Вопрос радиационной безопасности в экологическом образовании в средней школе

тепловиділяючих елементів в азотній кислоті. Після цього роблять хімічний

поділ урану і плутонію. Уран і плутоній можуть бути повернуті до початку

паливного циклу – уран на конверсійний завод для дозбагачення, а плутоній

безпосередньо на підприємства по виготовленню палива. Рідина, що

залишається, після видалення урану і плутонію являє собою високорівневі

відходи, що містять, приблизно, 3 % вичерпаного палива. Радіоактивність цих

відходів висока, і вони продовжують виробляти багато теплоти.

Активна переробка ядерного палива вироблялася починаючи з 1940-их

років, головним чином для регенерування плутонію у військових цілях. У

Великобританії, металеві тепловиділяючі елементи від реакторів першого

покоління з газовим охолодженням були повторно оброблені в Селфилде

приблизно 40 років тому. За цей час завод, що переробляє 1500 тонн у рік,

був значно удосконалений для підтримки належного рівня безпеки. З 1969 по

1973 рік на заводі також повторно оброблялося оксидне паливо на спеціально

виділеній і модифікованій для цієї мети ділянці. Новий завод по переробці

оксидного палива потужністю 1200 тонн у рік був побудований у 1994 році.

В Франції один завод потужністю 400 тонн у рік по переробці металевого

палива від реакторів з газовим охолодженням працює в Марселі. У Ла Гаазі з

1976 року відбувається переробка оксидного палива, і в даний час тут

експлуатується два заводи потужністю по 800 тонн у рік. Індія має завод по

переробці оксидного палива з продуктивністю 100 тонн у рік Японія будує

великий завод у Рокакошо, хоча велика частина вичерпаного палива, повторно

обробляється в Європі (це складає всього 100 тонн у рік). Росія має завод

по переробці оксидного палива в Челябінську потужністю 400 тонн у рік.

Після переробки відновлений уран дозбагачується і відправляється на

підприємство по виготовленню свіжого реакторного палива. Плутоній же

повинен пройти технологічний цикл по виготовленню змішаного оксидного

палива на спеціальному заводі, що часто інтегрується з переробним

підприємством. В Франції, наприклад, для того щоб уникнути створення не

використовуваних запасів плутонію, вихід продукції переробного підприємства

строго погоджений із завантаженням потужностей заводу по виготовленню

оксидного палива. Якщо плутоній зберігається протягом декількох років, то в

ньому збільшується рівень вмісту, ізотопу Америцію-241, який створює

труднощі при виробництві оксидного палива через підвищення рівня гама

випромінювання.

Таблиця 5

Обсяг виробництва змішаного оксидного палива (т/рік)

|Рік: |1998|2005|

|Бельгія і Франція |175 |195 |

|Японія |10 |100 |

|Росія |- |60 |

|Великобританія |8 |120 |

|Усього для легко-водяних |193 |475 |

|реакторів | | |

Нові заводи, передбачені для введення в лад до 2005 року, знаходяться в

стадії будівництва. За прогнозами МАГАТЕ їхня потужність до 2005 року

складе від 430 до 610 тонн у рік.

Високорівневі відходи після переробки

Незважаючи на малі кількості, високорівневі відходи, що виникають

після переробки відпрацьованого ядерного палива, вимагають великої

обережності в звертанні, розміщенні і збереженні, тому що вони містять

продукти розподілу і деяких трансуранових елементів, що активно випускають

альфа, бета і гамма-випромінювання, а також виділяють багато теплоти.

Теплота виділяється, головним чином, від продуктів розпаду. Такі матеріали

звичайно називають "ядерними відходами".

На кожного з нас щорічно приходиться, приблизно, по 20 мл

високорівневих відходів від переробки. Після остекловування чи бітумування

їх кількість займає об’єм не більше одного кубічного сантиметра.

Рідкі відходи, створені на переробних заводах, тимчасово зберігаються

в охолоджуваних, багатостінних резервуарах з нержавіючої сталі, усередині

залізобетонних захисних корпусів. Їх необхідно потім перетворити в

компактні, хімічно інертні тверді частки перед остаточним похованням.

Досягається це за допомогою процедури, що називається остекловування.

Використання, так називаного, Австралійського "синтетичного каменю"

(синрок) є найкращим способом для ізоляції відходів, але це, однак, поки не

одержало широкого застосування в ядерній енергетиці.

