Електронний уряд

Якщо до визначення електронного уряду і його функцій підходити суворо, то коли урядовий сайт використовується лише як джерело для роздруковування бланків або форм для відправлення звичайною поштою або особистої передачі до певного державного органу для подальшої обробки -- це не є ані он-лайновим урядом, ані повноцінним електронним урядом. Це лише використання поодиноких елементів електронного уряду, яке дає дуже незначне скорочення витрат та часу на здійснення операцій між урядом та громадянином. Проте такий підхід все ж є виваженим. Більше того, національні та міжнародні групи з вивчення можливостей запровадження електронного уряду вважають це необхідною умовою.

Висловлюється переконання, що для подолання можливого стресу державних службовців і платників податків від різкої зміни форм взаємодії, уряд зобов'язаний піклуватися про такий темп впровадження електронних форм роботи, який відповідатиме темпу психологічного пристосування. У зв'язку з цим фахівці рекомендують поступовий, крок за кроком режим впровадження, тривалий період тестування, і збереження протягом тривалого часу паралельного офф- і он-лайнового обслуговування. Для України останні пункт є сам собою зрозумілим, оскільки до того моменту, коли всередині країни буде подолано цифровий розрив, мине достатньо часу, аби всі чи майже всі громадяни призвичаїлися до нових форм спілкування з урядовими організаціями та стали досвідченими користувачами мережі.

Для того, щоб діалог, а в деяких випадках і співпраця громадян і держави були ефективними, ощадливими і мобільними, необхідно створити інтегровану електронну систему стосунків платників податків з державою. Звичайно, така система повинна включати в себе доступ до інформації і послуг на сайтах, телефоном, електронною поштою і в звичайному офф-лайновому режимі. Головним фактором стає вигода платника податків (громадянина або компанії), а не державних структур. Для досягнення цієї вигоди необхідно вирішити ще багато питань. Їх перелік буде дуже довгим, проте загальне уявлення про їхній обсяг можна отримати, наприклад, з тем другого московського Міжнародного Форуму "Росія в електронному світі". Таким чином, для запровадження електронного уряду слід знайти національні прикладні рішення у таких сферах: державні закупки; роль інформаційно-телекомунікаційного сектора економіки і електронних технологій в реформі житлово-комунального комплексу; інформаційна безпека; нові технології в освіті; забезпечення доступу населення до електронних послуг; електронні соціальні служби; принципи проведення тендерів на поставки рішень і продукції для електронного уряду; електронні послуги для галузей; адміністративні і правові бар'єри на шляху розвитку інформаційного суспільства; інформаційні портали і інформаційна прозорість держави; платіжні карти і електронні персональні інструменти в автоматизованих системах взаємодії держави з населенням; технології документообігу (паперовий і електронний); взаємодія бізнесу з державою в електронному середовищі; фінанси і логістика в електронному уряді.

Незважаючи на те, що розв'язання всіх цих питань і віднайдення рішень, придатних для кожної окремої країни, політики переконалися в тому, що сьогодні дорожче відмовлятися від електронного уряду, ніж впроваджувати його. Процес глобалізації набув необоротного характеру. Прискорення темпів економічного розвитку змушує держави реагувати на зміни не менш швидко, ніж приватні структури. Проте не варто очікувати миттєвої трансформації урядових структур. Це досить тривалий процес. Він вимагає зміни культури взаємин уряду з платниками податків і форм взаємодії урядових установ, розвитку нових навичок у всіх учасників процесу, найняття нового персоналу в урядові установи.

Процес перетворення уряду на електронний уряд може тривати і 5, і 10 років. Проте надто песимістичні оцінки, на зразок тих, що зробив Іван Лозовий (заступника голови Державного комітету інформаційної політики України та керівника відділу щодо роботи з інтернетом цього комітету), говорячи про перспективи запровадження в Україні електронного уряду (“нам до govnet мінімум 30 років”), так само не мають під собою жодних підстав. Так І.Лозовий називає серед причин такої тривалості процесу відсутність відповідної інфраструктури та надзвичайно примітивний рівень державної інформатизації. 12 Але створення інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури - справа зовсім не держави. Ця робота має провадитись на гроші бізнесу, а не платників податків. Більше того, економічна зацікавленість транснаціональних корпорацій та вітчизняних компаній означає зацікавленість у створенні не тільки hardware, фізичної компоненти мережі, але й software, її програмного забезпечення. Адже вдалий інтерфейс урядового порталу чи окремого сайту означає, що клієнт має додаткові підстави обрати продукт компанії для власних потреб.

