Ідеологічні відмінності сучасних партій лівого спрямування в Україн

Така ієрархія стратегічних цілей економічної політики потребує безумовного забезпечення соціальної спрямованості перетворень, що здійснюються у перехідний період. СДПУ(О) вважає, що реалізація соціальних цілей в умовах незбалансованого, нестабільного економічного розвитку суттєво обмежується економічними можливостями. В цих умовах цілі економічної політики були узгоджені з необхідними для їх досягнення ресурсами, щоб використовувалися ті форми і методи державного регулювання економіки, котрі у поєднанні з ринковими механізмами зможуть забезпечити максимальний соціально-економічний ефект.

Для становлення сучасного ринкового господарства головним завданням держави у перехідний період є створення сприятливого нормативно-правового, економічного і соціально-політичного середовища, проведення обґрунтованої науково-технічної, екологічної і зовнішньоекономічної політики [23,с. 134].

Стабільній економіці має відповідати стабільне, несуперечливе економічне законодавство. СДПУ(О) має намір брати участь в удосконаленні законодавства з питань реформування відносин власності, створення надійних гарантій розвитку різних форм власності і господарювання, забезпечення їх реальної правової рівності. Врахування економічних інтересів людей у здійсненні політики приватизації, підтримка державою розвитку малого і середнього бізнесу дозволять створити клас ефективних власників. Вони прагнуть щоб кожен, хто бажає, став господарем, але господарем, соціально відповідальним за результати своєї діяльності.

Державна турбота про розвиток підприємницької ініціативи і приватної конкуренції, стимулювання усіх форм господарської діяльності, захист національного виробника і державних інтересів є складовими сучасної економічної політики держави.

СДПУ(О) вважає, що держава має надати керованого характеру системній перебудові економіки, сприяти структурним зрушенням у промисловості. При цьому темпи згортання нежиттєздатних виробництв повинні відповідати можливостям залучення інвестицій для створення нових робочих місць. Особлива увага повинна приділятися підтримці підприємництва, розвитку приватного сектору на основі приватизації, а також залученню банків, інвестиційних, пенсійних та ін, фондів до реалізації цілей промислової політики [25,с. 5].

Ідеологи СДПУ(О) вважають що бачать реальні шляхи підвищення прибутків держави від управління своєю власністю і розуміємо, що поступово державна власність сконцентрується у тих виробництвах і галузях, де ринкові механізми недостатньо продуктивні. Як недержавний, так і державний сектори економіки повинні бути ефективними.

На їх думку досягнення стабілізації економіки і створення умов для економічного зростання значною мірою визначається тим, чи вдасться найближчим часом наповнити державний бюджет, оптимізувати рівень державних видатків і зупинити інфляцію. На оздоровлення виробництва не можна розраховувати без подолання платіжної кризи і гострого дефіциту капіталу. Всі вільні кошти повинні працювати на модернізацію виробництва, проведення структурної і науково-технічної політики [24,с. 8].

СДПУ(О) має намір усіляко сприяти залученню внутрішніх і зовнішніх інвестицій, їх технологічній спрямованості, а також брати участь у створенні системи захисту економічних І політичних ризиків інвесторів. Вони вважають що необхідно акумулювати можливості державного інвестування, залучити кредитні ресурси банків, кошти місцевих бюджетів і суб'єктів господарювання для забезпечення важливої складової економічного відродження - створення сучасної господарської інфраструктури на основі модернізації доріг, зв'язку, транспорту. Необхідно збалансувати наші зовнішньоекономічні інтереси, здійснити рішучі заходи для попередження витоку і повернення вітчизняного капіталу з-за кордону.

Найближчим часом державі належить вирішити важливі завдання зміцнення і розвитку внутрішнього ринку, створити режим найбільшого сприяння діяльності вітчизняного виробника. Саме це дозволить забезпечити реальний прожитковий мінімум усім громадянам і роботу тим, хто може працювати. За рахунок цього буде поступово скорочуватися розрив у доходах і зростати сукупний попит, що стимулює виробництво.

Необхідно у найкоротший час вирішити проблему легалізації "тіньового" капіталу, здійснити комплекс заходів правового і економічного характеру щодо подолання корупції. Це створить додаткові можливості для росту ВВП і національного доходу, розширення виробництва високо конкурентної продукції і збільшення її експорту, для реформування агропромислового виробництва [16,с. 135].

