ХХІ століття - період соціальної трансформації, чисельних моделей політичного розвитку та різних підходів до трактування історії. У сучасній політології відбувається широка дискусія про рушійні сили суспільства та його класову структуру, наявність в Україні політичної еліти, її здатності (чи нездатності) як соціальної верстви до загальнонаціональної відповідальності за розвиток країни. У процесі становлення української демократичної державності і формування політичної еліти важливе місце належить вивченню історичного досвіду, а саме ? розвитку теорій елітизму.

Останніми роками у науковій літературі розгортаються широкі дискусії щодо визначення поняття «політична еліта». Критеріїв відбору претендентів до групи, що може бути названа «політичною елітою», з одного боку існує значна кількість, з іншого - всі вони такі суперечливі, що за бажанням наповнення поняття може постійно змінюватися як за змістом, так і за масштабами. Можливо, ці вади не є випадковими на даному етапі розвитку як самого суспільства, так і теорії. Завдяки «приблизності» поняття «еліти» вживають там, де наразі потрібне поглиблення теорії, конкретизація знання, але відповідних підходів, які б відповідали у такому значенні слова науковим вимогам, ще не вироблено. Беручи до уваги дані обставини, все ж таки ризикнемо окреслити межі застосування поняття «політична еліта» в контексті формування теорій еліт.

Об'єктом дослідження є політична еліта та лідерство в сучасній Україні.

Предметом дослідження є виникнення і розвиток зарубіжних еліт та їх досвід для України, питання про сучасне лідерство в Україні та його проблеми.

Метою дослідження є ознайомлення з розвитком політичних еліт та поява їх в Україні, вивчення основних представників лідерства даного періоду та їх роль у подальшому розвитку політичної думки України .

Реалізація мети передбачає виконання наступних завдань:

1. Вивчити наукову літературу з даної проблематики.

2. Проаналізувати визначення «політична еліта».

3. Дослідити виникнення і роль політичної еліти в Україні.

4. Визначити проблеми політичного лідерства в Україні та знайти способи їх вирішення.

5. Узагальнити матеріал та зробити висновки.

Методологією дослідження є використання як загальнонаукових, так і спеціальних методів. Серед них, історичний метод дозволяє розглядати різні значення терміну «еліта», вживані в різних країнах і періодах часу; метод дедукції, для виділення окремого від загального, використаний для приведення фактажу щодо стану політичної еліти на Україні; метод аналізу та синтезу, застосований при виявленні та порівнянні думок дослідників щодо даної проблематики; узагальнюючий метод, завдяки якому ми зафіксували основні проблеми політичного лідерства в Україні.

Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів: перший розділ торкається проблеми зародження зарубіжних еліт та їх досвід для України; другий розділ присвячено політичній еліті в цілому, та на Україні, а також політичному лідерству; висновків, списку літератури і додатку.

Матеріал курсової роботи може бути рекомендований учням та студентам при вивченні навчальних дисциплін та всім, хто цікавиться сучасною політикою і її розвитком.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРІЇ ЕЛІТ

1.1 Поняття про політичну еліту

Термін «еліта» походить від латинського eligere і французького elite - найліпший, добірний. Починаючи з XVII ст. він вживався для позначення товарів найвищої якості, а згодом і для найменування «обраних людей», перш за все вищої знаті. У Великій Британії, як свідчить Оксфордський словник 1823 р., цей термін став застосовуватися до найвищих соціальних груп в системі ієрархічного суспільства. Через певний час поняття почали застосовувати у генетиці, біології та інших природничих науках. У політології «елітою» називають осіб, які отримали найвищий індекс у галузі їх діяльності.

Найбільш поширеним в літературі є тлумачення політичної еліти як соціальної групи, що грає істотну роль в підготовці, прийнятті та реалізації політичних рішень. Це визначення характеризує так званий функціональний підхід до аналізу політичних еліт, коли перш за все розглядається соціальний статус людини, її роль та місце в системі владних структур, здатність здійснювати визначальний вплив на інших людей. Прибічники ціннісного підходу до характеристики політичних еліт визначальною ознакою вважають духовний аристократизм, освіченість, вольові якості, що забезпечують переваги одних людей над іншими, культуру основою формування еліти. Такий підхід, до речі, був характерний і для українського політолога В.Липинського, який визначав еліту як національну аристократію. Цікавим є те, що незалежно від того, чи функціональні, чи особисті характеристики є основою віднесення до еліти, її представники звичайно визнаються в суспільстві вищою або ж кращою його частиною.