Технології на заводах по остекловуванню засновані на "кальцинуванні"

відходів (випарюванні до одержання сухого порошку) з наступним

перемішуванням у боросилікаті. Розплавлена скляна маса, змішана із сухими

відходами, поміщається у великі резервуари, виготовлені з нержавіючої сталі

і вміщають до 400 кг продукту. Кришка резервуара надійно приварюється.

Щорічні відходи від експлуатації одного реактора потужністю 1000 Мвт

містяться в 5 тоннах такої скляної маси (це приблизно дванадцять

резервуарів висотою 1,3 метри кожний і діаметром 0,4 метри). У

Великобританії, наприклад, вони зберігаються в бункерах глибоко під землею

у вертикальному положенні.

Описані процеси були розроблені і перевірені на досвідчених заводах у

1960-их роках. До 1966 року кілька тонн високорівневих відходів від

повторно обробленого палива були остекловані у Великобританії в Хоруіллі,

однак дослідження були тоді припинені як непріоритетні через недостатню

кількість високорівневих відходів. Високотемпературні випробування

остеклованої маси показали, що вона залишається нерозчинною навіть у

випадку фізичного руйнування скла. Подібні результати були отримані і на

Французьких підприємствах по остекловуванню відходів між 1969 і 1972

роками.

Остекловування високорівневих радіоактивних відходів вперше одержало

індустріальні масштаби у Франції з 1978 року. Сьогодні такі роботи

проводяться на п'ятьох підприємствах у Бельгії, Франції і Великобританії з

продуктивністю до 1000 тонн остеклованих відходів у рік.

Остекловані відходи зберігають протягом деякого часу перед остаточним

довгостроковим розміщенням, дозволяючи зменшитися радіоактивності і

виділюваній теплоті. Узагалі говорячи, чим довше такий матеріал буде

витриманий перед похованням, тим менше проблем з ним буде потім. У

залежності від використовуваних методів розміщення, інтервал між

вивантаженням палива з реактора й остаточним похованням остеклованих

відходів може складати 50 років.

Обробка таких матеріалів вимагає обов'язкового використання

спеціальних заходів, що гарантують безпеку персоналу. Як і у всіх

виробництвах, де присутнє гамма-випромінювання, найпростіший і дешевий

спосіб запобігання – це дистанція (збільшення відстані до джерела

випромінювання в десять раз зменшує експозиційну дозу до одного відсотка).

[pic]

Мал. 5. Ізоляція високоактивних відходів. Такі покриті емаллю боросилікатні

капсули, виготовляються на заводі по остекловуванню відходів у

Великобританії починаючи з 1960-их років. У такій капсулі міститься

матеріал, хімічно ідентичний високорівневим відходам, після переробки

відпрацьованого ядерного палива.

Для транспортування високорівневих відходів (або відпрацьованих

паливних зборок) використовуються спеціальні міцні контейнери. Вони

розроблені таким чином, що витримують усі можливі аварійні ситуації,

зберігають свою цілісність і захищають від радіоактивного випромінювання. У

ситуаціях, при яких такі контейнери були залучені в серйозні інциденти,

вони жодного разу не створили ніякої небезпеки радіоактивного забруднення.

Високі вимоги, пропоновані до конструкцій таких контейнерів, роблять

практично неможливим їхнє ушкодження навіть з використанням вибухових

речовин і тому вони зовсім непривабливі для спроб терористичного нападу.

Розміщення і збереження відпрацьованого палива

Принцип прямого поховання відпрацьованого ядерного палива прийнятий у

США, Швеції, хоча в останньому випадку передбачається його відновлення в

майбутньому. З 1988 року Швеція має діюче централізоване сховище для

відпрацьованого ядерного палива ємкістю 5000 тонн. Відпрацьоване паливо

відправляється на це сховище після, приблизно, їхнього річного збереження в

реакторах у басейнах витримки. У Швеції для охолодження і захисту від

іонізуючих випромінювань відпрацьоване паливо буде зберігатися під водою

протягом, приблизно, сорока років. До 2020 року це сховище буде цілком

заповнено, і до цього часу повинно бути готове нове сховище для остаточного

поховання, хоча вже сьогодні будуються і трохи більше ємкості.

