Вступ
1. Особливості лобізму в Україні та можливості лобіювати Верховну Раду України
2. Лобіювання законодавчого процесу в Україні
3. Лобіювання після попереднього розгляду законопроекту в постійному комітеті
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
В умовах незалежної України таке специфічне політичне явище, як лобіювання, ще не дістало свого правового оформлення. Крім того, сам термін «лобізм» інколи вважається майже лайливим. Часто можна зустріти заяви або висловлювання окремих політичних діячів, які з іронією вимовляють це слово. І тут немає нічого дивного. Пригадаймо, що колишні владні інститути тоталітарного суспільства мали жорсткий характер, були закриті та спрямовані виключно на дію «зверху вниз». Але поряд із цим, як пам'ятаємо, функціонувала особлива, негласна, надзвичайно розповсюджена непарламентська форма лобізму, хоч її ніхто так і не називав. Це -«штовхачі», які вибивали для підприємств і організацій плани, ліміти, сировину тощо в московських чи київських міністерствах. Це - поширені в минулому намагання керівників місцевих парткомів задобрити вище рангом керівництво заради завоювання доброго ставлення до себе та майбутньої кар'єри. Сюди ж до певної міри можна віднести й колишнє «телефонне право».
На жаль, ще й сьогодні Верховна Рада України, служби Президента України, міністерства, державні фінансові структури перебувають під тиском різного ґатунку «лобістів», які вимагають додаткових кредитів, ліцензій, податкових пільг, дотацій тощо. Помітним стало активне лобіювання іноземних інтересів. Як правило, існуюча тепер практика обстоювання групових інтересів має невпорядкований, «дикий» характер.
1. Особливості лобізму в Україні та можливості лобіювати Верховну Раду України
Однак усе це зовсім не означає, що політичні й громадські організації, групи активних виборців, різноманітні суб'єкти економічної та іншої діяльності не можуть скористатися позитивним досвідом демократичних країн у галузі лобіювання, обстоювання своїх інтересів.
Більше того, яким би незвичним для нашої політичної культури не був інститут лобізму, бажають того владні структури чи ні, його окремі елементи вже фактично існують. Водночас ми, на жаль, не досить приділяємо уваги тим легальним можливостям, якими варто скористатися для посилення впливу на депутатів і роботу Верховної Ради України з боку громадськості та утворюваних нею різноманітних організацій.
Які ж це можливості? Перше коло можливостей пов'язане з обов'язками депутата перед виборцями, зокрема з його звітністю. Це особливо стосується депутатів, обраних в одномандатних округах. Існуюче законодавство України зобов'язує депутата через певні проміжки часу звітувати перед виборцями про свою роботу, а також про роботу Верховної Ради України. Депутат також зобов'язаний звітувати перед колективами та організаціями, які його висунули. Так, у виборчому окрузі на депутата покладаються такі обов'язки:
підтримувати зв'язки з виборцями, інформувати про роботу Верховної Ради України та реалізацію своєї програми;
брати участь у виконанні законів у своєму виборчому окрузі;
вивчати громадську думку, потреби і запити населення та вносити відповідні пропозиції;
вести прийом громадян;
розглядати пропозиції, заяви та скарги від громадян, перевіряти їх та вживати відповідні заходи.
У Законі України «Про статус народного депутата України», зокрема, деталізується питання про механізм звітності перед виборцями. Наприклад, депутат зобов'язаний періодично, але не рідше як раз на рік, звітувати перед виборцями, а також перед колективами й організаціями, які його висували, про свою діяльність і виконання програми. Звіт депутата може бути проведений на вимогу 200 виборців. Збори виборців для звіту депутата скликаються виконкомами місцевих рад, радами трудових колективів та органами місцевого самоврядування. Витрати, пов'язані з використанням приміщень, має нести держава [5, с. 59].