Інтегральний інтелект нації - головний засіб забезпечення економічного добробуту держави в цілому і кожного громадянина зокрема. Наша країна багата обдарованими людьми, які працюють у політиці і бізнесі, науці й освіті, культурі і спорті. Разом з тим, для здійснення необхідних змін у системі державного управління, його організаційній структурі виключно важливою є підготовка професійних управлінців. Ми повинні зосередити сукупні інтелектуальні зусилля на розробці державної концепції економічної безпеки, створенні системи моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів, галузей економіки і народного господарства в цілому. Усе це дозволить приймати і здійснювати науково обґрунтовані рішення у сфері державного управління економічним розвитком.

2.2 Соціальна політика в програмах сучасних соціалістичних та соціал-демократичних партій

Соціальна політика є визначальним напрямком внутрішньої політики держави. Саме тому в програмах українських партій лівого спрямування соціальна політика займає одну з найважливіших ролей. Якщо проаналізувати програми українських партій лівого спрямування,то можна побачити певні відмінності. В кваліфікаційній роботі проаналізована соціальна політика найбільших українських партій які сповідують соціалістичну ідеологію: Соціалістична партія України (СПУ),Комуністична партія України(КПУ), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ) та Соціал-демократична партія України(об'єднана) (СДПУ(о)).

Тепер можна розглянути основні засади цих партій,які спрямовані на покращення соціального стану суспільства.

Справедливе суспільство у розумінні СПУ - це суспільство, всі можливості якого надаються для задоволення реальних потреб кожної людини. Соціальну справедливість за умов розвитку демократичного соціалізму СПУ розглядає як поєднання соціальної рівності - забезпечення кожного члена суспільства необхідним мінімумом соціальної захищеності -- та індивідуальної відмінності, коли кожний має право особистими зусиллями істотно поліпшувати власний добробут і реалізовувати себе відповідно до принципу «від кожного - за здібностями, кожному - за працею» [27,с. 115].

Кожному забезпечується право на повноцінне життя одночасно як рівноправному члену суспільства і як творцеві власного життя. Кожний має рівні права і можливості для задоволення своїх потреб, незалежно від походження, соціального і майнового становища.

Справедливість несумісна з дискримінацією особистості, передбачає компенсацію за фізичну і соціальну нерівність. Вона не зводиться до формальної рівності. Діє також принцип урахування індивідуальних відмінностей: кожний, хто потрапив у важку життєву ситуацію, має право розраховувати на підтримку суспільства. СПУ передбачає такі можливості відповідно до принципу єдності законності і справедливості.

Особливої уваги потребує питання захисту соціальних прав людей, боротьби з бідністю і нерівністю. Тут надзвичайно ефективно може вплинути на прихильність виборців цілеспрямована роз'яснювальна і практична робота по втіленню в життя механізмів реального зростання добробуту людей: введення прогресивного податку на прибутки багатих, підвищення ціни праці у вартості продукції, введення погодинної оплати праці.

Соціальна політика СПУ може базуватися на запропонованих Партією європейських соціалістів десяти принципах «Нової соціальної Європи», адаптованих до українських реалій (права і обов'язки для всіх - суть єдності; повна зайнятість - основа майбутнього; інвестиції в людей - автобус майбутнього; суспільство - всі люди без винятку; дитині - всеосяжну турботу і охорону; рівні права жінок; соціальний діалог - без нього неможливо; різноманітність і єдність - наша сила; суспільство розвитку у боротьбі проти кліматичних змін; активна Європа для людей) [41,с. 12].

Такими є основні постулати СПУ в соціальній політиці. їх можна порівняти із обіцянками КПУ, яка в своїй соціальній програмі висунула такі гасла:

1. Ввести в дію Закон України "Про оплату праці" в повному обсязі, а саме:

встановити мінімальну заробітну плату на рівні 125% від прожиткового мінімуму;

обмежити максимальну заробітну плату 10 мінімальними;

ввести індексацію заробітної плати у відповідності до інфляції;

встановити кримінальну відповідальність посадових осіб за затримку у виплаті заробітної плати [40,с. 22].

2. Відрегулювати систему оплати праці, забезпечивши співвідношення мінімальної і середньої плати як 1:2,5, співвідношення мінімальної і максимальної заробітної плати як 1:10 в усіх формах власності.

3. Виплачувати заробітну плату виключно грошима

Встановити тривалість робочого тижня 40,0 годин, робочого дня 8,0 годин.

Зняти оподаткування з праці поза межами робочого дня (з надурочної праці).

