Франція

забезпечення. Кожен департамент розділений на райони, у кожнім з яких є

центр по охороні материнства і дитинства і консультація для вагітних і

немовлят, а також для дітей від 3 до 5 років.

Медичну освіту забезпечують медичні факультети університетів і кілька

інститутів, де студенти проходять тільки перші три курси, а потім повинні

переходити на університетський факультет для закінчення освіти. Курс

навчання - 6 років на медичному факультеті після одного підготовчого року

(року фізики, хімії і бактеріології).

В Франції мається ряд найбільших науково-дослідних і, у той же час,

лікувальних установ .

Майже всі лікарні належать муніципалітетам міст і керуються

адміністративними Радами під головуванням мерів. Їхнє фінансове становище

забезпечується платою, що одержують за зміст хворих, вони також можуть

одержувати дотації або позики від держави.

Установи для туберкульозних і психічних хворих належать департаментам

або приватним особам.

Диспансери звичайно ґрунтуються на приватні пожертвування, а в дуже

великих містах і на муніципальні засоби . Вони керуються місцевою владою

або приватними об’єднаннями.

При кожній лікарні є поліклініка для амбулаторних хворих. Для

офіційно визнаних незаможних існують безкоштовні поліклініки.

Всі місця лікарів лікарнях заповнюються за результатами надзвичайно

важких конкурсних іспитів.

2.8 Державне регулювання природоохоронної діяльності

Структура організації природоохоронної діяльності

Структура державних органів по охороні навколишнього середовища у

Франції може бути охарактеризована наступними найважливішими рисами:

1. Диверсифікація державних органів керування природоохраной і широке

залучення в діяльність ряду суміжних міністерств.

2. Розвиненість мережі громадських організацій, що доповнюють державну

структуру.

3. Різнобічна державна підтримка приватних природоохоронних заходів.

4. Регламентація впливу на навколишнє середовище за допомогою системи

платежів за забруднення.

Основними державними відомствами, що проводять природоохоронну

політику, є Держсекретаріат (міністерство) з питань навколишнього

середовища при Прем'єр-міністрі і автономний Держсекретаріат по запобіганню

значних технологічних і природних ризиків.

Ряд істотних функцій по охороні навколишнього середовища відноситься

до компетенції інших відомств центрального уряду: сільського господарства,

промисловості, охорони здоров'я і інш.

Координація діяльності різних відомств здійснюється Центральним

комітетом по навколишньому середовищу і Міжвідомчим комітетом з

навколишнього середовища і якості життя.

Перший з них є консультативним органом, давати висновок по усіх

великих проектах загальнодержавної значимості і законодавчих ініціатив.

Задачою другого комітету є формулювання і координація екологічної політики

країни, прийняття рішень про використання засобів для боротьби з

забрудненнями, що є результатами економічної діяльності, екологічного

утворення і інформування населення.

Наступний рівень органів охорони навколишнього середовища у Франції

представлений Дирекціями і Службами центрального уряду, насамперед

Дирекцією по водних ресурсах, запобіганню забруднення і ризиків, Дирекцією

по захисту природи і Службою збору, вивчення й обробки інформації по

навколишньому середовищу.

Дирекція по водних ресурсах несе основну частину навантаження. Вона

координує дії по використанню водних ресурсів, запобіганню забруднення

повітря і землі, видаленню і переробки відходів. Крім того, дирекція

погоджує діяльність основних консультативних загальнонаціональних органів у

сфері охорони навколишнього середовища: Міжвідомчої комісії з водних

ресурсів, Національного комітету водних ресурсів, Головної ради по

реєстрації установок, Національного комітету з переробки і видалення

відходів, Агентства по якості повітря, Національного комітету із шумового

забруднення.

Практична реалізація екологічної політики у Франції проводиться на

регіональному рівні, що, на думку французьких фахівців, є найбільш

ефективним.

Діяльність органів по охороні природи тісно погоджується з єдиною

природоохоронною політикою країн Європейського Співтовариства. Це

здійснюється шляхом впровадження в національне законодавство

природоохоронних директив Співтовариства.

