Рефераты
 

Методика вивчення основних послуг Інтернет

Методика вивчення основних послуг Інтернет

1

План

Вступ

Розділ 1

1.1 Історія розвитку глобальної мережі Інтернет

1.2 Опис використання основних послуг мережі Інтернет

1.3 Способи підключення до мережі Інтернет

Розділ 2

2.1. Аналіз навчальних програм з інформатики

2.2. Аналіз шкільних підручників з інформатики

2.3. Рекомендації для вчителів інформатики по вивченню основних послуг Інтернет

2.4. Розробка програм для гурткових занять по вивченню основних послуг Інтернет

Висновок

Список літератури

Додатки

Вступ

Інтернет - це всесвітнє, глобальне джерело інформації, що розширюється з неймовірною швидкістю щосекунди в усьому світі!

Початок 90-х років пройшов під знаком стрімкого розвитку Інтернету. Компанії й окремі користувачі усе більше переконувалися в зручності практично миттєвої передачі пошти, новин і будь-якої іншої комп'ютерної інформації в будь-яку точку земної кулі.

Тепер же, Інтернет заповнив увесь світ, майже в кожному будинку де є комп'ютер є підключення до Інтернету. Ця всесвітня павутина дозволяє робити речі в багато разів швидше, ніж би зробила це людина в реальному світі: відправлення пошти, пересилання якої-небудь інформації, починаючи від текстів і закінчуючи великими мультимедійними файлами, перегляд новин, замовлення продуктів і т.д. І все це не виходячи з будинку! Ви просто сидите у себе в будинку за комп'ютером і просто одним натисканням кнопкою миші ви одержуєте, те що ви хотіли.

І це тільки мізер, що може робити Інтернет. В цілому його дії не обмежені. Щодня люди втілюють у віртуальний світ те, що вони можуть зробити в реальному світі, для полегшення власного життя. Наприклад: переклад грошей, оплата по рахунках, роботи на біржах, позаштатна робота співробітником якої-небудь компанії, курси мов країн світу, ради високо-кваліфікованих докторів, пошук любові…і т.д. і все це можна зробити не виходячи з будинку.

Подумати тільки, якщо Інтернет за такий короткий час розвитку робить такі неуявні речі, то що буде в майбутньому!? Інтернет, увійде в кожен будинок. Використання Інтернету буде настільки ж багатогранно, як багатогранна й саме життя, оскільки Мережа дозволить передавати будь-яку інформацію, у тому числі й комерційному характері. Тому, тому ми не повинні відставати від розвитку Інтернету і навчатися його основним можливостям та новим послугам.

Актуальність даної теми зумовлена тим, що на даному етапі розвитку комп'ютерной техніки загалом і локальних та глобальних мереж зокрема, виникла гостра необхідність захисту інформації від комп'ютерних вірусів

Протиріччя. Між тим обсягом матеріалу, що учні вивчають на уроках в школі з розділу «Глобальна мережа Інтернет» і тими знаннями, що необхідні користувачеві сучасного ПК для роботи.

Гіпотеза. Збільшення кількості годин у шкільній програмі на вивчення розділу «Основи Інтернет» та запропоновані рекомендації вчителям збільшать ефективність вивчення основних послуг Інтернет.

Об'єкт. Процес навчання інформатики у сучасній школі.

Предмет: форми, методи, засоби, прийоми викладання розділу «Основи Інтернет»

Тема: Методика навчання основним послугам Інтернет.

Мета: Теоретично дослідити наявні на даний момент програми з інформатики і розробити програму для гурткової роботи з розділу «Основи комп'ютерної безпеки», розробити рекомендації для вчителів інформатики по захисту інформації від вірусів.

Завдання.

1. Проаналізувати програми з інформатики та шкільні підручники.

2. Розробити рекомендаціїї вчителям інформатики по вивченню основних послуг Інтернет.

3. Для розділу «Основи Інтернет» розробити програму для занять учнів з гуртковою та факультативною формою роботи.

Розділ 1.

1.1. Історія розвитку глобальної мережі Інтернет.

Приводом для створення глобальної комп'ютерної мережі стала розробка Пентагоном глобальної системи раннього оповіщення про пуски ракет. Центр керування пусками був уведений у дію в 1964 р., і, властиво, із цього часу можна говорити про роботу першої глобальної комп'ютерної мережі, хоча й відомчої. Із середини 60-х років до неї стали підключатися авіаційні, метеорологічні й інші військові й цивільні служби. Основним недоліком централізованої мережі була низька стійкість, пов'язана з тим, що при виході з ладу будь якого з вузлів повністю виходив з ладу й весь сектор, що перебував за їм, а при виході з ладу центра керування виходила з ладу вся мережа. В часи ядерного протистояння наддержав цей недолік був критичним. Полігоном для випробувань нових принципів стали найбільші університетські й наукові центри США, між якими були прокладені лінії комп'ютерного зв'язку. Перша позавідомча національна комп'ютерна мережа одержала назву ARPANET. Її впровадження відбулося в 1969 р. Основним призначенням її став обмін електронною поштою й файлами з наукової й проектно-конструкторською документацією. Другою датою народження Інтернету прийнято вважати 1983 р. В цьому році відбулися революційні зміни в програмному забезпеченні

