Курсовая: Организация ремонтного обслуживания на НГДУ

Курсовая: Организация ремонтного обслуживания на НГДУ

ЗМІСТ

Вступ.

1. Загальна характеристика НГВУ "Надвірнанафтагаз" та району проведення робіт.

1.1.Економічна та геолого-географічна характеристика району проведення робіт.

1.2.Техніко-технологічна характеристика виробництва

1.3.Організаційна і виробнича структура НГВУ "Надвірнанафтагаз"

2. Методичні основи виконання проекту.

2.1.Системи ремонтів.

2.2.Форми організації ремонтів.

2.3.Методи організації ремонтів обладнання.

2.4.Способи ремонту обладнання.

2.5.Фактори, які впливають на формування ремонтного господарства підприємства.

2.6.Методика розрахунку показників ряду динаміки.

2.7.Показники для оцінки рівня організації виробництва на підприємстві.

2.8.Методика розрахунку показників ефективності ремонтного обслуговування.

3. Аналіз організації ремонтного обслуговування на НГВУ “Надвірнанафтагаз”.

3.1.Динаміка ОТЕП підприємства.

3.2.Динаміка обсягів ремонтного обслуговування на підприємстві.

3.3.Аналіз відповідності організації ремонтного обслуговування особливостям

виробництва на підприємстві.

3.4.Аналіз ефективності функціонування ремонтного господарства.

4. Заходи по удосконаленню організації ремонтного обслуговування.

4.1.Удосконалення ремонту обладнання шляхом впровадження системи регулювання

складу суміші в циліндрах ГМК-10 на КС.

4.1.1. Методика оцінки ефективності запропонованого заходу.

4.1.2. Розрахунок ефективності впровадження заходу.

4.2.Скорочення кількості ремонтів агрегатів ГПА шляхом попередження їх

поломки встановленням системи захисту і діагностики ремонтів.

4.2.1. Розрахунок ефективності впровадження заходу.

Висновки.

Список використаної літератури.

ВСТУП.

На протязі багатьох років нафто-газова промисловість розвивається швидкими

темпами і в даний час є однією з провідних галузей енергетики України.

Забезпечення України паливно-енергетичними матеріалами, в числі яких є нафта

і газ - необхідна умова для нормального функціонування галузей народного

господарства.

Для того, щоб забезпечити безперервність процесу видобутку нафти та газу

необхідні: правильна експлуатація, своєчасна організація ремонтного

обслуговування і регулярний догляд за обладнанням, забезпечення підприємства

і робочих місць матеріальними ресурсами, всіма видами енергії, транспортом.

Технічний прогрес приводить до збільшення допоміжних робіт, до посилення їх

значимості. Підвищуються вимоги до нагляду за обладнанням його ремонту і

налагодженя.

В умовах інтенсифікації виробництва результати діяльності підприємств

нафтогазової промисловості залежать не тільки безпосередньо від основного

виробництва, але і від системи його обслуговування. В цьому плані великого

значення набуває забезпечення раціональної експлуатації основних виробничих

фондів підприємства при мінімальних затратах. З цією метою на підприємствах

створюється ремонтне господарство. Проте воно потребує удосконалення.

Напрямками такого вдосконалення можуть бути: подальша спеціалізація ремонтних

робіт по окремих видах, вивільнення підприємств основного виробництва від

функцій капітальних і середніх ремонтів, виготовлення запасних частин,

нестандартного обладнання.

Метою написання даного курсового проекту є вивчення роботи ремонтного

господарства НГВУ “Надвірнанафтагаз”, аналіз організації ремонтного

обслуговування виробничого процесу і розробка заходів по покращенню

організації ремонтних робіт.

1.1 Економічна та геолого-географічна характеристика

району проведення робіт.

Підприємство "Надвірнанафтагаз" виникло внаслідок відкриття покладів нафти на

території даного району.

В 1771 р. при поглибленні соляної шахти в Слободі Рунгурській на глибині 25 м

почалися виходи нафти біля 100 кг/добу. Видобуток нафти зумовив виникнення, в

даному районі Надвірнянського УБР, яке займається бурінням розвідувальних та

експлуатаційних свердловин.