Значна роль належить консервативному захисту навколишнього середовища

шляхом організації природоохоронних територій з різними статусами:

Території, обмежені по господарському використанню :

- місцевості, у яких господарська діяльність може здійснюватися тільки

з дозволу центральних органів влади;

-землі, на яких заборонене будівництво;

-особливі зони в межах екочуттєвості. У її межах стягується плата за

будівельні роботи;

-зони захисту природи і птахів;

- біотопи;

- національні зони екологічного, флористичного і фауністичного

інтересу (зони, що мають загальнонаціональну цінність).

Території зі спеціальними органами керування:

- національні і регіональні природні парки;

- природні резервації.

Фінансування природоохоронної діяльності

1. Поширено пряму допомогу з боку держави в справі контролю за

забрудненнями (як у відношенні капітальних, так і поточних витрат).

Міністерство промисловості може брати на себе 50% витрат на розробку нових

продуктів і технологічних процесів, призначених для боротьби з

забрудненнями. Але якщо продукт або процес стає комерційно вигідним,

субсидії підлягають поверненню.

Уряд може приймати спеціальні програми фінансової допомоги в справі

НІОКР, здійснюючи допомогу промисловим проектам, надаючи засоби прямо, або

через спеціальні агентства. Наприклад, частина фінансової допомоги

надається через Комісію з чистих технологій держсекретаріата з питань

навколишнього середовища Франції.

Нарешті уряд може здійснювати власні програми НІОКР для дозволу

конкретних технічних проблем з наступним поширенням технічної інформації.

2. У Франції дозволена прискорена амортизація природоохоронного

устаткування, надаються безпроцентні і низькопроцентні позики на його

придбання. Загальні витрати на навколишнє середовище, що включають витрати

держави, місцевої влади, підприємств і домашніх господарств досягає 1,75%

ВВП.

Організація природоохоронної діяльності на прикладі системи

запобігання атмосферного забруднення

Великою відповідальністю в справі охорони атмосферного повітря наділені

префекти або комісари Республіки, що є провідниками державної політики в

цій області під керівництвом держсекретаря, зайнятого охороною

навколишнього середовища.

З цією метою комісари Республіки використовують технічну підтримку з

боку Інспекції по реєстрованим установках, що контролює перетворення в

життя умов і розпоряджень господарської діяльності.

Велике значення має також Агентство по якості повітря, створене

Законом від 7 липня 1980 р. зі статусом громадської організації

індустріального і комерційного характера. Агентство виконує функції

технічного радника, технічного і фінансового агента, розподіляючи значні

суми, що надходять у виді платежів за забруднення атмосферно повітря.

Іншими державними органами, що розподіляють фінансову допомогу для

запобігання забруднення повітря є: Держсекретаріат з питань навколишнього

середовища, Міністерство промисловості і досліджень, Французьке агентство

по освоєнню енергії, Національне агентство по оцінці досліджень.

Ведучим інформаційним і аналітичним центром є Служба збору, вивчення й

обробки інформації з навколишнього середовища Держсекретаріата з питань

навколишнього середовища Франції.

Особливістю Франції є широке поширення прямих контрактів між тими хто

забруднює і природоохоронною організацією, що передбачають зниження викидів

шкідливих речовин. Особливо популярні контракти між природоохоронними

відомствами і галузями (можливі також з підприємствами і територіями).

Перші з них були підписані з целюлозно-паперовою промисловістю,

буряково-цукровою промисловістю і льонопереробними підприємствами. Норми

викидів, обумовлені в результаті даної процедури, виявлялися як правило ще

більш твердими, чим законодавчо закріплені нормативи.

У країні розроблені і законодавчо зафіксовані спеціальні формули для

розрахунку збитку навколишнього середовища виходячи з даних про емісії

окремих забруднювачів, що визначають базу платежа, а також розміри плати за

одиницю умовного забруднення. Остаточний платіж обчислюється як добуток

бази платежа на норму платежа, де норма платежа є відношення вартості

суспільних заходів щодо нівелювання шкідливого впливу на навколишнє

середовище до обсягу забруднення в умовних одиницях, прийнятих при

розрахунку бази платежу.