Відрегулювати систему пенсійного забезпечення, гарантуючи:

- встановлення мінімального рівня пенсій у відповідності з вартістю мінімального споживчого бюджету;

- нарахування пенсії у повній відповідності із стажем і умовами праці;

- обмеження максимального рівня пенсії 4-х кратним перевищенням мінімального рівня;

скасування пенсій держслужбовцям;

індексацію пенсій у відповідності з інфляцією.

Забезпечити виплату пенсій:

із єдиного Пенсійного фонду, рівномірно по всій території України;

через систему Міністерства зв'язку України;

щомісячно виплачувати у повному розмірі;

виплачувати виключно грошима.

8. Впорядкувати пільги пенсіонерам (інвалідам та ветеранам війни, праці, виплати чорнобильцям, афганцям, багатодітним тощо).

9. Скасувати систему житлових субсидій.

10. Встановити розмір виплат по безробіттю на рівні 80% мінімальної заробітної плати [41,с. 24].

11. Забезпечити повний облік безробітних, їх перепідготовку та працевлаштування на протязі 1 року при повному забезпеченні виплат побезробіттю.

Встановити розмір виплат по догляду за першою дитиною на рівні 50% мінімальної заробітної плати, 60% для другої, 70% для третьої дитини та всіх наступних дітей.

Встановити мінімальний розмір стипендій для ПТУ 40% (від рівня мінімальної заробітної плати), 50% для технікумів (коледжів), 70% для вузів На період виходу з кризи (до 3-х років) ввести систему продуктових карток, гарантуючи споживання продуктів харчування всім малозабезпеченим верствам населення на рівні мінімальних продуктових нормативів.

Забезпечити фінансування соціальних галузей із бюджетів всіх рівнів у відповідності із соціальними нормативами, реалізуючи всім громадянам України конституційні гарантії безкоштовної освіти, охорони здоров'я, доступність занять спортом, доступність мистецтва і культури

Реалізувати механізм повернення заощаджень населенню передбачивши повне погашення заборгованості у відповідності з інфляцією.

Щорічно погашати по 1/3 боргу, що був станом на 1.01.92 р., 20% суми виплачувати готівкою, 80% - векселями, що спрямовуються

на погашення заборгованості по житлово-комунальним послугам;

на оплату послуг охорони здоров'я та освіти;

на оплату послуг по похованню;

покриття витрат на весілля;

оплата ремонту житла;

та придбання товарів вітчизняного виробництва;

купівлю нерухомості.

Лідер ПСПУ Наталя Вітренко пропонує наступні вирішення соціальних проблем у соціальній політиці:

1. Перейти від моделі дешевої до моделі дорогої робочої сили, для чого втричі збільшити частку собівартості на оплату живої праці через значне скорочення енерго- і матеріаломісткості продукції.

2. 3абезпечити встановлення мінімальних рівнів зарплати і пенсій не нижче прожиткового мінімуму. Нараховувати пенсію залежно від трудового стажу й умов праці [4,с. 6].

3. Захистити права інвалідів, ветеранів та учасників війни і праці, дітей війни, військовослужбовців, учасників бойових дій та потерпілих від аварії на ЧАЕС.

4. Повернути трудові заощадження за три роки.

5. Забезпечити надання пільг усім категоріям населення.

6. Гарантувати безоплатну освіту, забезпечивши надійне бюджетне

фінансування галузі.

7. Провести реформу організації, змісту та технологій освіти, базуючись на принципах гуманності, пріоритетності, якості, доступності та обов'язковості.

8. 3абезпечити безоплатне надання медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, реалізувати державну програму підвищення ресурсу здоров'я нації.

9. Відродити духовність суспільства. Гарантувати доступність культури і мистецтва, фізкультури і спорту.

10. Зробити високоякісними, обґрунтованими та доступними по оплаті житлово-комунальні послуги. Запровадити безоплатність житлово-комунальних послуг для інвалідів війни та учасників бойових дій. Безоплатно забезпечити споживачів приладами обліку. Надати бюджетні дотації сім'ям, сукупний доход яких нижче сукупного прожиткового мінімуму [3,с. 5].

11. Захистити материнство і дитинство. Реалізувати державну програму стимулювання зростання народжуваності, заохочення багатодітності, ліквідації дитячої безпритульності, підтримки сімейних будинків, інтернатів для дітей-сиріт та інвалідів.

Натомість ідеологи СДПУ(о) вважають що формування в Україні вільного, демократичного суспільства неможливе без розробки і здійснення сильної, активної соціальної політики, що відповідає цілям Європейської соціальної хартії і направлена на забезпечення гідних умов життя усіх громадян, незалежно від їх соціального стану, матеріального становища, статі, національності, віросповідання, переконань. Тільки за таких умов стануть досяжними високі ідеали соціальної рівності й соціальної справедливості [38,с. 19].

