Курсовая: Реалізація функцій менеджменту на підприємствах залізничного транспорту

технології, ринку, складу і кваліфікації працівників організації тощо);

динамізмом науково-технічного розвитку;

ймовірністю виникнення кризових ситуацій;

особливістю глобалізації;

доцільністю підтримання успішних програм, напрямів діяльності організації;

тиском з боку конкурентів;

боротьбою за ринки збуту товарів тощо.

Мета контролю полягає в максимальному забезпеченні фактичних результатів

очікуваним.

Для того щоб контроль відповідав своєму призначенню і реалізував свої

функції, він повинен:

базуватися на чітко визначених нормативах, гнучких, динамічних технологіях;

відображати пріоритети організації відповідно до її стратегічного спрямування

і діяльності;

орієнтуватися на досягнення конкретних результатів;

відповідати основному для організації виду діяльності;

забезпечувати своєчасність, мобільність, надійність, гнучкість контрольних

операцій;

бути простим і зрозумілим;

бути економічним (ґрунтуватися на співставленні витрат на його здійснення з

досягнутими результатами).

Процес здійснення контролю стосується інтересів конкретних працівників, що

може спричинити зміну їх виробничої та соціальної поведінки. В кожному

окремому випадку вона виявлятиметься по-різному. Певні працівники, які

перебувають у сфері дії контролю, намагатимуться працювати якнайкраще, інші,

щоб уникнути неприємностей, намагатимуться приховувати об'єктивну інформацію,

вдаючись до її фальсифікації. Іноді контроль спричиняє стресовий стан у

людей, породжує конфліктні ситуації, за яких можливі відхилення у психіці

втягнутих у конфлікт людей. Тому контроль потребує вивіреного, делікатного

використання з урахуванням усього спектра чинників, що впливають на його

реалізацію.

1.3.2 Види контролю

Як важливу категорію менеджменту контроль класифікують за різними ознаками.

І.За змістом: фінансовий, виробничий, маркетинговий та ін.

Фінансовий контроль постає як система спостережень, перевірок, досліджень

ефективності функціонування та розвитку фінансових ресурсів. Він

зорієнтований на фінансову сферу підприємств, фінансові системи інших

суб'єктів управлінських рішень, правильність і своєчасність виявлення

відхилень, визначення необхідності у корективах тощо.

Виробничий контроль полягає в порівнянні показників виробничого планування із

фактичними даними, а також в аналізуванні відхилень. Основними критеріями при

цьому є строки виготовлення, якість продукції, ефективність використання

виробничих потужностей, аналіз витрат виробництва. За періодичністю

виробничий контроль буває регулярним та разовим, зосередженим на внутрішніх і

зовнішніх операціях підприємств.

Контроль маркетинговий — це комплекс дій та заходів, пов'язаних із перевіркою

рівня реалізації маркетингової концепції підприємства. Основними критеріями

при цьому є ефективність рекламної кампанії, рівень конкурентоспроможності

продукції, якість післяпродажного обслуговування споживачів, рівень витрат на

збут і просування товару тощо.

2. За етапами виробничо-господарської діяльності: попередній, поточний та

завершальний (рис. 1.3.1).

Рис. 1.3.1 Взаємозв'язки між попереднім, поточним та завершальним контролем.

Попередній контроль здійснюють на вході в систему організації на основі

встановлених правил, процедур, норм поведінки тощо. Цей вид контролю

використовують щодо людських (трудових), матеріальних, фінансових,

інформаційних, енергетичних та інших ресурсів.

Поточний контроль реалізується в процесі виробничо-господарської

діяльності. Його характеризують такі особливості:

управлінська необхідність;

наявність мети, спрямованість на конкретні робочі місця;

використання зовнішніх ресурсів для внутрішнього споживання організації;

націленість на всі види діяльності організації.

Завершальний контроль здійснюють на виході із системи організації. Він

необхідний для виявлення рівня досягнутих результатів в організації,

забезпечення мотивації (наприклад, при оплаті праці, преміюванні тощо).

1.3.3 Система контролювання виробничих процесів

Особливості створення, налагодження та функціонування системи контролювання в

організації можна проілюструвати на прикладі контролю виробничих процесів.

Система контролювання виробничих процесів — механізм контролю за такими

елементами виробничо-господарської діяльності, як науковий пошук,

проектування, розроблення технологій, підготовка виробництва, основне

виробництво, реалізація продукції! маркетинговий пошук.