Отже, законодавчі акти дають можливість зустрічатися з депутатом у його виборчому окрузі та впливати на лінію його поведінки у Верховній Раді України. Як свідчить практика, сесійна робота в законодавчому органі України триває близько двох тижнів на місяць. Один тиждень депутати мають працювати в округах, про що часто оголошує спікер парламенту.
Але це не завжди буває так. Зв'язок депутата зі своїми виборцями значно залежить від особистості парламентарія, його активності, роботи в громадських організаціях і партіях. Певне значення мають політичні відносини з місцевою владою та керівниками підприємств, які можуть сприяти або перешкоджати організації зустрічей із виборцями. На активність депутата впливає його партійна належність, політична орієнтація і тяжке економічне становище населення. Багато людей агресивно ставляться до своїх обранців або ігнорують зустрічі з ними. Конкретні імперативні механізми, які робили б періодичну і ефективну звітність депутата реальністю, відсутні як у законі, так і на практиці. Виняток тут становить прийом громадян. Проте він, як правило, зводиться до вирішення прохань побутового змісту.
Усе це в багатьох випадках трапляється тому, що в нашій політичній практиці, у діяльності партійних і громадських організацій, інших заінтересованих груп громадян не досить звертається уваги на необхідність продуманої і тривалої роботи з депутатом, причому роботи, ініційованої громадськістю виборчого округу. Важливу координуючу функцію тут можна було б доручити спеціально підібраним особам, які виконували б функцію лобістів [4, с. 70].
Друге коло можливостей організованого впливу (тиску) на депутата пов'язане з умовами мандату, який дозволяє виборцям давати накази своєму депутату або відкликати його в будь-який час, якщо він втрачає довіру більшості населення округу. Підставою для відкликання, наприклад, може бути порушення парламентарієм Закону України «Про статус народного депутата України», який зобов'язує його підтримувати зв'язки з виборцями і звітувати перед ними. Крім того, сама Верховна Рада України може порушувати питання про відкликання депутата, якщо той бойкотує її роботу або не відвідує сесійних засідань і засідань комітетів. Уточнення щодо цього подано у Регламенті Верховної Ради України: у разі відсутності депутата без поважних причин загалом більш як на 20 засіданнях протягом календарного року комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, подає до Верховної Ради України пропозицію про порушення питання перед виборцями відповідного округу про його відкликання.
Що стосується депутата, обраного за списками політичних партій чи виборчих блоків, то розв'язання питань такого роду можливе якнайшвидше через партійні фракції та місцеві організації партії, від якої він був обраний.
Таким чином, депутата можна поставити в досить жорсткі рамки. Але цю можливість мало хто використовує. Практика показує, що значна кількість депутатів у парламенті пасивна, трапляються випадки, коли вони місяцями не з'являються на пленарні засідання та засідання комітетів, але питання про їх відкликання Верховною Радою України не ставиться. Окремі спроби груп активних виборців організувати відкликання своїх депутатів також не мали успіху. Зважаючи на це, можна сказати, що тут відкривається велике поле діяльності для організації цілеспрямованого впливу на депутата, особливо тоді, коли ця робота буде вміло диригуватися професійно діючими лобістами [1, с. 54].
Третє коло можливостей організовувати вплив на депутата пов'язане з порядком висвітлення його діяльності у засобах масової інформації. Згідно з чинним Законом України «Про пресу» засоби масової інформації мають право на одержання будь-яких відомостей від державних органів, об'єднань громадян, органів місцевої влади, керівників установ, підприємств та організацій. Правда, якщо вести мову про законодавчі положення, які б регламентували висвітлення діяльності окремих депутатів, то вони практично зводяться до мінімуму.
По-перше, в Законі України «Про статус народного депутата України» зазначається лише те, що місцева преса повинна об'єктивно висвітлювати звіти і зустрічі депутата з виборцями.
По-друге, у Регламенті Верховної Ради України лише в загальному вигляді зазначено, що в газеті Верховної Ради України друкуються відомості про невідвідування депутатом сесії з неповажних або невідомих причин та обнародується оголошення депутатові догани за неетичну поведінку.