“примітивний рівень державної інформатизації” має долатися й ініціативою зсередини, власне від чиновників. Цей процес має бути зумовлений відповідними державними рішеннями. Зокрема, йдеться про посилення конкуренції в державних структурах і запровадження кваліфікаційних іспитів, в тому числі щодо вміння користуватися комп'ютерною технікою та інформаційною мережею, розуміння мети і завдань запровадження електронного уряду. Тут доречним буде навести позицію щодо цього питання Олександра Баранова, теж чиновника - начальника управління зв'язку, телекомунікацій та інформатизації Київської міськдержадміністрації. “...Як правило, чиновники мають вищу освіту. Один із можливих способів вирішення цієї проблеми - відбір за результатами атестації: знаєш, умієш -- залишаєшся, якщо ні -- вибачай”. 13

І це не єдиний спосіб вирішення кадрової проблеми забезпечення діяльності електронного уряду. Можна використати потенціал молодих фахівців, надавши їм можливість напрацювання досвіду і практики використання набутих знань і вмінь на державній службі. Система моніторингу діяльності кожного держслужбовця - якою мірою і наскільки ефективно він використовує можливості ІТ, чи не зловживає автоматизацією процесу трансакцій з громадянами, які відгуки має з боку громадян та бізнесів з приводу якості обслуговування. І, звичайно ж, система заохочень.

Що ж до наявного стану речей у справі формування електронного уряду, то ситуацію варто характеризувати, відштовхуючись від певних критеріїв оцінки. Зокрема, United Nations Division for Public Economics & Public Administration спільно з American Society for Public Administration визначили наступні стадії розвитку електронного уряду:

§ Формована присутність держави в Мережі (emerging web presence): в країні один або декілька офіційних урядових сайтів, що пропонують користувачам статичну інформацію і слугують інструментом для зв'язку уряду з громадськістю.

§ посилювана присутність держави в Мережі (enhanced web presence): число урядових сайтів збільшується, в той час як інформація, що надається, стає динамічнішою, при цьому користувачі одержують більше можливостей для доступу до державної інформації.

§ Інтерактивна присутність держави в Мережі (interactive web presence): здійснюється формальний обмін інформацією між користувачами і урядовими органами (заповнення форм, подання заяв он-лайн).

§ Присутність держави в Мережі на рівні трансакцій (transactional web presence): користувачі мають легкий доступ до даних, пріоритетність яких визначається на основі їхніх потреб; існують трансакції, здійснювані он-лайн (сплата податків, сплата реєстраційних зборів і мит).

§ Повністю інтегрована присутність держави в Мережі (fully integrated web presence): завершена повна інтеграція всіх державних інтернет-ресурсів в рамках єдиного порталу.

За такої градації Україна перебуває на сьогодні десь між першим і другим етапом. Ухвалення Закону про електронний цифровий підпис та технічні засоби захисту інформації, а також про статус електронний документів дозволить переміститись на третій рівень. Перевага такої градації у тому, що вона передбачає поступовість формування електронного уряду (як і Інформаційного суспільства в цілому), виходить з реальних можливостей суспільства і держави, зокрема економічних.

Бо якщо брати за орієнтир оцінку Комітету з ІТ королівства Нідерландів (“Порівняння моделей оцінки e-готовності - заключний проект”), Україні і 30 років буде замало. Адже, за висновками Комітету, “е-готове” суспільство (таке, що має всі умови для створення електронного уряду та Інформаційного суспільства) має швидкий доступ до мережі, який надається конкурентним ринком операторів; має постійний доступ до мережі і широке застосуванням ІТ в школах, урядових установах, бізнесах, службах охорони здоров'я і хатніх господарствах; має забезпечену таємність користувача і он-лайнову безпеку; має урядову політику, сприятливу для подальшого розширення доступу і використання Мережі.

“E-готове” суспільство повинно мати необхідну фізичну інфраструктуру (високу швидкість передачі даних, надійність, доступні ціни); запровадження ІТ та об'єднаних ІТ-сервісів у бізнесі (e-торгівля, розвинений місцевий IT сектор); орієнтацію на потреби громади (місцеве наповнення, багато он-лайнових організацій, використання IТ у повсякденному житті, викладання ІТ в школах) та урядових установ (електронний уряд); конкурентність у телекомунікаційній галузі; незалежне регулювання цієї галузі з зобов'язаннями продавця забезпечити універсальність доступу; а також не має жодних обмежень на торговельні або іноземні інвестиції. 13

Економічний розвиток України дозволить державі задовольняти цим вимогам ще не скоро, можливо, справді за десяток років. Тож цей підхід не відповідає нашим реаліям. Проте така проблема як збереження надійності державних служб та довіри до них громадян за віртуалізації, також сформульована нідерландським Комітетом з ІТ, є для України достатньо актуальною на сьогодні. Психологічні, освітянські та інші аспекти ми розглянемо в четвертій главі, присвяченій власне взаєминам держави та громадян в межах електронного уряду. Тут же ми розглянемо такий аспект довіри громадян до електронного уряду як безпека трансакцій, безпека персональних даних на урядових серверах тощо.