Вони декларують, що у найближчому майбутньому забезпечення рівності буде обмежене економічними і соціокультурними можливостями держави. Однак її досягнення можна наблизити солідарними діями суспільства, спрямованими на створення рівних умов для отримання роботи, освіти, соціального захисту, забезпечення послуг у сфері культури і охорони здоров'я, шляхом перерозподілу частини національного доходу на тих, хто його потребує".

Їхнім стратегічним завданням є: "До суспільства рівних шансів і можливостей" - таке стратегічне завдання СДПУ(О) у здійсненні соціальної справедливості. В умовах перехідного періоду основний акцент у його розв'язанні має бути зроблений на покращання умов життя завдяки відновленню державних гарантій соціальних прав громадян, створенню надійної системи соціального забезпечення та соціального захисту населення. Внаслідок цього буде досягнуто соціально прийнятливого рівня життя для непрацездатних громадян і створено умови зростання добробуту економічно активної частини населення.

Головним пріоритетом соціальної політики СДПУ(о) вважає соціальний захист знедолених; головним механізмом його здійснення - перехід від соціального утримання до адресної соціальної допомоги; від державного патерналізму до соціального партнерства.

Базовою цінністю і базовим правом у системі соціальних прав людини СДПУ(о) вважає право на вільну, творчу працю згідно із фахом, рівнем кваліфікації, інтересами працівника. Людина є господарем своєї долі та своєї праці лише за умови вільного вибору професії та місця роботи, якщо вона своєчасно отримує заробітну плату, що відповідає якості та кількості трудових зусиль [25,с. 8].

СДПУ(о) декларують,що вони проти будь-яких заборон на професію і проти дискримінації при найманні на роботу за ознаками статі, віку, національності, політичними або релігійними переконаннями, проти обмежень на вільне пересування громадян територією України і за її межами. Усі громадяни повинні мати гарантоване право на вільний виїзд з країни і можливість повернення. Для цього необхідно скасувати систему прописки, котра в демократичній державі не може бути умовою для отримання роботи.

СДПУ(о) виступає за утвердження економічної демократії, за якої трудівники беруть участь в управлінні підприємствами через систему колективних договорів і угод, та участь працівників в акціонуванні капіталу, а також за посилення контролю профспілок за діяльністю роботодавців.

На думку СДПУ(о) основою нових стосунків між роботодавцями і найманими робітниками в умовах ринкової економіки, що формується, повинні стати принципи соціального партнерства, які забезпечать дійсну рівність трудівників у їх взаєминах із підприємцями.

Гарантом такого партнерства є держава, яка у процесі підготовки і затвердження Генеральної угоди між урядом, профспілками і роботодавцями та на його основі - галузевих, тарифних, регіональних угод, повинна забезпечити узгодженість вимог сторін та розмірів соціальних нормативів щодо оплати праці, умов зайнятості, державної підтримки підприємства, охорони праці, соціального забезпечення і соціального страхування.

Особлива роль у захисті інтересів трудящих, дотриманні трудового законодавства, забезпеченні гідних умов праці та відпочинку працюючих належить професійним спілкам. СДПУ(о) в програмах підтримує розвиток профспілкового руху, створення нових незалежних профспілок, вважаємо їх основними союзниками трудящих у реалізації соціал-демократичної стратегії соціальної політики. СДПУ(о) підтримує їх послідовну боротьбу за те, щоб норми трудового законодавства (наймання і звільнення, тривалість робочого тижня, порядок надання і розмір відпусток, регулювання трудових спорів і конфліктів) дійсно розповсюджувалися на усіх найманих робітників, незалежно від форми власності підприємства. СДПУ(о) має намір добиватися дійсної рівності прав між профспілками та державою і роботодавцями в управлінні позабюджетними соціальним фондами [23,с. 175].

Добробут суспільства визначається рівнем добробуту кожного його громадянина. Сьогодні більшість українських громадян почувають себе приниженими через надзвичайну бідність і неможливість забезпечити собі й своїй сім'ї нормальні умови життя. Доходи значної частини населення не досягають прожиткового мінімуму, що негативно відбивається на соціальному самопочутті, психічному і фізичному здоров'ї людей. При цьому розрив у рівні доходів найбільш і найменш забезпечених груп населення досягнув критичного рівня. Це суттєво гальмує процеси соціальної трансформації українського суспільства, створення середнього класу, котрий у розвинених країнах є гарантом соціально-політичної стабільності, головною продуктивною силою суспільства. СДПУ(о) переконані, що Україна лише тоді стане сучасною демократичною державою з розвиненою економікою і культурою, коли у складі українського середнього класу будуть не лише бізнесмени і комерсанти, але й учені, лікарі, працівники освіти, культури, інженерно-технічні працівники, кваліфіковані робітники, трудові доходи яких дозволять забезпечити високі життєві стандарти та якість життя.

