Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів і перспектив головних провідних країн світу–Росії та США

Крім цього 23 січня 2007 року Джордж Буш виступив перед депутатами верхньої і нижньої палат Конгресу США і членами уряду з традиційним щорічним зверненням "Про становище країни". Для протистояння "важким викликам" американський президент попросив конгрес, додати для цього в сухопутні сили і війська морської піхоти 92 тисячі чоловік протягом найближчих п'яти років. [77]

Згідно з проголошеною новою стратегією дій американських військ в Іраку ключовим пунктом нової стратегії є збільшення в Іраку пентагонівського контингенту на 21,5 тисяч "багнетів". Але очевидно, що 17,5 тисяч солдатів і офіцерів для столиці країни - Багдада і 4 тисячі - для бунтівної провінції Анбар (яка поки не підкоряється ні центральному іракському уряду, ні військовому командуванню коаліції західних країн і їх союзників), додані до тих 132 тисячам, які вже знаходяться в Іраку, - це все одно не вихід. Такий захід може лише на деякий час створити видимість посилення впливу США на ситуацію в зоні Персидської затоки. Так само можна оцінити і чергову спробу вашингтонської адміністрації прискорити передачу самим іракцям відповідальності за хід тутешнього міжусобного конфлікту і відновлення порядку в державі.

Необхідно зазначити, що вартість утримання одного американського солдата в Іраку складає близько 275 тис. доларів на рік). [78]

Збільшення військового контингенту в Іраку викликано тим, що кількість нападів на американських солдатів в Іраку, а також урядових військовослужбовців і мирних жителів досягло в останні місяці найвищого рівня з червня 2004 року. Про це повідомляється в черговому щоквартальному звіті Пентагону під назвою "Оцінюючи ситуацію із стабільністю і безпекою в Іраку", направленому до Конгресу США. У звіті вказано, що з середини серпня до середини листопада 2006 року кожного тижня фіксувалося в середньому до 1 тисячі нападів. Це на 22% більше, ніж в попередні три місяці. Якнайгірша обстановка склалася в Багдаді, а також в західній провінції Анбар, де активність проявляють сунітські бойовики. [79]

Всі ці події змусили США розпочати збільшення кількості сухопутних військ. Так чисельність сухопутних військ США зросла з 482 тисяч в 2001 році до нинішніх 507 тисяч, а найближчим часом складе 512 тисяч чоловік. Командування, проте, вважає необхідне збільшити склад ще на 30 тисяч чоловік, а додатково до цього ще і на 7 тисяч бійців щорічно. Передбачається, що кожні додаткові 10 тисяч солдатів і офіцерів обходитимуться скарбниці в 1,2 млрд. доларів. [80]

Виникає питання, чому керівництво США, яке бачить, що у війні в Іраку США терплять поразку продовжує вкладати величезні грошові та людські ресурси, ще більше підриваючи економіку країни?

Підтвердженням поразки США в Іраку є заява одного з авторів американського вторгнення до Іраку, колишнього держсекретаря США Коліна Пауелла, який заявив, що американські війська програють війну в Іраку. На його думку, збільшення кількості солдатів не допоможе змінити «важку ситуацію», що погіршується, в цій країні. Також новий міністр оборони США Роберт Гейтс заявив, що його країна «не виграє» війну в Іраку. А в звіті Групи вивчення Іраку сказано, що продовжувати колишню політику неможливо, і до початку 2008 року з Іраку потрібно вивести бойові підрозділи. [81]

Тим більше очевидно, що ні про яку боротьбу з тероризмом мова не йде. Так, стало відомо, що французькі спецназівці двічі тримали на мушці ватажка міжнародного терористичного угрупування "Аль-Каїда" Усаму бен Ладена, проте наказ відкрити вогонь не поступив від американського командування, що керувало операцією. Така інформація міститься в документальному фільмі, знятому французькими журналістами Эриком де Лавареном і Эмманюэлем Разаві.

За їх даними, французькі військові виходили на Усаму бен Ладена в 2003 і 2004 роках. Четверо французьких солдатів з особливого підрозділу спецназу, чисельністю в 200 чоловік, які полювали за терористом під керівництвом американців, підтвердили авторам фільму цю інформацію. [82]

Продовження війни в Іраку пояснюється величезними прибутками, які отримують компанії, що працюють на міністерство оборони США.

Результати дослідження про доходи голів корпорацій під назвою «Ексцеси топ-менеджерів», яке щорічно проводить Інститут політичних досліджень (Institute for Policy Studies), - показали, що глави 34 компаній, які працюють на міністерство оборони, з часів терактів 11 вересня 2001 року отримали в цілому майже мільярд доларів.