Позиція країн з розвиненою економікою є такою, що державні служби повинні користуватися найкращими і найсучаснішими технологіями в галузі електронної пошти, електронного документообігу і комунікацій, що не поступаються технологіям корпоративного і приватного сектора. Звичайно, це потребує значних бюджетних затрат - таких, що їх Україна на даному етапі не може собі дозволити. Але у сфері безпеки персональних даних, безпеки трансакцій та загалом національної інформаційної безпеки держава мусить докласти максимум зусиль та проявити максимум ініціативи, аби якомога меншими коштами досягти щонайкращих результатів.

Що це означає на практиці? Перш за все, ставку слід робити на національного виробника - сприяти розвиткові вітчизняного ІТ-сектора, виробників як обладнання, так і програмного забезпечення. Можливо, запровадити схеми пільгового оподаткування і кредитування що компенсуватимуться пільговим же обслуговуванням державних структур - розробленням за мінімальними розцінками hardware та software, оновлення урядової апаратної та програмної бази, надання послуг сервісної підтримки за тих же умов. Окрім того, що це сприяє економічному розвитку держави, це надзвичайно збільшує надійність всіх систем електронного уряду. Адже за програмного та апаратного забезпечення від спільного виробника комп'ютерні віруси, інші програми-зломщики, кракери (злочинні хакери) з однаковою легкістю і за допомогою однакових інструментів завдають шкоди урядовим ресурсам будь-якої країни. Коли ж використовуються можливості національного інтелектуального потенціалу, знайти в них щілини для несанкціонованого проникнення зловмиснику, що працює зазвичай на найбільш розповсюдженому універсальному обладнанні та із загальноприйнятим програмним забезпеченням значно складніше.

Зокрема, варто активно заохочувати вітчизняні наукові та виробничі ІТ-компанії до подальшої розробки новітніх високотехнологічних ідей. Так новий світлодіод британських вчених та квантова технологія створення комп'ютерів концерну ІВМ можуть стати основою вітчизняних розробок у цій галузі - наш науковий та технологічний потенціал є на достатньо високому рівні для якісного виконання. І найперше застосування цих технологій - безпека інформації, ґрунтована на методах криптографії. Світлодіод, створений спільно Кембриджським університетом та компанією Toshiba, дозволить вже найближчим часом реалізувати ідею квантової криптографії, що, за сучасними уявленнями, уможливлює абсолютно надійний захист даних. 15 А квантовий комп'ютер ІВМ, побудований на основі не кремнієвих мікросхем, а окремих атомів або елементарних часток, зміг розкласти число 15 на прості множники - 3 і 5 (методом послідовного перебирання): коли йдеться про дуже великі числа, на цьому засновано більшість методів шифрування і кодування інформації. 16

Цілям безпеки слугує і створення урядового інтранету - закритої інформаційної мережі, фізично відокремленої від мережі глобальної. Зловмисникам та вірусам проникнути до цієї мережі надзвичайно складно. Таким чином, витрати на інтранет (або govnet - government net, урядова мережа) окуповуються її надійністю та безпечністю. Захист інтересів громадянина і держави під час трансакцій у глобальній мережі є ще важливішим, оскільки відбувається передача персональних даних, серед іншого (після запровадження електронного підпису та, відповідно, електронного банкінгу) і номери кредитних карт та інша вразлива інформація. Звичайним методом попередження злочинів є законодавче закріплення відповідальності - адміністративної чи карної, а також запровадження засобів для розшуку злочинців.

З цієї точки зору дедалі насиченішим стає зарубіжне, зокрема європейське, законодавство. Україна активно провадить політику інтеграції до європейського правового простору, гармонізації вітчизняного законодавства з європейським. Проте слід дуже уважно вивчати пропоновані правові норми і співвідносити їх з напрацьованими за останні роки (або ж і місяці) технологіями захисту, персональної ідентифікації та обмеження доступу. Цілком вірогідно, що новітні технології здатні ефективніше протидіяти зловмисникам, ніж, скажімо, такі законодавчо закріплені методи, як обов'язковий моніторинг інформаційних потоків, обов'язкова реєстрація користувачів та ліцензування провайдерів, інші норми, що обмежують тим чи іншим чином права громадян, бізнесів та організацій.