По-третє, тільки зазначено, що в парламентській газеті «Голос України» та у «Відомостях Верховної Ради України» згідно з регламентом повинні друкуватися постанови з приводу запитів депутатів до уряду та Верховної Ради України.
За таких обставин стан справ можна змінити шляхом організації заінтересованих груп громадян (виборців), активізації роботи демократичних партійних осередків із метою спостереження за діяльністю своїх депутатів і в разі потреби тиску на них. Така лобістська за своїм змістом робота може бути спрямованою на забезпечення висвітлення в місцевій пресі звітів депутата, обнародування в ній результатів поіменного голосування, друкування матеріалів (можливих постанов) у відповідь на його запити від імені громадян та організацій виборчого округу [3, с. 73].
Ще одне коло можливостей. Лобіювання слід розглядати не просто як організований тиск на законодавців, а масштабніше.
Відомо, що одним із найголовніших принципів функціонування демократичного суспільства є відкритість законотворчого процесу, створення сприятливих умов для участі в цьому процесі багатьох соціальних груп і організацій. Саме завдяки відкритості законотворчого процесу, наявності активних громадян і груп тиску (лобістів), що усвідомлюють та організовано обстоюють свої інтереси, урядування в суспільстві стає більш демократичним.
Адже чим більша кількість точок зору, позицій людей беруться до уваги законодавцями, тим досконалішим буде результат законотворчої діяльності. Крім того, відкритість законотворчого процесу дає громадянам змогу переконатися, що вони є безпосередніми учасниками самоврядування в найширшому його розумінні. Коли громадяни відчувають себе невід'ємною частиною законотворчого процесу, тоді зростає не лише позитивне ставлення до законів, а й готовність їх виконувати. Громадяни, що не знають, як з'явилося те або інше рішення (закон), наслідки дії якого вони не вважають добрими, схильні підозрювати депутатів і парламент у корупції та неефективній роботі.
Відкриті політичні режими і системи управління є завжди ефективніші, ніж закриті, тому що соціальні групи і їх організації, яких найбільше стосується той чи інший законопроект, мають змогу заявити про свої прагнення і допомогти у виробленні необхідних рішень. А ці групи часто можуть краще від політиків знати, які конкретні питання слід порушувати. Крім того, ніколи не слід забувати, що налагодження двостороннього зв'язку між депутатом і виборцями є для першого ефективним шляхом збереження свого парламентського місця в майбутньому [3, с. 74].
Законодавці, яким удається налагодити добрі відносини із заінтересованими організаціями і їх представниками (лобістами), опиратися на групи людей у процесі законотворення, створюють для себе додатковий осередок підтримки.
З іншого боку, групи людей (виборців), що усвідомлюють свої інтереси й організовано обстоюють (лобіюють) їх, спроможні уважно слідкувати за діями своїх обранців і таким чином не давати їм відступитися від передвиборних обіцянок.
Далі спробуємо висловити деякі міркування та поради щодо кращої організації розумного, побудованого на здоровому глузді впливу на депутатів Верховної Ради України з метою обстоювання інтересів тих чи інших груп громадян та організацій.
2. Лобіювання законодавчого процесу в Україні
Далі розглянемо можливі дії лобіюючої організації або окремого лобіста під час розгортання законодавчого процесу у Верховній Раді України. Кроки, які може зробити лобіююча сторона, як правило, треба узгоджувати з конкретними стадіями законодавчого процесу, їх послідовністю, передбаченою Регламентом Верховної Ради України.
Тому, якщо лобіст (як громадянин) або організація (як юридична особа), яку він представляє, в ініціативному порядку прагнуть внести законопроект з якого-небудь питання, їм необхідно зробити певні кроки на етапах подання законопроекту, його попереднього розгляду, обґрунтування тощо.
Дії при поданні законопроекту.
