Мария Монтессори

Мария Монтессори

ПЛАН

Провідні положення теорії М.Монтессорі.

Дидактичний матеріал М.Монтессорі.

Практика дитячих будинків М.Монтессорі.

Підготовка вчителя до роботи у будинках М.Монтессорі.

Застосування Марією Монтессорі методу “педагогічного лікування”.

Будинки дитини М.Монтессорі.

Методи, які застосовуються у будинках дитини:

а/ уроки:

стислість;

простота;

об”єктивність;

б/ харчування;

в/ гімнастика і мускульне виховання.

Виховання відчуттів.

9. Оцінка педагогічної системи Марії Монтессорі.

Марія Монтессорі (1870 – 1952 г.г.) – видатний італійський

педагог, яка створила нову педагогіку, яка в свою чергунабула поширення в

багатьох країнах світу, у тому числі і в Україні. Мету цієї педагогіки

можна сформулювати таким чином: збудити в душі дитини людину, що дрімає в

ній. 45 років свого життя і діяльності присвятила Монтессорі організації

будинків дитини, пропаганді наукової постановки справи суспільного

виховання.

Три провідні положення характеризують суть педагогічної теорії

М.Монтессорі:

1. Виховання повинне бути вільне.

2. Виховання повинне бути індивідуальне.

3. Виховання повинне спиратися на дані спостереження за дитиною.

Забезпечення цих чинників – найголовніша задача виховання в

будинках дитини.

Спираючись на дані фізіології, антропометричні характеристики дітей

від 3 до 7 років, вік, який М.Монтессорі визначає як «творчий», оскільки

саме в цьому віці складаються і зміцнюються всі головні сили і функції

організму, педагог ставить задачу знайти засоби, щоб полегшити дитині її

складну внутрішню роботу психічного пристосування, духовного зростання.

Свій метод М.Монтессорі характеризує як «науковий… по своїй суті і

по своїй меті; це подальший ступінь прогресу, вихід з області фізіології,

спроба застосувати те, що зроблене гігієною у області фізичного розвитку,

до розвитку психічного».

Техніка методу Марії Монтессорі витікає з природного фізіологічного

і психічного розвитку дитини і направлена на виховання м'язів, виховання

відчуттів і розвиток мови.

У книзі «Метод наукової педагогіки, яка була застосована до дитячого

виховання в Будинках дитини» Монтессорі підкреслює, що педагогічний метод

спостереження заснований на волі дитини, яка може бути обмежена лише

інтересами колективу. Звідси робиться висновок про те, що в дитині слід

пригнічувати те, що може образити або нашкодити іншому, що носить характер

грубих і неввічливих вчинків. Вся решта проявів, в якій би формі вони не

виражалися, повинні дозволятися і завжди поважатися.

Педагог в Будинках дитини Марії Монтессорі – спостерігач і

експериментатор. Він фіксує всі зміни, які відбуваються у фізіологічному і

психічному розвитку дітей, поволі направляє його, помічаючи паростки нового

в житті дітей, в потрібних випадках приходить на допомогу.

Педагогічні ідеї М.Монтессорі своєю новизною і гуманістичною

спрямованістю захопили розум і душі педагогів різних країн. З її абсолютно

незвичайним досвідом знайомляться, вивчають праці, які видані в Римі, інших

містах Італії, в багатьох країнах світу. В першу чергу широке поширення

набула в перші два десятиліття нашого століття книга Монтессорі «Метод

наукової педагогіки, вживаний до дитячого виховання в будинках дитини».

Вона була перекладена на англійську, німецьку, французьку, російську,

українську і інші мови народів миру.

Широке розповсюдження і застосування знаходить дидактичний

матеріал М.Монтессорі, він стає учбовим матеріалом не тільки в роботі з

дітьми, але й в підготовці вихователів на численних курсах, так званих

«монтессорієвок».

Практика будинків дитини М.Монтессорі розповсюджується не тільки в

Європі, але і в США, Канаді, Індії, Японії, набуває міжнародного значення.