комп'ютерного зв'язку. Проблема стійкості глобальної мережі була вирішена впровадженням протоколу TCP/IP, що лежить в основі всесвітньої мережі по нинішній

день. Так в 1983 р. утворилася глобальна мережа NSFNET. У середині 80-х до неї почали активно підключатися академічні й наукові мережі інших країн, наприклад академічна мережа Великобританії JANET (Joined Academic Network).

Роки, коли глобальною мережею керував Національний науковий фонд США, увійшли

у історію як епоха рішучої боротьби зі спробами комерціалізації мережі. Мережа фінансувалася на урядові засоби. Національний науковий фонд розподіляв їх між вузлами й матеріально карав тих, хто намагався мати від мережі нелегальні доходи. У той же час, розвиток мережі після впровадження протоколу TCP/IP значно прискорилося, і він уже не встигав відслідковувати діяльність кожного вузла, а з підключенням іноземних секторів його роль стала чисто символічною.

У другій половині 80-х років відбувся розподіл всесвітньої мережі на домени за принципом приналежності. Домен gov фінансувався на засоби уряду, домен sci - на засоби наукових організацій, домен edu - на засоби системи освіти, а домен com - (комерційний) не фінансувався ніким, тобто його вузли повинні були розвиватися за рахунок власних ресурсів.

Національні мережі інших держав стали розглядатися як окремі домени, наприклад uk - домен Великобританії, su - домен Радянського Союзу. Коли в другій половині 80-х років склалася й запрацювала система домених імен (DNS, Domain Name System), Національний науковий фонд США втратив контроль за розвитком мережі. Тоді й з'явилося поняття Інтернет як саморозвиваючоїся децентралізованої ієрархічної структури.

1.2. Опис використання основних послуг мережі Інтернет

На сьогоднішній день дуже багато людей користуються Інтернетом, і всі вони використовують різноманітні послуги, які надає ця мережа. Однак більшість користуються одними й тими ж послугами.

Однією найпоширенішою з них є електронна пошта. Електронна пошта або e-mail - самий популярний вид використання Інтернету. За допомогою електронної пошти в Інтернеті ви можете послати лист мільйонам людей по всій планеті. Існують шлюзи приватних поштових систем в e-mail, що значно розширює її можливості. За допомогою спеціальних програм, поштових клієнтів, користувачі звертаються до своїх ящиків і перевіряють, чи не прийшов їм черговий лист. Або навпаки, відправляють власні послання. Усе, що потрібно знати для забезпечення контакту - адреса E-mail.

Точно так само й точно з тієї же причини, як і в історії із браузерами, самим популярним поштовим клієнтом став Outlook Express компанії Microsoft. Однак він далеко не ідеальний з погляду зручності, до того ж у його системі безпеки постійно виявляються чергові діри. Так що цілком має сенс випробувати альтернативні рішення для роботи з електронною поштою

Крім взаємодії один-один, e-mail може підтримувати списки електронних адрес для розсилання, тому людина або організація може надіслати e-mail всьому цьому списку адрес людей або організацій. Іноді списки розсилання e-mail мають елементи, що є покажчиками на інші списки розсилання, тому один лист може бути зрештою доставлено тисячам людей.

Різновидом списків розсилання є дискусійні групи на основі e-mail. Їхні учасники надсилають лист центральному серверу списку розсилання, і повідомлення розсилаються всім іншим членам групи. Це дозволяє людям, що перебувають у різних тимчасових зонах або на різних континентах, вести цікаві дискусії. За допомогою спеціальних програм люди можуть підписатися на список або відписатися від нього без допомоги людини. Сервера списків розсилання часто надають інші сервіси, такі як одержання архівів, дайджестів повідомлень, або пов'язаних з повідомленнями файлів.

Електронна пошта стає усе більше важливою умовою ведення повсякденної діяльності. Організаціям потрібна політика використання електронної пошти, щоб допомогти співробітникам правильно користуватись нею, зменшити ризик навмисного або ненавмисного неправильного її використання, і щоб гарантувати, що офіційні документи, передані за допомогою електронної пошти, правильно обробляються.

Основними поштовими протоколами в Інтернеті (не вважаючи часток протоколів, які шлюзуються або тунеліруються через Інтернет) є SMTP (Simple Mail Transport Protocol), POP (Post Office Protocol) і IMAP (Internet Mail Access Protocol).

