Партійна система України. Політичний маркетинг

Перебіг виборчих кампаній 2004-2007 рр. свідчить, що на сьогоднішній день в Україні вже визріли об'єктивні умови для переходу від “брудних” технологій маніпулювання громадською думкою до “чистих” виборчих технологій комунікативного типу.

У той же час простежується дуже тривожна тенденція до все більшого поширення адресних технологій, які у експертному середовищі називаються мережевим маркетингом, а пересічному громадянинові відомі, як підкуп виборців. На цю тенденцію звертали увагу чимало українських експертів, коментуючи перебіг парламентських виборів 2007 р. і особливо, виборів до Київської міської ради та Київського міського голови у 2008 р.

В умовах вітчизняної нестабільної політичної системи, постійних політичних криз у суспільстві зростає рівень загального розчарування у політиці і політиках, внаслідок чого український виборець починає мислити в межах споживацьких категорій, тобто готовий «продати» свій голос, щоб отримати хоч який-небудь зиск з виборів, які проходять в Україні ледь не щороку. Якщо ситуація найближчим часом не зміниться на краще, варто очікувати, що на наступних виборах використання технологій мережевого маркетингу суттєво збільшиться.

Вже протягом декількох електоральних циклів домінуючим і найбільш ефективним залишається негативний підхід до організації виборчих кампаній. Сутність негативної кампанії полягає у тому, що учасники виборів не стільки рекламують себе чи агітують за себе, скільки дискредитують опонентів, протиставляючи їм себе. Для прикладу, у 2006 р. партія «Віче» спробувала проводити позитивну виборчу кампанію, акцентуючи на положеннях своєї програми під назвою «План розвитку країни», при цьому не проводячи негативної кампанії проти конкурентів. У результаті, незважаючи на якісну рекламу, партія так і не змогла подолати 3%-ий бар'єр.

Важливою складовою негативної виборчої кампанії є використання „агресивних” текстів у рекламно-агітаційній продукції, основу якої становлять негативні емоційні стани: ненависть, тривога, неспокій. Ця текстова категорія змушує людину відчувати себе приниженою, обманутою, але не безпомічною. На початку - лексика, що описує стан страху, безнадії, тривоги, а наприкінці - текст набуває життєрадісного характеру. Досвід вітчизняних виборчих кампаній, починаючи з 1998 р., свідчить, що агресивні тексти краще впливають на український електорат, у той час, як нейтральна або позитивна риторика часто не приносить бажаного результату. Так, наприклад, переможці парламентських виборів 2006 р. - Партія Регіонів і БЮТ, використовували саме агресивні тексти, у той час, як Народний блок Литвина не зміг потрапити до парламенту, великою мірою через невиразні тексти “примирливого” характеру, а Соціалістична партія України, яка також використовувала неагресивну риторику, не змогла підвищити свого результату, утримавшись у парламенті, перш за все, за рахунок свого колишнього електорату.

Стійкою тенденцією, і водночас, найбільш небезпечною залишається активне, і при цьому достатньо ефективне, використання регіональних суперечностей у виборчих цілях, що є зручним засобом для сегментації електорату. Технології розколу України за регіональним принципом використовуються у виборчих кампаніях давно і свого апогею досягли на президентських виборах 2004 р. [Тенденції еволюції виборчих технологій У.]

Отже, використання політичного маркетингу (особливо на прикладах останніх демократичних виборів в Україні) є дійсно ефективним. Треба також зазначити, що сферою використання політичного маркетингу виступають не тільки виборчі кампанії. Його принципи активно використовуються при створенні політичних партій й громадських об`єднань; нових ЗМІ (телеканалів, газет, часописів, радіостанцій); організації спецподій (приклад: „Майдан” 2004 р., який став передвиборчим помаранчевим брендом, названим „революцією”) і т. ін.

3.2 Імідж політичного лідера

Політичний імідж - образ політика або політичної організації, що цілеспрямовано формується й покликаний справити емоційно-психологічний вплив на певних осіб із метою популяризації, політичної реклами тощо.

Імідж політика включає різнорідні характеристики: особистісні якості (рішучість, певна агресивність, привабливість, зовнішній вигляд); організаторські, управлінські здібності (компетентність, вміння вести полеміку, участь у процесах прийняття рішень); характеристики, що зближують лідера з електоратом (пересічне походження, простота).