У Україні до 1917 року система М.Монтессорі також одержала

визнання. Її досвід освітлювався в педагогічних журналах (Київського

товариства народних дитячих садів), видавалися її книги, з практикою

будинків дитини знайомилися видатні діячі дошкільного виховання того часу

(Н.Д.Лубенец, С.Ф.Русова і ін.).

Н.Д.Лубенец пропагувала метод Монтессорі в Україні через журнал

«Дошкільне виховання», де вона виступила з аналізом положень її методу.

С.Ф.Русова – в лекціях перед студентами Фребелівського жіночого

педагогічного інституту, який функціонував в Києві аж до революції і потім

ввійшов складовою частиною в Інститут Соціального виховання (нині

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова). У своїй книзі

«Дошкільне віховання», виданій в 1918 році, С.Ф.Русова аналізує метод

дошкільного виховання Монтессорі в розділі «Сучасні дитячі садіння”.

У роки становлення радянської школи, суспільного дошкільного

виховання в Росії і Україні застосовувалася система Монтессорі, зокрема,

поширена вироблена нею теорія вільного виховання, зберіглася практика

підготовки педагогів по її методу. З початку 30-их років ідеї Монтессорі

були піддані забуттю, піддавалися критиці, як «буржуазні, реакційні»,

несумісні з новою системою виховання. Належна оцінка і повернення знов до

системи Монтессорі відбувається в 60-ті роки завдяки праці А.П.Усової

«Сенсорне виховання дошкільників» (Москва, 1963г.), в якому система

Монтессорі аналізується з позиції сучасної дошкільної педагогіки в аспекті

сенсорного виховання.

Хотілося б детальніше зупинитися на тих основних поняттях, які

використовувала Марія Монтессорі.

«Наукова педагогіка, - писала Монтессорі, - це щось невизначене. Про

що лише говорять, але чого ще немає насправді. Можна сказати, що до самого

останнього часу це була лише інтуїція, лише натяк на науку, яка необхідно

повинна визначитися. Серед експериментальних і позитивних наук, наукова

педагогіка повинна зайняти своє певне місце».

Читаючи праці М.Монтессорі можна зробити висновок про те, то

підготувати вчителя у дусі експериментальних наук – задача не з легких.

Коли вчитель знайомиться навіть найдетальнішим чином з антропометрією і

психометрією, створюється тільки штучний механізм, не більше. Тобто, якщо

підготувати вчителя до експерименту таким шляхом, то все залишиться тільки

в межах теорії. А у вчителі потрібно виховати швидше дух, ніж механічну

майстерність ученого, тобто напрям підготовки повинен йти швидше у бік

духу, аніж у бік механізму.

Але недостатньо підготувати вчителя, потрібно ще підготувати і

школу.

Для того, щоб створити наукову педагогіку, необхідно, щоб школа

давала простір вільним і природним проявам особи дитини, - в цьому і

полягає істотна сторона реформи.

Ніхто не стане стверджувати, що цей принцип вже зміцнився в

педагогіці і в школі. Деякі педагоги висувають ідеї і невизначені вимоги

свободи дитини, але істинне поняття свободи насправді ще не відоме

вчителям. Свободу вони часто уявляють собі так, як її розуміють маси в

своїх повстаннях проти тирана і рабства або в іншому, але все-таки

обмеженому значенні: соціальна свобода завжди означає часткове звільнення:

звільнення країни або думки. Поняття ж свободи, яка покликана надихати

педагогіку, універсально, включає багато компонентів.

Отже, підготовка викладача повинна йти рука об руку з перетворенням

самої школи: підготувавши вчителів до спостереження і познайомивши їх з

експериментальним методом, потрібно, щоб вони в школі могли спостерігати і

проводити досліди. Тому основним в науковій педагогіці повинна бути свобода

учня, яка давала б можливість безпосереднім проявам його особи. Марія

Монтессорі сказала: «Якщо нова педагогіка повинна з'явиться в результаті

вивчення особи дитини, то це вивчення вироблятиметься тільки таки способом,

при якому воно полягатиме в спостереженні над вільною дитиною».

