору для серйозного розгляду усього декількома альтернативами, які представляються найбільш бажаними. Замість пошуку найкращого можливого рішення, люди продовжують перебирати альтернативи тільки доти, поки не виявиться така, яка задовольнить певному прийнятному мінімальному стандарту. Керівники розуміють, що пошук оптимального рішення займає занадто багато часу, дорого стоїть або важкий. Замість нього вони вибирають рішення, яке дозволить зняти проблему. «Дуже багато менеджерів дозволяє собі довгу розкачку в процесі прийняття рішення. В вашому розпорядженні є 95% фактів, але ви затрачуєте ще 6 місяців на те, щоб добути останні 5%. До моменту, коли ви їх нарешті добули, виявляється, що вони вже застаріли.» написав чи відомий менеджер Якокка. Замість нього вони вибирають рішення, яке дозволить зняти проблему. Слідує, однак, потурбуватися про те, щоб був врахований досить широкий спектр можливих рішень. Поглиблений аналіз важких проблем необхідний для розробки декількох, альтернатив, що дійсно розрізнюються, включаючи можливість бездіяльності. Коли керівництво не спроможний оцінити, що станеться, якщо нічого не робити, існує небезпека не устояти перед вимогою негайних дій. Дія ради самої дії підвищує імовірність реагування на зовнішній симптом проблеми, а не на її головну причину. Звичайно, задача оцінки альтернатив в складних проблемах вибору досить складна. Але в ній є одне істотне припущення - що набір альтернатив вже відомий. Іноді ж виявляється, що краще розв'язання проблеми пов'язане з новим поглядом на неї, тобто з пошуком нової альтернативи. проблема повноти списку альтернатив є однією з складних проблем в процесі вибору. 2.4 Оцінка альтернатив Наступний етап оцінка можливих альтернатив. При їх виявленні необхідна певна попередня оцінка. Визнання того факту, що альтернативи потрібно оцінювати богатоаспектно, робить проблему оцінки більш реалістичної, але ставить важке питання про повноту списку аспектів. Звичайно, іноді сама проблема диктує керівнику, що саме треба брати до уваги, а що - відкинути. Але частіше за все це питання переростає в самостійну проблему. У ряді випадків набір аспектів для керівника не співпадає з набором для вищестоящої організації і т.д. Тобто тільки після складання списку всіх ідей, потрібно перейти до оцінки кожної окремої альтернативи. При оцінці рішень керівник визначає достоїнства і нестачі кожного з них і можливі загальні наслідки. Ясно, що будь-яка альтернатива зв'язана з деякими негативними аспектами. При оцінці можливих рішень керівник намагається спрогнозувати те, що станеться в майбутньому. Майбутнє завжди невизначено. Безліч чинників, включаючи зміну зовнішнього оточення і неможливість реалізації рішення, може перешкодити втіленню наміченого. Тому важливим моментом в оцінці є визначення імовірності здійснення кожного можливого рішення відповідно до намірів. Якщо наслідки якогось рішення сприятливі, але шанс його реалізації невеликий, воно може виявитися менш бажаним варіантом вибору. 2.5 Вибір альтернативи Якщо проблема була правильно визначена, а альтернативні рішення ретельно зважені і оцінені, зробити вибір, тобто ухвалити рішення порівняно просто. Керівник вибирає альтернативу з найбільш сприятливими загальними наслідками. Але якщо проблема складна і до уваги доводиться приймати безліч компромісів, або якщо інформація і аналіз суб'єктивні, може трапитися, що жодна альтернатива не буде найкращим вибором. У цьому випадку головна роль належить хорошій думці і досвіду. 2.6 Реалізація Процес розв'язання проблеми не закінчується вибором альтернативи. Простий вибір напряму дій має малу цінність для організації. Для вирішення проблеми або витягання вигоди з можливості, що є рішення повинне бути реалізоване. Рівень ефективності здійснення рішення підвищиться, якщо воно буде визнане тими, кого воно зачіпає. Визнання рішення рідко однак буває автоматичним, навіть якщо воно явно хороше. Іноді керівник може покласти прийняття рішення на тих, хто повинен буде його виконувати. Частіше ж він вимушений переконувати в правильності своєї точки зору інших людей в організації. Шанси на ефективну реалізацію значно зростають, коли причетні до цього люди внесли в рішення свій внесок і щиро вірять в те, що роблять. Тому хороший спосіб завоювати визнання рішення складається в залученні інших людей до процесу його прийняття. Справу керівника вибирати, хто повинен вирішувати. Проте бувають ситуації, коли менеджер вимушений ухвалювати рішення, не консультуючись з іншими. Участь працівників в прийнятті рішень, подібно будь- якому іншому методу управління, буде ефективною далеко не в кожній ситуації. Всім відомо, чим більше людей беруть участь в прийнятті рішення, тим на більший час затягується весь процес, тому необхідно обмежити коло осіб, що беруть участь в цій справі. Більш того, тверда підтримка сама по собі ще не гарантує належного виконання рішення. Повне здійснення рішень вимагає приведення в дію всього процесу управління, особливо його організуючої і мотиваційної функцій. 