У той час як виділені високоактивні відходи остекловують для додання

їм фізичної стійкості від руйнування, відпрацьоване паливо призначене для

прямого розміщення і збереження, завжди виготовляється в дуже стійкій

керамічній формі UO2. При безпосередній роботі з відпрацьованим ядерним

паливом чи відходами, що витягаються з нього, важлива роль належить ступеню

їхнього охолодження і радіоактивного розпаду. Через сорок років після

вивантаження палива з реактора, у ньому залишається менше однієї тисячної

частки початкового рівня радіоактивності, і з таким матеріалом набагато

легше звертатися. Ця особливість відрізняє відходи атомної промисловості

від хімічних відходів, що завжди залишаються небезпечними. Чим більш

тривалому терміну збереження піддаються відходи атомної промисловості, тим

менш небезпечними вони стають, і тим більш простіше їх піддавати наступній

обробці.

У США усе відпрацьоване паливо зберігається в місці розташування

реактора і в даний час це є частиною паливного циклу. Надалі відпрацьоване

паливо переміщають з басейнів витримки чи сухих сховищ на державні склади

проміжного збереження. Тут відпрацьоване паливо очікує свого остаточного

поховання. Замовники цих операцій по збереженню і розміщенню

відпрацьованого палива оплачують додатково, приблизно, 0.1 цента за кіловат

година витраченої електроенергії на ці процедури. До кінця 1999 року ці

витрати склали майже 16 мільярдів доларів США.

Розміщення і збереження остеклованих відходів

Незалежно від того чи остекловані високоактивні відходи після

переробки або вони знаходяться у відпрацьованих паливних зборках, з ними, у

кінцевому рахунку, необхідно розпорядитися самим безпечним чином. На

додаток до концепцій безпеки, застосовуваним до ядерного паливного циклу,

це означає, що після поховання відходи не повинні піддаватися яким-небудь

додатковим процедурам. Хоча кінцеве розміщення високоактивних відходів не

буде відбуватись ще протягом декількох найближчих років, але всі

приготування вже зроблені з урахуванням природних умов збереження і

кількості таких відходів.

Кінцеве розміщення високоактивних відходів повинно здійснюватися з

дуже високими гарантіями безпеки. Питання в тім, наскільки ми можемо бути

упевнені в довгостроковій безпеці, до того як це не почато у великих

масштабах? Очевидно, що високий рівень довіри може бути досягнутий на

основі продовження ретельних наукових і проектних досліджень, що

здійснюються в даний час. Розв'язувані задачі при цьому не є ні дуже

великими, ні винятково складними.

По-перше, виділені радіоактивні відходи (чи відпрацьоване ядерне

паливо) знаходяться в стійкій і нерозчинній формі. По-друге, вони містяться

в масивних посудах, виготовлені з нержавіючої сталі, або корозійностійкі

резервуари (наприклад, сталеві чи мідні). По-третє, вони геологічно

ізолюються.

З приведених даних можна зробити два важливих висновки. Перший полягає

в тому, що ступінь радіаційної небезпеки зменшується в тисячу разів за

період часу від 10 до 1000 років, з відносно невеликою наступною зміною. Це

зв'язано з тим, що майже всі короткоживучі продукти розпаду розпадаються за

цей час до незначних концентрацій.

Їхня концентрація стає менше малих кількостей дуже важких

"трансуранових" елементів типу америцію і нептунію, що мають набагато

більші періоди напіврозпаду. Хоча проміжок часу в тисячу років досить

великий з погляду людського життя, проте, розміщення таких матеріалів

повинно здійснюватися в стійких геологічних формуваннях, де геологічний час

стає більш значимим фактором. Навіть час, необхідний для розпаду плутонію,

малий в порівнянні з геологічними масштабами часу.

Другий висновок полягає в тому, що відносна радіоактивність відходів

через 1000 років стає майже таким же, як і активність відповідної кількості

уранової руди. При цьому, токсичні компоненти уранової руди виходять на

поверхню землі, попадають у людський організм через їжу. Остекловані ж

відходи, що зберігаються глибоко під землею (до кілометра нижче рівня

моря), у стійких геологічних утвореннях, не мають ніякого мислимого шансу

потрапити в організм людини. Тільки це не означає, що поверхневі поклади

урану небезпечні, тому що кількість, речовини яке попадає в організм, дуже

мала.