На цьому етапі законодавчого процесу, а відповідно і процесу лобіювання, лобісту необхідно:
підготуватися заздалегідь, задовго до початку сесійної роботи Верховної Ради України;
глибоко розібратися в суті проблеми, особливо в чинних законодавчих актах щодо конкретного питання, що дозволить краще зрозуміти, в який спосіб можна досягти бажаної мети. При цьому необхідно добре знати зміни, які вносяться до планування законодавчого процесу, регламенту роботи Верховної Ради України, особливо з урахуванням прийняття нової Конституції України [1, с. 7].
Ще раз переконатися, чи дійсно проблему, яка становить інтерес, можна розв'язати лише за допомогою нового законодавства;
знайти законодавця (депутата), який буде підтримувати законодавчі зусилля й візьме на себе роль суб'єкта законодавчої ініціативи (спонсора). Спробувати вийти на депутата, який користується великою повагою й одночасно входить до складу потрібного (профільного) комітету, до того ж заінтересований у справі й добре обізнаний із проблемою;
визначити ціль, якої необхідно досягти. Якщо текст законопроекту вже підготовлено, попросити депутата, який взяв на себе роль спонсора, ще раз переконатися, чи відображені в ньому необхідні інтереси, чи відповідає він поставленій меті;
уважно подумати над тим, хто ще може надати підтримку і хто, ймовірно, складе опозицію. Підготуватися до захисту своєї точки зору, до спростування опозиційної думки. Підготуватися й подати фінансово-економічне обґрунтування й пропозиції щодо покриття витрат на реалізацію законопроекту та розрахунки щодо вигоди, яку він принесе.
Зусилля на етапі попереднього розгляду законопроектів постійними комітетами.
Це, напевно, одна з найвідповідальніших стадій законодавчого процесу. Досвід роботи Верховної Ради України доводить, що подані законодавчі пропозиції у багатьох випадках не отримують підтримки саме під час їх попереднього розгляду у відповідних постійних комітетах. Крім того, оскільки розгляд законопроектів у відповідних комітетах, як і у Верховній Раді України в цілому, проводиться відкрито, це дає змогу впливати на зміст окремих положень запропонованих законопроектів і на підготовку висновків про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії.
Разом із тим саме на етапі попереднього розгляду законопроектів багато залежить від голів постійних комітетів, оскільки вони здебільшого визначають час і порядок слухання законопроектів, вирішують, чи направляти законопроект для попереднього розгляду спочатку до відповідних підкомітетів, чи передавати його на експертизу до спеціально призначених груп фахівців або установ. Це знову ж таки відкриває можливості персонального впливу на хід таких подій як через лобіювання обраного з числа інших авторитетного депутата-спонсора та інших членів даного комітету, так і через надання переконливих аргументів і фактів за або проти поданого законопроекту [5, с. 60].
Варто взяти до уваги і той факт, що порядок розгляду і підготовки висновку щодо законопроекту визначається відповідним комітетом, а тому відрізняється від комітету до комітету.
Часто існують різні варіанти можливостей засвідчити своє ставлення до законопроектів, що попередньо розглядаються в комітетах. Зокрема можуть бути такі варіанти:
лобіююча організація готує матеріал, і її представник виступає з аргументованими свідченнями (експертними оцінками) за або проти законопроекту;
під час відкритих слухань деякі організації можуть скористатися нагодою, щоб продемонструвати свою силу і зацікавленість кількісним складом своїх членів, присутніх на засіданні комітету.
Дії на етапі обґрунтування законопроекту.
Відповідно до Регламенту Верховної Ради України обґрунтування законопроекту разом із текстом самого законопроекту та іншими документами подається в письмовій формі. Але може трапитися таке, що під час попереднього розгляду законопроекту в постійному комітеті виникне потреба в додаткових поясненнях або свідченнях із боку його ініціатора.
При цьому постає питання, чи варто давати свідчення? Щоб відповісти на це запитання, лобісту потрібно зважити:
Чи достатньо глибоко він особисто володіє проблемою, щоб дати вичерпні відповіді на запитання членів комітету? Чи є інша особа, яка кваліфікованіше і переконливіше відповість на запитання?