Поки солдати гинули за батьківщину, різниця між їх зарплатою і платнею глав військово-промислових компаній різко збільшилася. До 11 вересня топ-менеджери «великого бізнесу» отримували в 190 разів більше військових. Сьогодні вони отримують в 308 разів більше. Рядовий сухопутних військ отримує в середньому 25000 доларів на рік, а голова корпорації, що виконує оборонні замовлення, - в середньому 7,7 мільйонів.

Поки решта американців відчували неспокій через терористичні загрози і оплакувала загиблих, топ-менеджери робили різні маневри, щоб їх фірми могли скористатися страхом, що охопив людей, і зміною ситуації з нафтовими постачаннями - причому не тільки для підвищення їх конкурентоспроможності, але і ради особистого збагачення.

В період після 11 вересня нажилися глави United Technologies (200 мільйонів доларів), General Dynamics (65 мільйонів), Lockheed Martin (50 мільйонів), і Halliburton (49 мільйонів). Інші корпорації, де топ-менеджери за останні чотири роки отримали 'надбавку' від 25 до 45 мільйонів доларів - Textron, Engineered Support Systems, Computer Sciences, Alliant Techsystems, Armor Holding, Boeing, Health Net, ITT Industries, Northrop Grumman, Oshkosh Truck, URS, і Raytheon.

Девід Брукс, колишній глава фірми DHB, що виробляє бронежилети, які користується поганою славою через дефектну продукцію - в 2004 р. заробив 192 мільйони доларів на продажі акцій своєї фірми. В 2005 р. сукупна винагорода, отримана Девідом Лезаром (David Lesar), главою Halliburton - фірмою, що стала символом пов'язаних з окупацією нецільових витрат, завищення розцінок і фіктивних виплат по невиконаних контрактах - склала, за оцінками авторів доповіді, що вивчили облікові документи федеральної Комісії з цінних паперів і бірж, 26 мільйонів доларів.

Це наочні приклади, особливо тому, що доходи всіх цих людей пов'язані виключно з державними підрядами - тобто грошима платників податків.

Використавши дані дослідження про винагороду, що отримують топ-менеджери, проведеного в 2006 р. Wall Street Journal, автори доповіді проаналізували і доходи голів нафтових корпорацій, які одержують в ході іракської війни рекордні прибутки. Сьогодні глава нафтової або газової корпорації отримує в середньому в 518 разів більше, ніж простий робітник нафтогазової галузі. Для порівняння: в середньому по країні глава фірми отримує в 411 разів більше за робітника. У доповіді наголошується, що середньостатистичному будівельникові, який споруджує нафтові об'єкти, довелося б пропрацювати 4279 років, щоб отримати 95 мільйонів доларів, які минулого року заробив глава Valero Energy Уїльям Гріхи. [83]

Так яка ж доля чекає США? А чекає те, що фінансова піраміда США обрушиться, що викличе фундаментальне перетворення світової політичної економії.

Зворотний відлік вже пішов, і ніхто не може зупинити його будь-якими короткостроковими заходами податкової і грошово-кредитної політики, або за допомогою довгострокової реформи податкової політики, програм соціальної допомоги або навіть всього федерального бюджету.

В грудні 1999 року - тоді ще прем'єр-міністр Росії Володимир Путін - опублікував свою першу програмну статтю "Росія на рубежі століть". Там він прямо написав: "Росія переживає один з найважчих періодів в своїй багатовіковій історії. Мабуть, вперше за останні 200-300 років вона стоїть перед лицем реальної небезпеки опинитися в другому, а то і в третьому ешелоні держав світу". Путін не перебільшував. Через день після виходу статті Єльцин пішов у відставку.

Путін опинився в стані спадкоємця, який по заповіту виявляє, що успадкував мільйонні борги. На його плечі лягла країна, що втратила за вісім років половину економіки і тільки, що пережила страшний дефолт. Країна з відсталим бюджетом, як у одного крупного американського міста, більше половини населення - за межею бідності. Місяцями люди не отримували заробітну плату і пенсії.

При цьому економіка була обтяжена таким об'ємом успадкованих соціальних зобов'язань (які могла потягти тільки така країна як СРСР), які не витримає ніяка сучасна, навіть найбагатша країна. Крупний бізнес, що отримав багатомільярдну власність за кремлівською рознарядкою, через «єльцинську сім'ю» керував країною, призначав міністрів, приймав для себе закони, обирав губернаторів на "вотчинних" територіях, користувався широким доступом до державних ресурсів, не плативши податки.