В областях, де спостерігається високе пікове забруднення, сформовані

попереджувальні зони. Головні джерела забруднення цих зон зобов'язані

швидко й у значній мірі знижувати свої викиди при надходженні попередження

про сильне атмосферне забруднення з боку місцевої влади. Критерії видачі

подібних попереджень фіксуються в постановах префектів департаментів.

2.9. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Експортно-імпортне регулювання

В основі розробки і проведення політики в області експортно-імпортного

регулювання у Франції лежить Римський договір про створення Європейського

економічного Співтовариства 1957 рік. Однак, поряд з діючими нормами

регулювання зовнішньої торгівлі в рамках ЄС, існують національні норми, що

визначають порядок імпорту, експорту, реекспорту і реімпорту товарів, аж до

заборони імпорту або експорту деяких з них.

Регулювання імпорту.

В даний час у Францію безмитно ввозяться товари, зроблені в країнах ЄС

або ж завезені в них із третіх держав і пройшли митні формальності. При

імпорті товарів у Францію можуть застосовуватися два режими: загальний і

особливий. При загальному режимі перелік імпортних процедур і формальностей

визначений у Постанові директора митниць і непрямих податків від 30 січня

1967 року.

У цій постанові встановлений принцип розмежування товарів на вільно

ввезені і контингентируюмі. Ввіз товарів, що підпадають під вільний режим

здійснюється або без особливих формальностей, або при наявності імпортної

декларації виду ДІ. При наявності контингентирування потрібне одержання

імпортної ліцензії типу АС. Цією постановою також уточнюється порядок

заповнення і видачі необхідних документів для імпорту товарів у країну.

При загальному режимі з 6 вересня 1970 року введені Повідомлення

імпортерів, що регулярно опубліковуються в "Офіційній газеті Французької

республіки", де є додатки 1 і 2 з переліком товарів, для імпорту яких

потрібне одержання ліцензій типу АС і ДІ. Видача імпортних ліцензій

проводиться службою фінансових і торговельних дозволів (СОФІКО). З погляду

регулювання і контролю над імпортом товарів, що надходять на французький

ринок, усі країни розділені на три зони: 1) члени ОЄСР; 2) держави, що не

входять ні в яку з трьох зон (ЄС; ЕАСТ; ОЄСР); 3) країни з державною

системою торгівлі. Крім того, що франко-мовні країни Африки здійснюють

експорт своїх товарів у Францію без всякого виключення.

При особливому режимі існує інший порядок ввозу товарів у країну. Так

у рамках ГАТТ-ВТО укладена угода, що регулює торгівлю текстиля, для країн -

не членів ГАТТ-ВТО встановлене квотування по "чуттєвих" товарах, розміри

якого є підсумком переговорів між країною-експортером і Францією, що

оформлюється відповідним документом. В Франції, в цьому випадку, видається

ліцензія виду ДІ Службою товарів народного споживання (СЕРБКО) міністерства

промисловості. У випадку невиконання країною-експортером висунутих умов

потрібна ліцензія виду АС.

Для менш "чуттєвих " товарів пропонується одержання ліцензії типу ДІ,

що видається СЕРБКО. Порядок ввозу ряду товарів у Францію визначається

окремими угодами, укладеними з деякими державами. Хоча товари з третіх

країн, завезені в ЄС і пройшли митні формальності, можуть вільно

переміщуватися по ринках Співтовариства, але в окремих випадках потрібне

пред'явлення "ліцензії Загального ринку" (насамперед при ввозі "чуттєвих"

товарів).

Особливості експортного контролю

Франція є членом Координаційного комітету багатобічного контролю над

експортом і дотримує його розпоряджень в області експортної регламентації.

Експортний контроль у країні базується на законах від 18 квітня 1939 року

зброї і боєприпасах і від 30 листопаду 1944 року, у якому перераховані інші

заборонені або обмежені до вивозу товари. У наступне законодавство були

доповнені правила по одержанню експортних ліцензій - від 8 грудня 1948

року, 12 січня 1955 року, 30 січня 1967 року, 5 грудня 1985 року, 25 липня

1989 року.