SMTP - це поштовий протокол хост-хост. SMTP-сервер приймає листи від інших систем і зберігає їх у поштових скриньках користувачів. Збережені листи можуть бути прочитані декількома способами. Користувачі з інтерактивним доступом на поштовому сервері можуть читати пошту за допомогою локальних поштових додатків. Користувачі на інших системах можуть завантажити свої листи за допомогою програм-поштових клієнтів по протоколах POP3 та IMAP.

UNIX-хосты зробили самим популярним SMTP. Широко використовуваними SMTP-серверами є Sendmail, Smail, MMDF та PP. Самим популярним SMTP-сервером в Unixе є Sendmail, написаний Брайаном Эллманом. Він підтримує створення черг повідомлень, переписування заголовків листів, аліаси, списки розсилання і т.д. Звичайно він конфігурується так, що повинен працювати як привілейований процес. Це означає, що якщо його захист можна буде обійти яким-небудь способом, що атакує зможе завдати шкоди, далеко перевищуюче видалення електронних листів.

POP - це самий популярний протокол прийому електронної пошти. POP-сервер дозволяє POP-клієнтові завантажити листа, які були отримані їм від іншого поштового сервера. Клієнти можуть завантажити всі повідомлення або тільки ті, які вони ще не читали. Він не підтримує видалення повідомлень перед завантаженням на основі атрибутів повідомлення, таких як адреса відправника або одержувача. POP версії 2 підтримує аутентифікацію користувача за допомогою пароля, але пароль передається серверу у відкритому (незашифрованому) виді.

POP версії 3 надає додатковий метод аутентифікації, називаний APOP, що ховає пароль. Деякі реалізації POP можуть використати Kerberos для аутентифікації.

IMAP - це самий новий, і тому менш популярний протокол читання електронної пошти. IMAP4rev1 підтримує операції створення, видалення, перейменування поштових скриньок; перевірки надходження нових листів; оперативне видалення листів; установку й скидання прапорів операцій; розбір заголовків у форматі RFC-822 та MIME-IMB; пошук серед листів; вибіркове читання листів.

IMAP більше зручний для читання пошти в подорожі, чим POP, тому що повідомлення можуть бути залишені на сервері, що рятує від необхідності синхронізувати списки прочитаних листів на локальному хості та на сервері.

MIME - це скорочення для Багатоцільових розширень интернетівської пошти (Multipurpose Internet Mail Extensions). Як сказано в RFC 2045, він перевизначає формат повідомлень електронної пошти, щоб дозволити:

1. Передачу текстів у кодуванні, відмінної від US-ASCII,

2. Передачу в листі нетекстової інформації в різних форматах,

3. Повідомлення з декількох частин,

4. Передачу в заголовку листа інформації в кодуванні, відмінної від US-ASCII.

Він може використатися для підтримки таких засобів безпеки, як цифрові підписи та шифровані повідомлення. Він також дозволяє посилати поштою виконувані файли, заражені вірусами, або листа із РПС.

Як і веб-браузери, програми читання пошти можуть бути сконфігуровані, автоматично запускати додатки-помічники для обробки певних типів MIME-повідомлень.

Не меншим попитом користуються Інтернет-пейджери. Тут назва говорить сама за себе. Найбільш популярною програмою є ICQ, існують також багато інших програм такі як Miranda, Messenger, QIP, Trillian і вони дещо відрізняються один від одного. Але ми розглянемо деякі з них.

Основний елемент Інтернет-пейджера - контакт-лист. Поповнюється він за допомогою спеціальної функції, що є в будь-якому пейджері. Причому, додати людину можна, навіть не знаючи його унікальний ідентифікатор у "пейджинговій" мережі. Справа в тому, що, установлюючи пейджер на свій комп'ютер, користувач заповнює анкету, у якій вказує інформацію про себе: свій нік (nickname, прізвисько, псевдонім), адреса e-mail, URL персонального або корпоративного сайту, і так далі. Ця інформація зберігається в Мережі й доступна всім Інтернет-користувачам. Відповідно, знаючи e-mail, нік, ім'я, прізвище або інші дані про людину, можна спробувати розшукати його UIN (унікальний ідентифікаційний номер, який користувач отримує при реєстрації ICQ), щоб додати у свій контакт-лист. Правда, успіх такого пошуку буде залежати від того, яку інформацію про себе користувач повідомив серверу ICQ. До речі, ICQ дозволяє переглянути анкету будь-якого користувача, уже внесеного в контакт-лист, а заодно попередити заздалегідь про його день народження, що наближається (якщо даний користувач указав дату народження у своїй анкеті, розуміє).

У контакт-листі пейджера користувач бачить, хто з його потенційних співрозмовників перебуває в цей момент в Інтернеті і готовий спілкуватися. Причому, у контакт-листі відображається не UIN контактної особи (це було б незручно, оскільки UIN - просто набір цифр), а його нік, зазначений при заповненні анкети. Втім, у користувача завжди є можливість привласнити своїм контактним особам будь-яке позначення, наприклад, замість ніка вписати ім'я й прізвище, а також назва компаніїї, що дана людина представляє. Крім того, можна розділити контакт-лист на будь-яку кількість груп: товариші по службі, друзі, представники якої-небудь компанії й так далі. У підсумку в контакт-лист, як довгим би він не був, можна швидко знайти необхідну людину й побачити, чи готовий він спілкуватися в цей момент.