СДПУ(о) вважає, що політика доходів в умовах перехідного періоду повинна спрямовуватися на розв'язання двоєдиного завдання: подолання надмірної диференціації доходів різних соціальних груп і зростання реальних доходів більшості українських громадян. Головним інструментом реалізації даного завдання СДПУ(о) вважає реформу системи оплати праці, оскільки заробітна плата є основним джерелом доходу численної групи робітників найманої праці і її рівень визначає розмір пенсій, різних допомог та соціальних виплат іншим категоріям населення [23,с. 155].

СДПУ(о) декларує що підтримує політику, спрямовану на забезпечення випереджаючого зростання заробітної плати. СДПУ(о) впевнені, що лише високооплачувана праця зацікавлює робітника у підвищенні її якості, стимулює науково-технічний і технологічний прогрес. При цьому під високою вартістю праці СДПУ(о) розуміє не номінальне зростання заробітної плати за рахунок знецінення грошових коштів, а таку її вартість, що забезпечує високий рівень життя. Тому, із зростанням продуктивності праці і ВВП, СДПУ(о) буде прагнути до підвищення питомої ваги зарплати в собівартості продукції та структурі ВВП до рівня розвинених країн світу. Розмір зарплати повинен встановлюватися і регулюватися трудовим договором між робітником і роботодавцем. СДПУ(о) підтримує таку систему колективних договорів, за яких умови укладання індивідуальних трудових угод не можуть бути гіршими, ніж умови колективних договорів, а останні, у свою чергу, - галузевих тарифних угод

Важливим напрямком реформування системи оплати праці СДПУ(о) вважає відновлення стимулюючої функції заробітної плати, що сприятиме підвищенню продуктивності праці та якості продукції, зацікавленості робітника у результатах своєї праці. З огляду на це необхідно повною мірою задіяти сучасні мотиваційні механізми - робітники повинні брати участь в акціонуванні підприємств, розподілі прибутків, визначенні розмірів зарплати з урахуванням особистого внеску кожного працівника.

Оплата праці повинна бути диференційованою залежно від її змісту та умов. СДПУ(о) рішуче виступає за покращання умов праці, встановлення чіткого режиму роботи, який не виснажував би робітника фізично і духовно, а залишав йому достатньо сил і часу для відпочинку, виховання дітей, підвищення свого освітнього і культурного рівня. Необхідно здійснити поступовий перехід від системи компенсацій робітникам за несприятливі умови праці до системи, що сприяє досягненню високого рівня його безпеки, підвищенню відповідальності роботодавців усіх форм власності за покращання умов і охорони праці [12,с. 190].

На думку ідеологів СДПУ(о) до невідкладних практичних заходів реформування системи оплати праці слід віднести:

ліквідацію заборгованості з виплати заробітної плати;

встановлення обґрунтованих міжгалузевих, міжпосадових і міжкваліфікаційних пропорцій в оплаті праці;

введення мінімальної оплати праці на рівні прожиткового мінімуму;

перехід до погодинної мінімальної оплати праці як законодавчо закріпленої соціальної гарантії; [38,с. 18].

реалізацію державних гарантій постійної індексації заробітної плати

Водночас потребує розробки і прийняття нове податкове законодавство, що обмежить надмірне зростання доходів найбільш багатої частини населення і забезпечить ефективний перерозподіл доходів на користь найменш забезпечених верств суспільства. Це можливо здійснити шляхом введення прогресивної шкали прибуткового податку з фізичних осіб.

СДПУ(о) має намір сприяти реалізації заходів, що зменшують податкове навантаження як на фонд оплати праці, так і на доходи громадян. Вони вважають,що це буде реальним джерелом підвищення номінальної і реальної заробітної плати.

Такими є соціальні гасла українських найбільших лівих партій. Та автор не розуміє одно з пріоритетних гасел ПСПУ, де вони хочуть забезпечити надання пільг усім категоріям населення. Які повинні бути пільги всім без винятку громадянам України автору не зрозуміло. І які шляхи виконання цієї частини програми ПСПУ.