Взагалі, дуже важливо встановити метод, техніку і від їх

застосування чекати результату, який повинен цілком витікати з досліду.

Одна з особливостей дослідницької науки в тому, щоб приступити до досліду

без упереджених думок щодо випадкових результатів експерименту. Наприклад,

якщо ми проводимо дослідження розвитку голови у школярів у зв'язку з

різними ступенями їх розумового розвитку, то однією з перших умов цього

досліду було б незнання до початку експеремента, які з досліджуваних учнів

найбільш розвинені і які найвідсталіші. Це необхідно тому, що упереджена

думка, ніби найрозвиненіші повинні володіти розвиненішим черепом, неминуче

вплинула б на результати дослідження. «Хто ставить експерименти, - писала

Монтессорі, - той повинен протягом них бути вільний від всяких упереджень і

частково навіть від забобонів науки. Якщо ми хочемо побудувати

експериментальну педагогіку, необхідно відректися від колишніх вірувань і у

пошуках істини дотримуватися лише методу».

Немає сумнівів, що потрібно виходити не з яких-небудь

догматичних переконань на психологію дитинства, а з методу, який дав би

дитині можливість розвинути повну свободу. Лише тоді можна буде

спостерігати безпосередні прояви його індивідуальної природи і будувати на

них висновки істиної наукової психології дитини.

Будучи асистенткою університетської психіатричної клініки в Римі,

М.Монтессорі часто відвідувала психіатричні лікарні для дослідження хворих

і підбору їх для клінічних демонстрацій перед студентами. Зацікавившися

недорозвиненими дітьми, Монтессорі познайомилася із спеціальним методом

виховання, винайденим Едуардом Сегеном. Вона проникала ідеєю (поширеною в

той час в медичному середовищі) застосування «педагогічного лікування»

(фактично, це було поєднання методів педагогіки і медицини) до різних форм

хвороб таких як глухота, параліч, ідіотизм, рахіт і т.д.

На початку своєї роботи над недорозвиненими дітьми, з 1898 по 1900

рік, М.Монтессорі почала застосовувати методи своєї теорії. Вона писала: «Я

відчула, що методи, які я до них застосовувала, не містять в собі нічого

специфічного. Я переконана, що в них полягають тільки раціональніші

принципи, ніж що були в ходу раніше. Це відчуття зробилося моєю керівною

ідеєю. Після того, як я залишила школу для дефективних дітей, мало-помалу я

дійшла переконання, що ці методи, якби вони були застосовані до нормальних

дітей, дали б дивовижні результати для розвитку їх індивідуальності».

Пізніше М.Монтессорі приступила до глибокого вивчення так званої

виправної педагогіки, потім записалася слухачкою в університет на

філософське відділення для того, щоб познайомитися з «нормальною»

педагогікою і принципами на яких вона побудована. Все це дало можливість їй

зрозуміти, чому відчували розчарування, і так часто відмовлялися від роботи

вихователі недоумкуватих дітей: пануючий забобон, ніби вихователь повинен

стати на рівень свого вихованця, природно, веде до того, що вчитель

недоумкуватих дітей впадає в стан повного смутку і апатії. Він пам'ятає, що

виховує дитину нижчого інтелекту, і тому не може досягти успіху; те ж буває

з вихователями маленьких дітей, коли вони вважають, що виховують немовлят,

і прагнуть опуститися до їх рівня, пропонуючи їм іграшку, а нерідко і дурні

розмови. Натомість потрібно уміти «збудити в душі дитини людини, що дрімає

в ній».

У тому ж дусі висловлювався із цього приводу і Сеген. Читаючи

описи його терплячих спроб, М.Монтессорі зрозуміла, що на першому місці

його дидактичного матеріалу (як він його застосовував) знаходиться духовний

елемент. В заключенні своєї книги Сеген писав, що все досягнуте у вихованні

може пропасти, якщо не буде для цього підготовлений вчитель. На його думку,

необхідно перш за все, щоб вчитель був красивий, володів приємним голосом і

щоб він найуважнішим чином піклувався про свою зовнішність і робив все

можливе, щоб викликати до себе симпатію у дітей. Окремі жести, відтінки

голосу вчителя, на думку Сегена, повинні бути розраховані з такою ж

турботою, з якою це роблять великі драматичні артисти, тому що він повинен

підкорити крихкі душі і виховати в них любов до краси і життєрадісність.