ICQ розповідає не тільки про те, хто зараз в Інтернеті. Вона також повідомляє, хто підключений до мережі, але відлучився від комп'ютера, або сильно зайнятий і просить не турбувати його по дрібницях. Для цієї мети розроблена система статусів користувача. Наприклад у версії ICQ 5.1 (Rambler) їх усього п'ять:

Доступний/З'єднаний - даний користувач перебуває в Мережі й готовий до спілкування.

Немає на місці - користувач недавно відлучився від комп'ютера.

Недоступний (повернуся не швидко) - користувач пішов надовго, але його комп'ютер включений і приєднаний до Мережі.

Не в мережі/Від'єднаний - комп'ютер користувача від'єднаний від мережі або на ньому не запущена ICQ.

Не бачимо - коло користувачів Інтернет-пейджерів величезний. У деяких з них контакт-лист включає десятки і сотні людей. Але далеко не завжди є настрій і можливість спілкуватися з кожним, з'являється необхідність на час звузити це саме коло спілкування. Щоб відгородити себе від непотрібної розмови, будь-який користувач може зробитися тимчасово "невидимим". При цьому в настроюваннях указуються користувачі (наприклад, ділові партнери), з якими власник пейджера готовий спілкуватися в будь-який момент, навіть будучи "невидимим".

У більшості випадків статус привласнюється користувачеві автоматично. Наприклад, якщо протягом певного часу користувач не натискає клавіші або не працює мишею, йому буде привласнений статус Немає на місці. Ще через якийсь час статус автоматично зміниться на Недоступний (повернуся не швидко). Відповідно, коли користувач повернеться до комп'ютера, йому буде привласнений статус Доступний/З'єднаний. У той же час, користувач може змінювати свій статус вручну, а статус Не Бачимо, зрозуміло, автоматично не привласнюється взагалі.

Для того щоб відправити повідомлення користувачеві, потрібно знайти його в контакт-листі, клацнути на його імені правою кнопкою миші й у контекстному меню, що відкриється, вибрати пункт Надіслати повідомлення. Після цього відкриється вікно діалогу, у якому можна становити свої повідомлення й читати відповіді на них.

В принципі, повідомлення можна відправляти будь-якому користувачеві з контакт-листа, навіть якщо він у цей момент не перебуває в режимі Доступний/З'єднаний. У кожному разі повідомлення буде доставлено, і користувач-адресат побачить його, коли включить свою «аську». До речі, ICQ дозволяє відправляти не тільки прості текстові повідомлення, але й електронні листи, SMS, а також будь-які файли.

Незважаючи на популярність ICQ й її найбагатший функціонал, вона не позбавлена серйозних недоліків, які змушують вибагливих користувачів шукати гідну альтернативу. Як таку альтернативу багато хто вибирає Miranda Instant Messenger.

Можна сказати, що Miranda - це не просто Інтернет-пейджер, це дійсний інтегратор. З його допомогою можна спілкуватися з людьми, які використовують Instant Messengers самих різних виробників: ICQ, AIM, MSN, Yahoo! і інші. У російськомовному середовищі всі ці пейджери, крім ICQ, використовуються рідко, але якщо користувач спілкується з більшою кількістю закордонних колег і друзів, йому ця особливість Miranda дуже знадобиться.

Варто враховувати, що величезні можливості ICQ зробили її досить неповоротким продуктом, "з'їдаючим" значну кількість системних ресурсів комп'ютера. На відміну від ICQ Miranda містить мінімум функцій і не вимагає для роботи багато оперативної пам'яті.

Причому, користувач може самостійно розширити набір підтримуваних функцій. Для цього досить скачати із сайту розроблювачів необхідний модуль (плагін). Таких модулів на сайті - більше двохсот. Дуже популярні, наприклад, плагіни, що дозволяють:

1. Змінити мова інтерфейсу.

2. Сповіщати про дні, що наближаються, народження людей, внесених у контакт-аркуш.

3. Повідомляти інформацію про погоду в містах, що цікавлять.

4. Обмінюватися зашифрованими повідомленнями.

5. Синхронізувати час користувальницького комп'ютера з так називаними time-серверами в Інтернеті.

6. Настроїти систему нагадувань.

Окремо варто згадати про простоту установки Miranda. Вона не вимагає навіть процедури інсталяції, як такий, не робить записів у Реєстрі Windows й інших системних файлах. Вся установка полягає в розгортанні дистрибутива в окрему папку на жорсткому диску комп'ютера. Буде потрібно перенести всю інформацію на інший комп'ютер - досить просто скопіювати цю папку й запустити наявний у ній файл miranda32.exe.