Присвятивши цей розділ огляду визначень електронного уряду, його цілей ті завдань, етапів його формування, повноти його сприйняття, окремих складників, шляхів фінансування, запитаності урядом та громадськістю, кадрового забезпечення, способів, термінів і ініціаторів запровадження, підведемо загальні підсумки, перш ніж переходити до наступного розділу.

Підсумки:

Таким чином, електронний уряд - концепція здійснення державного управління, притаманна Інформаційному суспільству. Ґрунтується на можливостях інформаційно-телекомунікаційних технологій та цінностях відкритого громадянського суспільства. Характеризується спрямованістю на потреби громадян, економічною ефективністю, відкритістю для громадського контролю та ініціативи. Складається з трьох основних модулів: G2G, government to government, уряд урядові; G2B, government to business, уряд бізнесу; G2C, government to citizens, уряд громадянам. Включає он-лайнові сервіси для громадян та бізнесів через єдиний портал, електронний документообіг в урядових та парламентських структурах, спільну для різних урядових структур базу даних для запобігання дублювання інформації і повторних витрат, часто - закриту спеціалізовану інформаційну мережу (інтранет) для внутрішньоурядових трансакцій (напр. Govnet), розгалужену інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру, системи криптографії та інші способи захисту інформації, серед іншого і персональних даних, цифровий підпис, електронний ключ, смарт-карти, інші засоби санкціонування доступу до інформації та операцій з нею.

Електронний уряд тісно пов'язаний з такими компонентами Інформаційного суспільства як електронна комерція, електронний бізнес, електронний банкінг, універсальний доступ, дожиттєва освіта, комп'ютеризація, комп'ютерна грамотність тощо.

Ініціатива формування та розвитку електронного уряду серед інших компонентів Інформаційного суспільства належить трьом суспільним секторам - бізнесу, громадськості та урядові. В Україні специфіка економічного та суспільно-політичного становища зумовлює пріоритетність позиції держави у процесах соціальної трансформації на основі ІТ. Зокрема, до сфери відповідальності урядових структур належить запровадження електронного уряду.

Основним джерелом фінансування запровадження електронного уряду є державний бюджет. Додаткове фінансування може надходити від вітчизняного та транснаціонального бізнесу, неурядових установ і організацій, міжнародних структур.

Найбільш ефективним, вигідним та безпечним є використання програмного забезпечення, комп'ютерної техніки та мережевого обладнання вітчизняного виробництва. кадрове питання так само має вирішуватись за рахунок вітчизняних спеціалістів.

Інформаційна безпека держави має досягатись за рахунок багатьох методів: законодавчого встановлення відповідальності для комп'ютерних злочинців; заохочення користувачів до активної протидії і запобігання злочинів в мережі, створення спеціалізованих органів з ІТ у правоохоронних структурах, спеціалізованих судових органів, спеціалізованих підрозділів служби безпеки; якомога ширшого запровадження комп'ютерної освіти, серед іншого основ програмування, мережевої етики, відповідних розділів законодавства; сприяння розвитку вітчизняного сектора ІТ та програмного забезпечення; заохочення самоцензури мережі через обмеження доступу порушників до окремих ресурсів, усунення з мережі злочинного контенту; активної співпраці користувачів з адміністраторами порталів задля привернення уваги до підозрілого контенту чи учасника мережі, а тих, в свою чергу, за підтвердження підозри, з відповідними державними органами тощо.

Проте неприпустиме введення зовнішньої цензури в мережі, законодавче зобов'язання інтернет-провайдерів використовувати апаратні чи програмні засоби моніторингу мережі, відслідковування користувачів, накопичення чи зняття без згоди їхніх персональних даних. Серед іншого слід дотримуватися принципу, що зарубіжне, європейське, міжнародне законодавство у галузі інформаційної безпеки мають залишатися для України лише орієнтиром, а не об'єктом калькування. Обов'язково потрібно співвідносити ситуації, реальні можливості, а також зміну обставин і, відповідно, потреб, що їх мають задовольняти відповідні законодавчі акти, з часом.

Теми для обговорення:

Які існують підходи до визначення електронного уряду?

Чи є тотожними поняття он-лайнового та електронного уряду?

Які можуть бути шляхи заохочення державних службовців до формування електронного уряду та забезпечення його повноцінного функціонування?

Відмінності характеристик діяльності урядових структур та вимог до кваліфікації державних службовців за традиційних методів врядування та за електронного уряду.

Завдання електронного уряду.

Можливості фінансового забезпечення запровадження електронного уряду.

Які сфери життєдіяльності суспільства мають зазнати змін для максимальної ефективності запровадження електронного уряду? Які саме зміни мають відбутися? Хто має ініціювати, контролювати та коригувати процес запровадження електронного уряду?