2.7 Зворотний зв'язок Ще однією фазою, що входить в процес прийняття управлінського рішення і що починається після того, як рішення почало діяти, є встановлення зворотного зв'язку. Система відстеження і контролю необхідна для узгодження, зіставлення і оцінок фактичних результатів з поточними, що очікувалися в період прийняття рішення. Зворотний зв'язок надходження даних про те, що відбувалося до і після реалізації рішення дозволяє керівнику скорегувати його, поки організації ще не нанесено значного збитку. 3. Інші чинники, що впливають на процес прийняття рішень При прийнятті рішень необхідно враховувати ще цілий ряд різноманітних чинників, на особисті оцінки керівника, рівень ризику, час і оточення, що змінюється, інформаційні і поведенческие обмеження, негативні наслідки і взаємозалежність рішень. 3.1 Помилки процесу прийняття рішень. Чому одне рішення привело до очікуваного результату, а інше немає? · Можливо в останньому випадку в процесі його прийняття була допущена одна або декілька помилок, до найбільш поширених з яких відносяться наступні: · було прийняте так зване одностороннє рішення; · прийняте рішення було зумовлене емоціями; · був відсутній системний підхід до прийняття рішення; · при виборі варіантів перевага була віддана "звичній" альтернативі; · розглядалися тільки позитивні варіанти, можливий ризик не був врахований; · при прийнятті рішень керувалися припущеннями, прихованими бажаннями і помилковими передумовами, а не достовірною інформацією; · при прийнятті рішень була допущена квапливість; · неправильно були витлумачені факти; рішення було прийняте імпульсивно. 3.2 Особисті оцінки керівника Особисті оцінки містять суб'єктивне ранжування важливості, якості або благ. Важливо підкреслити, що всі управлінські рішення побудовані на підмурівку чиєїсь системи цінностей. Кожна людина володіє своєю системою цінностей, яка визначає його дії і впливає на рішення, що приймаються. Ціннісні орієнтації впливають на спосіб, яким приймаються рішення. Крім відмінностей особистих оцінок типовим ускладненням при визначенні оптимальних альтернатив є середа, в якій приймаються рішення. 3.3 Середа прийняття рішень При прийнятті управлінських рішень завжди важливо враховувати ризик. Ризик - це рівень визначеності, з якою можна прогнозувати результат. У ході оцінки альтернатив і прийняття рішень менеджер повинен прогнозувати можливі результати в різних обставинах або станах природи. По суті справи, рішення приймаються в різних обставинах по відношенню до ризику. Ці обставини традиційно класифікуються як умови визначеності, ризику або невизначеності. ВИЗНАЧЕНІСТЬ. Рішення приймається в умовах визначеності, коли керівник в точності знає результат кожного з альтернативних варіантів вибору. Подібним образом керівник може, щонайменше на найближчу перспективу, точно встановити якими будуть витрати на виробництво певного виробу, оскільки орендна плата, вартість матеріалів і робочої сили відомі або можуть бути розраховані з високою точністю. Порівняно небагато які організаційні або персональні рішення приймаються в умовах визначеності. Однак вони мають місце і часто елементи більш великих рішень можна розглядати як визначені (іноді їх називають детерміністськими). РИЗИК. До рішень, що приймаються в умовах ризику, відносяться такі, результати яких не є визначеними, відома тільки імовірність кожного результату. При прийнятті рішень в умовах ризику першим рішенням Менеджера повинне стати дія направлена на пошук шляхів його зниження. Це можуть бути збір і отримання додаткової інформації, що відноситься до даної проблеми, можливо, знадобиться дізнатися думку фахівця в цій області, навіть дружня рада може пригодитися для зниження ризику при прийнятті рішення. Також можуть пригодитися різні математичні методи, моделі, що оцінюють рівень ризику і прогнозуючу ймовірностний вихід подій. НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ. Рішення