Немаловажно те, що Miranda поширюється як FreeWare, тобто, на відміну від ICQ, не містить абсолютно ніяких рекламних баннерів. Інтерфейс Miranda виглядає «по-спартанськи», але це робить роботу ще зручніше, у порівнянні з ICQ. Нарешті, Miranda підтримує велика кількість гарячих клавіш, тому більшість операцій можна робити, практично не доторкаючись до миші, що ще більше прискорює роботу.

Також досить багато людей користуються IP-телефонією. Що таке IP-телефонія? Це можна порівняти із звичайною телефонною розмовою, але проходить це за допомогою Інтернету. Існує багато програм інтернет-телефонів, але більшість віддають перевагу Skype тому, що тільки ним можна користуватись безкоштовно. Skype - самий дійсний інтернет-телефон, побудований за принципом усе тих же інтернет-пейджерів. Користувач встановлює програму на свій комп'ютер, надягає навушники, підключає мікрофон і починає звичайну телефонну розмову.

Навіщо це потрібно? Тільки для того, щоб заощадити гроші. Якщо ваш співрозмовник перебуває в іншому місті, країні або зовсім живе за океаном, то звичайна телефонна розмова з ним влетить у копієчку. Якщо ж використати Skype, то ні вам, ні вашому співрозмовникові не прийдеться оплачувати нічого крім інтернет-з'єднання по тарифах ваших провайдерів.

З ким можна розмовляти? З іншими користувачами Skype, число яких в усьому світі стрімко збільшується. Потрібно тільки скласти свій контакт-лист, подібно тому, як це робиться в ICQ.

На що схоже Skype-розмова? Від звичайного телефонного спілкування він відрізняється тільки деякою "металізованістю" голосу співрозмовника. І ще один момент. Якщо для виходу в Інтернет використовується модем, скажімо, 33 600, то розмова відбудеться, але він буде супроводжуватися деякими паузами.

При передачі голосу через Інтернет, він відцифровується, тобто, коливання мікрофонної мембрани виражаються у вигляді цифр. Отриманий цифровий потік стискується за допомогою спеціального кодека і через Інтернет відправляється на комп'ютер співрозмовника. Там відбувається зворотній процес: тим же кодеком дані розпаковуються, і із цифр перетворюються в коливання мембран навушників. От цей стиск і розпаковування кодеком приводить до того, що в голосі з'являються металеві нотки.

Крім того, чим інтенсивніше розмова, тим більшу кількість цифрової інформації потрібно передати по каналах зв'язку. Відповідно, при низькій швидкості підключення можуть виникати згадані вище затримки в розмові.

Але повернемося до програми Skype. Використання її по призначенню не вимагає ніяких розумових зусиль. Все просто й зрозуміло.

По-перше, за допомогою Skype можна проводити повноцінні конференції. Інакше кажучи, у розмові можуть одночасно брати участь до п'яти чоловік. По-друге, у програму убудований власний Интернет-пейджер, що на подобу ICQ Lite. Його можливості не занадто великі, однак цілком достатні для нормального "пейджингового" діалогу. По-третє, Skype забезпечує шифрування переговорів, що в наш неспокійний час зайвою функцією не назвеш. Причому, співрозмовники не випробовують ніякого дискомфорту від такої турботи: процес шифрування/дешифрування відбувається абсолютно непомітно для них.

Крім того, в Skype реалізований досить гнучкий механізм дотримання приватності. Розробники взяли за основу концепцію приватності все тих же Інтернет-пейджерів. Користувач може в будь-який момент вибрати один зі статусів: Не в мережі, У мережі, Немає на місці, Відсутній, Не турбувати, Невидимий. Будь-якого нав'язливого користувача можна заблокувати, внести у своєрідний ігнор-лист.

Нарешті, програма поширюється абсолютно безкоштовно, у її вікні не показується реклама. Skype - абсолютно комерційний проект. Розробникиі мають намір заробляти гроші на тих, хто захоче за допомогою Skype подзвонити на звичайний телефон. Для того щоб це зробити, необхідно придбати кредитів SkypeOut.

Однією з найголовніших та невід'ємних послуг Інтернету, до якої звертаються майже всі користувачі є пошукові системи. Розглянемо структуру роботи пошукових систем.

Робота пошукового покажчика відбувається в три етапи. Спочатку пошуковий покажчик збирає інформацію з World Wide Web. Для цього використовують спеціальні програми, аналогічні браузери. Вони здатні скопіювати задану Web-сторінку на сервер пошукового покажчика, переглянути її, знайти всі гіперпосилання, на яких містяться ресурси, які знайдені там, знову розшукати наявні в них гіперпосилання і т.д. Подібні програми називають черв'яками, павуками, гусеницями, краулерами, спайдерами та іншими подібними іменами. Теоретично, при вдалому вході спайдер здатний прочесати весь Web-простір за одне занурення, але на це треба дуже багато часу, а йому ще необхідно періодично повертатися до раніше відвіданих ресурсів, щоб контролювати зміни, що відбуваються там, і виявляти «мертві» посилання, тобто ті, які втратили актуальність.