Розділ 3. Проблема духовної політики в програмах українських лівих партій

Якщо судити лише за програмами, може скластися враження, що більшість політиків збайдужіла до релігійного чинника. Вони відверто ігнорують релігійні інтереси своїх виборців, не дивлячись на свої передвиборчі обіцянки. Так було провалено ряд законопроектів, які мали покращити земельні відносини релігійних організацій, надати їм право засновувати загальноосвітні навчальні заклади чи накласти мораторій на приватизацію колишнього культового майна, яке держава не спішить повертати колишнім власникам. При чому, за рідким винятком, в парламенті проти інтересів Церков і релігійних організацій голосували як представники більшості, так і опозиції.

Особливо цинічними були дії членів Соціалістичної партії, які в дусі марксистського атеїзму заявляли, що віра -- це лише стан душі і приватна справа людини, а тому їй не потрібні ні майно, ні земля.

Проте як тільки прозвучав перший президентський указ про перевибори, депутати згадали про Бога. У відповідь на заяву кількох християнських Церков на підтримку перевиборів, соціалісти ініціювали звернення до Папи Римського, щоби той «утихомирив» українських католиків. [49,с. 84].

Вже самі постулати говорять, про чиї інтереси йдеться насправді:

підтримка канонічної Православної Церкви Московського Патріархату та захист її єдності з Російською Православною Церквою;

відродження традиційної духовності та моральності в суспільстві;

забезпечення дотримання закону про альтернативу ідентифікаційним кодам для фізичних осіб шляхом розробки реального механізму, який би давав змогу віруючим не приймати код або відмовлятися від нього за релігійними мотивами;

заборона втягувати Україну в чужі цивілізаційні структури Заходу -НАТО та Євросоюз;

надання державного статусу російській мові;

здійснення політики, спрямованої на інтеграцію народів України, Росії та Білорусії.

У списку, як бачимо, немає таких питань, як захист суспільної моралі, запровадження християнської етики в освіті, гарантування повернення екс-церковного майна і т.п. Натомість багато суто політичних вимог, які є на руку нинішньому російському режимові.

Одним серед перших, хто заявив про готовність підтримати ці постулати, виявився Олександр Мороз, який в короткому часі після цього отримав високу відзнаку УГОД (МП) -- орден Володимира Великого. На цих же позиціях стоїть і ПСПУ, КПУ. На шпальтах комуністичної преси зарясніла церковна тематика. І навіть архієпископ Павел з Києво-Печерської лаври заявив про свою любов до комуністів [17,с. 94].

Мовна політика також відноситься до духовної тому необхідно переглянути позиції партій по цьому питанню:

ПСПУ Н. Вітренко позиціонує себе як політична сила, орієнтована на створення союзу України, Білорусі та РФ. Відтак у галузі мовної політики та етнополітики Н. Вітренко традиційно чітко виступала за розширення сфери вжитку російської мови. Ще під час виборів 1999 року лідер ПСПУ обіцяла забезпечити громадянам рівноправність незалежно від їхньої національності, а російській мові надати статус другої державної (щоправда, за цього не йшлося, в який спосіб можливо втілити в життя такі ініціативи). Під час президентської виборчої кампанії 2004 року програма цієї претендентки на пост глави держави була абсолютно ідентична парламентській партійній, однак про російську мову в ній уже не говорилося нічого. Водночас варто зауважити, що в переліку різноманітних законодавчих ініціатив Н. Вітренко та представників ПСПУ, розміщених на сайті партії, не значиться жодної законодавчо оформленої ініціативи стосовно мовної проблематики чи етнополітики.

Парламентська виборча кампанія 2006 року значно радикалізувала цю політичну силу, що отримало вияв і в підході до мовних проблем, питань державного суверенітету та регіональної політики. Блок Наталії Вітренко "Народна опозиція" у складі Прогресивної соціалістичної партії України та партії "Русько-український союз" узялися за виконання ролі захисників"східнослов'янської цивілізації і канонічного Православ'я". ПСПУ пропагувала федеративний устрій України, надання автономії Закарпаттю і Галичині, уможливлення подвійного громадянства, закріплення державного статусу російської мови [5,с. 6].

Передвиборні обіцянки Н. Вітренко включали й пропозиції щодо внесення змін до Конституції на принципах, закріплених у Європейській хартії про місцеве самоврядування, Європейській хартії про громадянство, Європейській соціальній хартії, Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, Рамковій конвенції про захист національних меншин, Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини, для забезпечення повновладдя рад депутатів трудящих, запровадження федеративного устрою України. Щоправда, в підсумку ця політична сила не потрапила до Верховної Ради України, здобувши 2,93% електоральної підтримки, хоча її очільниця й наполягала, що результати волевиявлення сфальсифіковані.