Росія була практично не керованою. Демократією її можна було назвати тільки за великої фантазії - режим був химерною сумішшю анархії і олігархії з окремими демократичними вкрапленнями. Єдиний правовий простір був відсутній, у величезній кількості регіонів не було і натяку на економічні реформи, демократію, зате неозброєним оком були помітні некомпетентність, безвідповідальність, крадіжки.

Суспільство, що пережило "синдром втраченої країни", було абсолютно дезорієнтованим. Люди були настроєні жорстко антиреформаторськи і бажали тільки одного: щоб влада навела лад.

У Росії йшла війна, оголошена ваххабитськими прихильниками ідеї халіфату від Чорного до Каспійського морів. Як мінімум з 1999 року в Чечні воювали вже не арабські найманці, а арабські командири. Прямим погрозам безпеці Росії без великого успіху намагалися протистояти дезорганізовані численними реформами і убогі спецслужби, обірвана і деморалізована армія. Іржавіли в портах підводні човни з ядерними реакторами, загрозливо зношувалися стратегічні ядерні сили. Йшлося фактично про те, щоб наново зібрати державу, що знаходиться в розібраному стані.

Загальний задум

Звичайно, в основі початкової стратегії Путіна лежав прагматизм: вирішувати питання виживання країни. Це було первинно по відношенню до будь-яких ідеологічних конструкцій. З самого початку Путін прекрасно усвідомлював необхідність серйозного модернізаційного прориву. Головна стратегічна мета Росії - становлення її як сучасної великої держави, економічно сильної, технологічно просунутої, соціально розвиненої і політично впливової.

Реалізація цієї стратегічної лінії була можлива лише за умови:

- політичної стабілізації;

- створення суб'єкта в особі державної влади, здатного здійснювати необхідні перетворення;

- формування нормального економічного середовища, здатного забезпечити довготривале економічне зростання;

- забезпечення сприятливих міжнародних умов для внутрішнього розвитку;

- консолідації російської нації.

Путін не запропонував нову національну ідею; він запропонував суспільству шукати точки опори нової ідентичності у всій історії. З Російської імперії часів монархії в життя увійшли двоглавий орел, державний триколор Петра Великого а від Російський імперії радянської епохи узятий гімн - мелодія Александрова з пострадянськими словами. Набагато більший упор, ніж його попередники, Путін робить на традиційні суспільні цінності: патріотизм, мораль, сім'ю, релігію. Зразком для наслідування Путіну служить Петро Великий, чий портрет висить в його кабінеті. Петро Великий утягнув відсталу Росію в сучасність, використовуючи західні технології, створивши грізний флот, реформуючи при цьому економіку і розширюючи кордони країни.

У світлі цього цікавими є Квітневі тези Солженіцина про Путіна, демократію і Росію: "При Горбачові було відкинуто саме поняття і свідомість державності. При Єльцині по суті та ж лінія була продовжена, але ще обтяжена безмірним майновим пограбуванням", - упевнений Солженіцин. А при Путіні, на його думку, навпаки, намагаються врятувати "провалену державність".

Конкурентноздатна економіка.

Путін чудово розумів, що його надзадача - якісний ривок в економічному розвитку. Його економічна програма наскільки проста, настільки і амбітна. Зробити Росію сумісною зі світовим господарством, створивши нормальне, загальноприйняте в світі економічне середовище, викликавши приплив необхідних внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Це повинно забезпечити прискорене економічне зростання, здатне привести до збільшення ВВП удвічі за десять років. Економічне зростання - головне в стратегії Путіна.

Росія повернула контроль над крупними секторами економіки, зокрема автомобільною, авіаційною, металургійною і добувною галузями. Росія створює супердержаву, потужність якої в контролі за світовою енергетикою підкріплена сучасним озброєнням. Стратегія Путіна передбачає подальше посилення державного контролю за стратегічними галузями. Тільки за 2005 рік Кремль витратив більше 17 мільярдів доларів на скупку підприємств. Що, згідно з даними Європейського банку реконструкції і розвитку (ЕБРР), збільшило частку державних підприємств у ВВП Росії з 30 до 35 відсотків.

Із самого початку президент направив великому бізнесу декілька однозначних "послань". Перше - платіть податки і проявляйте соціальну відповідальність. Друге - федеральна політика - справа Кремля. Третє - серед олігархів святих немає. Всі вони були так чи інакше "призначені" владою, причому часто з порушеннями. А тому можуть бути і звільнені, якщо проігнорують перше і друге послання. Саме у цьому причини опали Березовського, Гусинського, Ходорковського. Вони робили відверті спроби дестабілізувати владу з метою посилення власного впливу та збагачення за рахунок держави.