Після копіювання розшуканих Web-ресурсів на сервер пошукової системи починається другий етап роботи - індексація. У ході індексації створюються спеціальні бази даних, за допомогою яких можна встановити, де й коли в Інтернеті зустрічалося, те чи інше слово. Вважайте, що індексована база даних - це свого роду словник. Вона необхідна для того, щоб пошукова система могла дуже швидко відповідати на запити користувачів. Сучасні системи здатні видавати відповіді за частки секунди, але якщо не підготувати індекси заздалегідь, то обробка одного запиту буде тривати годинами.

На третьому етапі відбувається обробка запиту клієнта й видача йому результатів пошуку у вигляді списку гіперпосилань. Наприклад, клієнт хоче довідатися, де в Інтернеті є Web-сторінки, на яких згадується відомий голландський механік, оптик і математик Християн Гюйгенс. Він вводить слово Гюйгенс у поле набору ключових слів і натискає кнопку Знайти (Search). По своїх базах покажчиків пошукова система в долі секунди розшукує підходящі Web-ресурси і формує сторінку результатів пошуку, на якій рекомендації представлені у вигляді гіперпосилань. Далі клієнт може користуватися цими посиланнями для переходу до ресурсів, що його цікавлять.

Все це виглядає досить просто, але насправді тут є проблеми. Основна проблема сучасного Інтернету пов'язана з дуже великою кількісю Web-сторінок. Досить ввести в поле пошуку таке просте слово, як, наприклад, футбол, і пошукова система видасть кілька тисяч посилань, згрупувавши їх по 10-20 штук на відображуваній сторінці.

Кілька тисяч -- це ще не так багато, тому що закордонна пошукова система в аналогічній ситуації видала б сотні тисяч посилань. Спробуйте знайти серед них потрібну! Це забере дуже багато часу.

Строго говорячи, всі пошукові системи здобувають вихідну інформацію з того самого Web-простору, тому вихідні бази даних у них можуть бути відносно схожі. І лише на третьому етапі, при видачі результатів пошуку, кожна пошукова система починає проявляти свої кращі (або гірші) індивідуальні риси. Операція сортування отриманих результатів називається ранжируванням. Кожній знайденій Web-сторінці система привласнює якийсь рейтинг, що повинен відбивати якість матеріалу. Але якість - поняття суб'єктивне, а програмі потрібні об'єктивні критерії, які можна виразити числами, придатними для порівняння.

Зараз існує дуже багато пошукових систем, але ми розглянемо найбільші з них. Це «Рамблер», «Яндекс», «Апорт 2000», «Google», «Yahoo!», «Alta Vista», «Meta.ua».

Історично найбільш популярною пошуковою системою є «Рамблер». Вона почала працювати раніше інших і довгий час лідирувала по розміру пошукового покажчика і якості послуг пошуку. На жаль, сьогодні ці досягнення в минулому. Незважаючи на те, що розмір пошукового покажчика «Рамблер» приблизно дорівнює 12 мільйонам Web-сторінок, він давно не обновлювався і видає застарілі результати. Сьогодні «Рамблер» -це популярний портал плюс рекламна площадка. Традиційно ця система тримає перше місце в Росії по відвідуваності і має гарний прибуток від реклами.

Найбільший покажчик лежить в основі системи «Яндекс» - приблизно 27 мільйонів Web-сторінок, але справа не тільки в розмірі. Це не просто покажчик на ресурси, а покажчик на самі актуальні ресурси. За рівнем актуальності «Яндекс» сьогодні - безумовний лідер.

Система «Апорт» виграє на третьому етапі:у момент подання інформації клієнтові. Вона не прагне до створення найбільшого покажчика автоматичними засобами, а замість цього широко використає інформацію з каталогу @Rus, що проходить ручну обробку. Тому система видає не так багато результатів, як її найближчі конкуренти, але зате ці результати, як правило, точні і наочно представлені.

Yahoo! - найвідоміша пошукова машина. Її сайти розбиті по категоріях і ключових словах. Вона містить корисну інформацію на своїй домашній сторінці. Може підключатися до інших пошукових машин. У вступі перебуває служба пошуку Internet-ресурсів, новин, карт, рекламних інформацій, спортивна інформація, бізнес, номери телефонів, персональні WWW-сторінки, і email-адреси (окрема база даних). Основна директорія містить адреси (URLs) для Internet-ресурсів і короткий опис для цих зв'язків. Всі Yahoo сторінки пропонують не тільки просте пошукове вікно, але й опції для цього пошуку, а так само пошук Usenet або Email-адреси. Пошук може обмежуватися вказівкою певного проміжку часу. Boolean оператори (і, або) і послідовний пошук також підтримані. Якщо пошук в Yahoo! не привів до позитивного результату, то процес пошуку автоматично переходить на Alta Vista, що продовжує пошук, і у випадку позитивних результатів автоматично повертає знайдену інформацію в Yahoo!.