Вона покликана оцінювати ефективність робіт на всіх етапах циклу створення та

реалізації продукції з метою забезпечення її конкурентоспроможності на

внутрішньому і зовнішньому ринках. Тобто така система контролю повинна

забезпечити певний рівень якості продукції, який задовольняв би споживача,

гарантував виконання замовлень у встановлені терміни й на належному рівні.

Тому вона є одним із найдієвіших об'єктивних методів підвищення ефективності

виробництва. Оскільки ця система повною мірою задіяна в процесі управління

виробництвом, цілком виправдано її відносять до керуючої системи.

Робота щодо забезпечення ефективності системи контролю виробничих процесів на

підприємстві охоплює такі етапи:

визначення рівня якості відповідно до вимог споживачів;

створення умов для досягнення відповідного рівня якості: розроблення

технології, підготовка обладнання, придбання матеріалів, підбір і навчання

працівників, організація технічного контролю;

налагодження виробничого процесу з метою якісного виготовлення виробів;

ліквідація виявлених недоліків у якості продукції і виробничого процесу;

стабілізація досягнутого рівня якості продукції.

Система контролю виробничих процесів охоплює сукупність функцій і методів

управління, управлінський апарат, а також відповідне нормативне та

матеріальне забезпечення. Контроль виробничих процесів, як правило, здійснює

самостійний структурний підрозділ підприємства, очолюваний заступником

директора з якості. Управління системою контролю виробничих процесів

починається на етапі науково-дослідницьких, проектно-конструкторських і

технологічних розробок, а завершується на етапі маркетингового пошуку.

До функцій системи контролю виробничих процесів належать: аналіз

конструктивних, технологічних, виробничих і експлуатаційних дефектів;

виявлення помилок у кресленнях, схемах, технічних умовах, технологічних

картах та іншій технічній документації; контроль якості матеріалів,

напівфабрикатів, комплектуючих виробів, що надходять на підприємство,

перевірка їх відповідності вимогам документації; стеження, щоб надходили на

виробництво тільки потрібні матеріали і деталі, які пройшли контроль і

випробування; контроль якості інструментів і оснащення власного виробництва,

що надходять в експлуатацію, а також інспектування стану оснащення та

інструментів, які перебувають в експлуатації.

Застосування системи контролю виробничих процесів забезпечує надійний

контроль за дотриманням технологічної дисципліни на робочих місцях; ретельне

випробування та приймання готової продукції; перевірку правильності

оформлення документів на виготовлення і передачу продукції на склад або

замовнику; контроль комплектності та якості пакування готових виробів, які

відвантажують замовнику; перевірку стану засобів контролю, вимірювальної

техніки; виявлення, аналіз та облік браку; вивчення рекламацій; розроблення

разом з іншими підрозділами підприємства заходів щодо усунення браку і

поліпшення якості виробів.

Через систему контролю виробничих процесів до виробничих підрозділів

надходять пропозиції щодо впровадження прогресивних засобів контролю,

обґрунтування доцільності контрольних операцій, підбору виконавців контролю з

метою підвищення його ефективності й зниження трудомісткості. Забезпечуючи

інтереси підприємства на ринку, така система запобігає виникненню збитків,

пов'язаних з виправленнями і переробками, прихованим браком, усуненням

дефектів у виробах. Усе це суттєво впливає на кінцеві результати діяльності

підприємства.

Ефективність системи контролю виробничих процесів залежить від того,

наскільки якісно реалізуються всі її функції та завдання. Для підвищення

ефективності управління системою і посилення її впливу на кінцеві результати

виробництва при проектуванні конструкції й технології виробів визначають

методи та засоби контролю, щоб їх технічні характеристики і показники

максимально відповідали вимогам споживачів. На стадії організації контролю

основну увагу зосереджують на вхідному контролі, від ефективності якого

значною мірою залежить одержання конкурентоспроможної продукції. При цьому

дбають про забезпечення тісного зв'язку з підприємствами-постачальниками,

оптимізацію технології та управління виробництвом тощо.

