Товариство міжнародних міжбанківських фінансових телекомунікацій (Society for Worldwide Interbank Financial Telekommunicatoin - SWIFT) було засноване в 1973 р. Метою створення системи була розробка швидкодіючої й надійної мережі для передачі банківської інформації при суворому контролі і захисту від несанкціонованого доступу. SWIFT спочатку створювалась лише як міжбанківська система. З часом розвиток стандартизації в галузі міжнародної торгівлі цінними паперами зробив доцільним доступ до мережі небанківських закладів. З 1987 р. постановою загальних зборів членів товариства доступ до мережі дозволено брокерським і ділерським конторам, клірінговим і страховим компаніям, а також фірмам, що працюють з цінними паперами.

SWIFT належить до транспортних систем, бо забезпечує тільки передачу і доставку повідомлень учасникам системи, не виконуючи при цьому розрахункових операцій, пов'язаних з їх бухгалтерськими проведеннями. Тобто SWIFT не виконує клірінгових функцій, а є лише глобальною міжбанківською телекомунікаційною мережею.

Система SWIFT працює 24 години на добу і 365 днів на рік. Якщо відправник і одержувач повідомлення працюють в мережі одночасно, то його доставка займає не більше 20 сек. Кількість учасників системи постійно збільшується. Станом на квітень 1998 р. кількість країн-учасників становила 174, повних членів - 2959, неповних членів (sub-member) - 2590, учасників - 604, всього користувачів - 6153.

Організаційну структуру SWIFT наведено на рис. 1.

Рис. 1. Організаційна структура SWIFT

Законодавча влада SWIFT належить Генеральній асамблеї - загальним зборам представників всіх банків, що мають акції. Засідання асамблеї проводиться раз на рік.

Виконавчим органом SWIFT є Рада директорів, яка щорічно переобирається. Оперативне керівництво Радою директорів виконує Голова Ради директорів. До складу Ради директорів входять представники країн (чи групи країн).

До складу SWIFT входять відділи: адміністративний, фінансовий, експлуатації обчислювальної техніки, обслуговування та ін. Стосунки з банками-клієнтами підтримуються головним чином через відділ обслуговування, директор якого очолює групу менеджерів, які несуть відповідальність за стан справ в регіоні. Зокрема, на них покладаються такі функції:

перевірка готовності країни до підключення її банків до SWIFT;

координація діяльності SWIFT в регіоні, включаючи і оперативні вирішення питань у випадку аварійних ситуацій;

маркетинг програмно-технічних засобів і засобів зв'язку, що експлуатуються в системі.

Акції розподіляються лише між банками-членами SWIFT пропорційно обсягу операцій, які проводять за допомогою телекомунікаційної мережі. Якщо член товариства представляє собою країну, банки якої ще не користуються послугами мережі, то йому надається одна акція, а решта тоді, коли банки приступлять до експлуатації системи. При виході з товариства вартість акцій повертається.

2. Основні принципи створення АІС

Створюючи АІС чи будь-яку іншу систему, спираються на певні принципи - загальні вимоги, правила чи норми, яких слід додержуватись.

Так, згідно з нормативними документами під час створення автоматизованих систем (АС) необхідно керуватися принципами системності, розвитку, сумісності, стандартизації та ефективності.

1. Принцип системності. Необхідно встановлювати такі зв'язки між структурними елементами системи, які забезпечують її сумісність та взаємодію з іншими системами. Отже, усі зв'язки, елементи, функції та проблеми управління й діяльності мають розглядатися як єдине ціле.

2. Принцип розвитку (відкритості). Автоматизована система має створюватися з урахуванням можливості поповнення й оновлення її функцій та складу без порушення функціонування АС.

3. Принцип сумісності. Під час створення системи мають бути реалізовані інформаційні інтерфейси, завдяки яким ця система зможе взаємодіяти з іншими системами згідно зі встановленими правилами. Так, будь-яка АІС на рівні КБ має інформаційно взаємодіяти із системами установ НБУ, а АІС обласної податкової адміністрації - з АІС Головної податкової адміністрації України.