приймається в умовах невизначеності, коли неможливо оцінити імовірність потенційних результатів. Це повинно мати місце, коли вимагаючі обліку чинники настільки нові і складні, що щодо них неможливо отримати досить релевантній інформації. У результаті імовірність певного наслідку неможливо передбачити з достатньою мірою достовірності. Невизначеність характерна для деяких рішень, які доводиться приймати в обставинах, що швидко міняються. Найвищим потенціалом невизначеності володіє соціокультурна, політична і наукомістська середа. Стикаючись з невизначеністю, керівник може використати дві основні можливості. По-перше, спробувати отримати додаткову релевантну інформацію і ще раз проаналізувати проблему. Друга можливість діяти відповідно точному до минулого досвіду, думок або інтуїції і зробити припущення про імовірність подій. Це необхідне, коли не вистачає часу на збір додаткової інформації або витрати на неї занадто високі. Тимчасові і інформаційні обмеження мають найважливіше значення при прийнятті управлінських рішень. ЧАС І СЕРЕДА, що ЗМІНЮЄТЬСЯ. Хід часу звичайно обумовлює зміни ситуації. Якщо вони значні, ситуація може перетворитися настільки, що критерії для прийняття рішення стануть недійсними. Тому рішення потрібно приймати і втілювати в життя, поки інформація і допущення, на яких засновані рішення, залишаються релевантними і точними. Часто це скрутне, оскільки час між прийняттям рішення і початком дії великий. Крім того, здоровий глузд підказує, що рішення потрібно приймати досить швидко для того, щоб бажана дія зберегла своє значення. Тому облік чинника часу іноді примушує керівників спиратися на думку або навіть на інтуїцію, тоді як в нормальних обставинах вони віддали б перевагу раціональному аналізу. ІНФОРМАЦІЙНІ ОБМЕЖЕННЯ. Інформація це дані, що стосуються тільки конкретної проблеми, людини, мети або періоду часу. Інформація, як ви розумієте, необхідна для раціонального розв'язання проблем. Але іноді інформація недоступна або стоїть дуже дорого. У вартість інформації варто включати час керівників і підлеглих, затрачені на її збір, а також фактичні, витрати, наприклад, пов'язані з аналізом ринку, оплатою машинного часу, оплатою послуг зовнішніх експертів і т.д. Тому керівник повинен вирішувати, чи істотна вигода від додаткової інформації, наскільки саме по собі важливо рішення, чи пов'язане воно зі значною часткою ресурсів організації або з незначною грошовою сумою. Якщо інформацію отримати по прийнятній ціні непросто, але скоро така можливість скоро з'явиться, саме правильне для менеджера відкласти прийняття рішення, але якщо час не є критичним чинником і втрати від затримки будуть більш ніж покриті вигодою від прийняття від прийняття більш якісного рішення на основі додаткової інформації. Вигода і витрати здебільшого суб'єктивно оцінюються керівником, що, особливо, відноситься до оцінки керівником вартості власного часу і очікуваних внаслідок прийняття рішень поліпшень. НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ. Прийняття управлінських рішень в багатьох відносинах є мистецтвом знаходження ефективного компромісу. Виграш в одному майже завжди досягається в збиток іншому. Рішення на користь більш високоякісної продукції спричиняє за собою зростання витрат; деякі споживачі будуть задоволені, інші перейдуть на більш дешевий аналог і т.д. Подібні негативні наслідки необхідно враховувати, ухвалюючи рішення. Проблема процесу прийняття рішень складається в зіставленні мінусів з плюсами з метою отримання найбільшого загального виграшу. Часто керівнику доводиться винести суб'єктивну думку про те, які негативні побічні ефекти допустимі при умові досягнення бажаного кінцевого результату. Однак деякі негативні наслідки ніяким чином не можуть бути прийнятними для керівників організації. Наприклад, порушення законів або етичних норм. У таких випадках це буде трактуватися як обмеження. ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ РІШЕНЬ. У організації всі рішення деяким образом взаємопов'язані. Одиничне важливе рішення може зажадати сотень рішень менш значних. Великі рішення мають наслідки для організації загалом, а не тільки для сегмента, що безпосередньо порушується тим або іншим рішенням. Якщо виробнича фірма вирішує придбати нове і більш продуктивне обладнання для заводу, то вона повинна також знайти спосіб збільшення збуту продукції. Таким чином рішення відбивається не тільки на виробничому відділі, але і на відділі збуту і маркетингу. 