Надвірнянського УТТ, яке забезпечує УБР і НГВУ технологічним тран­спортом та

перевозить робітників на бурові і родовища. В Надвірній побудовано досить

потужний НПЗ, який переробляє сировину даного нафтопромислового району.

Надвірнянський нафтопромисловий район є вже досить старий і то­му рівень

освоєності території є високий, оскільки ще в минулому столітті розробку

родовищ вели іноземні фірми.

В 1944 р. після звільнення від фашистських окупантів для видобутку і

переробки нафти був створений Державний Союзний нафтоп­ромисел 7 Битків. З

того часу відбулися деякі структурні зміни і зараз існує НГВУ

"Надвірнанафтагаз". Підприємство займається видобутком нафти і конденсату,

газу попутного і природного. Зокрема, в 1997 р. було видобуто:

- нафти - 177740 т,

- конденсату - 4660 т,

- газу попутного і природного-233404 тис. м. куб.

Кожного року видобуток нафти та газу в даному районі знижуєть­ся, що

пов'язано з виснаженням пластів, із зменшенням об'ємів ек­сплуатаційного та

пошуково-розвідувального буріння. Сьогодні НГВУ розробляє 17 нафтових і

газових родовищ на тери­торії від Лімниці до Серета.

В географічному відношенні нафтопромисловий район розташований в межах

північно-східного схилу українських Карпат в долині р.Бис­триця

Надвірнянська. Ріка ділить його на дві частини: північно-західну і північно-

східну.

Північно-західна частина є водорозділом рік Бистриця, Надвірнянська і

Солотвинська. Північно-східна є північним схилом водорозділом рік Бистриця

Надвірнянська і Прут. Водорозділи мають висоту в середньому до 1000 м і

переходять через значний виступ в Прикарпатську рівнину з висотою земної

поверхні до 500 м.

В межах Надвірнянського району в теперішній час розробляється Верхньо-

Луквинське, Довбушанське, Пнівське, Битківське та інші родо­вища. В

порівнянні з іншими карпатськими нафтовими і нафтогазонос­ними родовищами,

найбільш інтенсивне насичення розрізу нафтовими і газовими покладами

спостерігається в межах Битків-Бабчинського і Пасічанського родовищ. Тут

поклади нафти і газу виявлені в верхньокрейдових відкладах Битківського

покриву.

Від глибини залягання пласта, міцності порід, дебіту свердловин, якості нафти

залежить характер матеріально-технічної бази уп­равління.

1.2. Техніко-технологічна характеристика виробництва

Виробничо-технічна база підприємства - це комплекс технологічного,

енергетичного, транспортного та інших видів обладнання, інструментів і

приладдя, будівель і споруд, необхідних для здійснення процесу виробництва.

Під впливом науково-технічного прогресу в розвит­ку матеріально-технічної

бази управління відбуваються постійні зміни: вводяться нові діючі машини і

обладнання, постійно удоскона­люються технологічні процеси виробництва.

Стан матеріально-технічної бази управління "Надвірнанафтагаз" можна

охарактеризувати з допомогою системи техніко-економічних показників,

включаючи оцінку рівня техніки, організації виробництва, використання

виробничих фондів та ін. Планування цих показників зас­новане на розрахунку

виробничих потужностей.

Виробнича потужність управління - це максимально можливий річний об'єм

виробництва продукції в визначеній номенклатурі і асорти­менті.

В НГВУ "Надвірнанафтагаз" асортиментний склад продукції такий: нафта і

конденсат, газ попутний і газ природний.

Проте з кожним роком нафтогазоносні пласти виснажуються і видобуток

зменшується. Середньодобовий видобуток в 1997 р. склав 1076 т.

Загалом в 1997 р. було відпрацьовано по нафтових свердловинах 39 св.-міс., а

по газових 10.3.

Одним із важливих шляхів покращення використання часу роботи обладнання.

Особливо важливе значення має раціональне використання фонду свердловин,

машин і обладнання для видобутку нафти і газу.