4. Принцип стандартизації. Під час створення систем мають бути раціонально застосовані типові, уніфіковані й стандартизовані елементи, проектні рішення, пакети прикладних програм тощо. Система та її елементи потребують стандартизації, аби можна було мінімізувати всі види витрат, уніфікувати прийоми, методи та інструкції, що ними керується персонал.

5. Принцип ефективності. Досягнення раціонального співвідношення між витратами на створення АС і цільовими ефектами, включаючи кінцеві результати, отримані від автоматизації, які не завжди і не обов'язково мають набирати грошової форми, це може бути час (вірніше, його економія), певні зручності, нові функції, імідж і т.ін.

Окрім розглядуваних основних можна додатково визначити ще деякі принципи створення й функціонування АІС ФКУ.

1. Принцип нових задач. Визначаючи перелік задач, які підлягають включенню в АІС, слід ураховувати основні технологічні операції обробки документів та завдання щодо забезпечення повноти, вчасності й оптимальності прийняття рішень, які раніше не виконувались через обмежені можливості обробки інформації.

2. Принцип надійності. Система має нормально функціонувати в разі виходу з ладу технічних засобів. Зрозуміло, наскільки цей принцип важливий для АІС у ФКУ, де існують специфічні вимоги до його реалізації і де втрата інформації рівносильна втраті грошових коштів. Саме з метою додержання цього принципу в АІС дублюють інформацію, технічні засоби, застосовують джерела безперебійного живлення тощо.

3. Принцип єдиної інформаційної бази. Ідеться про застосування єдиної системи класифікації та єдиної системи кодування, одних і тих самих структурних одиниць економічної інформації.

При створенні БАІС, крім того, виникають додаткові вимоги, тобто доводиться спиратися на деякі додаткові принципи.

А. Принцип безпеки даних.

А.1. Інформація має бути захищена як під час її безпосередньої обробки та зберігання в системі, так і в моменти обміну між комп'ютерами.

А.2. Має бути виключена можливість несанкціонованого доступу до даних у системі.

А.3. Усі операції в системі мають реєструватися.

А.4. Будь-яке порушення системи безпеки має бути виявлене.

Б. Принцип надійності системи. У БАІС мають бути однаково високонадійними як апаратне, так і програмне забезпечення. Інформація для клієнта має бути точною, доступною і надаватися йому без затримки. У разі виходу системи з ладу дані мають бути відновлені, а пошкодження усунене.

В. Принцип продуктивності системи. Потреба додержувати його випливає зі значної нерівномірності надходження потоків інформації, яку слід обробляти в певні проміжки часу, і жорстких вимог до термінів її обробки. Окрім того, БАІС повинна мати певний запас потужності, який забезпечує оперативне надання інформації клієнтові за його запитом незалежно від того, які інші роботи виконуються водночас цією системою. У БАІС має бути передбачена також можливість пакетної обробки інформації, особливо коли йдеться про підбиття щоденного банківського балансу.

Г. Принцип пристосування (адаптації). Із часом робота банків змінюється, виникають нові види діяльності та послуг. Тому існуючі інформаційні системи мають бути придатними для модифікації та розширення. Більше того, система може бути повністю перероблена, але інформація при цьому має зберігатися.

Водночас із розширенням обсягів банківської діяльності, зростанням кількості клієнтів збільшуються відповідно й обсяги оброблюваної інформації. Тому БАІС має бути такою, щоб цю систему можна було розширювати, не порушуючи її цілісності.

Д. Важливою є також і вимога щодо зручності, простоти та ефективності експлуатації системи. Банки насамперед обирають системи, які легко встановлювати, використовувати й обслуговувати.

Зауважимо, що розглянуті вимоги вельми загальні, а отже, кожний банк хоча й зацікавлений додержувати їх, проте ступінь їх зацікавленості різний. Завжди при створенні системи існують індивідуальні вимоги до неї і кращою із пропонованих АІС буде та, яка краще підходить до цих вимог.