На підставі всього прочитаного М.Монтессорі створила власний метод

навчання читанню і каліграфії. Їй вдалося навчити за допомогою нього

декількох недорозвинутих дітей з притулків для божевільних читати і

каліграфічно правильно писати настільки добре, що їх потім відправили на

іспит в народну школу разом з «нормальними» дітьми, причому вони цілком

успішно витримали його. М.Монтессорі після цього сказала: «…в той час, як

всі захоплювалися успіхами недоумкуватих, я дошукувалася причин, що

затримали здорових і щасливих дітей школи на такому низькому рівні, що на

випробуванні з ними могли змагатися нещасні вихованці».

Виправдавши на досвіді свою віру в метод Сегена, Монтессорі

відсторонилася від активної роботи над відсталими дітьми. Їй хотілося

випробувати методи для відсталих дітей над «нормальними» дітьми першого

елементарного класу.

Інженер Едуард Таламо, головний директор римського «Суспільства

дешевих квартир», запропонував М.Монтессорі зайнятися організацією дитячих

будинкових шкіл (дитячих садів). Його задум полягав в тому, щоб зібрати

всіх маленьких дітей ( у віці від 3 до 7 років) мешканців одного великого

будинку, і передати їх веденню однієї вчительки, яка б жила в цьому ж

будинку. Незабаром при цих будинках, за задумом Таламо, повинно було бути

засновано близько 16 шкіл. Цей новий вид школи назвали «Будинком дитини».

Під такою назвою 6 січня 1907 року в Римі на Via del Masi, 58 і була

відкрита перша школа Марії Монтессорі, яка знаходилася під особистою

відповідальністю і керівництвом М.Монтессорі.

7 квітня того ж 1907 року в кварталі S-Lorenzo був відкритий дитячий

будинок. 4 листопаду в Римі був відкритий ще один будинок дитини, але вже

не в робочому кварталі, а в новому будинку буржуазного типу.

Хотілося б привести, як приклад, Регламент «Будинку дитини»:

« Римське суспільство дешевих квартир затверджує в своєму будинку

«Будинок дитини»: у ньому можуть збиратися всі діти дошкільного віку сімей

мешканців.

Головне призначення будинку дитини – в наданні піклування дітям,

якого батькіи не можуть їм дати, бо повинні іти на роботу.

У будинку дитини звертається увага на виховання, гігієну, на фізичний

і етичний розвиток дітей шляхом вправ, які необхідні у їх віці.

При будинку дитини повинні знаходитися: керівник, лікар і наглядач.

Заняття у будинку дитини розподіляє керівник.

У будинок дитини приймаються всі діти мешканців у віці від 3 до 7

років.

Батьки, які хочуть користуватися будинком дитини, не платять нічого,

але вони зобов'язуються виконувати наступні вимоги:

- Посилати в певну годину своїх дітей в будинок дитини чисто вимитими і в

охайному одязі з фартухом;

- Виявляти повагу і шанування до вчительки і всіх осіб, що перебувають

при будинку дитини; допомагати вчительці уі виховані дітей. Не менше

разу на тиждень матері можуть розмовляти з вчителькою, повідомляючи їй

відомості про домашнє життя дитини, і одержувати від неї потрібні поради

і вказівки.

З будинку дитини виключатимуться:

- діти, що з'явилися брудними і невмитими;

- ті, які являться невиправними;

- діти, батьки яких не виявляють належної поваги особам, що перебувають при

будинку дитини, або які своєю поганою поведінкою підривають виховну

роботу установи.»

Будинки дитини вирішили багато суспільних і педагогічних проблем, що

здавалися раніше утопічними; вони внесли свою частку в справу перетворення

сучасного будинку: вони близько торкнулися важливої сторони соціального

питання, яка стосується інтимного і сімейного життя народу.