Після виборчої кампанії 2006 року Н. Вітренко та її політична сила продовжували розвивати у своїй діяльності та політичній риториці тезу про необхідність змінити статус російської мови. Зокрема в постанові XVII з'їзду ПСПУ від 24 червня 2006 року "за звітною доповіддю ЦК ПСПУ про роботу за період від 11 червня 2005 року по 24 червня 2006 року" вказується, що "в місцеві органи влади від блоку Н. Вітренко "Народна опозиція" обрано 1048 депутатів" і що "присутність" у них депутатів від цього блоку "радикально змінила роботу місцевих рад": адже "депутати від нашої партії практично у всіх радах внесли нами розроблені три ініціативи!" і першою з них стала пропозиція "про надання російській мові статусу регіональної". Дійсно, деякі місцеві ради ухвалили рішення про визнання російської мови як регіональної, однак невдовзі їх було опротестовано в судах [21,с. 5].

Симптоматичним кроком у контексті мовної політики стала й ініціатива ПСПУ щодо "зміни назви газети ПСПУ "Досвітні огні" у російськомовному виданні" - в російському варіанті партійний друкований орган відтепер мав називатися "Предрассветные огни".[22,8].

У 2006 році Н. Вітренко обстоювала необхідність широкого використання російської мови в судах: "Якщо судові процеси йдуть виключно українською мовою - значить, російськомовній людині створюють дискомфорт під час судових процесів. Навіть якщо йому дозволяють користатися російською, то всі документи, сам процес відбувається українською мовою". Вона також заявляла, що "надання однакового статусу державної двом мовам знімає всі відмінності" між регіонами, натомість витіснення російської мови називала "етноцидом". Процес "об'єднання країни", за міркуваннями Н. Вітренко, відбудеться лише завдяки утвердженню державної двомовності [7,с. 8].

Лідер ПСПУ переконана, що "у нас країну створювали і українці, і росіяни", а тому вважає росіян в Україні "державотворчим" етносом. Заслуговують на увагу й висловлювання інших керманичів ПСПУ з приводу мовної політики та міжетнічних взаємин, що можна розглядати як спроби пошуку соратників у майбутній ВР.У сфері мовної політики КПУ традиційно обстоює необхідність надання російській мові іншого статусу - "офіційної чи державної". Не цураються комуністи й реальних дій. Зокрема після ухвалення ВР Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин 1992 р." у його нинішній редакції стали робитися спроби використати його для надання російській мові статусу регіональної. Наприклад, наприкінці 6-ї сесії ВР IV скликання депутатами від КПУ спільно з регіоналами та представниками СДПУ(о) було внесено проект

Закону України "Про гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської мови, а також регіональних мов або мов меншин в Україні". У тексті проекту закону пропонувалося визначити правовий статус та надати державні гарантії вільного розвитку, використання і захисту російської мови, а також регіональних мов або мов меншин України у різних сферах - діловодства, документації, інформатики, обслуговування, судочинства та нотаріату, освіти й науки, ЗМІ, видавничої справи, поштово-телеграфного зв'язку, культури й спорту, реклами, топоніміки й картографії, на зборах і конференціях, виборах та референдумах. У висновку головного науково-експертного управління ВР щодо цього законопроекту вказувалося, що один із його концептуальних недоліків полягає в намаганні його авторів надати російській мові вищого статусу, ніж мовам інших національних меншин, а відтак констатовано, що документ потребує суттєвого доопрацювання. [6,с. 138].

У програмі КПУ до парламентської виборчої кампанії 2006 року приділялась увага і питанням регіональної політики - заради ліквідації потенційної "лінії розколу" України. В ній говорилося: "Зупинимо процес розколу України. Створимо умови для повноцінного культурного розвитку усіх націй і народностей, що проживають в Україні". Російській мові пропонувалося надати статус другої державної. [46,с. 8].

Свого часу лідер Компартії П. Симоненко у своєї виборчій програмі під час кандидування на посаду Президента України говорив не лише про всебічний розвиток державної української мови і культури, а й обіцяв надати російській мові статус офіційної (до речі, балотуючись у президенти в 1999 році, Петро Миколайович збирався надати російській мові статус державної).

КПУ в своїй політичній риториці ніколи не відмовлялася від подібних планів у мовній політиці. Однак після останніх парламентських виборів ішлося вже не тільки про російську як державну мову, але й про прагнення запровадити в Україні специфічну політику "двомовності" [55,с. 38].