Комітет з нагляду за передачею технології (створений 29 жовтня 1981

року) жорстко контролює передачу технологій в області електроніки,

мікроелектроніки, інформатики, телевізійного зв'язку, точного

машинобудування і т.д. Посилений контроль в області комп'ютерної техніки,

засобів зв'язку, робототехніки, надпровідних матеріалів, устаткування для

газових турбін, технології обробки металів, плавучих ремонтних доків,

транспортних засобів на повітряній подушці, програмного забезпечення. У той

же час діє неопублікований список товарів, на основі якого найчастіше

проводиться розгляд ліцензійних заявок. Подібний список сформований по

військовій продукції і по атомній энергетиці, заявки на експортну ліцензію

разом з копіями контрактів направляються в митне відомство. При

необхідності одержання дозволу від Координаційного комітету заявки

направляються в міністерство промисловості і потім у міністерство

закордонних справ; у відношенні товарів будівельного характеру до розгляду

залучається міністерство оборони. Однак для фірми вся процедура починається

і закінчується в митному управлінні.

В Франції від фірми не потрібно надавати формальну заяву про те, що

експортована технологія залишиться в країні призначення і не буде

реекспортована в треті держави, досить відповідної заяви (декларації) від

кінцевого споживача. Але якщо надана країнам, які входить в обмежувальний

список комітету, французька технологія базується на американській, то

французька фірма повинна одержати ліцензію на реекспорт такої технології.

Митна угода між Францією і США від 1 лютого 1986 року містить

положення, за яким французька митна служба може проводити розслідування

випадків порушення експортного режиму за вимогою США, на відміну від

попередніх угод, що не визнавали екстериторіальних прав США. У Франції не

має "чорного списку" національних фірм, а цивільні штрафи за незаконий

вивіз продукції накладаються в розмірі від однієї до трьох вартостей

експортованого товару (митний звід, 1 грудня 1986 року, ст.400 і 413),

передбачена і кримінальна відповідальність за порушення законодавства

(тюремне ув'язнення терміном від 6 до 20 років).

У цілому система експортного контролю Франції досить простора для

адміністративних дій і базується на адміністративних розпорядженнях,

нерідко разових.

Митний тариф

Одним з головних інструментів регулювання імпорту товарів у Францію є

єдиний митний тариф (ЕМТ), що застосовується у торговельних відносинах

країн-учасниць ЄС із третіми державами, починаючи з 1 липня 1968 року, і,

що є обов'язковим для всіх країн співтовариства.

Франція має безмитну торгівлю в рамках ЄС, а також із усіма державами

Західної Європи і 66 країнами, що розвиваються, що підписали зі

Співтовариством Ломейську конвенцію. Крім того, існує преференційний режим

торгівлі з країнами Середземномор'я, і в однобічному порядку ЄС поширило

систему загальних преференцій на ряд країн, що розвиваються.

Торговельні переговори з третіми країнами по митно-тарифних питаннях

цілком відносяться до компетенції

Співтовариства. Тільки воно може в однобічному порядку або шляхом

переговорів змінити рівень митного обкладання товарів із третіх держав, і

його рішення обов'язкові для всіх членів угруповування. Товар, завезений на

територію Франції або будь-якої іншої учасниці ЄС, пройшовши митні

формальності, може безмитно обертатися всередині співтовариства.

При ввозі товарів стягуються адвалорні мита і лише в окремих випадках

- конвенційні і кумулятивні. При ввозі сільськогосподарських товарів, що

підпадають під дію єдиної аграрної політики ЄС, стягуються компенсаційні

збори або ж мито в сполученні з таким збором. Розмір мита на одиницу

ввезеної сировини залежить насамперед від ступеня обробки сировини.

Сировина, не вироблене в країні, як правило, ввозиться безмитно, а

напівфабрикати і готові вироби мита помітно збільшуються.

Високе обкладання зберігається при ввозі товарів, що створюють

конкуренцію місцевим виробникам. Це насамперед взуття, текстиль, окремі

харчосмакові товари, хімічні продукти, ряд видів продукції машинобудування.

Нетарифні обмеження.

Крім єдиного митного тарифу Франція активно використовує такі

обмеження ввозу товарів як контингентування імпорту, ускладнення митних

формальностей, контроль над ввозом, антидемпінгові процедури, імпортні

податки, угоди про "добровільне" обмеження імпорту, діючі правила в області

охорони здоров'я, захисту навколишнього середовища, стандартизації,

атестації продукції, санітарної, ветеринарної й адміністративної

формальності.