У будинках дитини М.Монтессорі застосовувала до «нормальних» дітей

методи виховання недорозвинених. Вона писала: «Якщо можлива паралель між

недорозвиненою і нормальною дитиною, то саме в періоді раннього дитинства,

коли дитина, позбавлена передумов розвитку, і дитина, яка ще не

розвинулася, можуть бути до деякої міри зіставлені між собою».

Дійсно, зовсім маленька дитина ще не має упевненої координації

мускульних рухів, звідки – невпевнені рухи ніг, невміння виконувати

найпростіші рухи повсякденного життя (застібати плаття, надягати колготки і

т.д.). Органи чуття ще недосить розвинені, мова примітивна і містить

дефекти характерні для цього віку. Трудність зосередження уваги, загальна

нестійкість і т.п. – все це риси, що ріднять нормальну дитину з дитиною

недорозвиненою. Отже, - робила висновки М.Монтессорі, - прийоми, що зробили

можливим розвиток духовної особи недорозвиненої дитини, можуть сприяти

розвитку дитини взагалі. Багато дефектів у дітей, наприклад, дефект мови,

виникають тільки через те, що дитину надають самій собі в період, який є

найважливішим для її розвитку - від 3 до 6 років, коли складається і

зміцнюється весь організм.

Марія Монтессорі, слідуючи своїм методам, рекомендувала лікарю,

який знаходився при будинку дитини, робити кожній дитині раз на рік

вимірювання голови ( двох головних діаметрів голови) об”єма грудей; ваги і

зроста.

Також вона радила керівнику школи збирати відомості з бесід з

матерями про батьків і їх звички, про розміри заробітку і витрат і т.п. На

підставі всього цього складати історію кожної сім'ї.

Але повернімося до методів, які застосовувала М.Монтессорі в

будинках дитини. Метод спостереження М.Монтессорі включає методичні

спостереження морфологічного розвитку дітей. Основа цього методу – свобода

учнів в їх мимовільних, безпосередніх прояви. Маючи це на увазі,

М.Монтессорі звернула увагу на навколишнє середовище, на обстановку і

меблювання класу.

Головним нововведенням в меблюванні школи М.Монтессорі стало

скасування парт. Замість них були замовлені широкі столи на восьмигранних

ніжках, по їх довгій стороні поміщалося по двоє-троє учнів. Були також

замовлені дерев'яні, легкі витончені стільці, дерев'яні крісла з широкими

ручками. Ще одне з приладдя школи – умивальники, настільки низькі, що ними

могли користуватися навіть трирічні малюки. Чорні дошки були підвішені так

низько, щоб їх було видно навіть найменшим дітям; при кожній дошці -

скринька з крейдою і ганчірочкою. Столики, стільці і крісла в школі

М.Монтессорі були дуже легкі і легко пересувалися, цим самим, надаючи

дитині право вибирати найзручніше для нього положення. Дитина могла

розташовуватися, як їй зручно і як їй хочеться – що саме по собі є

зовнішньою ознакою свободи і хорошим виховним засобом.

Дисципліна в свободі – ось інший важливий принцип будинків дитини

М.Монтессорі. Поняття «дисципліна» в цьому випадку відрізняється від

звичайно прийнятого. Раз дисципліна заснована на волі, значить, вона

повинна бути активною. У будинку дитини М.Монтессорі учня називали

дисциплінованим, коли він умів володіти собою і вільно розпоряджатися

собою, слідуючи тому або іншому життєвому принципу. Там дитина вчилася

рухатися, а не сидіти нерухомо, таким чином, вона готувалася не до школи, а

до самого життя. Тобто з дитини вироблялася людина самостійна і така, що

легко справляється з повсякденним життям.

М.Монтессорі писала: «Ми повинні пригнічувати в дитині все, що може

образити або нашкодити іншій людині або що носить характер грубого і

неввічливого вчинку. Все інше – не тільки дозволяється, але й повинно

завжди поважатися».