Імідж політика створюється з реально властивих певній особі характеристик і свідомо збагачується тими характеристиками, які потрібні для посилення значущості особи, але представлені лише потенційно. У цілому політичний імідж є позитивним явищем, оскільки він наближає політика до свого електорату, заставляє його враховувати настрої населення, підтримувати з ним постійний зв'язок. [Швидак]

Всі провідні вітчизняні партії і блоки -- це структури яскраво вираженого вождистського типу. Звичайно, роль лідера величезна і на Заході. Торі на чолі з Маргарет Тетчер і торі без Тетчер -- це далеко не те саме. Лейбористська партія часів Ніла Кіннока зовсім не така, як в епоху Тоні Блера. Але навіть з відходом лідера консерватори залишаються консерваторами, а лейбористи -- лейбористами. А чим може бути БЮТ без Тимошенко? А Партія регіонів без Януковича? І навіть «Наша Україна» без Ющенка? [Мустафін] Отже, українська політика залишається глибоко персоніфікованою, і досвід виборів свідчить, що навіть за пропорційної системи виборці продовжують голосувати не за команди, ідеології чи передвиборні програми, а за яскравих політичних лідерів. Результативні кампанії БЮТу на виборах 2006 і 2007 років, побудовані повністю навколо іміджу лідера, стали найкращим тому підтвердженням. [Тенденції еволюції виборчих технологій в Україні].

Попередні в Україні парламентські і президентські вибори дозволяють виявити деякі особливості функціонування в країні політичного лідерства. По-перше, політичний ринок, тобто ринок політичних лідерів і нових ідей, виявився достатньо мізерним. Нових лідерів в політичній еліті України за останнє десятиріччя не з'явилося. Про це свідчить тенденція повторного використовування тих політиків, які починали реформи в країні, але потім від цього процесу були на якийсь час відчужені. Прикладом може служити політична доля В. Ющенка і ін.

По-друге, час лідерів-теоретиків, як і лідерів-романтиків, що висували найцікавіші, але, як виявилося, важко здійснювані проекти, фактично закінчився. Час наполегливо вимагає приходу до влади лідерів-прагматиків типу формальних керівників або господарників, здатних ставити реальні задачі і знаходити ресурси для їх вирішення, які враховують обставини і орієнтуються на ефективний результат.

По-третє, в умовах кризи, що поглиблюється, в суспільній свідомості наростають розуміння необхідності виходу на політичну арену нового покоління лідерів-радикалів, прихильників рішучих заходів, розрахованих на негайний результат. [Осипова]

Публічний імідж сучасних вітчизняних політиків багато в чому є продуктом політичного брендингу. Прикладом є і Юлія Тимошенко, і Віктор Янукович, і Віктор Ющенко.

«Італія - країна моди, Франція славиться своїм вином, Німеччина - автомобілями. А чим відома Україна? Хіба що Юлією Тимошенко», - зазначає всесвітньо відомий стратег в галузі маркетингу Ел Райс.[Эл Райс]. Імідж Тимошенко (Рис. 3.1) в центральній та східній Європі формувався переважно подіями Помаранчевої революції. Її сприймають як силу змін та реформ, а також політика здатного протистояти Росії. Її часто зображують безкомпромісною та популістською, але спроможною зробити Україну ближчою до Європи”. [Пітер Дікенсон Бренд Тимошенко стає глобальним]

Костянтин Шуров кажучи про деякі особливості українського політичного процесу, наголошує: «Назва «Блок Юлії Тимошенко»- це бренд, а якщо з'явиться Блок Януковича, то й він стане брендом. Присутність іменного блоку на виборах місцевого рівня вже додає йому як мінімум 15% голосів за рахунок популярності лідера - адже саме лідер і уособлює собою блок. Виборець йде до урн і думає: «Я буду голосувати за Юлю». Він навіть не знає її програми, але він знає, за кого він буде голосувати. [Запретить Тимошенко як бренд]

Але і Віктор Янукович (Рис. 3.2.) також вже перетворився у бренд. «З Януковичем пов'язаний електоральний потенціал Партії регіонів. Янукович перетворився в якийсь символ для Сходу України, і часто, голосуючи за ПР, голосують за Януковича», - вважає директор Інституту проблем управління ім. Горшеніна Кость Бондаренко. [Янукович - не просто лидер, он уже бренд]

Формування бренду «Ющенко» (Рис. 3.3.) відбувалося під час подій на Майдані 2004 р. Імідж лідера демократичної опозиції повинен був викликати симпатії у західній аудиторії, якій нав'язували думку щодо правильності підтримки саме цієї фігури і допустимості втручання в українську ситуацію. Для української аудиторії Ющенко став уособленням совісті нації, «борця за правду», який повстав проти системи, заснованої на корупції та організованої злочинності.

Після інавгурації імідж Ющенка змінився - він транслює незалежну позицію, спокійну впевненість і діє за заздалегідь продуманому плану. Ставши президентом, Ющенко відмовився від колишнього іміджу «революціонера-правдолюба» і позиціонує себе як «батько нації». На думку автора, є необхідним підкреслити, що політичний бренд «Ющенко» створювався з метою залучення голосів виборців. Після виборів дія консолідуючого фактору ( «месія») закінчилась.