Більшість країн, що мають власні ядерні програми, здійснюють пошук і

досліджують місця для розміщення відходів. Ціль цієї роботи – знайти такі

місця розміщення, що мали б безліч бар'єрів до поверхні землі. Деякі з

бар'єрів, як природні, так і штучні, складаються з:

Нерозчинної форми відходів (скло, "синрок" або UO2 ).

Герметичного збереження в корозійно-стійких ємностях.

Бетонування відходів для виключення впливу на них ґрунтових вод і можливих

руйнувань при переміщеннях земної кори.

Розміщення глибоко під землею (на глибині більш 500 метрів) у стабільних

геологічних структурах.

Для такого розміщення відходів вивчаються два типи геологічних порід –

тверді кристалічні скельні породи і поклади кам'яної солі. Такі місця

існують в деяких країнах, і в даний час здійснюється їхня детальна оцінка.

Більшість підходів припускають використання звичайної гірничодобувної

техніки для будівництва необхідних підземних шахт. Вони повинні мати досить

площі для розміщення резервуарів у відділених друг від друга порожнинах на

різних рівнях чи якось інакше. Одне їх таких підземних сховищ діє в США,

але воно призначено для збереження довгоживучих відходів воєнної

промисловості.

Питання геологічної стабільності земних порід дуже важливий для

забезпечення довгострокової цілісності сховища відходів. На землі існує

багато геологічних структур, що стійкі вже протягом більш 4,5 мільярдів

років, і ймовірність зсувів порід протягом періоду збереження (а це більш

тисячі років) у таких місцях близька до нуля.

Можна порівняти токсичність відходів атомної промисловості з отруйними

відходами і газами, що виникають на сучасних індустріальних підприємствах

щодня. Миш'як, наприклад, звичайно розповсюджується в навколишнім

середовищі в складі гербіцидів і в обробленій деревині. На відміну від

відходів атомної промисловості він має нескінченний термін токсичності.

Далі, барій і хлор, що досить широко використовується. З огляду на їхні

реальні кількості, можна стверджувати, що вони представляють набагато

більшу небезпеку, ніж відходи атомної промисловості.

Можна стверджувати, що прийде час, коли збереження високоактивних

відходів буде зовсім безпечним. Радіоактивні відходи, хоча і дуже токсичні

в момент своєї появи, але, по-перше, їхня кількість мала, а по-друге, вони

не більш небезпечні, ніж інші матеріали.

Хоча сьогодні кожна країна відповідальна за збереження і переробку

своїх власних відходів усіх видів, проте, розглядається можливість

створення міжнародного сховища відходів атомної промисловості. Австралія –

це одна з деяких країн, у якій існують дуже сприятливі геологічні умови для

створення такого підприємства.

Природний аналог: Окло

Хоча високоактивні відходи сучасної ядерної енергетики ще не

зберігалися настільки довго, щоб спостерігати результати такого збереження,

цей процес фактично уже відбувався в природних умовах, принаймні, в одному

місці на земній кулі. У містечку Окло в Габону (на заході Африки), біля

двох мільярдів років тому, принаймні, 17 природних ядерних реакторів почали

працювати в багатій покладами уранової руди місцевості. Кожний з них мав,

приблизно, по 20 кВт тепловій потужності. У той час концентрація урану-235

у природному урані складала, приблизно, 3,7 % (замість 0,7 відсотків

сьогодні).

Природні ланцюгові реакції, що почалися спонтанно завдяки присутності

води, що діє як сповільнювач, продовжувалися, приблизно, два мільйони років

поки, нарешті, не згасли. Протягом цього часу в руді утворилося, приблизно,

5,4 тонн продуктів розпаду, а також 1,5 тонни плутонію разом з іншими

трансурановими елементами.

Радіоактивні продукти розподу давно розпалися і перетворилися в

стабільні елементи, а вивчення їхньої кількості і локалізації показало, що

існувало невелике переміщення радіоактивних відходів, як у процесі, так і

після припинення ядерних реакцій. Плутоній же та інші трансуранові елементи

залишилися нерухомі. Це помітно тому що ґрунтові води мали повний доступ

до продуктів розпаду, а самі вони не знаходилися в хімічно інертній формі

(тобто не були остекловані). Таким чином, продукти розподілу не

переміщаються вільно в земній поверхні, навіть у присутності води, через

їхню адсорбцію в глиняних породах. Витоку з ємностей для збереження

військових відходів у США також продемонстрували здатність глинистих

ґрунтів до утримання продуктів розпаду і трансуранових елементів.