Вертикаль.

Прагнення запобігти самій можливості розпаду держави лежить в основі стратегії Путіна в області федеральних відносин. Основним компонентом цієї стратегії спочатку було приведення нормативної бази регіонів у відповідність з федеральними законами і Конституцією. Це було ефективно зроблено за допомогою нового владного інституту - повноважних представників президента в семи федеральних округах. Через повпредів також вдалося знов замкнути на Москву діючі на місцях органи федеральної виконавчої влади, які в 90-і роки опинилися під прямим контролем губернаторів. Був запущений процес укрупнення суб'єктів Федерації, абсолютно виправданий з управлінської і економічної точок зору. Останній етап федеральної реформи - перехід від прямих виборів губернаторів до їх обрання законодавчими зборами суб'єктів Федерації за представленням президента.

Керованість.

За часів Єльцина такий позаінституціональний центр влади, як "сім'я", грав куди більшу роль, ніж всі передбачені Конституцією інститути, разом узяті. Путін відновив керованість країною з опорою саме на державні інститути, які в той же час втратили ступень автономності.

У Федеральних Зборах вперше за весь пострадянський час вдалося забезпечити в обох палатах працюючу пропрезидентську більшість, здатну проводити закони реформістів. Саме завдяки цьому з'явилися в Росії право власності на землю, чи не найліберальніша в світі податкова система з плоскою 13-процентною шкалою прибуткового оподаткування, почала створюватися нормальна соціальна інфраструктура.

Розмежування повноважень між тими органами, які встановлюють право і чисто виконавчими відомствами, відчутне скорочення кількості їх керівників дозволили наблизитися до реалізації мети розбюрокрачування економіки, яку не раз ставив президент.

Безпека країни.

Путіна відрізняє очевидний акцент на зміцнення безпосередніх атрибутів сили держави - армії, спецслужб, правоохоронних органів. У військовій реформі покладено в основу професіоналізацію збройних сил, що розуміється як збільшення чисельності і якості професійних частин постійної боєготовності.

Від загрози терору і оргзлочинності можуть захистити тільки зібрані спецслужби і правоохоронні органи. Для них значно збільшено фінансування, проводиться технічне переоснащення, поліпшується міжвідомча координація, проводиться внутрішнє очищення від корупції. Арешти "перевертнів у погонах", які багато хто розцінив як кампанійщину, на ділі відображають довготривалу лінію.

Найгострішою проблемою залишається і ще якийсь час залишатиметься Чечня. Стратегія полягає в поєднанні заходів по знищенню терористів із створенням і розширенням сфери впливу легітимної влади, посиленням координації під егідою керівництва Південного федерального округу, відновленням зруйнованого житлового фонду, створенням робочих місць для розореного війною населення. Вторгнення до Інгушетії, Беслан та “Норд-ост” добре нагадали, як далеко від завершення контртерористичної операції і дійсного миру. Але і прогрес в наявності. Цього року правозахисники зафіксували в десятки разів менше порушень прав громадян в Чечні. Це свідчить в першу чергу про те, що життя там стає все більш спокійним. Операція в Чечні буде продовжена до переможного кінця, що б це не означало і якими б не були заперечення Заходу. Ніякого нового Хасавюрта точно не буде. Хоча Захід (особливо США) вживає можливі заходи щодо дестабілізації Росії та заохочує діяльність терористів на її території. Так у цьому році МЗС РФ вручив послові США в Москві ноту протесту у зв'язку з проведенням у Вашингтоні семінару із закликами до нових терактів на території Росії. Як повідомив департамент інформації і друку МЗС РФ, посол США Уїльям Бернс у вівторок був запрошений до МЗС. Заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Кисляк вручив йому ноту протесту з приводу проведення у Вашингтоні 14 квітня під егідою американської неурядової організації "Джеймстаунський фонд" семінару під назвою "Кавказький фронт А.Х.Садуллаева і перспективи нового Нальчика", в ході якого надавалася трибуна для закликів до проведення нових терактів на території Росії. "Послові було підкреслено, що проведення подібного роду заходів на території США суперечить міжнародним зобов'язанням Сполучених Штатів у сфері боротьби з тероризмом, зокрема, за резолюцією 1624 Ради Безпеки ООН і Конвенції Ради Європи про попередження тероризму, в розробці якої США взяли найактивнішу участь", - мовиться в повідомленні. Велика Британія відмовляється видати Росії емісара чеченських терористів Ахмада Закаєва тощо.

Партійне будівництво.