Нормативною основою функціонування системи контролю виробничих процесів є

положення, в якому визначають її структуру, враховуючи вид, масштаб, тип

виробництва, особливість продукції, права, обов'язки та відповідальність усіх

підрозділів системи, їх зв'язок з іншими функціональними службами

підприємства. Приблизну структуру системи контролю виробничих процесів подано

на рис. 1.3.2. Як правило, в ній створюють два підрозділи (групи), покликані

забезпечити впровадження і застосування міжнародних стандартів, а також

конкурентоспроможність продукції на стадії науково-пошукових і

конструкторсько-технологічних робіт. Обидві групи на цій стадії отримують

інформацію безпосередньо від начальника системи контролю виробничих процесів.

Результати її використання надходять у зворотному напрямі безпосередньо

начальнику системи контролю, обминаючи всі проміжні структури, а також

заступників начальника системи. Інформацію про діяльність груп отримує і

головний інженер підприємства, оскільки вона потрібна йому для оперативного

впливу на процес виробництва. Директор підприємства інформацію про результати

діяльності груп отримує безпосередньо від начальника системи контролю

виробничих процесів, а про результати щодо її реалізації у виробництві — від

головного інженера.

Управління системою контролю виробничих процесів очолює заступник директора з

якості — начальник системи контролю виробничих процесів. Він здійснює

стратегічне управління системою, безпосередньо керує роботою таких груп:

застосування стандартів; атестації виробництва і виробничого персоналу;

технологічною; забезпечення конкурентоспроможності продукції на стадії

науково-пошукових і конструкторсько-технологічних робіт.

Узгоджені дії з підрозділами є запорукою стабільності й ефективності роботи

системи контролю виробничих процесів. При цьому важливо налагодити дієвий

механізм взаємозв'язку системи контролю виробничих процесів зі службами і

підрозділами підприємства. З одного боку, відділи і служби забезпечують

систему контролю виробничих процесів інформацією, необхідною для успішного

управління системою, з іншого — система ставить перед підрозділами конкретні

техніко-організаційні вимоги, залучає спеціалістів і керівників до вирішення

конкретних питань, пов'язаних із поліпшенням якості продукції.

Рис. 1.3.2. Організаційна структура управління системою контролю виробничих

процесів

1.4 Планування та контроль капіталовкладень

До основних складових процесу планування та контролю капіталовкладень належать:

пошук і дослідження об'єкта капітальних вкладень;

розробка кількісних показників і якісних характеристик різних варіантів

інвестування;

порівняння варіантів і вибір найкращого;

розробка проекту плану капіталовкладень з урахуванням специфіки обраного

об'єкта й реальних можливостей фінансування капітальних вкладень;

розгляд пропозицій і прийняття рішення про капіталовкладення, складання плану

його реалізації;

організаційно-економічний контроль процесу інвестування на всіх його стадіях.

Інвестиційний процес має найвищу ефективність за умови досягнення стану

гармонії як при прийнятті рішення, так і при його втіленні. Проаналізувавши

випадки невдалих капіталовкладень (на жаль, досить поширених), можна

сформулювати такі їх причини. Перша — незбалансованість частин, компонентів,

факторів і функцій, що стосуються інвестиційної ідеї, процесу планування та

реалізації плану. Друга важлива причина — розбіжність планів підприємства і

капіталовкладень. У цьому разі ймовірність невдачі тим вища, чим менше

гармонії між інвестиційним проектом і стратегією розвитку підприємства. Третя

причина пов'язана з непередбачуваністю й мінливістю економічної ситуації. До

цього особливо треба бути готовим в умовах ринкової економіки. І нарешті,

найпомітніша причина невдалого й неефективного інвестування полягає в

незбалансованості інвестиційних потужностей, причому в різних вимірах і

проявах, що охоплюють проектно-кошторисну документацію, будівельні

конструкції та матеріали, машини, механізми, устаткування тощо. Усі ці

причини слід ураховувати, розроблюючи інвестиційну політику підприємства,

складаючи комплекс заходів для досягнення гармонії в інвестиційних

потужностях.

В умовах вільних ринкових відносин підприємства, що виробляють ту чи іншу

продукцію, після насичення своєю продукцією споживчого ринку робитимуть усе

можливе для того, щоб знайти нових споживачів і нові сфери збуту своєї

продукції. У ринковій економіці не споживач іде до підприємства, а навпаки,

підприємство шукає споживача. Це дуже потужний стимул. Вигідні варіанти слід

шукати постійно й після того, як підприємство нагромадить достатньо коштів

для інвестиційної діяльності. Фінансові кошти, звичайно, мають бути

збалансовані з інвестиційними ресурсами. Дефіцит порушує різні об'єктивні

пропорції та співвідношення.