Alta Vista підтримує пошук по ключовому набору слів і для визначення мови конкретної сторінки використовує методи штучного інтелекту. Користувачі можуть настроїти опції пошуку і вибирати тип пошуку - складний або спрощений, а також скористатися різними способами надання інформації. На відміну від машин, які індексують тільки ключові слова, вона індексує весь текст, що дозволяє здійснювати повний пошук. Однак із - за цього користувач може просто потонути в інформації.

Розташовані в усьому світі WWW-сторінки і Usenet News (новини). Зміст включає 31 мільйон WWW-сторінок (на травень 1997 р.) і повний текст більш ніж 14,000 newsgroups оновлений у реальному масштабі часу. Пропонує простий (simple (S)) пошук або much more advanced (MMS), тобто більш передовий спосіб. S - пошук використовують в основному для загальних питань, MMS - пошук використовує специфічний пошуковий синтаксис. Для полегшення виконання процедури є підказка(Simple Search Help). MMS - пошук, використовуючи boolean, тобто за допомогою ключових союзів, використовуючи and, or, not - (і, або, не) і просту суміжність (near - (біля)) дозволяє вживати кілька слів, чергування слів, словосполучення в якості ключових для проведення пошуку.

При виводі пропонує три вибори результатів (але два дають той же самий результат):

1) "Стандартні"("Standard") - результати, отримані машиною у вигляді списку параграфів, резюмируемые їй, з наявністю URL - адреси, розміром файлу й останньою датою модернізації. Результати повертаються як десять пунктів на екрані,

2) "Компактний"("Compact") поміщають кожен пункт в одному рядку з останньою датою модернізації картотеки,

3) "Детальний"("Detailed"), що є таким же самим, як і "Стандартний".

Ще одна послуга яка надає мережа Інтернет це пірингова або файлообмінна система. Одна з областей застосування технології пірингових мереж -- це обмін файлами. Виглядає це так: користувачі мережі викладають які-небудь файли в «розшарену» (англ. share, ділитися) папку, тобто папку, файли з якої доступні для скачування іншим клієнтам. Який-небудь інший користувач мережі надсилає запит на пошук якого-небудь файлу. Програма шукає у клієнтів мережі файли, що відповідають запиту, і показує результат. Після цього користувач може скачати файли в знайдених джерелах. Сучасні файлообмінні мережі дозволяють скачувати один файл відразу з декількох джерел (так швидше й надійніше). Щоб переконатися, що цей файл у всіх джерел однаковий, виробляється порівняння не тільки за назвою файлу, але й по контрольних сумах або хешам типу MD4, TTH, SHA-1. Під час скачування файлу користувачем (і після його закінчення) цей файл у нього можуть скачувати й інші клієнти мережі, у результаті чого особливо популярні файли можуть у підсумку бути доступними для скачування із сотень джерел одночасно.

Отже, технологія P2P припускає побудову мережі розподілених рівноправних вузлів за принципом децентралізації. Ця ідея є альтернативою принципу клієнт-сервер.

Мережа P2P - це безліч вузлів (комп'ютерів, смартфонов й ін.), об'єднаних у єдину систему й взаємодіючих за допомогою протоколу P2P, що забезпечує можливість створення й функціонування мережі рівноправних вузлів.

Протоколом або набором протоколів визначається логічна топологія мережі, механізм підключення до неї і відключення від її вузлів, а також алгоритм взаємодії останніх. Рішення таких завдань, як корекція помилок, регламентування форматів повідомлень, службових запитів і відгуків, маршрутизація в умовах постійного підключення й відключення вузлів, теж визначається протоколом P2P.

Клієнтська програма P2P, або просто “клієнт”, - програма, що забезпечує функціональність вузла, вона сама є реалізацією лежачі в основі мережі P2P-протоколи. Клієнт може запитувати сервер або виділені вузли, одержувати відповідь із інформацією про запитані файли, вузли, на яких ці файли перебувають, і далі вже працювати прямо із зазначеними вузлами. Останні реалізації клієнтів наділені можливостями обміну службовою інформацією, побудови запитів і пошуку ресурсів у всій мережі без участі серверів. Серед файлообмінних мереж по кількості вузлів лідирують такі мережі, як Bittorrent, eDonkey2000, Gnutella2, Gnutella.

BitTorrent.