У іміджу Ющенка дві принципові слабкості. Перша полягає в нездатності «прорватися на Схід». В очах східноукраїнської громадськості Ющенко представляється як маріонетковий президент, ставленик США. Ющенко втратив в іміджі реформаторські елемент. [Виктор Ющенко: жажда власти - ничто, имидж - всё?]

У свій час Жак Сегела, відомий як «людина, що робить Президентів», сформулював «вісім заповідей».

Ш Голосують за людину, а не за партію.

Ш Голосують за ідею, а не за ідеологію.

Ш Голосують за майбутнє, а не за минуле.

Ш Голосують за образ соціальний, а не за політичний.

Ш Голосують за людину-легенду, а не за посередність.

Ш Голосують за долю, а не за щоденність.

Ш Голосують за переможця, а не за невдаху.

Ш Голосують за цінності справжні, а не уявні. [Янбухтин]

Отже, можна сказати , що політичний імідж - це, насамперед, своєрідне уявлення населення про ідеальне втілення тієї чи іншої соціальної ролі.

3.3 Політична символіка, як бренд

Бренд (англ. brand) - термін в маркетингу, символічне втілення комплексу інформації, пов'язаної з певним продуктом або послугою. Бренди є об'єктом купівлі-продажу. [http://ru.wikipedia.org/]

Поняття «бренд» є обширним поняттям і включає в себе три обов'язкових складових:

1. Слоган - вербальні символи при позиціонуванні бренда («Знаю! Вірю! Можемо!», «Тому що справедливий», «Народна партія - впевнено у майбутнє»).

2. Ковер-бренд - тло, на якому розміщується слоган та візуал-бренд (Помаранчевий колір - ковер-бренд Віктора Ющенка під час президентських виборів, Синьо-білий - Віктора Януковича, Червоно-чорний кольори обрали політтехнологи для Блоку Юлії Тимошенко, Темно-синій колір повинен викликати асоціації з Українською народною партією, а жовтий з Блоком Литвина).

3. Візуал-бренд - геометрична фігура (приміром, візуал-бренд Блоку Литвина - колосся пшениці, Блоку Тимошенко - фігурка у формі серця, президент України використовує підкову в середині якої розташований знак оклику). [Олексин]

Великий вплив на імідж надають смислове, графічне і колірне рішення бренду. [Шарков].

Загальне розуміння символу полягає в тому, що символом може стати будь-який термін, ім'я або зображення тільки в тому випадку, якщо вони володіють специфічним додатковим значенням до свого звичайного змісту. [Грибакина, Степнова]. Вимоги до символіки: запам'ятовуваність; універсальність; оригінальність; асоціативність. [Шарков]

Сучасна партійна символіка, як і реклама, допомагає політикам продати себе виборцям, вважають експерти. Причому самі виборці нерідко «клюють» саме на такий барвистий символ, а не на «зміст».

Питання використання символіки партії регулюються Законом України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001. Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону назва політичної партії, її символіка не повинні збігатися з назвою чи символікою іншої (зареєстрованої) політичної партії. Забороняється буквальне відтворення у символіці політичної партії державних символів України, використання символів іноземних держав. Політична партія може мати партійну символіку, до якої належать партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак, девіз. Символіка політичної партії підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Українські виборці голосують не так головою, як серцем. Таке кажуть експерти. Віддають свої голоси за лідерів, символи та кольори, а не за програми та обіцянки. [Удачная ли символика…?]

Підкова, червоне серце, кулак - з таких елементів складається символіка різних політичних сил. При цьому мало хто розуміє, що означають всілякі нюанси і деталі на партійній «геральдиці».

«Партія Регіонів» вже кілька виборів не зраджує кольору та символіці (Рис. 3.4.). Гасла помірковані і зважені. Бренд "регіоналів" не надто яскравий, кажуть експерти, але постійний. [Удачная ли символика…?] На логотипі - карта України, подібно до нашого прапора розділена на дві частини синього і золотистого кольорів. Під нею - назва партії на блакитному тлі. Таке розташування частин емблеми і напису є оптимальними для сприйняття. «У геральдиці синій колір символізує вірність і чесність, а жовтий - знатність і багатство», - підкреслює заступник голови Геральдичного товариства Іван Сварник. [Сварнык]

Прапори «помаранчевого» блоку «НУНС» прикрашає підкова, знак оклику і стиснутий кулак (Рис. 3.5.). З'явилися вони в результаті злиття двох головних партій. Підкова «Нашої України» (Рис. 3.6.) в народній міфології це емблема щастя. За словами історика Івана Сварника, фартовий предмет часто зображували на дворянській геральдиці. Підковою прикрашені древні герби багатьох аристократичних родів. Є вона і на гербі гетьмана Сагайдачного.