Які соціальні групи найбільше зацікавлені у запровадженні електронного уряду?

Яким змінам у суспільних та політичних стосунках сприяє запровадження електронного уряду?

Як співвідносяться електронний уряд та Інформаційне суспільство?

Яким чином мають захищатися права і свободи громадян за нових обставин?

Чи є урядовий інтранет необхідною частиною електронного уряду? Яка мета його створення? За які кошти слід його створювати? Які структури, організації, бізнеси, наукові установи слід залучати до його створення?

Посилання:

1. E-Government, или государство в Сети. Статья подготовлена специалистами отделов консалтинга и маркетинга компании Actis Systems http://www.actis.ru/pressclub/default.asp?Form_ID=article&archive=&sortby=&ArticleUID=%7B04F7D906%2D3F3F%2D11D5%2D9F7D%2D00508B0295F5%7D

2. "Республика Татарстан". Интернет-ревю. За что чиновники не любят Интернет?

http://www.rt-online.ru/text/17-11-2001/internet11.html

3. Дума уходит в сеть. Руководитель проекта www.duma-nn.ru О.Акилов

http://www.monitor.nnov.ru/2001/number46/art31.phtml

4. Прозрачность и ответственность. Владимир Владимиров.

http://e-government.ru/dyn/

5. Глазами потенциального электронного гражданина. Н.Слупицкая. - е. - №2 (26), февраль 2002 г.

6. "Надо меньше пить и больше покупать компьютеров”. В.Лисицкий. - е. - №2 (26), февраль 2002 г.

7. http://www.warweb.ru/gowww_512001.htm

8. Электронное правительство в Европе и мире. О. Андронова, olga@ci.ru, А. Николаев, alnik@eureca.ru

http://www.ci.ru/inform22_01/p_06oo.htm

9. Реформирование государственного аппарата: мировая практика и российские проблемы. ВИКТОР ЛОБАНОВ, кандидат политических наук, заместитель директора Института государственной службы Государственного университета управления.

http://www.ptpu.ru/issues/1_99/5_1_99.htm

10. Государство и 'информационная революция' . КОШКИН Андрей Николаевич, Департамент правительственной информации Аппарата Правительства Российской Федерации / 24.03.2001

http://www.e-government.ru/pub/e-government/985424635.html

11. http://www.egovernment.ru/

12. Крик души «министра интернета». forUm. електронний журнал “е”.

http://eee.com.ua/e/articles/internet/2002/1/art_230.html

13. Електронний уряд в україні? Буде! Коли? Олександр Баранов (начальник управління зв'язку, телекомунікацій та інформатизації КМДА). - “Дзеркало тижня”. - № 1 (376) субота, 5-18 січня 2002 року.

http://www.zerkalo-nedeli.com/

14. Comparison of E-Readiness Assessment Models Final draft, v. 2.13, 14 March 2001

http://www.bridges.org/ereadiness/tools.html

15. News.Battery.Ru - Акумулятор Новин, 17.12. 2001. Джерело: КомпьюЛента

http://news.battery.ru/theme/science/?id=61739

16. News.Battery.Ru - Акумулятор Новин, 29.12. 2001. Джерело: Владимир Фрадкин. DW-WORLD. DE

http://news.battery.ru/theme/science/?id=62369

Цей розділ ми присвятимо розгляду модуля G2G (уряд урядові) електронного уряду: його меті і завданням, основним функціям, придатним для України прикладним рішенням, плюсам і мінусам вже зроблених нашим урядом кроків в цьому напрямку і тих, що ще слід зробити.

Отже, загалом функції сервісу “уряд урядові” можна охарактеризувати як здешевлення роботи уряду, пришвидшення проходження документів через його структури, збільшення можливостей для контролю за діяльністю окремих органів та службовців, збільшення конкуренції між службовцями та підвищення їх кваліфікації, і головне - для запобігання корупції.

Аналізуючи можливості і функції електронного уряду як нової моделі державного управління, окрему увагу слід приділити наступній його характеристиці. Електронний уряд трансформує не лише стосунки громадян і владних структур, але й стосунки всередині уряду - між окремими його гілками, рівнями, підрозділами. Причому зміні піддається не тільки мережева інфраструктура виконавчої влади, але в цілому вся інфраструктура державної влади і управління. Тож з цієї точки зору електронний уряд точніше буде назвати електронною державою, електронним державним апаратом, електронною інфраструктурою держави, державою інформаційного суспільства.