Нинішню політичну систему в Росії часто називають керованою демократією, в умовах якої, парламент виступає в ролі слухняного інструменту в руках президента Владимира Путіна і його уряду.

У Росії з кінця минулого століття діяли десятки партій, а за останні роки виникли ще й нові. Партії, прагнучи будь-якими, іноді і непередбачуваними шляхами добитися підтримки виборців, є з погляду керівництва країни, чинником ризику. Їх кількість обмежується останнім часом шляхом введення в практику голосування високих процентних бар'єрів.

На думку нинішніх господарів Кремля, найкраща демократична модель - це така система, за якою правляча верхівка спирається на одну національну проурядову партію впродовж десятків років, як це видно на прикладі Японії. Такою стає в Росії партія, що сповідає в ідеологічному плані так званий соціальний консерватизм.

В демократичних країнах завжди існує опозиція - альтернатива існуючому уряду. В умовах російської керованої демократії альтернативна сила також повинна користуватися довірою Кремля. І така “ліва” альтернатива є: йде створення нової сили - асоціації трьох невеликих партій. Це “Російська партія життя” (РПЖ), і “Батьківщина”.

3.2 Зовнішньополітична стратегія Росії

Росія після обрання В.В. Путіна президентом почала проводити незалежну, активну, багатовекторну, прагматичну політику. Бачачи головну загрозу безпеці країни в її слабкості, Путін розглядав зовнішню політику перш за все як інструмент для створення сприятливих умов для економічного розвитку, поліпшення інвестиційного клімату і просування інтересів російського бізнесу за кордоном. Його підкреслений прагматизм припускав постановку тих зовнішньополітичних завдань, які країна може потягнути. Росія хоча і “сердилася”, але зовні намагалася це не проявляти. Росія «збиралася з силами», здійснювала економічну, соціальну, адміністративну та військову реформи.

Путін виявив нову парадигму, якою призначено було визначити собою його другий термін, - енергетична наддержава з найсучаснішим стратегічним озброєнням та космічними силами. Саме у цій області він розігрує свої карти, повертаючи Росію в коло світових держав.

На сьогоднішній день Росія “зібралася з силами” на стільки, що вже майже не приховує свої наміри. У Посланні Федеральнім Зборам у 2006 році президент Путін заявив: “Крах Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою століття. Для російського ж народу він став справжньою драмою. Десятки мільйонів наших співгромадян і співвітчизників опинилися за межами російської території...”. Як відомо з катастрофами борються, а їх наслідки усуваються.

Президент Путін 2 червня 2006 року на зустрічі з журналістами з країн «Великої вісімки» заявив, що “в плани Росії ніколи не входило і сьогодні не входить приєднання територій, що знаходяться за її межами”. При цьому Путін не уточнював, які він мав на увазі межі Росії: на теперішній час чи на час розвалу СРСР або території, які коли-небудь належали Російській імперії.

Сучасна Росія надзвичайно сильна в економічному, політичному та військовому плані і веде активну економічну та територіальну експансії, пріоритетом яких є відродження Російської імперії як мінімум у межах до 1991 року і наступне економічне та політичне домінування в світі.

В цей час Росією офіційно проводиться політика про приєднання (економічними засобами) Республіки Білорусь.

Політику Росії відносно Білорусії охарактеризував 3 квітня 2006 року в ході прес-конференції, присвяченої Дню єднання Росії і Білорусії, держсекретар Союзу Росії і Білорусії П.Бородін: "Є 3 способи побудови держави, перший - ввести танки до Іраку, і ось тобі нова держава; другий - це коли збирається політбюро ЦК КПРС і вирішує будувати державу. Є ще і третій спосіб побудови держави, коли бал править економіка”. "Я думаю, що єдина валюта, яка є неодмінним атрибутом єдиної держави і єдиної економіки, буде введена в Союзній державі Росії і Білорусії до кінця цього року", - відзначив він. [84]

Бородін 21.09.2006 року зробив заяву на прес-конференції: «Референдум про перспективи будівництва Союзної держави Росії і Білорусії відбудеться в грудні». Він також відзначив, що Володимир Путін "поставив питання про об'єднання наших країн ребром" і референдум "про перспективи будівництва Союзної держави" повинен пройти в грудні. [86]

Як відомо референдум не відбувся і Союзна держава створена не була.

Росія почала економічне знищення режиму президента Лукашенка.

Російський газовий концерн "Газпром" за дві хвилини до настання Нового року підписав з Білорусією п'ятирічні контракти на постачання газу в республіку і транзит "блакитного палива" до Європи по її території. Було вирішено і питання про те, яким чином "Газпром" отримає 50% акцій "Белтрансгаза" - з розстрочкою на 4 роки за гроші, а не в рахунок оплати за газ.