Таким чином, єдине відомий "іспит" підземного сховища відходів атомної

промисловості в Окло виявилося успішним, незважаючи на несприятливі

характеристики цього місця. Хоча глинисті ґрунти і відіграють важливу роль

в утриманні відходів, таке затоплене, з піщаною структурою ґрунту місце,

навіть не розглядалося б для розміщення на ньому сучасного сховища яких-

небудь токсичних і ядерних відходів.

Однак, такий приклад спонукав учених більш детально вивчати поводження

двоокису урану в ґрунтових водах разом з іншими хімічними елементами, що

присутній у руді (які не піддаються розщепленню). Ці дослідження допоможуть

в оцінці тривалої безпеки сховищ для високоактивних відходів.

Вартість – важливе питання. Організація економічного співробітництва і

розвитку опублікувала оцінки витрат на розміщення і збереження відходів з

використанням відомих технологій, описаних вище. Згідно з цими оцінками

вартість розміщення і збереження відходів, імовірно, буде складати від 0,03

до 0,17 центів за зроблений кіловат годину електроенергії для остеклованих

високоактивних відходів і від 0,04 до 0,18 центів для відпрацьованого

палива (у цінах 1993 року). У США сумарні витрати на фінансування

збереження відпрацьованого палива склали на кінець 1999 року 16 мільярдів

доларів США. Канадські виробники збирають плату на майбутнє фінансування

збереження відпрацьованого палива з розрахунку, приблизно, 0,1 центів за

кіловат годину, і в 1997 році цей фонд склав 1,25 мільярдів канадських

доларів. У Швеції це податок складає, приблизно, 0,3 центів за кіловат

годину, і йде на фінансування нормально функціонуючого державного сховища

радіоактивних відходів, і дослідження в цій області. Безпечне збереження

радіоактивних відходів – це існуюча норма, що технології збереження добре

розроблені, що витрати прийнятні і що повномасштабна демонстрація цього

незабаром буде можлива в декількох країнах.

5.Основні заходи захисту населення від іонізуючого випромінювання.

Як уже відзначалося, біологічний вплив різних видів випромінювання

неоднозначний, тобто та сама поглинена доза гама- і альфа- випромінювання

приводить до різного біологічного ефекту.

Характер радіаційної поразки організму визначається не тільки видом

випромінювання, але і в значній мірі залежить від того яким було

опромінення – зовнішнім чи внутрішнім.

Одним з варіантів тимчасового захисту населення від радіоактивного

зовнішнього опромінення, у комплексі з іншими заходами, є використання для

цих цілей захисних властивостей усіляких будинків, споруд, глибинних

сховищ, споруджень метрополітену, підземних гаражів, підвалів і т.д. Це

зв'язано з тим, що проходячи через різні матеріали, потоки гама- і

нейтронного випромінювань послабляються. Здатність того чи іншого матеріалу

послабляти іонізуючі випромінювання характеризують «шаром половинного

ослаблення», тобто товщиною шару чи матеріалу, що зменшує дозу

випромінювання в 2 рази. Значення шарів половинного ослаблення для деяких

матеріалів приведені в наступній таблиці:

Таблиця 6

| | | |

| | |Товщина шару половинного |

|Матеріал |Густина, г/см3 |ослаблення, см |

| | | |Для |

| | |Для нейтронів |гамма-випромі|

| | | |нювання |

|Вода |1,0 |2,7 |23 |

|Поліетилен |0,92 |2,7 |24 |

|Броня |7,8 |11,5 |3 |

|Свинець |11,3 |12 |2 |

|Ґрунт |1,6 |12 |14,4 |

|Бетон |2,3 |12 |10 |

|Деревина |0,7 |9,7 |33 |

У середньому приблизно дві третини ефективної еквівалентної дози

опромінення, що людина одержує від природних джерел радіації, надходить від

радіоактивних речовин, що потрапили в організм з їжею, водою і повітрям.

Перш ніж потрапити в організм людини радіоактивні речовини проходять по

складних маршрутах у навколишнім середовищі і це приходиться враховувати

при оцінці доз опромінення, отриманих від якого-небудь джерела.