4 Методи прийняття рішень. 4.1 Моделі і методи прийняття рішень. Уміння ухвалювати рішення необхідне для реалізації управлінських функцій, тому процес прийняття рішень є основою теорії управління. Як наука, цей напрям зародилася в Англії, під час Другої світової війни, коли група вчених отримала задні на розв'язання складної військової проблеми - оптимального розміщення різних підрозділів цивільної оборони і вогневих позицій своєї армії. У 50-х роках ця теорія була модернизована, і стала застосовуватися для розв'язання проблем цивільної промисловості. Її відмітними особливостями є: 1. Використання наукового методу, тобто спостереження, формулювання гіпотези, підтвердження достовірності гіпотези. 2. Системна орієнтація. 3. Використання різних моделей. Процес моделювання часто застосовується при розв'язанні складних проблем в управлінні, оскільки дозволяє уникнути значних труднощів і витрат при проведенні експериментів в реальному житті. Основою моделювання є необхідність відносного спрощення реальної життєвої ситуації або події, разом з тим це спрощення не повинне порушувати основних закономірностей функціонування системи, що вивчається. Типи моделей: фізична, аналогова (організаційна схема, графік), математична (використання символів для опису дії або об'єктів). Процес побудови моделей складається з декількох етапів: постановка задачі; побудова моделі; перевірка моделі на достовірність опису даного процесу, об'єкта або явища; застосування моделі; оновлення моделі в процесі дослідження або реалізації. Ефективність моделі може бути знижена за рахунок ряду потенційних погрішностей, до яких можна віднести недостовірні початкові допущення, інформаційні обмеження, нерозуміння моделі самими користувачами, надмірна вартість створення моделі і т.п. Часто при моделюванні застосовується теорія гри. Вона спочатку розроблялася військовими, щоб врахувати можливі дії противника. У бізнесі вона застосовується при моделюванні поведінки конкурента, особливо часто в зв'язку з проблемами зміни цінової політики. Модель теорії черг ( модель оптимального обслуговування). Ця модель використовується для визначення оптимального числа каналів обслуговування по відношенню до потреб в цих каналах. Модель управління запасами. Ця модель часто використовується для оптимізації часу виконання замовлень, а також для визначення необхідних ресурсів і площ для зберігання тієї або іншої продукції. Мета цієї моделі - звести до мінімуму негативні наслідки при накопиченні або дефіциті тих або інших запасів продукції або ресурсів. Модель лінійного програмування. Ця модель застосовується для визначення оптимального розподілу дефіцитних ресурсів при наявності конкуруючих між собою потреб. Імітаційне моделювання. Часто застосовується в ситуаціях дуже складних для використання математичних методів (маркетолог може створити модель модифікації купівельних потреб в зв'язку із зміною цін товарів на ринку, і їх дизайну). Економічний аналіз є однією з форм моделювання. Прикладом може служити економічний аналіз ефективності тієї або іншої фірми. Кількісні методи прогнозування. Їх можна використати для прогнозування, коли діяльність фірми в минулому мала певні тенденції, які можна і необхідно продовжити в майбутньому, а інформації для виявлення тенденцій в періоді прогнозування, що розглядається недостатньо. Одним з методів такого прогнозування є аналіз тимчасових рядів. Він заснований на допущенні, що на закономірностях минулого можна прогнозувати майбутнє. Цей метод виявляє тенденції минулого і проєцирує їх в майбутнє. Причинно-слідчий метод застосовується в ситуаціях, коли є декілька невідомих. Це дослідження статистичної залежності між чинником, що розглядається і іншими змінними. Інші якісні методи прогнозування. Думка жюрі. Його суть складається в з'єднанні і усередненні думок експертів в даній області. Метод дослідження інформації сбитовиків, тобто коли торгові агенти на основі свого досвіду передбачають попит на певному цільовому ринку. Модель очікувань. Вона базується на опиті споживачів і узагальненні їх думок. Метод Дельфі. Суть його полягає в тому, що експерти заповнюють спеціальні опросники з проблеми, що розглядається. Кожний з них індивідуально формує свій прогноз. Потім ці прогнози передаються всім експертам, що беруть участь в обговоренні. Вони знайомляться з думкою колег. і можливо, коректують свій попередній прогноз на базі нових ідей або інформації. Ця процедура повторюється три-чотири рази, поки в кінцевому результаті всі експерти не прийдуть до єдиної думки. 