В 2007 році Білорусія отримає російський газ по $100 за 1 тис. кубометрів проти $46,68 в 2006 році. Надалі ціна на російський газ для Білорусії визначатиметься виходячи з формули ціни, прив'язаної до ціни на газ на європейському ринку. Так, в 2008 році ціна на газ складе 67% від ціни газу на європейському ринку за вирахуванням транспортних витрат (net back), в 2009 році - 80%, в 2010 році - 90%, в 2011 році - 100%.

Ставка транзиту газу по мережах "Белтрансгаза" підвищиться з $0,75 до $1,45 за транспортування 1 тис. кубометрів на 100 км.

Пізніше перший віце-прем'єр уряду Білорусії Володимир Семашко додав, що плата за транзит може мінятися залежно від ціни на газ.

На 2007 рік, вартість транзиту підвищена з $0,75 до $1,45 за 1 тис. кубометрів газу. Це додатково $110-120 млн. доходів білоруської сторони. Ставка транзиту зафіксована на 5 років.

Російський концерн заплатить $2,5 млрд за 50% акцій "Белтрансгаза" грошовими коштами з розстрочкою на 4 роки.

СП буде створено до 1 червня 2007 року. "Газпром" вноситиме свою частку - 50% - рівними частинами протягом чотирьох років, по $625 млн. на рік. Таким чином, до 1 червня поточного року він буде власником 12,5% акцій, і лише до 1 червня 2010 року "Газпром" володітиме 50% акцій СП. Проте необхідно зазначити, що в час написання цієї роботи жодних кроків по створенню СП зроблено не було, що після 1 червня 2006 року може привести до сплати за спожитий газ виключно у грошовій формі.

Відразу ж після підписання контракту прем'єр РБ Сергій Сидорській назвав його умови невигідними для своєї країни: "В умовах сьогоднішньої економіки країни збільшення в два рази ціни на газ для Білорусії, до $100, - ця ціна для економіки дуже складна, а можна сказати, непідйомна. Уряду і всім, хто сьогодні працює в реальній економіці, доведеться дуже багато працювати, щоб забезпечити належну рентабельність, собівартість".

Прем'єр додав, що у разі браку коштів для розрахунків за російський газ республіка проситиме у "Газпрому" розстрочки.

Ще до завершення переговорів по газу російські парламентери із здивуванням повідомляли, що білоруська сторона пред'являє вимоги, не пов'язані з газом. "Ми абсолютно пов'язуємо ці два питання - ціна газу і постачання нафти", - не приховував В.Семашко.

Білорусія, що отримувала російську нафту безмитно, повинна була перераховувати Росії 85% від свого мита на експорт нафтопродуктів, вироблених з російської нафти, що дешево дісталася. Після більш ніж 10-літнього невиконання цієї умови білоруською стороною Російська Федерація обклала експорт нафти до Білорусії експортним митом. У відповідь Білорусія ввела збір за транзит російської нафти у розмірі $45 за тонну. [87]

Надалі події розвивалися наступним чином [88]:

8 грудня 2006 року Уряд РФ встановив з 1 січня 2007 року мито при ввезенні на територію Білорусі нафти у розмірі 180,7 USD/т.

1 січня 2007 року Білорусь оголосила, що встановлює своє мито -- за транзит по своїй території російської нафти у розмірі 45 USD/т.

8 січня глава “Транснефти” С. Вайншток заявив, що “білоруська сторона з 6 січня в односторонньому порядку, нікого ні про що не попереджаючи, почала незаконний відбір нафти з нафтопроводу ”Дружба". За його словами, всього з 6 січня незаконно вилучено 79 тис. т нафти. “Транснефть” припиняє поставляти сировину до нафтопроводу “Дружба”.

Російська сторона трактує ситуацію з припиненням транзиту нафти через територію Білорусі як форс-мажор, заявив увечері 8 січня в ефірі телеканалу “Вести” замглави Мінекономрозвитку РФ А. Шаронов. Він відзначив, що переговори з Білоруссю почнуться тільки після відміни незаконного митного збору на транзит російської нафти, введеної Мінськом.

9 січня в Москві поновилися переговори білоруської делегації з представниками МЕРТ РФ. Білоруську делегацію на переговорах очолив віце-прем'єр Андрій Кобяков, російську -- глава Мінекономрозвитку Герман Греф.

Увечері 9 січня на прес-конференції в Москві Г. Греф заявив, що сьогоднішні переговори про транзит російської нафти закінчилися, фактично не почавшись.