Ввіз ряду товарів стримується встановленими в однобічному порядку

кількісними квотами. Щорічні списки регламентованих товарів і країн

визначаються французькою владою, але вводяться в дію рішенням Ради ЄС.

В даний час Франція у відношенні з всіма учасниками ГАТТ-ВТО і

прирівняними до них країнами допускає вільний імпорт товарів, крім

текстильних, на ввіз яких введений спеціальний імпортний режим.

Крім "контингентування", органи Співтовариства можуть приймати ряд

заходів для обмеження ввозу товарів, у тому числі і раніше

"лібералізованих", таких як: спостереження за реалізованими імпортними

операціями (статистичний контроль); контроль над ввозом шляхом видачі

спеціальних імпортних документів; скорочення терміну використання виданих

імпортних документів; введення кількісних обмежень, заборона імпорту.

Регулювання за даними питаннями може проводитись і на національному рівні

(ставлячи в популярність керівні органи Співтовариства і країни-члени

угруповівання).

Контроль за контингентуванням ввозу здійснюється за допомогою

ліцензій, виданих відділом фінансових і торговельних дозволів Генеральної

дирекції митниць і непрямих податків терміном, як правило, на шість

місяців.

Угода про "добровільне" обмеження експорту являє собою домовленість

між експортером і імпортером про торгівлю визначеними товарами, і власне

кажучи нав'язується країні-експортерові під погрозою застосування більш

твердих обмежувальних акцій (Міжнародна угода по торгівлі текстилем 1986

рік, укладена Співтовариством з 26 державами і територіями; Угоди про

"добровільне" обмеження експорту чорних металів у країни ЄС, укладене

Співтовариством з 20 країнами).

В Франції діють тверді санітарні вимоги до ввезеним рослинних і

тваринних продуктів, медикаментів, окремим продуктів хімічної

промисловості. При ввозі овочів, фруктів, зелених насаджень потрібен

фітосанітарний сертифікат, ряд продуктів повинний обов'язково пройти

санітарну обробку на митниці.

Для стримування імпорту сільськогосподарських товарів у Франції поряд

з митними зборами використовується система компенсаційних зборів.

Компенсаційні збори являють собою різницю між високою, як правило, ціною

співтовариства на конкретний вид сільгосппродукції і її світовою ціною.

Єдині ціни встановлюються Комісією ЄС і щорічно переглядаються. Різниця між

єдиними і світовими цінами може коливатися в залежності від товару від

півтора до п'яти разів.

Антидемпінгове законодавство "Заходи для захисту від демпінгу"

передбачають введення обкладання імпортованих товарів із третіх країн

антидемпінговими зборами при наявності доказу, що їхній ввіз у державу

Співтовариства здійснювався шляхом демпінгу і наносить або може завдати

шкоди національному виробництву країн-членів угруповання.

Діючі у Франції антидемпінгові правила прийняті для всіх країн ЄС і

набрали сили з 1 серпня 1984 року, поширюючись на всі види ввезених

товарів: промислові і сільськогосподарські. Антидемпінгові міри діють через

механізм цін, а для доказу, що експорт товарів у країни ЄС ведеться за

заниженими цінами, передбачений набір інструментів. Розпливчасті

формулювання передбачуваного збитку від демпінгу, можливість широкого

тлумачення критеріїв, що встановлюють його факт, надають органам ЄС велику

волю для використання цих правил з метою селективного обмеження або

заборони імпорту товарів із третіх країн.

Державне фінансування експорту

Державне фінансування експорту у Франції здійснюється у відповідності

зі спеціальними правилами, установленими владою, при участі і контролі

державних і напівдержавних кредитно-фінансових організацій: Банку Франції,

Французького банку для зовнішньої торгівлі і банку "Креди насьональ".

Порядок кредитування експорту визначається законом про кредитну реформу від

1 липня 1971 року.