3. Призначення і основні можливості системи «клієнт-банк»

Система «Клієнт-банк» призначена для роботи клієнта з банківською установою і передбачає передачу платіжних документів клієнта до банку, а також отримання різноманітних документів з банку каналами зв'язку.

Для з'ясування суті функціонування системи коротко розглянемо характеристику предметної області, на яку розповсюджується дія системи «Клієнт-банк».

Згідно з діючим законодавством України будь-яке підприємство чи організація повинні тримати власні грошові кошти на розрахункових рахунках в банківських установах. Розрахунки готівкою дуже обмежені як сумами, так і кількістю. В основному всі розрахунки підприємств і організацій між собою, з державним бюджетом та позабюджетними фондами проводяться в безготівковій формі через розрахунковий рахунок в банківських установах.

Технологія взаєморозрахунків підприємств та організацій звичайно здійснюється за такою схемою.

Підприємство-платник отримує рахунок чи рахунок-фактуру на потрібний товар чи послугу, в якому вказані банківські реквізити продавця. Далі за цим документом формується платіжне доручення.

Платіжне доручення - це розпорядження підприємства-платника банку здійснити переведення зазначеної суми з власного розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок підприємства-покупця. Платіжне доручення має містити такі реквізити:

номер платіжного доручення,

дата,

код за ЄДРПОУ підприємства-платника,

назва підприємства-платника,

банківські реквізити платника,

код за ЄДРПОУ підприємства-одержувача,

назва підприємства-одержувача,

банківські реквізити платника,

сума платежу,

призначення платежу.

Платіжне доручення має бути надруковане в двох примірниках (іноді потрібно 3), на кожному з яких повинен стояти надпис «1 примірник», «2 примірник». Перший примірник завіряється підписами директора підприємства (організації) - платника та головного бухгалтера чи уповноваженими на це особами, а також печаткою підприємства-платника. Перший примірник залишається в банківській установі, а другий після здійснення платежу та штампування банком повертається підприємству як підтвердження здійснення оплати. Штамп банку містить назву банку, його МФО та дату, коли був здійснений платіж. Платіжні доручення доставляються в банківську установу касиром підприємства в час, установлений банком для обслуговування клієнтів, віддаються операціоністу, який їх вводить в систему ОДБ. Крім проштампованих платіжних доручень, банк кожний день формує та віддає підприємству-клієнту виписку з розрахункового рахунку, яка містить інформацію про поточний стан розрахункового рахунку та про обіг коштів на ньому.

Виписка містить такі реквізити:

дата формування виписки,

час формування виписки,

дата здійснення виписки,

дата здійснення останьої (попередньої) операції по рахунку,

назва та МФО банківської установи,

назва клієнта,

номер розрахункового рахунку клієнта,

вхідний залишок,

№ документа, по якому здійснена операція,

код документа,

дані про кореспондента платежу (МФО, розрахунковий рахунок, назва),

призначення платежу,

ознака операції (кредитова чи дебетова),

сума транзакції в грн,

сума кредитового та дебетового обороту за день,

вихідний залишок на розрахунковому рахунку.

Слід зазначити, що цей перелік може відрізнятися в різних банківських установах, але в основному він залишається незмінним. Так, у виписку може не включатися назва кореспондента та призначення платежу. Це залежить від версії ОДБ, яка функціонує в банку. Наведений перелік є найбільш прийнятним і зручним для клієнта.

Виписка з розрахункового рахунку - це один з найважливіших документів підприємства. На основі даних, які він містить, приймаються важливі рішення щодо діяльності підприємства та будь-які перевірки податкових органів. Слід сказати, що щоденна виписка - це важливий показник фінансового стану підприємства. Тому дуже важливо отримувати її швидко і в зручній для користувача формі.

Тим клієнтам, що мають великі обсяги платіжних документів, для спрощення та оперативності їх оплати банк встановлює систему «Клієнт-банк». Крім платіжних доручень, за допомогою системи «Клієнт-банк» можна передавати будь-які платіжні документи: меморіальні ордери, касові документи, заяви на акредитив, відмови від акцепта та ін.

При застосуванні системи «Клієнт-банк» технологія безготівкових розрахунків змінюється.