Говорячи про електронний уряд та зокрема про запровадження сектору G2G, слід розуміти, що передусім йдеться про інформатизацію всіх управлінських процесів в органах державної влади всіх рівнів, про інформатизацію міжвідомчих взаємин, про створення комп'ютерних систем, здатних підтримувати всі функції взаємодії цих органів із населенням і бізнесовими структурами. Не можна говорити про те, що внутрішньоурядова трансакція реалізована в електронному, безпаперовому режимі, якщо у відомствах не автоматизовано відповідний процес або немає електронного документообігу. 1 Окремі ж операції, скажімо, пересилання електронною поштою документа, який адресатом знов роздруковується і подається на підпис іншому чиновнику, жодним чином не характеризують уряд як електронний.

Отже, окрім використання ІТ та створення інформаційних ресурсів, електронний уряд вимагає ухвалення відповідної нормативно-правової бази. Так слід законодавчо закріпити норму, що електронний документ не є просто електронною копією паперового, а що це первинний, тобто головний документ, з яким можна працювати так само в електронному вигляді. Це означає, своєю чергою, потребу в законі про електронний цифровий підпис, про електронний документообіг, про захист даних, про навчання і атестацію службовців, про форми співпраці урядових структур з ІТ-компаніями і т.ін. 2

Останнє є надзвичайно важливим, оскільки без законодавчої легалізації взаємин бізнесу та уряду, без чіткої регламентації процедур можливої співпраці і зазначення її меж на сферу запровадження електронного уряду поширяться вади уряду наявного, офф-лайнового. Нікуди не подітися від того, що електронний уряд - це значні, дуже значні витрати. В попередньому розділі вже йшлося про орієнтовний розмір цих витрат. Адже необхідно забезпечити як мінімум техніку (робочі станції, сервери), ліцензійне програмне забезпечення, окрема телекомунікаційна інфраструктура для запровадження урядового інтранету, послуги виділеного доступу, підготовка персоналу - як навчання власне службовців, так і залучення фахівців з ІТ, створення відділів інформаційної безпеки. 3

Ці потреби поступово починає визнавати і український уряд. Начальник управління стратегії розвитку інформаційних ресурсів і технологій Кабінету Міністрів України Віктор Бондар заявляє, що "зараз уряд звернув увагу на те, наскільки нові технології дадуть можливість змінити підхід в роботі взагалі. До цього йшли дуже довго, але потім вирішили, що не треба винаходити велосипеда, і якщо людину щось цікавить в роботі державних органів, то не треба тримати величезні апарати і витрачати купу часу на те, щоб цей інтерес задовольнити, в той час як у людини є можливість за 5 хвилин знайти всі відповіді на свої питання. Для цього рішення просто визріли. Час прийшов. Не тільки керівництво почало розуміти, що ці технології дійсно полегшують роботу”. 4 В уряді була створена унікальна автоматизована система, всі побачили, наскільки вона ефективна всередині. Вона не тільки полегшує і прискорює роботу, вона роботу оптимізує та спрощує. Вона дасть можливість створити механізм аналізу, що і як робиться. Значну кількість процесів перебудовано. Якщо раніше рух документів здійснювався по дві-три тижні, то тепер все відбувається набагато швидше. 5

Звичайно, це примітивне трактування можливостей електронного уряду у сфері оптимізації внутрішньоурядових процесів. Проте позитивним є вже сам факт спроби використання інформаційних технологій для урядових потреб. Адже просувати нові технології до закостенілого держапарату, де величезний вплив має середній та дрібний пласт чиновництва, у якого бюрократична тяганина є основною тактикою і стратегією державного бізнесу, дуже складно. Але, за словами начальника управління, складно не тому, що хтось опирається. "Є велике поточне завантаження. Люди призвичаїлися працювати за однією схемою - папір до паперу і т.д. Ми міняємо схему роботи і автоматизуємо процеси. Всі розуміють, що це полегшить роботу, але часу переключитися, навчитися чогось нового дуже мало, і багато хто дуже боїться, що доки вони навчатимуться, - щось не встигнуть, зірвуться терміни тощо.

На центральному рівні це не надто велика проблема, і вона, як показує практика, цілком вирішувана. На середньому, районному рівні, де працюють безпосередні виконавці, що виконують 75% роботи держави з громадянами, певно, будуть більші проблеми з переходом і перебудовою на нові схеми роботи. Але, в основному, через брак часу. Хоча, звичайно, є і проблема власне з перебудовою схеми роботи. Зараз три чверті часу на цьому рівні йде на те, щоб людині пояснити, куди їй іти, що робити, які документи підготувати, як написати, коли здати тощо. Звичайно, мінятися будь-що там буде не дуже швидко, і не всіх це влаштує". 4 Тобто, уряд визначив найближчі перспективи просування ІТ на всіх рівнях державного управління, проте знов жодним чином не йдеться про покращення можливостей контролю чи запобігання корупції на тому ж районному та місцевому рівні.