З метою ініціалізації вузла в мережі Bittorrent (www.bittorrent.com) клієнтська програма звертається до сервера (tracker), що надає інформацію про файли, доступних для копіювання, а також статистичну й маршрутну інформацію про вузли мережі. Сервер і після ініціалізації “допомагає” вузлам взаємодіяти один з одним. Якщо вузол “хоче” опублікувати файл, то програма розділяє цей файл на частини і створює файл метаданих (torrent file) з інформацією про частини файлу, місцезнаходження їх. Перший вузол, що опублікував файл, називається розповсюджувачем (seedеr). Вузол, “бажаючий” скопіювати файл, при копіюванні сам стає розповсюджувачем за принципом: “скільки копіюю я, стільки дозволяю скопіювати з мене”. Вузли, що скопіювали весь файл, стають розповсюджувачами цього файлу й разом з вузлами, що скопіювали файл не повністю, дають можливість іншим вузлам одержувати частини файлу з декількох джерел, що прискорює копіювання. Приведемо найпоширеніші клієнтські програми. Це Azureus, BitTorrent_client, µTorrent, BitSpirit, BitComet, BitTornado, MLDonkey.

Gnutella, Gnutella2.

Gnutella (www.gnutella.com) - одна з перших пірингових мереж, створена в 2000 р. Вона функціонує дотепер, хоча через серйозні недоліки алгоритму користувачі в цей час віддають перевагу мережі Gnutella2 (www.gnutella2.com).

При підключенні клієнт одержує від вузла, з яким йому вдалося з'єднатися, список з п'яти активних вузлів; їм відсилається запит на пошук ресурсу по ключовому слову. Вузли шукають у себе відповідному запиту ресурси і, якщо не знаходять їх, пересилають запит активним вузлам нагору по “дереву” (топологія мережі має структуру графа типу “дерево”), поки не знайдеться ресурс або не буде перевищене максимальне число кроків. Такий пошук називається розмноженням запитів (query flooding).

Зрозуміло, що подібна реалізація веде до експонентного росту числа запитів і відповідно на верхніх рівнях “дерева” може привести до відмови в обслуговуванні, що й спостерігалося неодноразово на практиці. Розробники вдосконалили алгоритм, ввели правила, відповідно до яких запити можуть пересилати нагору по “дереву” тільки певні вузли - так називані виділені (ultrapeers), інші вузли (leaves) можуть лише запитувати останні.

Запити в мережі Gnutella пересилаються по TCP або UDP, копіювання файлів здійснюється через протокол HTTP. Останнім часом з'явилися розширення для клієнтських програм, що дозволяють копіювати файли по UDP, робити XML-запити метаінформації про файли.

Примітною особливістю мережі Gnutella2 є можливість розмноження інформації про файл у мережі без копіювання самого файлу, що дуже корисно з погляду відстеження вірусів. Для переданих пакетів у мережі розроблений власний формат, схожий на XML, гнучко реалізуюча можливість нарощування функціональності мережі шляхом додавання додаткової службової інформації. Запити й списки ID ключових слів пересилаються на концентратори по UDP. От перелік найпоширеніших клієнтських програм для Gnutella й Gnutella2: Shareaza, Kiwi, Alpha, Morpheus, Gnucleus, Adagio Pocket G2 (Windows Pocket PC), FileScope, iMesh, MLDonkey.

EDonkey2000.

Мережа EDonkey2000 (www.edonkey.com) з'явилася в 2000 р. Інформація про наявність файлів у ній публікується клієнтом на численних серверах у вигляді ed2k-посилань, що використовують унікальний ID ресурс. Серверне ПЗ доступне для установки будь-яким користувачем. Сервер забезпечує пошук вузлів та інформації. Зараз у мережі є до 200 серверів, що обслуговують одночасно біля мільйона клієнтів, що спільно використовують порядку мільярда різних файлів. Загальне число зареєстрованих користувачів даної мережі становить порядку 10 млн.

Коли клієнт мережі EDonkey2000 копіює бажаний ресурс, він робить це одночасно з декількох джерел за допомогою протоколу MFTP (Multisource File Transfer Protocol). Зараз інформацію про доступні файли можна одержувати не тільки із серверів EDonkey. З 2004 р. до складу мережі EDonkey2000 інтегрована мережа Overnet (www.overnet.com) - повністю децентралізована мережа, що дозволяє здійснювати взаємодію між вузлами без “прив'язки” до серверів, для чого використається DHT-протокол Kademlia.

Найпоширенішої для мережі EDonkey2000 клієнтською програмою із закритим кодом (версія Pro - платна) є програма eDonkey, однак існує й клієнт із відкритим програмним кодом - eMule, що, крім мережі EDonkey2000, може задіяти ще одну мережу P2P - Kad Network (Kademlia). Клієнт eDonkey має дуже цікаве розширення, що дозволяє копіювати метафайли .torrent, які користуються більшою довірою користувачів, а також застосовувати верифікаційну інформацію із цих метафайлів для роботи з файлами власної мережі. При цьому, якщо ініціалізувалось завантаження файлу, що відповідає метафайлу, частини файлу, доступні у власній мережі EDonkey2000, теж включаються в список джерел для завантаження.

Страницы: 1, 2, 3


© 2010 BANKS OF РЕФЕРАТ