Перші прояви особи необхідно оберігати і шанувати свято і

благоговійно. А для цього необхідно не затримувати мимовільних рухів дитини

і не нав'язувати їй чужої волі. При цьому, не маються на увазі даремні або

шкідливі вчинки, які необхідно пригнічувати і знищувати.

Мета будинків дитини – дисциплінувати для діяльності, для праці і

добра, а не для нерухомості, пасивності і слухняності. М.Монтессорі

говорила: «Не можна бути вільним, не будучи самостійним». Тому перші

активні прояви індивідуальної свободи з дитячих років повинні направлятися

таким чином, щоб у дитини поступово вироблялася самостійність.

У віці 3-х років дитина могла б багато в чому проявляти свою

самостійність і свободу. Всяка педагогічна міра, придатна для виховання

маленьких дітей, повинна полегшувати дітям шлях до самостійності. Потрібно

учити ходити дітей без сторонньої допомоги, бігати підійматися і опускатися

по сходах, підбирати упущені речі, самостійно одягатися, митися, вимовляти

виразно слова і точно висловлювати свої бажання. Потрібно розвивати в дітях

уміння домагатися своїх цілей і прагнень. Все це необхідно для вироблення

самостійності і незалежності в дітях. Але якщо дитина чого-небудь не

робить, то вона, очевидно, не знає, як це робити. Обов”язок вчителя по

відношенню до дитини, згідно теорії М.Монтессорі, полягає в тому, щоб

допомогти їй оволодіти всіма корисними для цього засобами.

Що стосується нагород і покарань в будинках дитини, то М.Монтессорі

писала наступне: «Людина, дисциплінована свободою, починає усвідомлювати ту

істинну і єдину свою нагороду, яку ніхто не може відняти у нього, -

зростання його людських сил і внутрішню свободу душі».

Як покарання застосовувалася ізоляція дитини від решти дітей, але

так, щоб вона могла бачити цих дітей. Ізольованій дитині давалися всі

іграшки і предмети, які вона хотіла, його оточували турботою. Така

ізоляція, за відомостями М.Монтессорі, майже завжди заспокійливо діяла на

дитину: «Не знаю, що відбувалося в душі цих ізольованих дітей, але

метаморфози з ними завжди відбувалися повні і міцні. А згодом вони

гордилися тим, що навчилися працювати, поводитися як слід і більше інших

проявляти ніжність і прихильність до мене і до вчительки».

Отже, встановивши, що при дотриманні режиму свободи діти можуть

проявляти свої природні схильності, керівнику неохідно перейти від

спостереження до експерименту. Чим краще, в цьому випадку, вчителька

підготовлена по експериментальної психології, тим легше їй буде вести урок.

Першою і головною властивістю уроку повинна бути стислість. Друга

характерна особливість уроків в школі М.Монтессорі – це простота, в уроці

не повинне бути нічого, окрім абсолютної істини. Третя якість уроку – це

об'єктивність, на уроці особа вчителя повинна відступати на другий план,

даючи місце тільки предмету, до якого потрібно привернути увагу дитини.

Основним керівництвом для ведення такого уроку повинен служити метод

спостереження, що включає і свободу дитини. Керівник повинен дотримувати

двох умов, по-перше, не можна сильно тиснути на дитину, повторюючи урок, і,

по-друге, не можна давати відчути дитині, що вона помилилася або не

зрозуміла, тому що цим порушиться її природний стан, який необхідний

вчителю для психологічних спостережень.

Що стосується харчування дитини, то згідно Монтессорі. щоб успішно

керувати розвитком дитини, було б корисно надати школі право піклуватися

про дитяче харчування.

Харчування маленьких дітей повинно бути багате жирами і цукром:

перші служать запасними речовинами, другий сприяє утворенню тканин, будучи

допоміжним засобом при їх навчанні. Що стосується способу приготування їжі,

то треба подавати продукти в подрібненому вигляді, оскільки дитина не має

ще можливості цілком добре прожовувати їжу, а шлунок її ще не в змозі

подрібнювати її сам. Після 3,5 років дозволяється давати м'ясо. Також за

правило в будинках дитину було встановлено, що діти повинні їсти тільки у

встановлений час 2 рази на день: близько дванадцяти – поживний обід і легка

закуска – в 4 години. Вдома дитина повинна харчуватися 2 рази: вранці і

ввечері, причому вечірня їжа або вечеря повинна бути дуже легка, щоб дитину

можна було незабаром покласти спати.