Що стосується більш загального та універсального визначення політичної еліти, його дають майже всі політологічні словники та енциклопедії - це меншість суспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відносно привілейовану соціальну групу, наділену особливими психологічними, соціальними та політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні та реалізації рішень, пов'язаних зі здійсненням державної влади або впливом на неї.

1.2 Форми і типи політичних еліт

Еліта є необхідним елементом соціальної структури будь-якого суспільства, що виконує специфічні і необхідні функції. Серед таких слід зазначити: особливу роль еліти в суспільстві як референтної групи, зразка суспільної поведінки, морально- психологічного мобілізатора і провідника мас. Головна ж функція еліти полягає в управлінні суспільством, точніше, в управлінні функціонуванням суспільства. Це управління в залежності від стану суспільства та особливостей самої еліти може вестись різними способами і методами.

Більшість дослідників сходяться на тому, що сьогодні основою входження людини в еліту є особливі індивідуальні і, насамперед, організаторські здібності, а також матеріальні та інтелектуальні переваги. Однак так було не завжди. Історично визначились дві основні тенденції у формуванні політичних еліт, які визначають і особливості їх функціонування:

1) аристократична еліта - це замкнута група, яка поповнюється виключно людьми певного соціального кола, аристократія, яка наслідує соціальний статус і місце в еліті, партократія, коли всі вищі посади займають виключно члени однієї політичної партії тощо; Для таких еліт є характерним певний консерватизм, незмінність форм та методів діяльності, несхильність до компромісів. Такі еліти були більш характерними для попередніх часів, оскільки в сучасному суспільстві не походження індивідів, а сфера їх соціальної діяльності має визначальне значення при віднесенні людини до еліти або при визначенні його місця в еліті.

2) демократична (відкрита), яка формується з числа тих, чиї психологічні та ділові якості в даний час є корисними з точки зору здійснення влади. Демократичність означає в даному випадку "владу народу”, а шлях формування еліти. Тобто вибори, наприклад, виступають не формою контролю народу за владою, а шляхом, механізмом поновлення еліти, оскільки нормальне функціонування демократії потребує існування добре організованого керуючого прошарку.

Кожна політична еліта - це досить велика і складна соціальна група, яка певним чином структурована, ієрархізована. Тому має сенс і аналіз політичних еліт з точки зору їх власної організації. За цим критерієм розрізняють три типи еліт:

1. Фрагментовані або деконсолідовані політичні еліти, коли біля влади знаходяться роздроблені, неоднорідні групи, які не мають іншої спільної цілі, окрім утримання влади, не мають єдиних принципів діяльності. В такій еліті часто не існує чіткої внутрішньої структури, кожен сам за себе і ніхто нікому не довіряє, окрім найближчого оточення. Фрагментована еліта рідко працює на суспільство. У неї завжди існує проблема легітимності, адже питома вага переконання і згоди у неї мінімальна. Діє така еліта найчастіше методами насильства, примусу.

2. Нормативно інтегровані або консолідовані еліти єдині щодо принципів та методів діяльності, У такої еліти є певна внутрішня структура; норми, на яких вона будується, є визнаними у суспільстві, мета діяльності еліти не обмежується збереженням доступу до влади. Така еліта зазвичай є легітимною, визнається масами, а тому її влада базується на законності, а основними методами діяльності виступають компроміс і переконання.

3. Ідеологічно інтегровані або надконсолідовані еліти виключають будь-який поділ всередині себе, єдина у визначенні основних системних цінностей, веде чіткий контроль за дотриманням їх власними членами. В суспільстві така еліта діє як одна людина і вся її діяльність спрямована на досягнення єдиної мети. Ідеологічно інтегрована еліта зазвичай дуже консервативна, рідко поповнюється, причому і шляхи її поповнення є зарані узгодженими і не підлягають перегляду. Такі еліти найбільш характерні для тоталітарних та авторитарних режимів.

Отже, визначивши загальне значення еліти, можна зробити висновок, що політична еліта є невід'ємним атрибутом демократичної країни. Наявність вищої верстви населення, як правлячої, має неабиякий вплив на народні маси і створює можливості для управління країною через свій лідируючий статус.

РОЗДІЛ 2 ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

2.1 Політичне лідерство в світі

Під лідерством розуміють один із процесів організації та управління малою соціальною групою, що сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни і з оптимальним результатом.

Лідер -- це член групи, що спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в конкретній ситуації за наявності відповідних особистих якостей та об'єктивних обставин.

Лідерство можна розглядати в широкому розумінні -- як здатність впливати на інших і на стан спільної діяльності -- і у вузькому, коли лідер радикально впливає на стан справ у колективі і за багатьма якостями переважає інших.