Пошук нових ідей щодо капіталовкладень — прерогатива не тільки керівництва

підприємства чи дослідного підрозділу. У ньому мають бути зацікавлені всі

працівники. Це досягається природним шляхом у разі впровадження інших форм

власності (наприклад, акціонерної), які не відокремлюють працівника від

засобів виробництва та отриманих прибутків. Решта налагоджується за допомогою

автоматичних економічних регуляторів.

Важливо мати резерв ефективних ідей щодо капіталовкладень. Вони не збільшують

балансу підприємства, а дають йому змогу утримувати свої позиції на ринку й

захоплювати нові сфери, що так само важливо в умовах "дефіцитної" (але

вільної) економіки. Наявність величезного дефіциту — ненормальне, а тому

тимчасове явище. Після його ліквідації значущість валових показників відійде

на другий план, звільнивши місце для якості й науково-технічного рівня

виробів.

Нова ідея щодо капіталовкладення на стадії її зародження формулюється значною

мірою абстрактно. У загальних рисах, спираючись на попередній досвід і

наукові знання, робиться певний висновок, наприклад такий: ідея плідна,

принесе успіх і може бути рекомендована для реалізації. Після цього слід

перевести подібні характеристики на мову суворих кількісних характеристик.

Оскільки інвестиції зачіпають довгострокові інтереси й реалізуються протягом

тривалого часу, існує потреба надійного довгострокового планування та

прогнозування. Тут є системи, підходи й методи, достатньою мірою випробувані

в умовах багаторічного централізованого планування, які доцільно

використовувати й надалі, модифікувавши до умов ринкової економіки.

З метою порівняння різних варіантів капіталовкладень і вибору найкращого

треба оцінити рентабельність кожного з них. Рентабельність залежить від

багатьох компонентів, найважливішими з яких є поточні прибутки, поточні

витрати, витрати на придбання (основні капіталовкладення) і залишкова

вартість. Слід ураховувати також інвестиційний період і розрахунковий розмір

ренти. Розрахувавши ці компоненти, можна одержати вихідну інформацію для

оцінювання рентабельності варіанта капіталовкладення.

Дуже важливо під час розрахунку наведених компонентів ураховувати

вірогідність прогнозів щодо капіталовкладення. При цьому бажано спиратися на

найімовірніші прогнози. Досягти такого рівня у прогнозуванні дуже важко, але

необхідно, бо процес інвестування завжди пов'язаний з великими витратами, а

тому їх марнотратство може означати для підприємства крах усієї діяльності.

Поточні прибутки, які підприємство одержує через інвестиції, є постійними.

Розрахунок і оцінювання їх у динаміці змикаються з проблемою прогнозування

обсягів реалізації вироблюваної продукції на ринку. Для цього будують графік

у вигляді кривої, яка складається з трьох частин, що відповідають таким

процесам: завоювання ринку (або збільшення обсягів продажу), насичення потреб

і зменшення попиту. Отже, визначення поточних прибутків і вплив на їх

збільшення потребують постійного вивчення ринку і попиту споживачів. Від

цього залежать ефективність інвестиційного процесу і ступінь ризику,

пов'язаного з досить тривалим інвестуванням капіталовкладень.

Поточні витрати здійснюються тривалий час залежно від капіталовкладень і

відображають розмір компенсації за споживання у процесі виробництва різних

видів ресурсів — матеріальних, трудових, енергетичних тощо. Розраховуючи ці

ресурси, так само як і поточні прибутки, треба враховувати фактор часу,

оскільки капіталовкладення мають тривалу комплексну дію на процес виробництва

й неоднаковою мірою охоплюють окремі види виробничих ресурсів. Можливі різні

варіанти, які слід ураховувати протягом усього періоду інвестування, тобто

вводити в розрахунки функцію часу. Для кожного виду ресурсів можна побудувати

певну криву і комплексно проаналізувати динаміку всіх кривих у часі.

Витрати на придбання (основні капіталовкладення) — це великі одночасні

витрати, які робляться на початку інвестиційного циклу і є передумовою всіх

подальших витрат і прибутків. Це найважливіша стаття витрат у структурі

інвестицій. Обчислити її легко, потрібно лише враховувати можливість появи

додаткових затрат на придбання. Про це іноді забувають господарські

керівники, здійснюючи поступове технічне переоснащення підприємств і

модернізуючи устаткування.