А ось зображення стиснутого кулака - символу «Народної самооборони» (Рис. 3.7.) - має не настільки багату історію. «Кулак зовсім не геральдичний символ, - уточнює Іван Сварник. - Вперше його використовували іспанські республіканці, кинувши виклик фашизму! »

На логотипі Всеукраїнського об'єднання «Свободи» (Рис. 3.8.) зображено кулак з трьома розпрямленими пальцями. Як виявилося, у цього символу незвичайна історія. На думку Сварника, вони взяли жест В'ячеслава Чорновола. 3 квітня 1990 року під час підйому синьо-жовтого прапора у Львові він підняв руку з трьома пальцями. Тоді це означало: відвоювали свій український прапор, відвоюємо і свою символіку - тризуб. Напевно, партія вважає себе продовжувачем справи Чорновола. [Сварнык]

«Пора» (Рис. 3.9.) застосувала зображення годинника, мішені і компасу, виклавши їх на жовтий фон. Як з'ясовується, творці логотипу «програли» в даній ситуації агресивні нотки. «Вони хотіли нагадати про час, визначити ворога і обрати шлях, - пояснює геральдіст Сварник. - Кольори також підібрали зі змістом: чорний означає мудрість і обережність, а жовтий - знатність ».

У «БЮТ» (Рис. 3.10.) найбільш впізнаваний логотип: червоне серце на білому фоні з чорної написом внизу. Швейцарський психолог Макс Люшер, винахідник колірних тестів для автомобілістів, вважає, що така комбінація квітів забезпечує найкраще сприйняття і запам'ятовуваність картинки. А символізм, задуманий творцями емблеми блоку Юлії Тимошенко, покликаний викликати асоціації з християнством. «Логотип продуманий як у кольорі, так і в деталях, - каже Сварник. - Серце у християнській символіці означає любов до Господа. Білий же колір, який став фоном, означає невинність і доброту». [Сварнык]. Також, на думку автора, необхідно відзначити, що символ блоку Юлії Тимошенко - серце, стилізоване під "галочку" у виборчому бюлетені. [www.vexillographia.ru/ukraine/party1.htm]

Комуністи роблять мінімум рекламних зусиль. Їх символіку вже років сімдесят. [Удачная ли символика…?] (Рис. 3.11.) Зареєстрований Міністерством юстиції прапор КПУ представляє собою червоне полотнище із зображенням профілю Леніна, назвою партії, серпом, молотом і зіркою. Іноді використовуються червоні прапори з серпом і молотом (неофіційний прапор). [www.vexillographia.ru]

Символ українських політсил соціалістичного напрямку - троянда. (Рис. 3.12). За словами секретаря політради СПУ за агітацію Геннадія Задірко, вперше малюнок використовували десять років тому, щоб у Західній Україні перестали асоціювати Соцпартію з комуністичним минулим, а крім того, бажаючи зв'язати партійну емблему з європейською соціал-демократією. Геральдісти ж прочитуються у зображенні троянди більш глибокий біблійний підтекст. Квітка це вважається одним з найдавніших і найбільш відомих християнських символів. Він знаменує муки Христові і прихід весни. [Сварнык]

Таким чином, політична символіка є самостійним елементом реалізації політичної влади, потужним засобом психологічного впливу. Розуміння механізмів її функціонування може стати ефективним засобом у політичній боротьбі. [Грибакина, Степнова]

Бренд у жодному разі не є торговою маркою. Він створюється у свідомості споживачів. Бренд існує саме за рахунок емоцій. Якщо під час згадування продукту у споживача з'являються емоції, то це, безумовно, - бренд! [Буряков]

3.4 Партійні програми, як «політичний товар»

Вибори є засобом виявлення ставлення громадян до державної політики: підтримують наявну політику чи потрібні зміни курсу. В українських виборах такий підхід цілковито не впроваджують: питання “державної політики” підмінюють питанням “влади” з відповідним обговоренням особистості кандидата, а не його політики.

Щоб пересічні громадяни могли мати своє уявлення про майбутню політику того чи іншого кандидата, необхідно чітко й доступно представити її громадянам. Тоді опоненти матимуть змогу зазначити хиби запропонованих дій, а незалежні аналітики зможуть визначати можливі наслідки. За відсутності дії таких принципів в Україні виборці змушені орієнтуватися винятково на витвори політтехнологів.

На Заході політики дуже уважно ставляться до якості власних програм - інакше аналітики суперника або незалежні аналітики мають шанс політично знищити кандидата. Політтехнологи виконують додаткову, а не замісну функцію, працюючи поверх аналізу партійних програм, як своєрідний другий ешелон боротьби. Якщо нормальну схему порушено й аналіз політичних програм підмінено політтехнологіями, вибори не виконують однієї з важливих функцій виявлення ставлення громадян до політики. Влада так і не знає, які зміни політики необхідно провести та чи будуть вони підтримані, а чи зустрінуть опір.