Кредитна реформа повинна була вирішити дві задачі: провести

перерозподіл джерел фінансування експортних кредитів і створити додаткові

пільги для експортерів. Головним доповненням джерел фінансування експорту

з'явилося підвищення ролі комерційних банків при зниженні ролі Банку

Франції. Після реформи їхня частка в цьому виді діяльності піднялася до

30%, питома вага Казначейства зберіглася на колишньому рівні - 20%, а

частка Банку Франції і спеціалізованих державних банків упала з 70% до 50%.

Відповідно до цього закону було передбачене збільшення нормативних

розмірів кредитування виробництва

експортованих товарів з 80% до 90% вартості контракту й участі банків у

фінансуванні ними експортних кредитів з 90% до 100%.

В даний час кредитування експорту здійснюється головним чином

приватними банками за рахунок власних

ресурсів. Державний вплив полягає у рефінансуванні на пільгових умовах

таких кредитів як з метою зниження, так і стабілізації ставок на весь

період кредитування і у меншому ступені - у безпосереднім наданні позик. Ці

операції проводять Банк Франції і Французький банк для зовнішньої торгівлі

- єдиний спеціалізований зовнішньоторговельний банк у Західній Європі.

Останній фінансує експорт французьких фірм шляхом обліку їхніх векселів,

акцептів і гарантій; надає коротко-, середньо- і довгострокові експортні

кредити, а також позички підприємцям на виробництво експортної продукції.

Діюча система дозволяє французькому експортерові користуватися

кредитами як для фінансування експортного виробництва , так і самої

експортної торгівлі. При продажі напівфабрикатів і споживчих товарів

надаються короткострокові кредити, а середньо- і довгострокові кредити

постачальникові надаються при продажі устаткування.

Урядова політика в області кредитування експорту розробляється

Керуванням зовнішньоекономічних зв'язків Міністерства економіки, фінансів і

бюджету, що здійснює загальне керівництво Французькою компанією по

страхуванню зовнішньої торгівлі (КОФАСЕ), без поліса якої не може бути

забезпечений пільговий характер експортної позики.

Видачею дозволів на кредит і контролем за виконанням цих рішень

займаються дві урядові комісії - Комітет директорів і Комісія гарантій і

зовнішньоторговельних кредитів. Комітет директорів вирішує питання про

видачу довгострокових кредитів і їхніх умов. Комісія гарантій і

зовнішньоторговельних кредитів розглядає за участю Казначейства,

зацікавлених міністерств, банків ("Банку Франції", "Креди насьональ") умови

фінансування і реалізації експортних постачань у кредит і встановлює, яку

частину кредиту застрахує КОФАСЕ. Комісія одноосібно приймає рішення по

середньострокових кредитах, а по довгостроковим - додержується вказівок

Комітету директорів.

У Франції існують відмінні від загальноприйнятої західної практики

критерії градації кредитів по термінах. Позички від двох до чотирьох років

вважаються середньостроковими, а понад чотири - довгостроковими.

Фінансуванням середньострокових кредитів займається "Французький банк для

зовнішньої торгівлі" (ФБЗТ), що потім рефінансує їх по пільговій ставці в

Банку Франції. Однак фінансування і рефінансування стосується основної, але

не всієї суми позики, пільговий характер іншої частини експортного кредиту

забезпечується за рахунок ресурсів його комерційного банку, що видав.

По довгострокових кредитах фінансування і рефінансування частини, що

підлягає погашенню протягом перших семи років, відбувається аналогічним

образом, інша частина фінансується цілком ФБЗТ за рахунок засобів

Казначейства або ресурсів, мобілізованих на приватному ринку капіталів.

Даний порядок поширюється на позики, надані, головним чином, у національній

валюті, а іноді й в іноземній. Крім того, звичайно не менш 15% вартості

контракту повинне бути оплачено наявними, а іноді ця частка підвищується до

20-25%.

З 1986 року у Франції діє новий вид експортного кредиту - "моноблок",

що представляє собою одну фінансову угода замість двох колишніх (пільгової

позики Казначейства і комерційного банку) з пільговими умовами

кредитування, у порівнянні з ринковими. Поряд з цим підприємствам-

експортерам дана можливість одержання кредиту в розмірі 100% його місячного

пасиву по поточних операціях.