В даний час НГВУ "Надвірнанафтагаз" розробляє 12 нафтових і 5

газоконденсатних родовищ. Діючий фонд на 01.01.98 р. склав 311 наф­тових і 14

газових свердловин.

Розробка всіх родовищ ведеться згідно проектів і технологічних схем. Одним з

найбільших і найстаріших родовищ є Битків. Основним об'єктом розробки

родовища є менілітових поклад складки "Глибина". Поклад експлуатується 130

свердловинами. Дебіти нафти коливаються в межах 0,03-22,3 т/ добу, газовий

фактор від 200 до 5556 м куб./ т. Середньодобовий видобуток нафти на кінець

року склав 156 т/ добу.

На Луквинському родовищі розташовано 44 свердловини, на родо­вищі Лопушна -4

св., які дали в 1997 р. 32.5 тис. т. нафти і 12.03 млн. м. куб. попутнього

газу. Крім цього в даному нафтовому районі розміщені родовища Пнів,

Микуличин, Рудавець (5 свердло­вин), Довбушанське. На родовищі Бистриця

розташовано 34 свердловини.

Родовище Пасічна відкрито в 1970 р. і є одним з нових родовищ. В даний час в

його експлуатаційному фонді є 9 свердловин.

До газоконденсатних родовищ відносять: Космач, Росільна, Монастирчани,

Славицьке, Південний Гвізд.

Головну частину всього фонду свердловин складає експлуатаційний фонд, який

включає діючі і бездіючі свердловини. В таблиці 1.2 даються деякі дані про

діючий фонд свердловин в НГВУ "Надвірнанафтагаз". Згідно таблиці 1.2.

експлуатаційний фонд нафтових свердловин складає 312 свердловин, а газових 14

свердловин. Видобуток нафти з даних свердловин ведеться трьома способами:

фонтанним, газліфтним та штанговим глибинними насосами. Фонтанний спосіб

видобутку використовується переважно на нових родовищах де пластової енергії

достатньо для підйому нафти з свердловини. При газліфтному способі газ, який

нагнітається з поверхні, або поступ з пласта, вводиться в потік продукції

свердловини. На родовищах експлуатація ведеться як компресорним, так і

безкомпресорним спо­собами.

Таблиця 1.1 - Показники видобутку нафти і газу за 1997 рік

Таблиця 1.2- Фонд свердловин в НГВУ "Надвірнанафтагаз" за 1997 р.

Крім того, широко застосовуються глибинні насоси, зокрема на Довбушанському

родовищі, на Битківському, в Пасічній.

Для планування і аналізу використання експлуатаційного фонду в часі

застосовуються два коефіцієнта: використання свердловин і експлуатації. При

цьому час роботи і простою свердловин планують і враховують в свердловино-

місяцях.

Виробничо-технічна база НГВУ, крім фонду свердловин, включає і інше обладнання.

Станом на 1.01.98 р. в НГВУ знаходилось в експлуатації 163 уста­новки приводу

штангових насосів, 282 фонтанні арматури, компресор­на станція з шістьма

газокомпресорами 10ГКН2-50/250, дві блочні кущові насосні станції та інше

обладнання.

Стан матеріально-технічної бази НГВУ характеризується не тільки числом,

степенем механізації та автоматизації наявного обладнання, а й

енергонасиченістю виробництва.

Безпосередньо електроенергія на об'єкти нафтогазовидобутку підводиться

електролініями напругою 35/04 кВ через понижуючі трансформа­торні підстанції

по радіальній схемі. Для найбільш відповідальних об'єктів - компресорна

станція, ТХЦ "Пасічна", нафтові родовища Дора Довбушанська-здійснюється

постачання електроенергією від двох незалежних джерел: ТП 35/6 кВ, Пасічна-ТП

35/6 кВ, 5 КНС-2.

В таблиці 1.3 даються дані про обладнання для енергозабезпечення об'єктів,

які знаходяться на балансі підприємства.

Теплоенергетичне господарство складається з 7 котелень, де встановлено 18

котлів:

АВА- 4/13-2 шт., ПКН 23-2 шт. ,

АВА- 2/13-2 шт., Е -1/9-6 шт.,

ПКГМ-4/13-2 шт., ДКВР - 4 шт.