Радіоактивні речовини, що випадають на поверхню землі, включаються в

біологічний круговорот речовин, насамперед через рослини.

Одним з істотних бар'єрів, що перешкоджають включенню продуктів

розпаду в біологічний цикл, є ґрунт, що їх накопичує. У відмінності від

більшості продуктів розподілу 90Sr порівняно легко десорбірується катіонами

нейтральних солей, що полегшує його надходження в рослини і нагромадження в

урожаї.

З метою скорочення надходження 90Sr і деяких інших радіонуклідів в

організм людини і тварин необхідно знижувати інтенсивність їхнього

залучення в біологічний круговорот через рослини. Оскільки 90Sr

концентрується, як правило, у верхньому шарі ґрунту товщиною близько 5 см

(до 70% - 80%), його можна перевести глибоким переорюванням в нижні шари

ґрунту, до яких не доходить коренева система рослин. На глибині 25-30 см

він не буде сильно впливати на життя рослин. Необхідно відзначити також, що

застосування деяких агротехнічних заходів, таких, як внесення в ґрунт

органічних добрив і вапна знижує надходження в рослини 90Sr.

Необхідно також прийняти міри, що запобігають надходженню в організм

радіоактивних речовин із їжею та водою.Запаси продовольства і води варто

зберігати у пило-водонепроникних ємкістях. Якщо запаси продовольства

виявилися зараженими і виникла необхідність споживання заражених продуктів,

то їх необхідно піддати дезактивації. Наприклад, достатньо свіжі фрукти і

овочі обмити чи зняти з них шкірку. Погано дезактивуються продукти, що

мають пористу поверхню, вони підлягають знищенню чи відлежуванню. Молоко

від корів, що знаходяться в зоні радіоактивного зараження, у зв'язку з

наявністю в ньому радіоактивного йоду, можливо, виявиться непридатним для

вживання в їжу, тому що радіоактивність молока може зберігатися на протязі

декількох тижнів.

При зараженні водойм радіоактивні речовини можуть надходити в організм

людини по біологічних ланцюжках вода-водорості, планктон-риба-людина чи,

якщо водойма служить для питного водопостачання безпосередньо по ланцюжку

вода-людина. На водопровідних станціях питна вода, що забирається з

підземних джерел, може бути очищена від радіоактивних речовин осадженням

часток з наступною фільтрацією. Питна вода, одержувана з підземних

свердловин або, яка зберігається в герметичних емкістях, звичайно не

піддається зараженню радіоактивними речовинами.

Деякі харчові речовини володіють профілактичною радіозахисною дією чи

здатністю зв'язувати і виводити з організму радіонукліди. До них

відносяться полісахариди(пектин, декстрин), фенильні і фітинові з'єднання,

етиловий спирт, деякі жирні кислоти, мікроелементи, вітаміни, ферменти,

гормони. Радіостійкість організмів підвищують деякі антибіотики (біоміцин,

стрептоцин) та наркотики.

Пектинові речовини (пектин, пектинова кислота). Пектин – речовина, яка

дуже схожа на варення або желе, приготовлених із плодів. У процесі

засвоєння їжі пектин перетворюється в кислоту, яка з'єднується з

радіонуклідами і токсичними важкими металами. Утворюються нерозчинні солі,

що не всмоктуються через слизову шлунково-кишкового тракту і виділяються з

організму з калом.

Вітаміни. До дуже важливих радіозахисних з'єднань відносяться так

називані "вітаміни протидії". У першу чергу це відноситься до вітамінів

групи В и С. Хоча на думку фахівців одна аскорбінова кислота не має захисну

дію, але вона підсилює дію вітамінів В и Р.

У той час як радіоактивні елементи приводять до руйнування стінок

кровоносних судин, спільна дія вітамінів Р и С відновлює їхню нормальну

еластичність і проникність. Радіонукліди руйнують кров, знижують кількість

еритроцитів і активність лейкоцитів, а вітаміни В1, В3, В6, В12 поліпшують

регенерацію кровотворення, прискорення відновлення еритроцитів і

лейкоцитів. Якщо випромінювання знижує згортання крові, то вітаміни Р и К1

нормалізують цей процес.