Під гімнастикою і мускульним вихованням в будинках дитини

М.Монтессорі малися на увазі вправи, мета яких полягала в тому, щоб

приходити на допомогу нормальному розвитку фізіологічних рухів, таких як:

ходьба, дихання, розмова, особливо при вихованні відсталих або тих, які

мають які-небудь вади дітей. При цьому дітей привчали вільно виконувати

рухи, необхідні для різних життєвих ситуацій: роздягання: одягання,

застібання гудзиків, зав'язування шнурків, перенесення речей і т.п. Якщо

коли-небудь, - писала М.Монтессорі, - спеціальна гімнастика є необхідним

допоміжним засобом для дитини, то у віці від 3 до 6 років –

найсприятливіший для її застосування період.

Пристосування, які існували в будинках дитини – це круглі сходи (з

не прямими, а зігнутими по спіралі сходинками); сходинки і майданчик,

мотузяна драбинка для стрибків в довжину, вгору і вниз і ін. Також існували

ігри: маятник (розвиває кінцівки, хребет, а також окомір у дитини), нитка (

визначає правильність ходьби дитини) і ін.

Під вільною гімнастикою малася на увазі гімнастика без спеціальних

інструментів. Вона підрозділялася на два типи: обов'язкову гімнастику

(маршировка із співом) і вільні ігри (у які діти звичайно між собою

грають).

Під виховною гімнастикою малися на увазі вправи, які складають

частину інших шкільних занять: обробка землі, догляд за рослинами і

тваринами. Іншу частину виховної гімнастики складають координовані рухи для

розвитку спритності в пальцях.

Гімнастика дихання служила в будинках дитини для регулювання

дихальних вправ, тобто була направлена на постановку правильного дихання у

дітей.

Гімнастика губ, зубів і язика ставила собі за мету навчити правильним

рухам губи і язик під час вимовляння деяких основних приголосних

звукосполучень; вона сприяла зміцненню і гнучкості мускул, від яких ці рухи

знаходяться в залежності. Іншими словами, ця гімнастика готувала органи до

правильної мови.

Ручна праця, в будинках дитини М.Монтессорі, відрізняється від

ручної гімнастики тим, що мета останньої вправляти руку, а першої –

виконувати певну роботу, що являється суспільно корисним заняттям. Одна

служить для вдосконалення індивіда, інша – для збагачення навколишнього

життя, але обидві тісно зв'язані, оскільки той, хто удосконалив руку, може

виконувати корисну роботу.

У області експериментальної педагогіки одне з найголовніших місць

належить вихованню відчуттів. Вправи по вихованню відчуттів, для того, щоб

досягти своєї мети повинні не стомлювати, а займати дитину; у цьому і є

головна трудність у виборі дидактичного матеріалу, оскільки відомо, що

психометричні інструменти сильно виснажують енергію, викликаючи тим самим у

дитини нудьгу і стомлюваність. Тому необхідно бути дуже уважним при підборі

матеріалу для виховання відчуттів у дитини. М.Монтессорі пропонувала різні

дидактичні матеріали, які не дратували і не викликали напруги у дітей.

Мета виховання відчуттів – загострити сприйняття предметів шляхом

повторення вправ.

Але як не бажано в основу понять покласти виховання відчуттів, все

ж таки спочатку слід вчити дитину асоціювати мову із сприйняттям. Для цього

Марія Монтессорі проходила з дітьми три періоди:

1. Асоціація сенсорного сприйняття з назвою. Наприклад, ми показуємо дитині

два кольори: червоний і синій. Показуючи червоний колір, говорили

тільки: це червоний, а показуючи синій, - це синій. Потім кольорові

круги клали на стіл так, щоб дитина весь час їх бачила.

2. Розпізнавання предмету по назві. Дитині говорять : дай мені синє, дай

червоне.