Таблиця 1.3 Обладнання для енергозабезпечення

На енергопостачання управління впливає необгрунтоване обмеження

електроенергією, незадовільне матеріально-технічне забезпечення, нестача

коштів для заміни застарілого обладнання, для купівлі більш продуктивних

підстанцій, для оплати боргів за використану електроенергію.

Велика увага в НГВУ приділяється впровадженню нових і постійне удосконалення

старих методів і систем розробки нафтових і газових родовищ.

Для підвищення нафтовіддачі пластів в управлінні використову­ється

гідродинамічний метод, а саме, форсований відбір рідини на родовищі Гвізд,

проводиться контурна закачка води на родовищах Битків та Гвізд.

Використовується також тепловий метод - закачка гарячої води на родовищі Луква.

Продовжують широко застосовувати гідророзрив пласта. Цей метод покращує умови

для притоку нафти до свердловини і приймальність нагнітальних свердловин. Після

прове­дення гідророзриву, дебіт свердловин збільшується в 1.5-2 рази. Крім

того, проводиться кислотна обробка пластів соляною та сірчаною кислотою.

Основна задача кислотної обробки-утворення глибоко прони­каючих в пласт каналів

роз’їдання, з’єднуючих вибій свердловини з насиченими нафтою і газом

ділянками пласта.

Особлива увага приділяється удосконаленню систем збору, транспортування і

підготовки нафти і газу. В НГВУ використовується на­пірна система збору, яка

забезпечує можливість комплексної автомати­зації процесу і майже повністю

виключає втрати легких вугле­воднів. В таких системах використовують групові

замірні установки, в тому числі і автоматизовані. Продукція свердловин з

Битківського, Гвіздецького, Південно-Гвіздецького, Довбушанського та інших

родовищ поступає на групові збори, а з газоконденсатних родовищ Космач і

Росільна - на УНТС в Космачі, де відбувається її поділ на рідку і

га­зоподібну фази.

Сира нафта з групових установок напірними трубопроводами посту­пає на ТХУ в

Пасічній, а з Лопушнянського родовища доставляється на АТ "Нафтохімік

Прикарпаття". Підготовка природного газу прово­диться на установці низько-

температурної сепарації (УНТС).

Незважаючи на те, що стан матеріально-технічної бази слабкий, виробнича

потужність падає, спеціалісти управління знаходять шляхи і можливості для

технічного переозброєння управління, впроваджен­ня нової техніки і

прогресивної технології, які дозволяють покращи­ти умови праці і підвищити її

продуктивність, зекономити матеріаль­ні ресурси.

1.3. Організаційна і виробнича структура НГВУ "Надвірнанафтагаз"

Під виробничою структурою розуміють сукупність внутрівиробни­чих підрозділів

і служб управління, співвідношення і взаємозв'язок між ними. Важливим

показником, який характеризує виробничу структуру управління, є кількість

цехів (ділянок та інших підрозділів) і їх значення у виробництві. В НГВУ у

відповідності з виконуваними функціями виділяють основне і допоміжне

виробництво. Основне охоплює процеси,безпосередньо пов’язані з виготовленням

продукції. Допоміжне забезпечує нор­мальні умови для безперебійного випуску

продукції підрозділами ос­новного виробництва.

Цехи видобутку нафти і газу №І і №2, які підпорядковуються цен­тральній

інженерній службі (ЦІТС), займаються забезпеченням розроб­ки нафтових і

газових родовищ у відповідності з технологічним про­ектом розробки,

забезпечує роботу експлуатаційних і контрольних свердловин, обслуговує і

здійснює поточний ремонт наземного нафтоп­ромислового обладнання, здійснює

контроль за проведенням робіт по закінченню свердловин бурінням і капітальним

ремонтом та впливу на привибійну зону пласта.