Принагідне зазначимо, що в інвестиційних розрахунках важливо враховувати

залишкову (або утильну) вартість капіталовкладення, тобто ту, що залишається

наприкінці інвестиційного періоду. У поширеній нині практиці її не беруть до

уваги; основні фонди, як правило, експлуатують до повного фізичного зношення,

а моральні втрати не враховують. При цьому спостерігається відставання від

сучасного рівня науково-технічного прогресу. Певно, ринок примусить змінити

підходи й у цьому питанні. Тоді утильну вартість капіталовкладення

прогнозуватимуть ще на початку інвестиційного періоду.

До речі, інвестиційний період, або термін капіталовкладення, є дуже важливим

компонентом у довгостроковому й поточному плануванні. Оскільки він впливає на

виробничий процес у широкому розумінні, то для порівняння різних варіантів

капіталовкладень, вивчення питань про їх рентабельність слід обов'язково мати

уявлення про його тривалість. Інвестиційний період є невід'ємною частиною

будь-якого капіталовкладення й використовується для складання інвестиційного

плану.

В інвестиційному плануванні винятково велике значення має розрахунок ренти.

Капітальні вкладення відволікаються на кілька років, а за сучасних термінів

будівництва — і десятиріч. Витрати й прибутки з урахуванням фактора часу

мають різну цінність. Сьогоднішня вартість грошей перевищує майбутню.

Ідеальний варіант співвідношення витрат і прибутків у часі міг бути,

наприклад, таким: прибутки — сьогодні, а витрати — завтра (хоча на практиці

такого не буває). Тому завдання правильного розподілу витрат і прибутків у

часі дуже важливе в інвестиційному плануванні.

В економічній теорії розрахунковий розмір ренти розглядається з двох

поглядів: як фактор витрат і прибутку. Це означає, з одного боку, що рента —

це витрати, необхідні для перетворення капіталу на капіталовкладення, а з

іншого боку, що розрахунковий розмір ренти — це прибуток (у відсотках), який

передбачається від цього капіталовкладення або ж вміщення капіталу в

альтернативні варіанти капіталовкладень.

Природно, що розмір ренти не може бути менший від норми прибутку,

встановленої для інвестування капіталу. При визначенні рентабельності різних

варіантів капіталовкладень у межах одного підприємства розрахунковий розмір

ренти є цільовим прибутком, вираженим у процентах, тобто нормою прибутку

(нормою ренти), що передбачається для інвестиції. Такі самі розрахунки

використовують і у складніших ситуаціях.

В інвестиційному плануванні важливо враховувати ймовірність досягнення

бажаного ефекту й надійність реалізації окремого варіанта капіталовкладень.

Із цим пов'язане прагнення керівництва й колективу підприємства уникнути

невиправданого ризику та надійно реалізувати свої інвестиції. З поширенням

приватної власності значущість цього фактора зростатиме, оскільки інвестиції

перестануть бути "нічиїми", як часто траплялося донедавна.

Обережна інвестиційна політика на перших етапах переходу до ринкових відносин

притаманна багатьом підприємствам і організаціям, особливо тим, де

переважають колективні форми власності. За наявності багатьох диспропорцій і

"голодного" ринку така політика багато в чому виправдана. Часу для

пристосування до нових умов цілком достатньо, щоб підготуватися до майбутніх

неординарних інвестиційних рішень, які б давали змогу утримувати зайняті

позиції на ринку серед рівноправних партнерів. Але треба враховувати

небезпеку невикористання нововведень і технічних удосконалень і сміливіше

впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу.

Сфера застосування інвестиційних розрахунків згідно із стратегічними і

тактичними міркуваннями має неухильно розширюватися. Найчастіше їх доцільно

застосовувати під час техніко-економічного обґрунтування спорудження

підприємства, вибору району будівництва й конкретного будівельного

майданчика, встановлення раціональної потужності об'єкта будівництва, вибору

форми відтворення основних фондів і виробничих потужностей (нове будівництво,

розширення, реконструкція, технічне переоснащення чи модернізація

устаткування), визначення технології виробництва, номенклатури вироблюваної

продукції тощо. Наведені найхарактерніші приклади свідчать про те, що

інвестиційні розрахунки можна виконувати як для окремого підприємства, так і

для будь-якої галузі й регіону. Наприклад, прийняти рішення про будівництво

підприємства можна лише після того, як буде вичерпана можливість досягти

необхідних обсягів виробництва тієї чи іншої продукції на діючих

підприємствах з урахуванням якнайповнішого використання їх потужностей. І в

цьому разі можливі різні варіанти — від модернізації чи заміни устаткування

на якомусь підприємстві галузі з метою збільшення обсягів випуску продукції

до спорудження нового підприємства, якщо інші варіанти виявляться менш

прийнятними.