Електронний уряд знов сприймається як інструмент, а не як цілісна концепція, що містить цілком нові підходи до кожної ланки урядової структури, до кожного елементу процесу управління державою. Ще одним підтвердженням цього є застосування перевірених методів заохочення впровадження електронного уряду на місцях: “головним стимулюючим фактором майбутнього активного процесу на місці при переході на нові схеми роботи є те, що уряд взяв виконання цієї постанови під спеціальний контроль. Щомісяця вимагатимуться з місць звіти, і аналізуватимуться, як іде виконання на місцях і на рівнях центральних органів виконавчої влади". 4

Ця заява означає, що нові схеми, притаманні власне електронному уряду - елементарне загальне адміністрування місцевих ресурсів, моніторинг оновлення контенту, статистика відвідуваності, форуми для користувачів та фахівців - не планується використовувати в якості контрольного механізму. Таким чином, під грифом інноваційних процесів фактично запроваджуються дорогі інструменти, що вимагають додаткових затрат не лише грошей, але й часу.

Так перший звіт про зроблену роботу, отриманий безпосередньо з урядових джерел, повідомляє, що в січні розроблялися концепція і технічне забезпечення, у відповідності з якими будуватиметься центральний портал. В результаті цього буде переглянуто дизайн, структуру, вимоги до програмного і технічного забезпечення. Технічний бік проблеми справді непокоїть фахівців управління. На даний момент на сайт Кабінету Міністрів України - www.kmu.gov.ua - за словами Віктора Бондаря, щомісячно заходить 15-20 тисяч унікальних користувачів. Припускається, що відвідуваність нового урядового порталу буде в 10-15 разів більшою.

Стосовно розв'язання цієї проблеми урядовці обрали дуже дивну як на бюджетників і неприпустиму для державних діячів позицію: “зараз сайт Кабміну працює на доморослому і, відповідно, непрофесійному програмному забезпеченні, і через це доступ великої кількості користувачів до ресурсу часто надто обтяжливий. Для реалізації проекту порталу виконавчої влади буде проголошений конкурс. Компанія, що братиме участь в тендері, повинна мати певну кількість закінчених проектів з гарним трафіком, - серед іншого, зроблених для держорганів, перевірених часом, в яких враховані і питання безпеки. Ми не хочемо, щоб на нас тренувалися". По-перше, за об'єктивними оцінками, вітчизняні фахівці з ІТ є одними з найпрофесійніших у світі, їхній продукт часто якісніший за закордонний, і завжди - дешевший. А при формуванні бюджету України вартість - далеко не останній критерій.

В якості гарантії, що конкурс буде відкритим і чесним, пан Бондар навів приклад розділу "Державні закупівлі" (http://www.kmu.gov.ua/aspekt/gos_zakupki/gos_zakupki.htm), що з'явився нещодавно на сайті Кабміну. “Тут присутня інформація щодо умов різноманітних конкурсів на покупку Кабінетом Міністрів України товарів, робіт і послуг за державні кошти, щодо претендентів і переможців конкурсів, тож можна подивитися результати тендерів і зрозуміти, чому хтось став переможцем. Все буде максимально відкритим. Заздалегідь будуть викладені на сайт умови конкурсу і всі пропозиції, що надійдуть, будуть також опубліковані на сайті. Ця система вже принесла свої позитивні результати. Якщо раніше послуги інтернет-провайдера нам обходилися в 12 тисяч гривень на місяць, то в результаті цього відкритого тендеру ми отримали постачальника цієї послуги за 8.5 тис. гривень на місяць, з тієї ж якістю і з виконанням всіх необхідних умов щодо безпеки". 4

Проте платників податків має зацікавити інша цифра - тендер на постачання комп'ютерів, скажімо, для секретаріату виграла пропозиція, що дорівнює трохи не $1500 за одне робоче місце. По-перше, нащо секретаріату (принаймні на першому етапі - всі проекти лише у розробці, та й не заробив уряд ще стільки, щоб дозволяти собі такий розкіш) комп'ютери і монітори професійного рівня? адже державний службовець не може перебувати на робочому місці довше ніж 8-годинний робочий день плюс обідня перерва. Так само немає нагальної потреби у програмному забезпеченні з найкращою продуктивністю. Ані іграм, ані 3D-зображенням в секретаріаті не місце, а тексти подужає і старенька програма freeware - що, до речі, і безпечніше.