3. Запам'ятовування назви предмету. Показуючи предмет, питали дитину,

якого він кольори, і дитина повинна відповісти: червоний, синій.

М.Монтессорі писала: «Відмінність в реакціях відсталих і нормальних

дітей на дидактичний матеріал визначається тим, що один і той же

дидактичний матеріал в застосуванні до відсталих дітей робить можливим

виховання, нормальним же дітям дає поштовх до самовиховання».

Особливості техніки виховання Марії Монтессорі полягають в

розподілі стимулів: починати треба з небагатьох, сильно контрастуючих

стимулів і переходити до декількох стимулів одночасно в поступовій градації

їх до все більш тонких і непомітних.

По міру розповсюдження методу М.Монтессорі в різних країнах, у

тому числі і в Україні, виникають різні педагогічні оцінки суті її методики

роботи з дітьми, використання дидактичного матеріалу, можливості

застосування її методу в практиці організації дитячих садів і шкіл початку

ХХ сторіччя. Багато педагогів ( Н.Д.Лубенец, С.Ф.Русова і ін.) вивчали її

праці, давали їм оцінки, показували, що її методи можливо застосовувати в

практиці українських дитячих садів.

Н.Д.Лубенец проаналізувала систему Монтессорі в зіставленні з

методикою Ф.Фребеля, чий педагогічний досвід і методика виховання маленьких

дітей привертають увагу педагогів і в даний час.

С.Ф.Русова аналізує практику будинків дитини в книзі «Дошкільне

виховання”.

Багато педагогів дають оцінку педагогічного методу Монтессорі,

але оцінка ця неоднозначна. Наприклад, Н.Д.Лубенец приймала систему

Монтессорі без критичного відношення, як досконалу, прийнятну для всіх.

С.Ф.Русова разом з високою оцінкою загального методу Монтессорі виказувала

і ряд критичних міркувань, піддаючи сумніву можливість перенесення її

системи на грунт дитячих садів для дітей інших національностей.

Кожний з педагогів вніс свій внесок в розробку методики і

практики суспільного дошкільного виховання, тому кожний з них, як ми

вважаємо, мав право на свою позицію.

Н.Д.Лубенец була ініціатором і керівником створеного на

Україні Київського товариства народних дитячих будинків, редактором журналу

«Дошкільне виховання”, який видавався з 1913 по 1918 рік. Одночасно вона

вела викладацьку роботу в Київському Фребелівськом жіночому педагогічному

інституті.

С.Ф.Русова (1856-1940) ще в другій половині ХІХ століття

прагнула створити український національний дитячий садок, потім вона вела

викладацьку роботу у Фребелівськом жіночому педагогічному інституті,

написала ряд книг по дошкільному вихованню, а в період 18-20 років минулого

століття була в українському уряді представником по освіті.

Таким чином, педагогічний досвід цих педагогів, їх власний погляд

на питання виховання дітей роблять корисною на сучасному етапі їх оцінку

системи Монтессорі.

В заключенні хочеться сказати про те, що у наш час, коли

формуються нові державні і суспільні структури, направлені на

демократизацію і гуманізацію виховання і освіти, йде пошук нових шляхів

організації педагогічного процесу в дитячому садку і школі, оновлення

методів роботи з дітьми.

Цим значною мірою пояснюється збільшений інтерес до педагогічної

системи Монтессорі і методів її роботи. Зрозуміло, що сучасний етап

розвитку педагогіки і психології, зміни в житті суспільства початку ХХІ

століття вимагають переосмислення деяких положень методу Монтессорі,

адаптації їх до нових умов роботи дошкільних установ і шкіл.

Використана література:

1. «Метод научной педагогики Марии Монтессори» під редакцією Борісова З.Н.,

Семернікова Р.А., Київ «Ділова Україна”, 1993 рік.

“История педагогики” Н.А.Константинов, Є.Н.Мединський М.Ф.Шабаєва, Москва

“Просвєщеніє”, 1982р.

“Історія педагогіки” Гриценко, Київ, 1974р.