Планування - це вміння передбачити мету підприємства, оцінка результатів його

діяльності та визначення необхідної кількості всіх видів ресурсів для

досягнення поставленого завдання. Планування - одна із основних функцій

менеджменту організацій. На підставі системи планів, складених на

підприємстві в подальшому, здійснюється процес організації основних видів

робіт, мотивація персоналу, що їх виконує, контроль результатів та їх оцінка

з точки зору планових показників.

2.Аналіз реалізації основних функцій

управління ДТГО „Південно-Західної залізниці”

2.1 Характеристика Південно-Західної залізниці

Державно-територіальне галузеве об’єднання Південно-Західна залізниця

(скорочено Південно-Західна залізниця або ПЗЗ) – це одна з шести гілок

залізничної мережі України, яка підпорядкована Укрзалізниці (Державній

адміністрації залізничного транспорту України) і належить до сфери управління

Міністерства транспорту України.

До складу ПЗЗ входить велика кількість підрозділів, підприємств, дирекцій,

дистанцій, служб і т.п.

Юридична адреса ДТГО “Південно-Західна залізниця”: м. Київ, вул.Лисенка,6

(Управління).

Форма власності: державна.

Галузь: залізничний транспорт.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про перелік робіт

(послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту” від

16.02.1998р. за №173 до робіт (послуг), що належать до основної діяльності

залізничного транспорту належать:

послуги експлуатаційної діяльності;

роботи (послуги), що виконуються (надаються підрозділами основної діяльності.

Основні діяльність залізничного транспорту є складовою частиною загальної

господарської діяльності і означає діяльність усіх взаємопов’язаних

підприємств та структурних підрозділів галузі, спрямованого на виконання

єдиного перевізного процесу.

Основна діяльність залізниці – діяльність усіх взаємопов’язаних відокремлених

підрозділів, що входять до складу залізниці, спрямована на виконання і

обслуговування єдиного перевізного процесу, тобто експлуатаційна (перевізна)

та підсобно-допоміжна діяльність, пов’язана з обслуговуванням експлуатаційної

діяльності.

Експлуатаційна діяльність – діяльність відокремлених підрозділів,

безпосередньо пов’язана з перевезенням пасажирів, вантажів, вантажообігу,

пошти тощо.

Підсобно-допоміжна діяльність – діяльність відокремлених підрозділів,

пов’язана з виконанням ряду допоміжних операцій та організацією виробництв,

продукція (послуги) яких використовується переважно для потреб

експлуатаційної діяльності залізниць.

Структура ПЗЗ

НЗ – заступник начальника, НФ – фінансова служба, НКВ – служба капітальних

вкладень, Е – гос-во електрифікації, Ш – гос-во сигналізації та зв’язку, П –

гос-во колії, ІСЦ – інформаційно-статистичний центр, Т – локомотивне гос-во,

В – вагонне гос-во, Л – пасажирське господарство, РБ - апарат дорожнього

ревізора з безпеки руху, М – комерційне гос-во, Д – служба перевезень, НО –

служба воєнізованої охорони, НХ - госп-во матеріально-технічного

забезпечення, БМЕС - служба будівельно-монтажних робіт та цивільних споруд,

ДН-1 – Київська дистанція, ДН-2 – Козятинська дистанція, ДН-3 – Жмеринська

дистанція, ДН-4 – Коростенська дистанція, ДН-5 Конотопська дистанція, ДН-6 –

Дистанція по будівництву авто-залізничного шляхопроводу, ДН-7 – Дистанція по

будівництву вокзального комплексу ст. Дарниця та технічної пасажирської

станції. Інші господарства – господарська служба, Автобаза, МЦРЗ „Хмільник”,

ДОТ „Променистий”, Дитяча залізниця, ДСО „Локомотив”.

У господарств Е, Ш, Т, П, В, Л, РБ, М, Д, НО, НХ, НО, БМЕС, ДНів є багато

підприємств які знаходяться в їхньому підпорядкуванні та на балансі.