В основному проблему політичного лідерства розглядають з психологічної точки зору. Зокрема, розроблено соціально-психологічну типологію лідерства і запропоновано такі ознаки для його класифікації:

* історизм -- тип лідерства залежить від характеру епохи;

* масштабність -- лідери загальнонаціональні, регіональні, певного класу, групи;

* класовість -- інтереси якого класу, соціальної групи захищає лідер;

* ставлення до існуючого устрою, організації -- "функціональний", "стабілізуючий", "дисфункціональний";

* здатність до лідерства -- перетворення на лідера завдяки власним якостям або через обставини;

* ініціативність -- здатність продовжувати розпочату справу.

Варто наголосити, що в чистому вигляді політичних лідерів практично не буває. Портрет будь-якого лідера з часом "ретушується", від нього відкидається все, що невигідне. Так, не можна стверджувати, що такі політичні лідери, як М. Робесп'єр, В. Ленін, А. Гітлер, У. Черчілль, Й. Сталін чи інші своїм надавторитетом і популярністю завдячують лише певним вродженим, природним якостям. Крім таких якостей потрібні і зусилля пропаганди, і активно сформована громадська думка, і багато іншого.

Феномен політичного лідерства найпомітніше виявляється в результаті прояву певних символів, міфів, релігій, з якими люди пов'язують свої сподівання на краще життя.

Кожен політичний лідер має певні, часто лише йому притаманні якості, які, власне, і роблять його лідером. І все ж можна назвати найтиповіші риси політичного лідера:

1. Акумулятивність.

2. Компетентність.

3. Наявність чіткої політичної програми.

4. Інноваційність.

5. Велика популярність.

6. Політична гнучкість, динамізм.

7. Політична воля, вміння і здатність брати на себе відповідальність.

8. Гострий розум, політична інтуїція.

9. Організаційні здібності.

10. Мова політичного лідера.

11. Володіння політичними технологіями.

12. Привабливість лідера (імідж).

Пануючі в суспільстві політичні стилі значно впливають на реальну якість політичного середовища, яка разом з якістю економічного, соціального і культурного середовища визначає якість життя сучасної людини.

Політичне лідерство класифіковано у декілька видів. Американський психолог Курт Левін у 1934 р. виділив:

· авторитарний (директивний) стиль, що означає жорстке правління з акцентом на адміністративний примус і егоцентризм лідера при виробленні рішень;

· демократичний (колегіальний) стиль, припускаючий коллегіальность рішень (принцип участі) і акцент на спонукаючих, а не можливостей системи управління, що змушують;

· ліберальний, при якому керівник надає людям і подіям йти своєю чергою, сподіваючись на те, що природа людини або природа процесу самі по собі гарантує шуканий результат.

Політичні еліти в різних політичних режимах

2.2 Політичне лідерство сучасної України

Досить своєрідно трактує поняття "політичний лідер" відомий український політолог Д. Видрін. Він вважає, що політичний лідер -- це будь-який, незалежно від формального рангу, учасник політичного дійства, процесу, який намагається і спроможний консолідувати зусилля всіх, хто його оточує, і активно впливати (в межах території, міста, регіону, країни) на цей процес для досягнення висунутих ним визначних цілей.

Проблема лідерства завжди має розглядатися у контексті конкретного суспільства та історичного часу. Процеси, що відбуваються в Україні, значно відрізняються від тих, що здійснюються в інших посттоталітарних країнах Європи і колишніх республіках СРСР. Значна роль у цих процесах у нашій державі належить не правлячому класові чи будь-якій політичній силі, а саме політичному лідерові, особі як головній фігурі найважливіших політичних процесів. І це природно, оскільки Україна фактично завжди була суспільством лідерського типу. Князі, гетьмани, полководці, провідні політики здебільшого відігравали домінуючу роль у виборі шляхів суспільно-політичного розвитку країни.

Лідерством в Україні і сьогодні певною мірою компенсується брак усталених договірних норм, законодавчої бази, цілей та зв'язків, які були б визнані й прийняті до фактично обов'язкового виконання. Фахівці, вказуючи на брак розвинутої демократії в Україні, мають на увазі саме це.

Серед політичних лідерів сучасної України можна виокремити два типи:

"поступливий" -- лідер консервативного типу, тобто такий, що під певним тиском намагається зберегти в країні раніше існуючу систему;

"інверсійний" -- лідер, якого визнають і сприймають через переслідування його владою чи критику з боку інших лідерів або політичних сил.