Цех підтримання пластового тиску (ЦППТ) займається

-підтриманням пластового тиску на родовищах шляхом закачки робочих агентів в

пласт;

-забезпеченням цехів по видобутку нафти і газу газом високого тис­ку для

газліфтної експлуатації свердловин;

-безперебійним забезпеченням споживачів технічною водою і селища Битків

питною водою;

-здійснює закачку робочих агентів в пласт у відповідності з тех­нологічними

режимами;

-забезпечує роботу нагнітальних свердловин та інших виробничих об’єктів;

-веде облік, технічну експлуатацію та паспортизацію об­ладнання цеху.

Дільниця підготовки і перекачки нафти займається підготовкою і утилізацією

підтоварних вод, обслуговує закріплене за дільницею обладнання, забезпечує

теплопостачання об'єктів дільниці структурних підрозділів, що до них

прилягають. Дільниця прокату і ремонту експлуатаційного обладнання, яка

входить до допоміжного виробництва, підпорядковується головному механіку.

Основним завданням дільниці є:

-виконання замовлень на виготовлення і ремонт обладнання, запасних частин та

деталей до обладнання;

-проведення ремонтів котельних агрегатів, обладнання газового господарства та

свердловинних насосів;

-проведення дефектоскопії нафтопромислового обладнання.

Дільниця прокату і ремонту електрообладнання та електропостачан­ня

підпорядковується головному енергетику. Головним завданням дільниці є

безперебійне постачання виробничих об’єктів електроенергією, технічне

обслуговування і проведення своєчасного і якісного ремонту електрообладнання,

електромереж і підстанцій.

Дільниця підземного і капітального ремонту свердловин (ПіКРС) проводить

своєчасний і якісний ремонт експлуатаційних і нагніталь­них свердловин,

проводить заходи по інтенсифікації видобутку наф­ти і газу і підвищення

приймальності нагнітальних свердловин, вип­робування нових зразків глибинного

обладнання в свердловинах.

Група з дослідження свердловин підпорядковується технологічному відділу.

Головним завданням групи є проведення геолого-промислових досліджень всього

фонду свердловин, підвищення якості та інформа­тивності діючих та

впровадження нових методів дослідження свердло­вин.

Лабораторія промислової хімії підпорядковується головному інже­неру.

Лабораторія забезпечує виконання аналізу на приймально-зда­вальних операціях,

інших видів аналізу, необхідного для здійснення контролю технологічного

режиму.

Всі підрозділи основного і допоміжного виробництва в належній мірі

забезпечені як технічними, так і трудовими ресурсами. Така виробнича

структура забезпечує нормальне функціонування НГВУ "Надвірнанафтагаз".

Успішна робота виробництва в значній мірі залежить від чіткості побудови

організаційної структури управління і розподілу кола обов'язків кожної ланки

структури.

В структурі управління виділяють основні служби: загальне і адміністративне

керівництво; економічну, технічну, виробничу, фінансову та інші служби.

Важлива робота по управлінню - організація безпосередньо виробниц­тва і

технічне керівництво по вдосконаленню техніки,технології. ЇЇ здійснює служба

головного інженера. Головний інженер керує робо­тою всіх виробничих цехів,

лабораторій та конструкторських бюро, відповідає за проведення за проведення

правильної технічної полі­тики в НГВУ.

Особливі функції в управлінні виробництвом виконує геологічний відділ, який

підпорядковується головному геологу. Головним завдан­ням цього відділу є

вибір раціональної системи розробки родовищ, контролює виконання

рекомендацій, передбачених проектом розробки.

Економічні служби НГВУ очолює заступник начальника по економіці, який

здійснює керівництво роботами по аналізу і плануванню ви­робничо-

господарської діяльності управління по найбільш повному використанню

матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Для організації і управління роботами по капітальному будівниц­тву в

управлінні є відділ капбудівництва і проектно-кошторисне бю­ро, а також

будівельно-монтажний цех, який виконує всі роботи по капбудівництву. Функції

цих відділів полягають в плануванні всіх робіт по капбудівництву, визначення

способів їх виконання, забезпечення найбільш ефективного ведення цих робіт.