В. Путін 9 січня доручив уряду “виробити комплекс заходів, направлених на захист національної економіки” і продовжити переговори з Білоруссю про постачаннях нафти і її транзиті.

Росія повідомила про намір вжити жорсткі економічні заходи, які привели б до економічного краху країни - введення мит для білоруських товарів, що ввозяться зараз по нульовій ставці. Обмеження вже торкнулися білоруського цукру, на ввезення якого до Росії за розпорядженням уряду 29 грудня встановлений митний збір. З лютого до цукру можуть додатися м'ясо і субпродукти (до Росії йде 99,9% експорту), молоко і молокопродукти (більше 90%), телевізори (близько 90%), меблі (понад 80%). Митами буде обкладена продукція, що складає понад половину білоруського експорту до Росії (6 млрд. доларів в грошовому виразі). Не витрачати час на антидемпінгові розслідування і інші формальності дозволяє підписаний Путіним за день до нового року закон "Про спеціальні економічні заходи", що дозволяє главі держави вводити санкції, якщо необхідна "невідкладна реакція на міжнародно-протиправні діяння або недружні дії іноземної держави або її органів і посадовців". За цим законом президент може тимчасово заморожувати економічні програми і військово-технічну співпрацю, згортати зовнішньоекономічні і фінансові операції, змінювати митні збори. [89]

Вдень 10 січня за ініціативою А. Лукашенка відбулася телефонна розмова президентів двох країн, за підсумками якого прем'єр-міністрам доручено протягом двох днів виробити конкретні пропозиції по вирішенню всіх проблемних питань.

10 січня на позачерговому засіданні президії Ради міністрів уряд Білорусі прийняло рішення відмінити мито на транзит російської нафти.

Вранці 11 січня російська компанія відновила прокачування сировини по нафтопроводу “Дружба”. Прем'єр-міністр Білорусі Сергій Сидорській прибув до Москви з дводенним робочим візитом.

Увечері 12 січня відбулася телефонна розмова А. Лукашенка і В. Путіна. Услід за цим було підписано міжурядову угоду про заходи з розвитку торговельно-економічної співпраці в області експорту нафти і нафтопродуктів.

Відповідно до домовленостей Білорусь в 2007 році платитиме замість 180 доларів експортний митний збір у розмірі 53 долари за кожну тонну російської нафти. На сиру нафту, що поставляється з Росії до Білорусі, стягуватиметься експортне мито по ставкою, рівною відповідній частці експортного мита на нафтопродукти, що поставляються з Республіки Білорусь, які вироблені з російської нафти. Наступного року пропорції будуть 70% - Росії, 30% - Білорусі, в 2008 році - 80 і 20% відповідно, і в 2009 - 85% піде Росії і 15 - Білорусі". У свою чергу білоруська сторона запевнила, що підписана угода встановлює жорсткі умови і механізми контролю. "Сторони погодилися, що встановлюються жорсткі параметри відповідальності за дотримання цієї угоди протягом трьох років її дії, - уточнив прем'єр-міністр Білорусі Сергій Сидорській, - Кожна сторона залишає за собою право встановлювати жорсткий контроль з метою забезпечення тих гарантій, про які ми сьогодні домовилися". Як пояснив міністр фінансів РФ Олексій Кудрін, для Білорусі застосовуватиметься коефіцієнт у розмірі 0,293 до ставки загального експортного мита на нафту, що становить близько $180 за тонну. При цьому ставка загального мита перераховується раз на два місяці, але коефіцієнт 0,293 на 2007 рік залишиться незмінним. У 2008 році цей коефіцієнт складе 0,335, в 2009 році - 0,356. На зовнішньому кордоні Білорусі вивізне мито на нафту відповідатиме загальному російському експортному миту - $180. Відповідно до підписаної угоди про заходи з врегулювання торговельно-економічної співпраці в області експорту нафти і нафтопродуктів, в 2007 році Росія отримуватиме 70% мита, а Білорусія - 30%, в 2008 році - відповідно 80% і 20%, в 2009 році - 85% і 15%. Якщо Білорусія захоче реекспортувати російську сиру нафту, а не переробити її в республіці для своїх потреб, то їй доведеться заплатити 180 доларів, як тільки ця тонна сирої нафти перетне кордон Союзної держави. Це ж поширюється і на 2 мільйони тонн нафти, яка здобувається в самій Білорусії. Вона оподатковуватиметься тим же митом - 180 доларів, якщо піде на експорт". За оцінкою міністра фінансів РФ, останні демарші Мінська обійдуться йому в "3,5-4 млрд. доларів за вирахуванням 1,58 млрд. доларів у вигляді експортного митного збору, про який ми домовилися сьогодні". Кудрін вважає, що Білорусі "зроблено попередження". "В укладеній сьогодні угоді фіксується, що у разі порушень російська сторона зможе ввести мита в повному обсязі, не 53, а 180 доларів за тонну. [90]