Чи досліджені факти, які можуть дати додаткову інформацію членам комітету на користь законопроекту?
Чи будуть корисними для справи додаткові пояснення членам комітету, зроблені науково-технічними експертами?
Чи можуть дати більше користі пояснення та свідчення, підготовлені спільно з іншими організаціями, що лобіюють з того ж питання?
Чи додаткові пояснення або свідчення в комітеті найбільш доцільні? Чи, може, вигідніше використання інших, альтернативних методів лобіювання? Якщо ж вирішено давати свідчення, то, перш ніж це робити, треба:
ще раз уважно перечитати законопроект і переконатися, що є точне розуміння того, що в ньому пропонується;
з'ясувати, чи вносився подібний законопроект раніше? Якщо вносився, то дослідити історію його внесення;
якщо суть законопроекту неповністю ясна і зрозуміла, поговорити з депутатом-спонсором, чому його було внесено і яка користь очікується від нього. Якщо є намір підтримати законопроект, запитати в депутата-спонсора, як це краще зробити;
уважно вивчити очікувані соціально-економічні та інші наслідки, фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття витрат держави на впровадження пропонованого законопроекту. Це надто важливо. Такі документи, як правило, готуються до обговорення законопроекту;
поговорити з іншими людьми, заінтересованими в даному законопроекті, і довідатися про їхню думку, а також про те, що вони говоритимуть під час його обговорення на засіданні комітету. Найкраще підготувати свідчення у письмовій формі, дотримуючись ряду правил. Зокрема лобісту раціонально:
1. Ідентифікувати себе та організацію, яку він представляє, повідомити про її розміри і місцезнаходження.
2. Заявити про свою позицію на користь або проти запропонованого законопроекту.
3. Коротко сформулювати свої рекомендації, а потім детально пояснити кожну з них. Дати відповіді на наступні запитання: До чого зводиться його особливий інтерес? Яким чином він дійшов до свого висновку? Хто матиме користь і в який спосіб?
4. Запропонувати свої доповнення, дати їх формулювання та вказати місце в тексті законопроекту, куди їх вставити.
5. По можливості зупинитися на питанні фінансово-економічного обґрунтування поданого законопроекту, тобто на його вартості або передбачуваному заощадженні витрат.
6. Уникати заїжджених кліше, зайвого багатослів'я, сумнівних узагальнень та улесливих суджень.
7. Наприкінці стисло узагальнити свою позицію.
Щоб досягти ефективності свідчень, треба дотримуватися ряду досить простих, але дійових порад і рекомендацій:
Слід вчасно зайти у приміщення, де засідатиме комітет. Слухання можуть розпочатися із запізненням, але, як правило, вони починаються відразу. Важливо не забути зареєструватися.
Необхідно проявити терпіння. Кожного дня в комітеті можуть проводитися читання законопроектів, які, здавалося б, мало пов'язані між собою. Порядок розгляду законопроектів може не збігатися з тим, що зазначений у порядку денному. Це часто залежить від присутності депутатів, від імені яких ініціюється законопроект. Спочатку слово надається депутату-спонсору, потім - представникам державних органів, діяльність яких має відношення до змісту конкретного законопроекту. Іншим учасникам його обговорення слово надається в порядку їхньої реєстрації.
Треба зайняти зручне місце в кімнаті, де засідає комітет, щоб швидко вийти до трибуни, коли буде надано слово для виступу.
Важливо підготувати необхідну кількість копій заяви та інших документів, щоб вистачило для всіх членів комітету, а також для представників преси і заінтересованих осіб. Не треба роздавати документи особисто, можна передати їх секретарю під час виходу до трибуни або відразу ж після виступу. У деяких комітетах, як правило, поширюють копії документів до початку слухань. Копії документів готуються на аркушах, зручних за розмірами для зберігання в робочих папках депутатів, де містяться тексти законопроектів та інші документи, які додаються до них. Зверху на першій сторінці заяви слід поставити вихідні реєстраційні дані обговорюваного законопроекту.