Провідні партії сьогодення - «Партія регіонів», БЮТ, НУНС - мають майже схожі політичні програми, у яких одноголосно лунають заклики про зниження податкового тиску, створення нових робочих місць, підвищення пенсій і зарплат, соціальний захист тощо. Проте жодних шляхів досягнення цілей, жодного аналізу причин невдач попередніх реформ, жодного обрахунку затрат державних коштів на впровадження запропонованої політики немає. Водночас у полі зору відсутні важливі реформи: адміністративна (система ухвалення державних рішень), судова, пенсійна, корпоративного управління, житлово-комунального господарства. [Українці мають вибирати політичні програми]

Проблема партійних програм є однією з ключових у питанні підвищення ролі партій у політичній системі. Автор підкреслює, що в Україні політичні партії розробляють програмні документи, що є необхідною умовою для реєстрації партій. Проте в Законі України «Про політичні партії в Україні» відсутні змістовні вимоги до таких документів, внаслідок чого поруч з розгорненими та конкретними програмами деяких партій для реєстрації можуть подаватися і програми, які складаються з набору декларацій або гасел і не відповідають самому поняттю «програма». [Політичні партії - провідний чинник…]. Прикладом є політична програма «Братства», яка представляє собою молитву, і складає усього 1 сторінку!

Наприклад, національна стратегія розвитку «Український прорив: до справедливої і конкурентоспроможної країни» від блоку Юлії Тимошенко містить 319 сторінок тексту. Її інтернет-презентація -- усього чотири сторінки. Приблизно стільки ж -- програми блоку «Наша Україна -- Народна самооборона» під емоційною назвою «Для людей -- а не для політиків!» і Партії регіонів (вона відкривається нейтральним гаслом «Стабільність та добробут»). Відмінність у тому, що НУНС та ПР презентували свої програми саме як передвиборні. А БЮТ позиціонує свою, ні багато ні мало, як «дороговказ для країни в ХХI столітті». [Єрьоменко, Яценко]

Якщо б в Україні партії всерйоз і чесно зайнялися розробками своїх програм, а президент як гарант конституції утримував би при цьому за допомогою Мін'юсту рамки права, то не тільки кількість партій могла б скоротитися, але й уся політична карта України значно б переконструювалася. Маються на увазі, звичайно, не беззмістовні декларації та лозунги, а реальні програми, в яких детально визначені цілі та завдання партій, засоби і методи їх досягнення й вирішення. [Примуш, С.226-227]

Виборчі платформи політичних партій загалом відповідають власне партійним програмам, проте мають ухил до популізму та не розраховані на серйозний аналіз з точки зору оцінки можливостей їх реалізації.

Звітність за виконання партіями висунутих ними програм не має системного характеру та використовується переважно як технологічний засіб пропагандистських кампаній напередодні виборів.

Для підвищення якості партійних програм необхідно внести зміни та доповнення до Закону України «Про політичні партії в Україні», що передбачають чіткі вимоги до структури та змісту партійних програм і забезпечити взаємообумовленість партійної програми, виборчої платформи партії та програми діяльності парламентсько-урядової коаліції; а також застосування партійних програм як підґрунтя для діяльності партії і її парламентської фракції. [Політичні партії - провідний чинник…]

ВИСНОВКИ

Загальновизнаним сьогодні є той факт, що партійна система має велике значення для функціонування демократії.

Демократичний розвиток держави, становлення громадянського суспільства вимагають належного формулювання, відображення і представлення багаточисельних політичних інтересів, що існують у суспільстві та справляють вплив на суспільне життя. Політичні партії є суспільним інститутом, який покликаний об'єднувати громадян навколо проблем загальнодержавного розвитку. Стан розвитку партійної системи чітко відображає ступінь розвитку політичної, економічної, культурної сфери суспільного життя.

За умов політичного суперництва, коли пропозиції перевищують попит (багато партій претендують на владу, кілька кандидатів -- на один мандат депутата тощо) засобом організації політичної діяльності та водночас формою здійснення політичного управління стає політичний маркетинг.

Сучасний політичний маркетинг - це методологія і практика політичного життя сучасних демократій. Вона дозволяє, використовуючи сучасні політичні технології, представити розмаїтість «товарів» на політичному ринку і забезпечити кожному громадянину можливість зроби-ти свій вибір.

Особливість політичного ринку полягає в тому, що він виникає і функціонує тільки за наявності відповідних умов: певного рівня демократії, багатопартійності, запровадження альтернативних виборів та інших ознак відкритого суспільства.