На нараді з членами російського уряду президент Росії сказав, що пряма або прихована підтримка білоруської економіки Росією продовжуватиметься впродовж тривалого часу, хоча, починаючи з цього року, вона значно скорочується. Путін уточнив, що по газу ця підтримка вимірюватиметься цифрою приблизно $3,3 мільярда, по нафті і нафтопродуктам ця цифра складе $2,5 мільярда. При цьому він зазначив, що друга цифра порахована точно і узгоджена з білоруською стороною. Президент уточнив, що $5,8 мільярда - це тільки по енергоносіях підтримка російською економікою в 2007 році. Посилаючись на дані російського Мінфіну, президент нагадав, що весь бюджет Білорусі на 2007 рік в доларовому еквіваленті складає близько $14 мільярдів. За його словами, відповідно, російська підтримка виражається в цифрі приблизно 41%. Путін сказав, що це плата Росії за спокійний, м'який, союзницький спосіб переходу до ринкових відносин і підтримка братського білоруського народу. [91]

Продовжуючи економічний вплив, Росія примусила РБ узяти на себе зобов'язання обмежити постачання цукру в РФ в 2007 році об'ємом 180 тисяч тонн, в 2008 році - 100 тисяч тонн. Відзначимо, що в 2005 році Білорусь поставила на російський ринок 376 тисяч тонн цукру, в 2006 році - 369 тисяч тонн. Збиток федерального бюджету від цього за останні 4 року експерти оцінюють в 165 млн. доларів. В даний час з Білорусі до Росії безмитно може ввозитися тільки цукор, вироблений в цій республіці з цукрового буряка. Цукор, вироблений з імпортного сирцю, повинен оподатковуватися митом у розмірі $340 за тонну. Судячи з обсягів постачань минулих років, "білоруси систематично під виглядом бурякового ввозили на російський ринок сирцевий цукор", стверджує заступник голови правління Союзроссахара Сергій Міронов. Як доказ він привів дані обсягів виробництва білого цукру в Білорусі і експорту д РФ в 2003-2005 роках. "У 2003 році в Білорусі було вироблено 256 тисяч тонн бурякового цукру, при цьому обсяг експорту до РФ склав 337 тисяч тонн, в 2004 році - вироблено 300 тис тонн, ввезено - 423 тисяч тонн, в 2005 році - вироблено 400 тисяч тонн, експортовано 481 тисяч тонн". [92]

Підвищення цін на енергоносії в сукупності з відміною преференцій в торгівлі з країнами ЄС ставлять білоруську економіку в 2007 році в скрутне становище. З'ясовується, що білоруська модель нежиттєздатна без дотаційної підтримки інших країн. [93]

Можна виділити два періоди розвитку білоруської економіки за роки незалежності, які в значній мірі були обумовлені білорусько-російськими відносинами.

Відкладений кризис

Перший період -- 1996-1998 рр., коли економічне зростання досягало 11%. Цей період почався після підписання договору про Митний союз на початку 1995 р., що відкрило шлях для безмитного ввезення білоруських товарів до Росії. Білоруський експорт в той рік майже подвоївся (приріст -- 87,5%). Крім того, в квітні 1996 р. Росія зробила щедрий дар -- була списана білоруська заборгованість за енергоносії у розмірі 1,4 млрд. USD (2,5-3 млрд. USD в нинішніх цінах).

Перша фаза зростання закінчилася одночасно з російським дефолтом. Потім в 1999-2001 рр. наступила стагнація. У ці роки, за статистикою, темпи зростання ВВП складали 3-4%, що означало, якщо врахувати особливості білоруської статистики, реальну відсутність зростання. Незалежні аналітики тоді передрікали вступ білоруської економіки до стадії кризи. Але прогнози не передбачали подій на світовому ринку нафти і величезні дотації Росії на підтримку “білоруської моделі”.

Друга фаза зростання припадає на 2002-2006 рр. У цей період відбувається значне зростання світових цін на енергоносії, пожвавлення російської економіки після дефолта і відновлення попиту на білоруські товари. Серед всіх експортерів до Росії білоруси в цей період мають велику перевагу, що впливає на підвищення конкурентоспроможності товарів оброблювальної промисловості на російському ринку, -- вони отримують енергоносії за нижчими цінами, ніж їх конкуренти з інших країн.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7