Аналізуючи феномен сучасного політичного лідерства в Україні, щодо багатьох лідерів абсолютно неможливо визначити, є вони лідерами загальнонаціональними чи регіональними; інтереси яких соціальних груп захищають; яке їх ставлення до існуючого суспільного устрою -- функціональне, дисфункціональне чи стабілізуюче. Інакше кажучи, нині в Україні не бракує так званих "розмитих лідерів", які діють адекватно суспільно-політичним змінам і конкретним колізіям. Таких лідерів скоріше забагато. А тому поява дедалі більшої кількості лідерів елементарного популістського типу загрозлива для України. І це тоді, коли суспільство сьогодні надто гостро потребує сильних лідерів, гідних сповна взяти на себе відповідальність за долю усієї нації, а не лише за долю своїх виборців.

Хоча в Україні, як і в багатьох інших країнах з подібною суспільно-політичною ситуацією, надто мало жінок-політиків, варто зазначити і розглянути тендерні (статеві) стереотипи сприйняття політичних подій, явищ, політичних лідерів, у тому числі політиків жінок.

Безумовно, жінки здебільшого сприймають політичні події на емоційному, практично-побутовому рівні (зниження рівня життя, зарплат, житлова проблема, медичне обслуговування, догляд за дітьми та ін.), тоді як чоловіки більш масштабні у політичних орієнтирах (повільні економічні реформи, відносини з Росією, геополітичні орієнтації України).

Встановлено, що жінки симпатизують політичним партіям гуманітарного. Чоловіки здебільшого схильні аналізувати зміст та особливості діяльності окремих партій. У сучасній Україні проблема жінки-політика існує, і найближчим часом вона не буде вирішена.

Безумовно, сучасна Україна потребує передусім демократичних лідерів, але багато з них все ще використовують авторитарні норми управління. Серед багатьох якостей сучасного політичного лідера в Україні варто виокремити почуття національної самосвідомості, відчуття єдності з народом. Інакше кажучи, лідера України характеризує не так уміння красиво висловлюватись, як те, що він здатен бути захисником національних інтересів, обстоювати їх.

ВИСНОВКИ

Таким чином, проаналізувавши наукову літературу з даної проблематики, ми прийшли до таких висновків.

По-перше, політична еліта виступає суб'єктом підготовки найважливіших стратегічних рішень у сфері політики і яка володіє необхідним для цього ресурсним потенціалом. Політична еліта є невід'ємним атрибутом країни, оскільки еліта являє собою вищу владу, з її непохитним авторитетом, що має сильний вплив на народні маси і створює можливості для управління країною через свій лідируючий статус.

По-друге, розкрили проблематику теми «політичне лідерство» і визначили види політичних еліт, зіставивши їх відповідно до політичних режимів. А також дослідили сучасне лідерство в Україні і виявили певні проблеми консолідації сил для досягнення спільної мети. Розглядаючи питання щодо політичного лідерства, ми виділили аспекти його формування. Для вивчення типології лідерства ми склали необхідні ознаки класифікації, як політичного лідерства, так і лідерства в цілому.

По-третє, склали список найтиповіших рис політичного лідера, виділили найтиповіші типи політичних лідерів, характерних для нашої держави. Аналізували феномен політичного елітизму України. Ми визначили проблеми сьогодення, що стосуються політичних лідерів. Однією із них є не чітка сформованість напряму їх діяльності, а також не зрозуміла орієнтованість щодо населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Вовканич С. Еліта - найбільш конвертована валюта // Віче. - 1997. - № 5. - С.123-124.

2. Липинський В. Листи до братів-хліборобів // Філософія політики:Хрестоматія: У 4 тт. / Авт.-упоряд. В.П.Андрущенко (кер.) та ін. - К.:Знання України,2003. - Т.3. - С.91-106.

3. Політичні еліти та лідерство: Посібник/ Б.Кухта, Н. Теплоухова. - Львів: Кальварія, 1996.-224 с.

4. Політологія: Навч. посібник для вузів/Упоряд. та ред. М. Сазонова. - Харків: Фоліо, 1998.-735 с.

5. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За редакцією О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка.-К.6 Видавничий центр «Академія», 1998-368 с.

6. Рудич Ф. Правляча еліта: її місце і роль в утвердженні української держави // Політ. менеджмент. - 2008. - №2(29). - С.3.

7. Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, политические технологии:. Учебник для студентов вузов. - М.: Аспект Пресс, 2000. - С. 87-102.

8. Сучасний словник із суспільних наук / За ред. О. Г. Данильяна, М. І.Панова. - Х.: Прапор, 2006. - 432 с.

9. Юрій М.Ф. Політологія: Підручник. - К.: Дакор, КНТ, 2006. - 416 с.