До складу ПЗЗ входить велика кількість підрозділів, підприємств, дирекцій,

дистанцій, служб і т.п., в тому числі і Служба капітальних вкладень

(скорочено – служба НКВ), яка є виробничо-господарським галузевим підрозділом

без права юридичної особи.

2.2 Основні положення служби НКВ

Служба капітальних вкладень:

1) Здійснює функції основного замовника Південно-Західної залізниці по

об’єктах капітального будівництва та капітального ремонту.

2) Організовує та забезпечує разом з іншими службами, проектними та

підрядними організаціями своєчасне та комплексне введення в експлуатацію

виробничих потужностей та об’єктів невиробничого призначення, побудованих за

рахунок капітальних вкладень та коштів на капітальний ремонт.

3) Розробляє плани капітальних вкладень та капітального ремонту по залізниці,

згідно заявок служб, проводить фінансування, а також здійснює контроль за

цільовим використанням коштів, запланованих на фінансування цих програм.

Кошти на капітальне будівництво та придбання рухомого складу, обладнання,

модернізацію та ремонт надходять на поточний рахунок служби від Укрзалізниці

та ДТГО Південно-Західної залізниці згідно з фінансовим планом залізниці.

4) Контролює рівень договірної ціни на виконання будівельно-монтажних,

проектно-вишукувальних робіт та капітальному ремонті.

5) Забезпечує проектно-кошторисною документацією на окремі об’єкти плану

капітального будівництва та капітального ремонту.

6) Проводить оплату виконаних робіт по плану капітальних вкладень і

капітальному ремонту на залізниці згідно укладених контрактів, а також інших

платежів, пов’язаних з підготовкою вихідних даних на проектування (подовження

погоджень, технічних умов виданих на проектування та будівництво, експертизи

проектів) і платежів пов’язаних з вводом в дію об’єктів будівництва,

організаційними питаннями, що виникають в ході будівництва (компенсація

юридичним та фізичним особам на основі документів вартості знесених споруд,

зелених насаджень, відчуження землі та сільгоспвтрати, отримання ордерів на

розриття , пусконаладка та ін.).

7) Фінансує та контролює придбання рухомого складу, машин, механізмів, які

фінансуються за рахунок централізованих коштів Укрзалізниці та Південно-

Західної залізниці.

8) Здійснює проведення єдиної технічної політики з метою скорочення

інвестиційного періоду в проектуванні, будівництві та капремонті і підвищення

ефективності капітальних вкладень, забезпечення раціонального використання

коштів в умовах ринку, зменшення обсягу незавершеного виробництва по

капітальному будівництву і проектно-вишукувальних роботах.

9) Розробляє річні плани затверджені Укрзалізницею по капвкладеннях та

капремонту об’єктів. Доводить затверджені плани до підрядних будівельних

організацій, служб, підрозділів залізниці, планових органів областей.

10) Здійснює методичне керівництво службами, структурними підрозділами

залізниці стосовно питань капітального будівництва та капремонту.

11) Разом зі службами -титулотримачами, дирекціями по залізничним

перевезенням розробляє титульні списки та набори робіт на будівництво,

капремонт, доводить їх підрядним організаціям.

12) Отримує через проектно-вишукувальні групи, які знаходяться на територіях

обслуговування дирекцій по залізничним перевезенням вихідних даних для

підготовки завдання на проектування та ведення проектних робіт (ТУ, АПЗ,

рішень місцевих адміністративних органів).

13) Підготовляє разом з учасниками будівництва контракти на будівництво,

капремонт, проектування та авторський нагляд. Погоджує договірну ціну на

будівництво, капремонт та проектні роботи, контролює виконання обов'язків

передбачених укладеними контрактами. Веде сумісно з юридичною службою

залізниці претензійну роботу по капітальному будівництву, проектуванню та

капремонту.

14) Контролює забезпечення службами - титулоутримачами інженерної підготовки

території відведеної під будівництво (відведення площадки, відключення мереж,

лісорубні квитки, документи на компенсацію за знесення споруд, зелених

насаджень та ін.).

15) Приймає від проектних організацій проектно-кошторисну документацію,

погоджує її та подає на затвердження до початку проведення робіт. Передає

проектну документацію генеральним підрядним організаціям.

16) Організує проведення експертизи проектно-кошторисної документації та

усунення зауважень авторами проектів.

17) Розглядає зауваження по проектно-кошторисній документації підрядних

організацій і готує пропозиції щодо їх усунення.