Політичний маркетинг виходить з того, що політичні смаки, уподобання, переконання у людей різні і треба враховувати це своєрідність, а не боротися з ним шляхом політичного примусу та насильства. У тому суспільстві, де політика робиться на самому верху суспільної піраміди, а потім політичні ідеї та установки пропонуються громадянам, які змушені споживати не те, що подобається, а те, що їм пропонує діючий режим, політичний маркетинг неможливий. А там, де політика формується з урахуванням політичних устремлінь пересічних громадян, потреба в політичному маркетингу з'являється неминуче. Не випадково в країнах з розвинутими демократичними традиціями партії витрачають на маркетингові дослідження для своїх лідерів щорічно значні кошти. Сама політична практика підказує, що в сучасних умовах без маркетингового забезпечення будь-якої претендент на лідерство виявляється приреченим на провал.

В умовах сучасного споживання на перше місце у виборчій кампанії виходить не „що” (кандидат, передвиборча програма), а „як”, тобто сукупність засобів та методів впливу на виборця (який опиняється в ролі споживача) для досягнення політичної влади.

У випадку з політичним маркетингом в якості "фірми" виступає партія, а в якості товару - кандидат, якого треба загорнути в потрібну обгортку (одяг, манери, публічні дії, символіка, політична, економічна, інші програми і т.п.) і "успішно продати "виборцям (тобто отримати необхідне для перемоги число голосів). "Хоча між продажем кандидата, - зазначає Ф. Котлер, - і стимулюванням роздрібного продажу мила або гоління лез існує величезна різниця, деякі атрибути комерційної реклами міцно увійшли в побут політичного процесу". Те ж саме можна сказати і про співвідношення маркетингу товару та маркетингу політичної партії (лідера) у цілому.

Отже, визначальною рисою політичного ринку є те, що товаром тут виступають суб'єкти політичного процесу (політичні діячі, партії та ін.), покупцем - електорат, а грошовими засобами - голоси виборців.

Відомість - одна з важливих складових успіху на виборах. Однак це тільки перший крок до перемоги. Для того, щоб кандидат став впливовою політичною фігурою, потрібна цілеспрямована і професійна робота з реальним і навіть більше з потенційним виборцем.

В Україні політичний маркетинг, як і власне, політичний ринок, ще тільки формуються. Однак у вітчизняну політичну практику все активніше входять специфічні товари політичного ринку, тобто різноманітні вигоди і привілеї. Насамперед це пов'язано зі зростанням ролі політичної реклами та широким використанням засобів масової інформації, а також включенням такого потужного засобу впливу на політичні рішення, як громадська думка.

Слід відзначити, що в Україні формується політичний ринок зі своїми особливостями. Форми і методи політичного маркетингу є найважливішим сучасним засобом політичної самоорганізації демократичного суспільства. Їх широке використання особливо доцільне в умовах сучасного розвитку України, для якої питання політичної організації і консолідації суспільства набули актуальності. Соціальна роль і завдання сучасного політичного ринку полягають в тому, щоб забезпечити демократичне функціонування політичної сфери, вивчення попиту і підготовку пропозиції «політичного товару», цивілізоване змагання різних політиків, партій та програм.

На думку автора, поширення в українському політичному житті форм і засобів політичного маркетингу, різноманітних політичних технологій, безсумнівно, потрібно розглядати як певну закономірність на шляху розбудови демократичного суспільства і важливу умову подальшого удосконалення його політичної сфери.

Виходячи із мети, завдань і змісту дослідження, його основних результатів і одержаних висновків, автором пропонуються наступні рекомендації:

Ш формування ефективної та стабільної партійної системи;

Ш необхідно і далі вивчати проблеми політичного маркетингу в Україні;

Ш доцільно вжити заходи для удосконалення вітчизняного законодавства, що дало б змогу обмежити використання «брудних» політтехнологій та адмінресурсу;

Ш зважаючи на традиційну розбіжність інтересів контрагентів політичного ринку, було б доцільно подумати про законодавчий захист прав громадян - споживачів політичного товару;

Ш в процесі розвитку та вдосконалення засобів політичного маркетингу і політичних технологій слід повніше враховувати особливості менталітету і політичної культури українського суспільства, ширше спиратися на вітчизняних спеціалістів-іміджмейкерів;

Ш у політичній рекламі і в паблік рілейшнз потрібно прагнути до забезпечення рівних можливостей різних політичних сил у роз'ясненні своїх програм;

Ш ключовою проблемою е підготовка кваліфікованих фахівців з прикладної політології, зокрема - політичних технологій, з метою розвитку професійного політичного консалтингу на всіх рівнях управління державними і політичними інститутами;

Ш необхідно, використовуючи всі наявні методи, у тому числі і пропагандистсько-роз'яснювальні, сприяти підвищенню політичної свідомості та активності населення - споживача політичного товару, аби воно мало можливість здійснювати свій вільний і усвідомлений вибір.