Важливою умовою забезпечення ефективної роботи апарату управління НГВУ є

правильний розподіл і координація праці спеціалістів і службовців,

забезпечення правильного підбору та використання управлінських кадрів на

основі чіткого розподілу обов’язків, підви­щення відповідальності виконавців,

впровадження ефективної системи оплати праці в НГВУ.

2.Методичні основи виконання проекту.

2.1. Системи ремонтів.

В процесі виробничого використання окремі частини засобів праці (машин,

верстатів, механізмів) зношуються і поступово втрачають свою здатність

виконувати відповідні функції. Відновлення їх працездатності та

експлуатаційних властивостей досягається шляхом ремонту, організація якого

повинна бути пов'язана з раціональною експлуатацією і доглядом за

обладнанням. Основу для цього на промислових підприємствах складає система

технічного обслуговування та ремонту основних фондів.

В практиці ремонтного обслуговування зустрічаються дві системи ремонтів:

система технічного обслуговування і планових ремонтів та система ремонтів по

потребах.

Під системою технічного обслуговування і планових ремонтів (ТО і ПР)

розуміють сукупність запланованих заходів по догляду, нагляду та ремонту

обладнання. Система ТО і ПР включає: технічне обслуговування, поточний ремонт

(ПР) та капітальний ремонт (КР).

ТО являє собою комплекс заходів чи операцій по підтриманню та працездатності

і справності виробу при його використанні за призначенням, при очікуванні,

зберіганні і транспортуванні. Воно проводиться з метою попередження

прогресуючого зносу деталей і сполучень шляхом своєчасного проведення

регулювальних робіт, змащування, виявлення дефектів та їх усунення. В склад

ТО входить контроль технічного стану, очищення, змащування, заміна окремих

складових частин або їх регулювання з метою попередження пошкоджень, а також

частина робіт по усуненню пошкоджень.

Слід розрізняти періодичні та сезонні ТО. Періодичне ТО виконується через

встановлені в експлуатаційних документах інтервалу часу. Сезонне ТО

проводиться з метою підготовки виробу до використання в сезоно-літніх умовах.

Сезонне ТО проводиться тільки для виробів, що використовуються при істотних

змінах навколишнього середовища протягом року.

ТО обладнання по об'єктах, що мають експлуатаційний персонал, проводиться

силами цього персоналу, а на об’єктах, що не мають постійного персоналу,

проводиться силами комплексних бригад ремонтників бази виробничого

обслуговування.

Комплекс робіт при ТО регламентується інструкціями по експлуатації, які

розробляють заводи-виготовлювачі обладнання. Поточний ремонт здійснюється в

процесі експлуатації з метою гарантованого забезпечення працездатності

обладнання. При ПР проводиться часткова розборка обладнання, ремонт окремих

вузлів або заміна зношених деталей, зборка, регулювання та випробуваня згідно

інструкції по експлуатації. Ті вузли, що вимагають ремонту, замінюють

заздалегідь відремонтованими із резерву бази виробничого обслуговування

(БВО).

ПР на місці експлуатації здійснюється силами комплексних бригад БВО, а при

необхідності залучається і експлуатаційний персонал. ПР, що вимагають

застосування спеціальної оснастки та обладнання, проводяться на БВО, чи

центральних БВО.

КР проводиться з метою відновлення працездатності та ресурсу обладнання. При

КР проводиться повна розробка обладнання, мойка та дефектація деталей та

вузлів, ремонт, зборка, регулювання, випробування під навантаженням та

фарбування. КР проводиться найчастіше на центральних БВО об’єднань або на

спеціалізованих ремонтно-механічних заводах. Обладнання відправляється на КР

згідно з планом-графіком ремонтів.

Система ремонтів по потребах також може зустрічатись на практиці. Її суть

полягає в тому, що ремонт обладнання проводиться тільки тоді, коли цього

вимагає його технічний стан, коли дальше експлуатація стає неможливою через

зношеність. Так система має ряд недоліків, що знижує її ефективність та

розповсюдження. Серед них слід виділити: відсутність закінченої системи

планування ремонту обладнання, відсутність профілактичних заходів, що

попереджували б інтенсивний знос деталей, прогресивне погіршення в процесі

експлуатації стану обладнання та його технічної продуктивності, зменшення

степення надійності та довговічності обладнання в результаті інтенсивного

зносу деталей, невизначеність термінів зупинки обладнання та ремонт, що не

дає можливості планувати ремонтні роботи.