4.2 Вимоги до методів прийняття рішень. При всій своїй потенційній цінності рішення залишаться лише благими побажаннями, якщо не втіляться в конкретні дії. Методи можуть бути універсальними, придатними для будь-якої проблеми і можуть бути специфічними. Який метод застосовувати - залежить від реального змісту проблеми, а не від знань, бажання і уміння керівника або співробітника. Краще взагалі не починати справу, ніж приймати невигідні, а те і недозволені методи лише на тій основі, що вони добре відомі, зручні або когось влаштовують. Щоб цього уникнути, необхідно враховувати деякі вимоги. які пред'являються до раціональних методів. Передусім, це - практична застосовність. Інша вимога до методів розв'язання проблеми - економічність, що має на увазі, що витрати повинні бути менше отриманого результату, а різниця між ними, тобто ефект, оптимальним для даної ситуації. Третя вимога, що пред'являється до методів - забезпечення достатньої точності розв'язання проблеми. Нарешті методи прийняття рішення повинні бути достовірними, коли число помилок не перевищує деякий прийнятний рівень. Чим він менше, тим вже кордону невизначеності і ризику рішення, тому необхідні надійні способи оцінки останнього. Що ж треба для успішного розв'язання проблем? По-перше, своєчасно помітити і проаналізувати проблему, з тим, щоб з'ясувати, що привело до її виникнення, і на ділі прагнути до її рішення. По-друге, не тратити часу на непотрібні рішення, що не впливають на ефективність роботи фірми. По-третє, постійно оцінювати ефективність процесу прийняття, а згодом і реалізації рішення. По-четверте, не ухвалювати декількох рішень з одного і того ж питання. По-п'яте, залучати до процесу прийняття рішення співробітників, що мають до них відношення, вже на самих ранніх етапах роботи з урахуванням відповідності їх кваліфікації міри складності проблеми; навчати їх необхідним образом і не забувати нагороджувати за успіхи. Для аналізу ж більшості проблем, особливо рішення про здійснення інвестицій, використовуються серйозні математичні моделі із застосуванням комп'ютерної техніки, що вбирають в себе безліч змінних і даних.

Висновки

Рішення - це вибір альтернативи. Прийняття рішень зв'язуючий процес, необхідний для виконання будь-якої управлінської функції. Запрограмовані рішення, типові частіше за все для ситуацій, що повторюються, приймаються з дотриманням конкретної послідовності етапів. Нові або складні ситуації вимагають незапрограмованих рішень, в цьому випадку керівник сам вибирає процедуру прийняття рішень. Рішення можуть прийматися за допомогою інтуїції, думки або методом раціонального вирішення проблем. Останній сприяє підвищенню імовірності прийняття ефективного рішення в новій складній ситуації. Етапи раціонального розв'язання проблем діагноз, формулювання обмежень і критеріїв прийняття рішень, виявлення альтернатив, їх оцінка, остаточний вибір. Процес не є завершеним, поки через систему зворотного зв'язку не буде засвідчений факт реального розв'язання проблеми завдяки зробленому вибору. На прийняття рішень, крім всього, впливає маса зовнішніх і внутрішніх обставин, таких як ціннісні орієнтації менеджера, середа прийняття рішень і інш. Рішення можна розглядати як продукт управлінського труда, а його прийняття - як процес, ведучий до появи цього продукту. Правильно ухвалювати рішення - це область науки і може бути пізнана з книг. Прийняття ж правильних рішень це область управлінського мистецтва. Здатність і уміння робити це розвивається з досвідом, придбаним керівником протягом всього життя. Сукупність знання і уміння складають компетентність будь-якого керівника і в залежності від рівня останнього кажуть про ефективно або неефективно працюючому менеджерові. Список літератури 1. В.Р. Веснин. Практический менеджмент персонала; пособие по кадровой работе; Москва 1998. 2. Жан Марк ле Галль. Управление людскими ресурсами; Москва 1995. 3. В.А. Дятлов, А.Я. Кибанов, В.Т. Пихало. Управление персоналом. Москва: ПРИОР, 1998. 4. В.С. Липатов. Методы исследования трудовых процессов. Москва: МКУ, 1993 5. К. Макконнелл, С. Брю. Экономикс. Москва: Республика, 1993. 6. М. Мескон, М. Альберт Основі менеджмента»;Москва 1995. 7. Ф.І. Хміль. Менеджмент. Київ: Вища Школа, 1995 8. Г.В. Щекин. Теория и практика и практика управления персоналом; учебно-методическое пособие; Киев 1998.