Етиловий спирт. Володіє вираженою профілактичною радіозахистною дією

на різноманітні організми: людини, тварин, бактерій. При введенні в

живильну суміш етилового спирту виживаність бактерій підвищується на 11 -

18%, спирт захищає від загибелі майже всіх мишей, опромінених

рентгенівськими променями в дозі 600 рентгенів.

Серед заходів щодо скорочення надходження активних речовин в організм

людини важливе місце приділяється використанню засобів захисту органів

дихання. Для цієї мети придатні в першу чергу респіратори різних типів (Р-

2, Р-2д, "Пелюсток", "Астра" і інші). При відсутності респіраторів можуть

бути використані протигази і найпростіші засоби захисту органів дихання,

такі, як ватно-марлева пов'язка й інші. Застосовуються ці засоби в період

випадання радіоактивних речовин і протягом декількох наступних діб, коли

радіоактивні речовини можуть попадати в повітря в результаті вторинного

пилоутворення володіючи при цьому високою активністю.

Основними положеннями, що визначають характер захисту від гамма-

випромінювання на забрудненій території є:

. Потужність дози гамма-випромінювання найбільш висока на початку після

випадання радіоактивних опадів, тому захист від гамма-випромінювання

необхідно здійснювати буквально з першої години, навіть з перших хвилин

випадання радіоактивних опадів. Початок випадання виявляється різким

підвищенням рівня радіації.

. Перебування в будь-якому будинку чи споруді знижує дозу гамма-

опромінення, тому що радіоактивні опади, що забруднили місцевість,

пропорційні коефіцієнту ослаблення гамма-випромінювання, визначеним для

будівлі цього типу.

. Унаслідок того, що потужність дози гама-випромінювання знижується швидше

спочатку, укриття людини в спорудженнях з визначеним коефіцієнтом

ослаблення на той самий термін не завжди рівноцінно. У першу добу після

випадання радіоактивних опадів укриття рятує людину від дії випромінювання

в значно більшій дозі, ніж у другу і тим більше в наступну добу.

На основі вищесказаного для захисту від зовнішнього гамма-

випромінювання на забрудненій території розроблена практично важлива

рекомендація, що полягає в тім, що перший час після випадання радіоактивних

опадів раціонально рекомендувати такий режим радіаційного захисту, щоб при

ньому коефіцієнт ослаблення гамма-випромінювання укриттями чи середня

добова захищеність були вище, ніж надалі.

6. Лекція на тему: "Радіація та її вплив на людину".

Вступ.

Зараз основною задачею людства в області радіаційного контролю – не

допустити помітного збільшення радіоактивності, що створена природою, тобто

недопущення збільшення природного радіаційного фону. Для рішення такої

задачі людству необхідно мати представлення про фізико-хімічну основу

такого явища як радіоактивність; знати як взаємодіє іонізуюче

випромінювання з речовиною та, обов’язково, як впливає радіація на живий

організм; а також мати деякі знання по дозам та заходам захисту населення

від дії іонізуючого випромінювання. Для нас ця тема особливо актуальна

тим, що на Україні працює чотири атомних електростанції, є родовища

уранової руди, а також вже відбулася аварія в 1986 році на Чорнобильській

атомній електростанції. Тому необхідно деякі початкові знання про ядерну

енергію надавати ще школярам. Більшість теперішніх учнів отримають такі

знання тільки в школі.

Атомна енергетика в Україні почала свій відлік з 1977р., коли було

введено до експлуатації перший блок Чорнобильської АЕС. За період з 1977 по

1989 рр. було введено 16 енергоблоків загальною потужністю 14800 МВт на 5

атомних станціях: Запорізькій, Рівненській, Хмельницькій, Чорнобильській,

Південноукраїнській.

Зараз на Україні діє 4 атомних електростанції: Рівненська,

Хмельницька, Південноукраїнська та Запорізька. П’ята – Чорнобильська АЕС –

була законсервована в 2003 році. В Україні більше 50% електроенергії

виробляється на атомних електростанціях. А якщо введуть в експлуатацію на

Рівненській та Хмельницькій АЕС ще по одному блоку, то виробництво

електроенергії від АЕС буде приблизно 60% від загальної кількості.

Україна має п’ять регіональних підприємств Державного об’єднання

“Радон” по поводженню з радіоактивними відходами, які приймають на

збереження радіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства

(крім ядерної енергетики). Вони знаходяться поблизу Києва, Харкова, Львова,

Донецька та Дніпропетровська.