Підсумовуючи, слід наголосити, що якісний політичний маркетинг є запорукою прозорості та демократичності процесів формування державної влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Баширов И.Х., Коноплёв В.Т. Практический маркетинг. - Донецк: ЮГО-ВОСТОК. - 1996. - 52 с.

2. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. - К.: МАУП. - 2000. - 384 с.

3. Бебик В.М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг: Навч.-метод. посіб. - К.: МАУП. - 2001. - 216 с.

4. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент у демократичному суспільстві: Автореф. дис. …доктора політ. наук / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. - К. - 1996. - 32 с.

5. Бойко О.Ю. Особливості трансформації партійної системи України за роки незалежності: Автореф. дис... канд. політ. наук: / Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича. - Чернівці. - 2005. - 20 с.

6. Ващенко К.О. Політичні технології як чинник демократичного розвитку суспільства: Автореф. дис. … канд. політ. наук / Одеська державна юридична академія. - Одеса. - 1999. - 19 с.

7. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. - 6-те вид., перероб. і доп. - К.: 2007. - 309 с.

8. Дунаєва Л.М. Партійна система в умовах модернізації суспільства: світовий досвід і Україна / Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького. - К. - 2001. - 16 с.

9. Єрьоменко А., Яценко Н. Чия передвиборна «цукерка» солодша? // Дзеркало тижня. - № 30 (659). - 18 - 24 серпня 2007.

10. Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 25.03.2004. // Відомості Верховної Ради. - 2004. - № 30. -3 с.

11. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 25.03.2004. // Відомості Верховної Ради. - 2004. - № 27.- 28 с.

12. Закон України «Про вибори Президента» в редакції Закону від 18.03.2004. // Відомості Верховної Ради. - 2004. - № 20. - 21 с.

13. Закон України «Про політичні партії» від 5.042001 року // Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 23. - 118 с.

14. Ильясов Ф.Н. Политический маркетинг, или как "продать" вождя // Социум и власть. - 1997. - № 5. - 88-100 с.

15. Ильясов Ф. Н. Политический маркетинг. Искусство и наука побеждать на выборах. - М.: ИМА-пресс. - 2000. - 167 с.

16. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України». - К.: Школа. - 48 с.

17. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ. ст. Е.М. Пеньковой. - Новосибирск: Наука. - 1992. - 736 с.

18. Кочубей Л.О. Виборчі технології в Україні (за досвідом парламентських виборів).: Автореф. дис. …доктора політ. наук / Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса. - К. - 2006. - 39с.

19. Курьянов М.А., Наумова М.Д. Политология в вопросах и ответах: Учебное пособие. - Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та. - 2005. - 80 с.

20. Лікарчук Н.В. Формування іміджу політичного лідера в процесі виборчої кампанії.: Автореф. дис... канд. політ. наук / Київський національний університет ім. Т.Шевченка. - К. - 2003. - 21 с.

21. Луценко К.В. Політична реклама як іміджева технологія у системі комунікації та маркетингу: Автореф. дис... канд. політ. наук / Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича. - Чернівці. - 2006. - 18 с.

22. Малкіна Г.М. Взаємодія виборчої і партійної систем: світовий досвід та проблеми України: Автореф. дис... канд. політ. наук / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. - К. - 2004. - 16 с.

23. Морозова Е.Г. Политический рынок и политический маркетинг: концепции, методы, технологии. - М.: РОССПЭН, 1999. - 260 с.

24. Музыкант В. Л. Теория практика современной рекламы: В 2 ч.: Учеб. пособие для вузов. - М.: Евраз. регион. 1998. - Ч. 1: Зарождение и генезис рекламы. - 1998. - 399 с.

25. Музыкант В. Л. Теория практика современной рекламы: В 2 ч.: Учеб. пособие для вузов. - М.: Евраз. регион. - 1998. - Ч. 2: Политические рекламные технологии. - 1998. - 326 с.

26. Мустафін О. Слони, осли та інші звірі. Домашнє завдання для партійних активістів // Дзеркало тижня. - № 36 (665) 29 вересня - 5 жовтня 2007.

27. Нежданов Д. В. Политический маркетинг: вчера, сегодня, завтра. - Санкт-Петербург: Питер. - 2003. - 160 с.

28. Осипова С.А. Сучасні тенденції формування інституту політичного лідерства та їх прояв в Україні.: Автореф. дис... канд. політ. наук / Одеська національна юридична академія. - Одеса. - 2006. - 16 с.

29. Петракова Є.Р. Політичний маркетинг в Україні: функціональна роль: Автореф. дис. … канд. політ. наук / Одеська національні юридична академія. - Одеса. - 2004. - 16 с.