Виходячи з цього таку систему ремонтів не можна рекомендувати для широкого

використання. Використовувати її можна тільки у вийняткових випадках, коли

ніякого замінного фондообладнання та запасних частин на підприємстві немає і

коли це стосується другорядних видів обладнання, зупинка яких на ремонт не

може позначитись на роботі підприємства.

2.2. Форми організації ремонтів.

В залежності від конкретних умов виробництва (наявність ремонтної бази,

віддаленість від спеціалізованих ремонтних баз) організація ремонтних робіт

може здійснюватись в трьох формах:

1. Централізована форма організації ремонтів.

При централізованій формі управління ремонтним господарством всі види

ремонтних робіт та виготовлення запасних частин проводяться на

спеціалізованих ремонтних базах, спеціалізовано-ремонтно-механічних заводах,

центрально-ремонтно-механічних майстернях, центральних БВО. При цьому

спеціалізовані ремонтні бригади проводять як ремонти, так і міжремонтне

обслуговування.

Переваги цієї форми:

1. ефективне застосування передової технології та сучасних досягнень практики

організації ремонтних робіт;

2. повне і рівномірне завантаження ремонтних баз незалежно від погодніх умов

та періоду року;

3. рівномірне розміщення ремонтних баз по найважливіших районах;

4. нормальні умови по підвищенню кваліфікації робітників;

5. підвищення спеціалізації та кооперування по виготовленю деталей вузлів,

виконанню окремих технологічних оперіцій;

6. підвищення ПП та зниження собівартості ремонтних та інших робіт;

7. скорочення планових строків простою обладнання в ремонті.

Отже, централізована форма організації ремонтів дає можливість краще

організовувати робочі місця, оснастити їх необхідним обладнанням, що

забезпечить проведення ремонту на високому технічному рівні.

Але дана форма має два досить істотні недоліки. Це великі затрати часу та

грошових коштів на доставку обладнання на ремонтну базу і назад, неможливість

проведення ремонтів великогабаритного обладнання в закритих приміщенях. Можна

зробити висновок, що цю форму доцільно використовувати, коли ремонтні бази

розміщенні відносно недалеко та коли підприємство має належний фонд запасного

обладнання.

2. Децентралізована форма організації ремонтів.

При цій формі всі види ремонтного обслуговування, включаючи і виготовлення

необхідних запчастин, проводяться силами і технічними засобами власної

ремонтної бази, тобто силами окремих цехів. В порівнянні з централізованою

дана форма має ряд недоліків: необхідність розміщення ремонтних засобів по

окремих об’єктах, відсутність кваліфікованого керівництва та матеріально-

технічного постачання, низький рівень спеціалізації ремонтних робітників,

низький коефіцієнт використання верстатного парку та іншого ремонтного

обладнання, зниження якості робіт. Ці недоліки звужують сферу використання

даної форми організації ремонтів.

Найчастіше цю форму можна використати при значних віддалях між підприємством

та ремонтними базами і тому така форма є найхарактернішою для

геологорозвідувальних і бурових підприємств, що працюють в нових або

віддалених районах.

3. Змішана форма організації ремонтів.

При змішаній формі різні види ремонтного обслуговування виконуються по

різному. Капітальні ремонти звичайно проводяться на спеціалізованих ремонтних

базах, а технічне обслуговування і поточні ремонти безпосередньо в цехах.

Даній формі притаманні всі недоліки децентралізованої форми і тому

використовується на крупних та середніх підприємствах, що мають міцну

ремонтну базу. Крім того, її можна використовувати і в інших підприємствах як

проміжний варіант при переході до централізованої форми організації ремонтів.

2.3.Методи організації ремонтів обладнання.