Читати заяву - не обов'язково. Виступ буде ефективнішим, якщо говорити, звертаючись до присутніх і дивлячись прямо в вічі членам комітету. За таких умов вони, вірогідніше, будуть уважно слухати, а потім звернуться до письмового свідчення.
Виступ має бути якомога коротшим. В іншому випадку можна втратити контроль за увагою членів комітету. В більшості комітетів час виступу регламентується.
Треба завоювати довіру до себе та уважно ставитися до членів комітету, які прагнуть довідатися про точку зору кожного. У них немає підстав збивати кого-небудь із толку аби кидати виклик, проте в них є бажання поставити запитання, щоб до кінця з'ясувати висловлювану точку зору. Якщо є можливість, слід відповідати на їх запитання відразу; якщо готової відповіді немає, необхідно сказати про це відверто й пообіцяти їм пізніше надати інформацію в письмовій формі [2, с. 35].
Слід бути готовим коротко узагальнити зміст своєї заяви, особливо у випадках, коли час на виступ вже вичерпано. Зайве переказувати або повторювати ті точки зору, що вже були висловлені попередніми промовцями; можна просто зіслатися на них і додати свої міркування.
Робити надто емоційні заяви - великий ризик, навіть якщо, як кажуть, накипіло на душі. Вони можуть викликати ворожість та відразу, до того ж законодавцям цікавіше почути міркування щодо питань обговорюваного законопроекту.
3. Лобіювання після попереднього розгляду законопроекту в постійному комітеті
Після закінчення слухання законопроекту, підтримуваного або заперечуваного лобіюючою організацією, та після того, як його ініціатор виступив на засіданні комітету, виникає питання: що робити далі? Найголовніше - що-небудь робити! Наведені аргументи - лише початок! Загальною помилкою більшості організацій, що готують законопроекти в ініціативному порядку, є те, що вони перестають стежити за розвитком подій. Адже ще багато що можна зробити. Так, якщо під час попереднього розгляду законопроекту в комітеті виникли якісь запитання, що не отримали відповіді, або очевидною була відсутність повного обсягу потрібної інформації, необхідно докласти всіх зусиль, щоб виправити положення. Потурбуватися про те щоб усі члени постійного комітету, особливо ті, що підтримують законопроект, одержали додаткову інформацію.
Якщо лобіст знає депутата, котрий йому симпатизує, він має порадитися з ним, які кроки можна зробити далі. Необхідно лобіювати кожного члена комітету персонально, насамперед через членів організації у виборчих округах, де вони обиралися як депутати, та через тих людей, які мають з ними хороші стосунки; прислуховуватися до депутатів - членів комітету, до того, що їх турбує; виявляти особливу увагу до тих депутатів, які виказали свою стурбованість під час попереднього розгляду законопроекту; концентрувати свою увагу на тих членах комітету, які, як здається, ще не визначилися. Що ж до тих, хто різко виступив проти ініційованого організацією законопроекту, то на них, напевне, впливати буде неможливо [3, с. 75].
Відомо, що секретаріат Верховної Ради України веде справу законопроекту. Цінним було б попросити ознайомитися з нею. У цій справі можуть бути листи або інша інформація, про що не згадувалося під час попереднього розгляду.
Лобіст може спробувати передбачити розподіл голосів серед членів комітету за і проти пропонованого законопроекту. Якщо не очікується потрібної кількості голосів за, можна попросити своїх спільників серед членів комітету відкласти голосування на певний час, щоб спробувати забезпечити необхідну кількість голосів на підтримку законопроекту.