В нормальному робочому стані атомні електростанції наносять екології

країни не більшу шкоду, ніж теплові або гідроелектростанції. Тим більше, що

запаси вуглеводневої сировини у нас на Україні дуже не значний. Тому

зазначену сировину необхідно купувати, а уранова руда у нас своя, але її

необхідно збагачувати за кордоном. Вугілля також, подібно більшості інших

природних матеріалів, містить незначні кількості первинних радіонуклідів.

Останні після спалювання вугілля попадають у навколишнє середовище, де

можуть служити джерелом опромінення людей. Тобто теплові електростанції

також є джерелами радіоактивного випромінювання. Можна говорити також про

ціну 1 кВт·год. Порівняно дорога 1 кВт·год вироблена на теплових

електростанціях, дешевше – на атомних електростанціях, і сама дешева – на

гідроелектростанціях. Але іноді на АЕС трапляються аварії, що наносять

великої шкоди навколишньому середовищу. Так аварія на Чорнобильській АЕС

(26 квітня 1986 р.) є найбільшою екологічною катастрофою. В результаті

понад 41 тис. км2 території було забруднено радіонуклідами. Її наслідки

виходять далеко за межі проблем довкілля і переростають у ряд медичних,

біологічних та психологічних проблем.

У нас на Україні знаходяться поклади уранової руди. Підприємства по

видобутку та переробці уранової руди знаходяться у Дніпропетровській,

Миколаївській та Кіровоградській областях і належать до виробничого

об’єднання “Східний гірничо-збагачувальний комбінат”. Недоліком у розробці

покладів уранової руди є її дорожнеча – поклади знаходяться глибоко під

землею.

Види випромінювання

Іонізуючим називається випромінювання, яке здатне прямо або не прямо

іонізувати середовище. До нього відносять рентгенівське і гама-

випромінювання, а також випромінювання, яке складається з потоків

заряджених або нейтральних частинок, які мають достатню енергію для

іонізації.

Радіоактивні речовини звичайно випускають альфа-, бета-частинки та гама-

випромінювання, нейтрони ( іноді можуть бути протони і важкі ядра ).

Згадаємо з курсу середньої школи, що альфа-частинки – це позитивно

заряджені атоми гелію. Вони володіють великою іонізаційною та малою

проникаючою здібностями. Альфа-частинки можуть пройти шар повітря товщиною

не більше 11 см або шар води до 150 мкм. Бета-частинки – це електрони.

Кількість іонізованих та збуджених атомів, які утворюються під дією альфа-

частинки на одиниці довжини шляху в середовищі, в сотні разів більше, ніж у

бета-частинки. А гама-випромінювання – це електромагнітне випромінювання

високої енергії, що володіє великою проникаючою здатністю. Його іонізуюча

здатність значно менше, ніж у альфа- чи бета-частинок.

Бета-частинки можуть проникати через верхній шар шкіри (0.07 мм). А

бета-частинки з великою енергією можуть пройти через шар алюмінію до 5 мм.

Альфа-частинки мають дуже високу іонізаційну здатність, це пояснюється

тому, що маса альфа-частинки в 8000 разів більша ніж маса електрона, а за

нейтрон в 2 раза. Біологічна ефективність кожного виду іонізуючого

випромінювання знаходиться в залежності від питомої іонізації. Так,

наприклад, альфа-частинки з енергією 3 Мев утворять 40 000 пар іонів на

одному міліметрі шляху, бета-частинки з такою же енергією – до чотирьох пар

іонів. Зовнішнє опромінення альфа- і бета-випромінюваннями менш небезпечно,

тому що альфа- і бета-частинки мають невелику величину пробігу в тканині і

не досягають кровотворних і інших органів.

Нейтрони, як і фотони, непрямо іонізуючі частинки, іонізація середовища

в полі нейтронного випромінювання проводиться зарядженими частинками, які

з’являються при зіткненні нейтронів з речовиною.

Таблиця 1

Властивості радіоактивного природного випромінювання

|Тип |Склад |Іонізуюча |Проникаюча здатність |

|випромінювання |випромінювання |здатність | |

|( |Іони Не++ |Дуже висока |Низька. Захист: 0,1 |

| | | |мм води, лист папера |

|( |Електрони |Значно висока|Висока. Захист: шар |

Страницы: 1, 2, 3, 4