18) Фінансує через банк роботи по капітальному будівництву та капремонту,

придбанню рухомого складу та обладнанню.

19) Здійснює систематичний контроль і технічний нагляд за будівельними

роботами з метою забезпечення обсягів та якості виконуваних робіт вимогам

проекту та будівельних норм, відповідності вартості виконаних робіт прийнятим

рішенням в договірній ціні.

20) Здійснює статистичний і бухгалтерський облік витрат по капітальних

вкладеннях та капремонту, складає квартальні та річні звіти по областях і

подає їх у відповідні структурні підрозділи залізниці.

Служба має закінчену бухгалтерську звітність, веде баланс капітальних

вкладень і окремо баланс капітального ремонту, які входять до зведеного

балансу залізниці.

21) Проводить щорічні інвентаризації незавершеного будівництва. Оформлює

консервації та роз консервації об’єктів.

22) Забезпечує поставку на об’єкти обладнання для загально будівельних робіт

самостійно та через господарську службу НХ. Поставку технологічного та

спеціального обладнання (для тягових підстанцій, ізоляторів та підвісної

арматури при електрифікації залізниці, СЦБ та зв’язку, кранів, верстатного

обладнання, медичного) здійснюють відповідні служби з фінансовим

забезпеченням службою капвкладень.

23) Готує пропозиції щодо складу і строків роботи робочих і державних

приймальних комісій, бере участь в роботі цих комісій. Подає на затвердження

акти державних приймальних комісій.

24) Визначає кінцеві витрати по закінченому будівництву і передає на баланс

відповідним службам, підприємствам ці витрати для зарахування в склад

основних фондів.

25) Виконує функції замовника щодо спорудження об’єктів житлово-побутового

призначення за рахунок індивідуальних вкладів працівників залізниці, а також

сторонніх організацій та осіб.

26) Готує необхідну документацію (угоди, контракти) між залізницею і

сторонніми організаціями стосовно питань організації будівництва та

капремонту окремих об’єктів, сумісного користування і вирішення питань

окремих поставок устаткування.

27) Оформлює угоди на співпрацю та пайову участь в будівництві.

28) Узагальнює плани служб по модернізації рухомого складу і придбання

устаткування, що не входить в кошториси на будівництво.

29)Узагальнює витрати затрачені на створення основних засобів по капітальному

будівництву та ремонту, модернізації рухомого складу, машин, механізмів,

придбання обладнання передаються госпрозрахунковим службам та підприємствам,

підпорядкованим залізниці.

30) Готує накази по залізниці, що стосуються питань капітального будівництва

та капремонту.

Служба капітальних вкладень діє на правах виробничо-господарського підрозділу

Південно-Західної залізниці.

Всі розрахунки Служби капітальних вкладень з іншими підприємствами залізниці

виконуються через Фінансово-економічну службу залізниці.

2.3 Аналіз основних економічних показників

Якщо проаналізувати обсяги капітальних інвестицій по місяцям то

спостерігається тенденція збільшення інвестування в літній період. Це

пов’язано з тим, що під час даного сезону зростають прибутки залізниці, у

зв’язку із підвищеним попитом на перевезення. А тому зростають і резерви

фінансування капітальних інвестицій.

А зростання обсягу капітальних інвестицій під кінець року свідчить про

намагання виконати встановлений річний план.

Щодо визначення ефективності капітальних вкладень, то визначити їх фактичну

прибутковість по Службі капітальних вкладень є неможливим, так як капітальні

вкладення переважно мають довгостроковий термін окупності (більше 3-х років).

Визначенням прогнозної ефективності капітальних вкладень займається технічний

відділ служби капітальних вкладень та планово-економічний відділ.

Ефективним вважається такі інвестиційні вкладення, які виконані з мінімальною

витратою коштів. Тобто до задач зазначених відділів належить пошук таких

постачальників та підрядників, пропозиція яких є оптимальнішою на ринку, коли

якість та ціна знаходяться у вигідному, оптимальному співвідношенні.

Значний вплив на виконання планів капітальних вкладень має рівень

фінансування, і нестача фінансування інвестиційної діяльності призводить до

збільшення залишків незавершеного будівництва, що є небажаним та розцінюється

як нераціональне використання капіталу.

Таблиця 2.1 - Обсяги виконання та фінансування капітальних вкладень

виробничого призначення по Південно-Західній залізниці за 2003 рік

Страницы: 1, 2, 3