Не слід забувати, що за Регламентом Верховної Ради України (ст. 6.3.1) на визначення строків розгляду законопроектів постійними комітетами може впливати погоджувальна рада депутатських груп (фракцій). Тому можна звернутися до її членів за підтримкою. Проходження кожного законопроекту, розпочинаючи з попереднього розгляду в постійних комітетах, потім на засіданнях Верховної Ради України, завжди має унікальний, але водночас і циклічний характер. Як би далеко не просувалося його обговорення (у першому, другому і т. д. читанні на пленарних засіданнях Верховної Ради України), після зауважень і пропозицій він знову й знову повертається до постійних комітетів на доопрацювання. Тому робота лобіста з депутатами на рівні комітетів продовжується доти, доки законопроект не стане законом. Зрозуміло, лобіст чи лобіююча організація не можуть дозволити собі бути сторонніми спостерігачами за долею свого законопроекту, на якому б етапі розгляду він не знаходився. Їхня робота має носити постійний характер [1, с. 10]. Проходження й остаточне схвалення законодавчого акту залежать від конкретного розділу законодавства, розстановки сил у парламенті і багатьох інших чинників, притаманних перехідному етапу розвитку нашого суспільства. Але визначальну роль у цьому регламентованому та вже закріпленому в Конституції України процесі відіграє особистість депутата, його бажання і готовність підтримати або не підтримати конкретний законопроект. Законодавець - жива людина, з усіма своїми сильними рисами характеру та недоліками, які нелегко ліквідувати. Виваженість дій законодавця значно залежить від глибини його знань, інформації, якою він володіє.
Висновки
Досвідчені лобісти та законодавці доходять спільної думки, що питання своєчасності та повноти інформації - особливо важливі у процесі законотворення і впливу на нього. Зрозуміло, що специфіка діяльності того чи іншого лобіста залежить від напрямку законодавства, на яке він збирається впливати, та від характеру організації, яку він представляє.
Але незалежно від цього всім лобістам у більшості випадків доводиться так або інакше виконувати таку роботу:
1. Збирати факти. Державне управління - це нескінченна кількість конкретних фактів, статистичних даних, економічних показників, думок і рішень, про які потрібно знати і в яких потрібно розбиратися.
2. Інтерпретувати управлінські акції. Ключова функція лобіста в тому, щоб інтерпретувати керівництву організації значення управлінських акцій і потенціальні наслідки законодавчих актів, що мають бути прийняті. Лобісти часто прогнозують, що може відбутися у сфері законодавства, та рекомендують заходи щодо запобігання можливим небажаним наслідкам.
3. Інтерпретувати дії організації. Під час щоденних контактів із членами парламенту і їхніми помічниками лобіст повідомляє їм думку організацій і конкретних груп громадськості щодо законодавства. Лобіст має добре розумітися у справах клієнта і відношенні організацій до акцій державного управління.
4. Захищати позиції організації. Крім надання окремих фактів, лобіст від імені клієнта захищає його інтереси, тобто переконує законодавця в необхідності підтримки або протидії щодо певного законопроекту.
5. Сприяти збуту продукції. Держава є одним із найбільших замовників продукції або послуг. Лобіст часто є сполучною ланкою, через яку здійснюються торгові операції. Лобіст, який має дружні відносини з державними посадовцями, може бути каналом, що з'єднує державні установи та компанію або організацію.
Список використаних джерел
Антоненко В. Г., Бабкін В. Д., Бабкіна О. В., Бебик В. М., Головатий М. Ф., Горбатенко В. П. Політологія. -- К.: Академія, 2008. -- 567c.
Безаров О. Т. Політологія. -- Чернівці: БДМУ, 2007. -- 326с.
Вегеш М. М., Остапець Ю. О., Бондар В. Л., Буркало В. В., Зан М. П. Політологія. -- К.: Знання, 2008. -- 384с.
Іщенко М. П., Гаман П. І. Політологія. -- Черкаси: Видавництво ЧНУ, 2007. -- 387с.
Храмов В. О., Кучменко Е. М., Кучменко Б. А., Машковець М.П., Тімкін І. Ф. Політологія. Загальний курс. -- К.: ІПК ДСЗУ, 2007. -- 482с.