Державне страхування зовнішньоекономічних операцій

Державне страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюється

КОФАСЕ. В даний час Страхування служить не тільки захистом експортерів від

можливих ризиків, але стало важливою умовою одержання банківського кредиту.

Нині у Франції здійснюється страхування ризиків, пов'язаних з попереднім

вивченням ринку, зміною курсів іноземних валют, організацією за кордоном

ярмарків, виставок, складів, закордонних інвестицій; страхується

непередбачене підвищення цін у період виготовлення експортної продукції.

На практиці КОФАСЕ, як приватна компанія, страхує за свій рахунок від

комерційних ризиків короткострокові експортні кредити; як державна компанія

(за рахунок уряду) гарантує комерційні ризики по всіх експортних кредитах і

комерційні ризики по середньо- і довгострокових кредитах. Страхуються

наступні угоди: продаж товарів; надання послуг (підготовка досліджень,

технічна допомога, оренда устаткування, створення запасів за кордоном,

участь у торговельних ярмарках, вивчення іноземних ринків, реклама);

здійснення будівельних робіт за рубежем; інвестиції за кордоном; експортні

кредити постачальникам, коротко-, середньо- і довгострокові кредити

покупцеві, а також фінансові урядові кредити.

До ряду ризиків передбачених КОФАСЕ, відносяться :

1) комерційні - неплатоспроможність покупця, затримка платежів;

2) політичні - виникаючі в результаті війни, революції, повстань у

країні боржника; мораторію, оголошеного владою цієї країни, або рішення

французького уряду, що забороняє виробництво або експорт визначених

товарів;

3) зв'язані зі стихійними лихами - ураганами, повенями, землетрусами,

виверженнями вулканів у країні боржника;

4) валютні - унаслідок введення валютних обмежень або падіння курсу

валюти, у якій укладена угода;

5) зв'язані з трансфертами, (тобто перекладом грошових засобів

боржником) - через труднощі економічного і юридичного характера, що

перешкоджають перекладові, або затримують його;

6) економічні - ризики росту цін (покриваються в тім ступені, у якій

збільшення цін у Франції перевищує ріст світових цін) і ризики, що

виникають у зв'язку з вивченням іноземних ринків (некомпенсируемые витрати

внаслідок такого вивчення, реклами й участі в торговельних ярмарках).

Ступінь покриття страхуемых ризиків різна і залежить від їхнього характеру.

Так при комерційних ризиках (неплатоспроможність, затримки платежів) втрати

відшкодовуються в розмірі від 80 до 85%, політичними і зв'язані зі

стихійними лихами від 80 до 90%, валютні - 100%, економічні:

підвищення цін - 100%, вивчення іноземних ринків - 50-60%. Страхові

операції, здійснювані від імені уряду, повинні бути в кожнім конкретному

випадку схвалені комісією гарантій і зовнішньоторговельних кредитів, а у

випадку середньо- і довгострокових угод по експортному кредитуванню -

міністерством економіки, фінансів і бюджету на основі рекомендацій Комітету

директорів.

В залежності від характера й обсягу угоди визначаються і страхові

платежі, внесені на користь КОФАСЕ й у

середньому складові для приватних осіб і компаній по політичних ризиках

0,25% річних, а при сполученні їх з комерційними ризиками - 0,85%. Для

державних установ і при гарантії урядів країн-імпортерів ставка платежів по

обох видах ризиків дорівнює 0,5%, страхові внески при валютних ризиках під

час падіння курсу валюти нижче 2,25% складають 0,36% річних з гарантируемой

суми угоди, якщо вона укладена у валютах країн ЄС, і 0,648% - в інших

грошових одиницях.

2.10. Регулювання трудових відносин

Законом від 13 листопаду 1982 р. підприємці зобов'язані щорічно вести

переговори про перегляд договорів про

заробітну плату. Це стосується будь-яких підприємства, установи або фірми,

що підпадають під дію приватного права, якщо на них працює як мінімум один

член профспілки. Відповідно до циркуляра Міністерства праці предметом

колективних договорів є угода "про заробітну плату брутто по кожній

професійній категорії з включенням в неї премій, надбавок і натуральних

виплат, якщо такі мають місце).