Органи місцевого самоврядування, в яких депутати від КПУ ввійшли до складу спільних із ПР коаліцій, підтримували рішення місцевих рад про надання російській мові статусу регіональної. Так, наприклад, було в Дніпропетровську, КПУ та Блок Наталії Вітренко, на черговій сесії міської ради винесли на розгляд депутатів питання про надання російській мові статусу регіональної на території м. Дніпропетровська.

Після створення Антикризової коаліції в одному з інтерв'ю П. Симоненко сформулював своє бачення основних проблем цієї сфери, котрі, на його думку, становлять загрозу гармонійному розвитку України. Зокрема він заявив, що "не "двомовність" розколює Україну, а її відсутність". На його переконання, основна вада нинішньої мовної політики полягає в недостатньому задоволенні мовних прав російськомовної громади, хоча "російськомовних" громадян в Україні навіть більше, ніж "україномовних". Російськомовні громадяни часто-густо сприймаються "мовними опонентами" як своєрідна "п'ята колона". У свою чергу, корінне російськомовне населення України, переживши первісний шок обвинувачень у чужинстві, до певного часу зайняло вичікувальну позицію. Потрібно бути дуже наївним, щоб не розуміти: подібна вичікувальна позиція -- явище тимчасове і питання лише в тому, скільки часу мине, поки вона стане протилежною - активно наступальною."... Мовний "дискомфорт" з часом перетворився на соціально вибухонебезпечну суміш - такий собі етнотротил! Потрібно лише активувати детонатор, щоб він вибухнув". Він також висловив переконання, що одним із шляхів розв'язання "мовної проблеми", а власне, зміни статусу російської мови, є референдум: адже є "дві концепції формування нації: перша - етнічна, яка несе в собі загрозу апартеїду; друга - формування політичної нації, де мовна проблема має бути розв'язана демократичним шляхом, враховуючи права та свободи громадян. Власне, останнє ми і пропонуємо реалізувати через референдум" [52,с. 18].

На погляд лідера комуністів, "процес розширення ареалу використання української мови необхідно проводити природними, еволюційними, а не революційними методами (за допомогою системи дошкільної і шкільної освіти, курсів підвищення кваліфікації та інше). Влада протягом десяти років веде жорстку боротьбу із "засиллям" ефірної і друкованої продукції російською мовою. Замість того, щоб створювати сприятливий клімат для україномовного друкарства, влада відкрила двері найгіршим зразкам західної мас та поп-культури". Вельми жалкуючи із приводу того, що "в 2005 р. на програми розвитку української мови було витрачено аж ЗО млн. гривень (5,5 млн. доларів)", народний депутат України П. Симоненко закликав здійснити в першу чергу "певні зміни в оподаткуванні. Через надмірні стягнення видання в Україні україномовної літератури є менш прибутковим, аніж російськомовної в Росії". Він підкреслював: "Наша програма передбачає державну підтримку україномовного книговидання, але не придушення податками російськомовного, контроль за чистотою мови на державному ТБ, замість викручування рук недержавним, як це зараз робить керівництво Нацради з питань телебачення та радіомовлення". Щоправда, у ВР не було зафіксовано законодавчих пропозицій, які б дозволяли виправити ситуацію.

П. Симоненко також пропонував розпочати "реформу державної мовної політики" шляхом внесення змін до ст. 10 Конституції України, яка проголошує українську мову єдиною державною, а російську - мовою національної меншини [52,с. 26].

Втілити в життя політику "двомовності", як переконаний лідер комуністів, можливо зокрема за допомогою розробки системи "заохочення держслужбовців на Сході до вивчення та використання української, а на Заході - російської!!!".

У нинішньому виборчому циклі КПУ продовжує лобіювати політику "двомовності". Наприклад, у зверненні позачергового XII з'їзду КПУ до виборців вказується, що комуністами розроблено проект нової редакції Конституції, в якому російській мові буде надано статус другої державної.

У виборчій програмі до дострокових виборів до ВР 2007 року під назвою "За народовладдя! Геть диктатуру" зазначається, що Компартією будуть забезпечені соціально-економічні та мовно-культурні потреби людей усіх національностей, що проживають в Україні, а "нова редакція Конституції, запропонована комуністами, надасть російській мові статус другої державної при реальному забезпеченні державного статусу української мови. Неухильно буде виконуватися Європейська хартія регіональних мов та мов меншин". Симптоматично, що поряд із цим пропонується запровадити й "інститут подвійного громадянства на підставі міжнародних угод".

Страницы: 1, 2, 3