В залежності від масштабів робіт, видів використованого обладнання та

місцевих конкретних умов ремонту обладнання може бути виконаним одним з таких

методів:

1.Метод післяоглядового ремонту. Суть даного методу ремонту полягає в

тому, що обладнання підлягає періодичним оглядам, на основі яких визначається

термін і вид чергового ремонту. Періодичність оглядів встановлюється, виходячи

з орієнтованих строків служби деталей і вузлів обладнання. В результаті оглядів

складається відомості дефектів, що включають детальні відомості про ступінь

зносу вузлів, а також опис виявлених несправностей і перелік робіт по їх

усуненню. Ці дані є основою для планування обсягів та термінів проведення

ремонтних робіт. Строки між двома плановими оглядами є непостійними і

встановлюються в залежності від складності обладнання, його технічного стану та

річного графіку завантаження. Цей метод організації ремонту обладнання має ряд

істотних недоліків, головні з них: неможливість планування ремонтів та

завантаження ремонтних баз на тривалий період часу; суб’єктивність технічного

стану машин, обладнання; індивідуальний підхід до організації ремонтів;

труднощі в визначенні необхідної кількості робочої сили, матеріалів,

інструментів, оснастки. Цей метод використовується дуже рідко. Найчастіше його

можна зустріти при ремонті нестандартного спеціального, нового обладнання, яке

до того ж використовується в індивідуальному порядку.

2.Метод періодичних ремонтів. Основні види ремонтних робіт при цьому

методі проводяться в точній послідовності. Обсяг і порядок послідовності

ремонтів визначається тривалістю служби змінних деталей та вузлів. За строками

служби деталі та вузли кожної машини, кожного верстата, кожного виду обладнання

класифікуються і групуються. В залежності від середнього періоду часу їх

служби встановлюють термін та обсяг ремонтних робіт. При кожному черговому

ремонті всі вузли і деталі, що підлягають ремонту уважно оглядають, зношені

частини замінюють, а ті, що ще придатні до роботи, встановлюють знову. При

цьому для організації ремонту особливе місце має своєчасне та якісне

встановлення змінних та запасних частин. Головною перевагою даного ремонту

обладнання є його економічність та можливість досить детального планування

наступних видів ремонтів і їх фізичних обсягів. Цей метод найхарактерніший для

універсального обладнання, що використовується широко у всіх підрозділах

підриємства.

3.Метод планово-попереджувальних ремонтів. Даний метод на відміну від

двох попередніх базується на обов’язковому періодичному плановому оновленні

обладнання шляхом заміни частини деталей та вузлів незалежно від їх технічного

стану. Головне в цьому методі його профілактичний характер, що дозволяє значно

продовжити строки служби обладнання; зберегти високу якість його роботи, а

також прискорити затрати на планові ремонти. В основі даного методу лежить

проведення різних видів ремонтного обслуговування через точні, заздалегідь

визначенні періоди часу на протязі ремонтного циклу. Під ремонтним циклом

розуміють період часу між двома капітальними ремонтами (для діючого обладнання)

або період часу від ремонту введення в експлуатацію обладнання до першого

капремонту (для нового обладнання). Ремонтний цикл ділиться на міжремонтні

періоди, тривалість яких визначається строком служби змінних деталей.

Тривалість циклу та міжремонтних періодів визначається системою ТО і ПР.

Із перерахованих методів останній є найпрогресивнішим і характерезується

такими позитивними рисами: система профілактичних заходів дає можливість

уникнути непланових зупинок; з’являється можливість точного планування

ремонтів та завантаження ремонтних баз на весь плановий період; точного

визначення потреби в робочій силі, матеріалах, інструменті; забезпечується

високий рівень спеціалізації ремонтних бригад та використання прогресивних

способів ремонту обладнання; підвищується загальна ефективність ремонту за

рахунок зростання ПП, повного використання ремонтного обладнання,

раціонального використання матеріальних ресурсів.

Метод планово-попереджувальних ремонтів найкращий для обладнання, що працює

при сталому режимі. Також використовують при ремонтах обладнання, від

безперебійної роботи яких залежить безперервність технологічних процесів та

безпека людей.

Найчастіше зустрічаються різні комбінації всіх трьох видів.

2.4.Способи ремонту обладнання.

Страницы: 1, 2