Відповідно до Постанови 1989 р. мінімум раз у п'ять років обов'язково

продяться переговори про перегляд класифікаційних сіток. З 1984 відмовилися

від автоматичної і загальної індексації заробітної плати слідом за ростом

цін. Індексація договірних заробітних плат щодо будь-якого індексу цін або

величини мінімально гарантованої заробітної плати законодавчо заборонена.

Дане положення носить антиінфляційний характер і служить інструментом

політики дезиндексації заробітної плати. У французькому трудовому

законодавстві встановлена ієрархія джерел права в наступній послідовності:

- закони

- постанови (акти виконавчих органів влади )

- розширені колективні, міжгалузеві і галузеві договори

- місцеві колективні договори

- договору на рівні підприємства

- договору на рівні установи або цеху

- індивідуальні трудові контракти

Заборонено фіксувати рівень і умови винагороди, що були б менш

сприятливі для трудящих, ніж ті, котрі були укладені або зафіксовані вищими

джерелами права. Однак більш сприятливі положення можуть узгоджуватися за

умови застосування імперативних правил, зазначених раніше.

Держава регламентує:

- періодичність виплати зарплати,

- привілею для одержання кредитів під забезпечення заробітної плати і

гарантію їхньої виплати у випадку банкрутства підприємця,

- зобов'язання по соціальних відрахуваннях,

- обмеження утримуваних часток заробітної плати по судовому позову і

виконавчому листі .

Крім того, держава встановлює правила мінімальної професійної

заробітної плати (SMІ). Підприємці не мають право виплачувати заробітну

плату нижче встановлюваної за допомогою SMІ, і обумовленої в договорах

мінімальної зарплати для даної кваліфікації. Однак рівень зарплати може

залишатися на рівні нижче SMІ при обчисленні додаткової винагороди, якщо

повна виплачувана винагорода буде знаходитися вище рівня SMІ.

Рівень SMІ періодично переглядається на основі індексу споживчих цін,

обчислювального Національним інститутом статистики й економічні дослідження

(ІNSEE). Починаючи з 1971 р. при підвищенні індексу споживчих цін на 2%

відбувається автоматичне підвищення SMІ у відповідній пропорції.

За винятком обумовленого державою SMІ, всі елементи окладу, що

виплачується трудящим, визначаються колективними договорами й

індивідуальними контрактами. Колективні договори на всіх рівнях переговорів

можуть полягати тільки профспілковими організаціями, визнаними законом у

якості представницьких.

Загальним принципом є принцип волі вступу в професійний союз або

створення нових професійних союзів. П'ять профспілкових конфедерацій

визнано державою в якості представницьких на всіх рівнях переговорів. Інші

профспілки повинні доводити своє представництво у кожному конкретному

випадку.

Оцінка представництва тієї або іншої профспілки виробляється на основі

декількох критеріїв:

- чисельний склад

- внески

- досвід і стаж

Визнання за профспілками представництва дає їм виключне право

залучення різних інстанцій для щорічних переговорів по угодах про заробітну

плату. Ті організації, що уповноважені вести галузеві переговори з боку

підприємців, повинні також бути визнані Міністерством Праці як

представницькі .

Міжгалузеві договори визначають загальний порядок підвищення

заробітної плати і галузеві мінімуми заробітної плати.Колективні трудові

договори на рівні галузі визначають мінімальну заробітну плату по кожній

спеціальності відповідно до кваліфікаційної сітки, рівень премій і надбавок

до заробітної плати. Крім того, визначаються соціальні виплати і пільги, а

також конкретні механізми підвищення заробітної плати.

На рівні фірми головним чином обумовлюються тарифні ставки і

коефіцієнти, розміри преміальних надбавок і доплат, порядок підвищення

заробітної плати, система участі в прибутках і акціонерному капіталі,

розміри соціальних виплат і пільг.

Французьким законодавством передбачені процедури, що дозволяють

Міністрові праці розширити область застосування того або іншого

колективного договору на всі підприємства, включені в цю галузь або

стосовні до суміжних видів діяльності. Контроль за політикою в області

заробітної плати в державному секторі економіки встановлюється

Міжміністерською комісією контролю над заробітною платою (CІCS).

Страницы: 1, 2, 3