30. Петрунько О.В. Імпліцитні типології політичних лідерів у свідомості електорату України: Автореф. дис. … канд. психологічних наук / Одеська національні юридична академія. - Київ. - 2000. - 19 с.

31. Політичні партії - провідний чинник розвитку політичної системи в Україні: Матеріали «круглого столу». - К.: НІСД. - 2004. - 67 с.

32. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю.С.Шемшученка, В.Д. Бабкіна - К.: Вид-во „Генеза”. - 2004. - 657 с.

33. Політологія: Навчальний посібник / Під заг. ред.. М.В. Примуша. - К.: ВД «Професіонал». - 2004. - 320 с.

34. Политические коммуникации: Учеб. пособие для подготовки специалистов по направлению "Политология" / А.И. Соловьев, С.Туронк, Ю.Петрунин и др. - М.: Аспект пресс. - 2004. - 332 с.

35. Политический менеджмент: Учеб. пособие / Под общ. ред. В.И.Жукова, А.В.Карпова, Л.Г.Лаптева, О.Ф.Шаброва. - М.: Изд-во Институту психотерапии. - 2004. - 944 с.

36. Полная энциклопедия символов и знаков / авт. - сост. В.В. Адамчик. - Минск: Харвест. - 2008. - 607 с.

37. Полторак В. Політичний маркетинг та організація виборчих кампаній // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - №1. -76 С..

38. Практикум по политологии: Учебное пособие для вузов / Под ред. М.А.Василика. - М.: Гардарики. - 1999. -- 384 с.

39. Примуш М.В. Політичні партії: історія та теорія: Навчальний посібник. - К.: «Видавничий дім «Професіонал». - 2008. - 416 с.

46. Швидак О.М. Політологія. Практикум. Навч. посібник. - К.: НМЦВО. - 2001. - 220 с.

47. Шубін С.П. Політичний маркетинговий аналіз: метод, теорія, практика. - К.: Ґенеза. - 2007. - 112 с.

48. Як готувати передвиборчу програму партії // Перспективні дослідження. - 2002. - № 17. - С.18-28.

49. Якименко Ю., Литвиненко О. Регіональні особливості ідейно-політичних орієнтацій громадян України в контексті виборчої кампанії 2006 // Національна безпека і оборона. - 2006. - №1. - С. 2-18.

50. Янбухтин Э.Х. Единая Россия. Технологии успешной избирательной кампании. - М.: Вершина. - 2008. - 144 с.

Інтернетні видання

51. Бренд. // http://ru.wikipedia.org/wiki/Бренд

52. Блок Юлії Тимошенко // http://www.byut.com.ua/

53. Боброва К., Кайданович Н. Політичний маркетинг в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку. // http://kyiv.osp-ua.info/index.php?newsid=9580

54. Буряков С.С. Брендінг як основа формування маркетингової ідентичності територіального розвитку. //

www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2007-1/doc/2/11.pdf

55. Виктор Ющенко: жажда власти - ничто, имидж - всё? //

http://h.ua/story/15212/

92. Рагозін ?. ?. Розвиток партійної системи в Україні: кількісний аналіз. // http://www.library.ukma.kiev.ua/e-ib/NZ/NZV21_2003_polityk/09_ragozin_mp.pdf

93. Сварнык И. У регионалов символика царственная, а у «Поры» - агрессивная. // http://kiev.kp.ru/daily/180907/10736/

102. Спасский А. Е. Политический маркетинг как научная и учебная дисциплина. // http://eng.espi.ru/Content/Conferences/Papers2004/Spasskiy.htm

103. Тенденції еволюції виборчих технологій в Україні. //

http://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=28&c=720

104. Удачная ли символика партий и блоков, которые лидируют в социологических опросах? //

http://novy.tv/ru/reporter/ukraine/2007/09/21/19/13.html

105. Українська Консервативна партія // http://www.ukp.com.ua

106. Українська Народна Партія // http://www.unp-ua.org

107. Українці мають вибирати. політичні програми //

http://www.icps.com.ua/doc/nl_ukr_20041101_0251.pdf

108. Шведа Ю. Куди прямує партійна система України? //

http://westukr.itgo.com/shveda_partii_dovidnyk2005.html

109. Эл Райс: «Единственный бренд Украины - Юлия Тимошенко». //

http://www.mediaguide.ru/?p=news&id=4535ce58

110. Юлия Тимошенко // http://www.tymoshenko.com.ua/rus/

111. Якименко Ю. В Україні відбувається кристалізація партійної системи. //

http://www.uceps.org/expert.php?news_id=161

112. Янукович - не просто лидер, он уже Бренд. //

http://ura.dn.ua/19.12.2007/42570.html

Страницы: 1, 2