Система дає змогу:

перейти до безпаперової технології обробки інформації;

оперативно управляти власним розрахунковим рахунком із свого офісу;

уникнути подвійного введення інформації в банківській установі, зменшити допущення кількості помилок при введенні і підготовці документів, а також запобігти типових банківських ризиків (помилкові направлення платежів, загублення документів, їх фальсифікація та спотворення тощо);

розширити час отримання послуг до повного банківського дня;

забезпечити споживацькі якості ІС (функціональну повноту та своєчасність, адаптивну надійність, економічну ефективність).

Система «Клієнт-банк» має виконувати такі функції:

1. Підтримувати ведення баз даних нормативно-довідкової інформації.

2. Формувати та друкувати платіжні документи підприємства, а також документи, отримані з банку.

3. Формувати пачки документів у вигляді файлів для передачі їх в банк.

4. Приймати сформовані банком документи:

квитанції по документах;

виписки з розрахункових рахунків;

файли змін, сформовані в банку для підприємства.

5. Забезпечувати зв'язок віддаленого робочого місця операціоніста на підприємстві з банком.

6. Забезпечувати комплексний захист інформації, що циркулює у мережах передачі даних, від несанкціонованого доступу за допомогою аутентифікації та криптографічного захисту.

7. В процесі прийому та передачі інформації формувати протокол, у якому фіксується інформація про отримані (підготовлені до передачі) файли, про результати перевірки ключів захисту інформації, про прийняті та передані повідомлення.

Список літератури

1. Автоматизированные системы обработки финансово-кредитной информации: Учебник. - М.: Финансы и статистика, 2004.

2. Ананьєв, О.М. Інформаційні системи і технології в комерційній діяльності [Текст]: підручник / О.М. Ананьєв, В.М. Білик, Я.А. Гончарук. - Львів: Новий Світ _ 2000, 2006. - 584 с.

3. Антонов, В.М. Фінансовий менеджмент: сучасні інформаційні технології [Текст]: навчальний посібник / В.М. Антонов, Г.К. Яловий; ред. В.М. Антонов; Мін-во освіти і науки України, КНУ ім. Т.Г. Шевченка. - К.: ЦНЛ, 2005. - 432 с.

4. Гужва, В.М. Інформаційні системи і технології на підприємствах [Текст]: навчальний посібник / В.М. Гужва; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2001. - 400 с.

5. Гуржій, А.М. Інформатика та інформаційні технології [Текст]: підручник / А.М. Гуржій, Н. І. Поворознюк, В.В. Самсонов. - Х.: Компанія СМІТ, 2003. - 352 с.

6. Информационные системы и технологии: приложения в экономике и управлении: Кн. 6 [Текст]: учебное пособие / Мин-во образования и науки Украины, Донецкий нац. ун_т; ред. Ю.Г. Лысенко. - Донецк: Юго-Восток, 2004. - 377 с.

7. Колесник А.П. Компьютерные системы в управлении финансами. - М.: Финансы и статистика, 2004. - 312 с.

8. Маслов, В.П. Інформаційні системи і технології в економіці [Текст]: навчальний посібник / В.П. Маслов; Мін-во освіти і науки України. - К.: Слово, 2003. - 264 с.

9. Олійник, А.В. Інформаційні системи і технології у фінансових установах [Текст]: навчальний посібник / А.В. Олійник, В.М. Шацька. - Львів: Новий Світ _ 2000, 2006. - 436 с.

10. Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційні системи в фінансово-кредитних установах. - К.: КНЕУ, 1999. - 216 с.

11. Румянцев, М.И. Информационные системы и технологии финансово-кредитных учреждений [Текст]: учебное пособие для вузов / М.И. Румянцев; Западнодонбасский ин_т экономики и управления. - Днепропетровск: ИМА-пресс, 2006. - 482 с. -

12. Черняк, О.І. Системи обробки економічної інформації [Текст]: підручник / О. І. Черняк, А.В. Ставицький, Г.О. Чорноус. - К.: Знання, 2006. - 447 с.