За таких значних апаратних та програмних витрат було б логічно очікувати впровадження максимально ефективних схем використання технічного ресурсу. Скажімо, створення єдиної спільної чи кількох відокремлених (в межах відділу) локальних мереж. Чи власної серверної бази. Але в жодному пункті “потреб уряду” не зазначено ані кабельної продукції, ані будь-якого іншого обладнання, що виправдовувало за ефективністю настільки значні бюджетні витрати. Тобто, управлінням вживається низка тактичних кроків за відсутності стратегії і загального розуміння мети інновацій - а отже, відсутнє загальне осягнення можливостей ІТ, реалізовуваних в Інформаційному суспільстві та, вужче, в електронному уряді.

Та сама проблема стосується і контенту - змістового наповнення мережевих ресурсів урядових структур. Так терміни проведення тендеру на участь в розробці порталу виконавчої влади доки остаточно не з'ясовано, але, за словами пана Бондаря, протягом місяця буде погоджено тендерну документацію і вимоги до постачальника. "В кінці лютого, в крайньому випадку, в середині березня тендер буде проголошений. Я не хочу довго тягнути, але оголошувати тендер, доки ми самі ще остаточно не прийняли рішення, що ж ми хочемо робити, не можна". Часу небагато, проте залишається ймовірність, що в остаточній концепції порталу все ж буде враховано можливості G2G-модуля.

Але все ж однією з головних проблем, з якою стикається реалізація проекту електронного уряду, є питання фінансування - незважаючи на те, що постанова доручає передбачити фінансування робіт зі створення і підтримки порталів Міністерства Фінансів, Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції та Держкомзв'язку під час розробки проектів державного бюджету України, Державної програми економічного і соціального розвитку України і завдань Національної програми інформатизації. Роботи ж щодо центрального порталу мають фінансуватися за рахунок бюджету Кабінету Міністрів, і левова частка - за рахунок Програми інформатизації України на 2002 рік.

Концепція і технічне забезпечення щодо цього проекту ще остаточно не затверджені, але орієнтовна вартість робіт зі "створення і підтримки" урядового порталу на 2002 рік, на думку пана Бондаря, складатиме близько 1.5 млн. гривень (біля $280 тис.). При цьому бюджет Національної програми інформатизації в 2002 році передбачає затрати усього лише в розмірі 8 млн. гривень (біля $1.5 млн.). Виходить, що п'ята частина бюджету програми інформатизації може піти на будівництво порталу виконавчої влади.

З цього приводу варто відзначити, що бюджет самого Державного комітету зв'язку і інформатизації України на 2002 рік визначений в сумі 109 млн. 180 тис. 400 гривень. Плюс на апарат Держкомзв'язку в бюджеті-2002 закладено затрати в 91 млн. 726 тисяч. Керівництво і управління в сфері зв'язку і інформатизації коштуватимуть держбюджету в цьому році 2 млн. 676 тис. 900 грн. Разом загальноапаратний бюджет Держкомзв'язку - 203 млн. 511 тисяч 300 грн. (біля $38.4 млн.)

У порівнянні з цим 1 млн. 15 тисяч 200 грн., виділені на прикладні дослідження в сфері сучасних інформаційних систем зв'язку, а також 45 млн. гривень на інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів і комп'ютеризацію сільських шкіл, та плюс 100 тисяч гривень на проведення наукових виставок і конференцій в галузі зв'язку і інформатизації - надзвичайно скромна сума, не говорячи вже про бюджет власне Програми інформатизації. Серед державних витрат в цій сфері має сенс згадати і 30 тисяч гривень на підвищення кваліфікації держслужбовців, а також 24 млн. 356 тисяч 700 гривень для "підготовки кадрів в галузі зв'язку і інформатизації".

Загалом, бюджетні показники говорять про те, що, незважаючи на прогресивні постанови і укази, державі доки не до вкладення значних ресурсів в розвиток. Хоча загальна сума бюджетних затрат, що теоретично дійсно повинні бути витрачені на розвиток, доволі значна - 78 млн. 501 тис. 900 гривень (біля $14.8 млн.), але деякі урядовці з відносним скепсисом дивляться на ефективність окремих видатків. Тут доки складно сперечатися, оскільки, наприклад, затрати на комп'ютеризацію і інформатизацію сільських шкіл - видатки стратегічного значення, і їхню потенційну ефективність не порівняти з якими б то не було тактичними проектами.

Але все ж Національна програма інформатизації - проект теж стратегічний, і розрахований не на один рік. Якщо використати терміни Закону "Про концепцію національної програми інформатизації", де сказано, що "інформатизація - це сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів і інформаційних технологій, створених на основі застосування сучасної обчислювальної і комунікаційної техніки", то 8 млн. гривень на рік на її розвиток однозначно мало для держави, що прагне реального розвитку в цій області.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7