- комерційні;

- правові;

- дослідницькі (таблиця 2).

Сукупність застосування методів управління покликана забезпечити:

- цілеспрямованість колективу;

- організованість;

- чіткість і злагодженість роботи;

- оперативність і своєчасність рішень;

- розпорядливість, гнучкість, дисциплінованість і ініціативність.

Адміністративне управління як головний засіб управлінської діяльності визнає

адміністративну вказівку (команду), виконання якої жорстко контролюється.

Система відповідальності при цьому відповідає потребам такого контролю. Тут

пріоритет віддається командному розпорядженню і виробництву, а не людині у

виробництві.

Економічне управління характеризується пріоритетом економічних засобів над

іншими, у тому числі й адміністративними. Для здійснення такого управління

необхідна спеціальна підготовка менеджерів, що знають економіку і розуміють

економічні процеси.

Як показує світова практика, людський фактор у сучасному виробництві грає

дуже важливу роль.

Управління повинне опиратися на людський фактор у комплексному розумінні його

прояву, а також враховувати повний набір динамічних інтересів особистості. Таке

управління можна назвати соціально-психологічним. Це управління, у центі якого

– людина, його інтереси, потреби і цінності. [7]

інтегрує їх в процесі управління.

Сучасний менеджмент характеризують наступні положення:

- відмова від пріоритету класичних принципів шкіл менеджменту,

згідно з якими успіх підприємства визначається передусім раціональною

організацією виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком

спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні чинники

виробництва. Замість цього першорядною стає проблема гнучкості і

адаптованості до постійних змін зовнішньої середи. Значення чинників

зовнішнього середовища різко підвищується в зв'язку з ускладненням

всієї системи суспільних відносин ( в тому числі політичних,

соціальних, економічних), що складають середовище менеджменту

організації.

- використання в управлінні теорії систем, що полегшує задачу

розгляду організації в єдності її складових частин, які нерозривно

пов'язані із зовнішнім світом. Головні передумови успіху підприємства

знаходяться у зовнішньому середовищі, причому кордони з нею є

відкритими, тобто підприємство залежить в своїй діяльності від

енергії, інформації і інших ресурсів, що поступає ззовні. Щоб

функціонувати, система повинна пристосовуватися до змін у зовнішньому

середовищі .

- застосування до управління ситуаційного підходу, згідно з яким

функціонування підприємства обумовлюється реакціями на різні за своїй

природою впливи ззовні. Центральний момент тут -- ситуація, тобто

конкретний набір обставин, які впливають істотний чином на роботу

організації в даний період часу. Звідси випливає визнання важливості

специфічних прийомів виділення найбільш значущих чинників, впливаючи

на які, можна ефективно досягати мети.

- нова управлінська парадигма приділяє величезну увагу таким

чинникам, як лідерство і стиль керівництва, кваліфікацію і

культуру працюючих, мотивація поведінки, взаємовідношення в

колективі і реакція людей на зміни.

Орієнтація на нові умови і чинники розвитку знайшла відображення в

принципах менеджменту, формулювання яких показує роль людини, що

зросла, його професіоналізму, особистих якостей, а також всієї

системи взаємовідносин людей в організаціях. Наприклад, в складі

найважливіших принципів, якими рекомендується користуватися менеджерам

в останньому десятиріччі потокового віку, нерідко називаються

наступні:

- доброзичливе відношення менеджерів до всіх працюючих в організації;

- відповідальність менеджерів всіх рівнів за успішну діяльність

організації;

- комунікації ( горизонтальні і вертикальні) як всередині, так і за

межами організації;

- створення атмосфери відвертості, чесності, довір'я людям;

- сприяння реалізації їх талантів і прагнення до постійного

вдосконалення, як особистої роботи, так і роботи організації.

Практичне втілення нових принципів управління вельми складне і

вимагає радикального перегляду всієї філософії бізнесу, зміни

психології працюючих ( в тому числі менеджерів ), підвищення їх

підходів і методів.

Аналіз теорії і практики управління різними об'єктами дозволяє

встановити необхідність застосування до менеджменту 13 наукових

підходів (таблиця 3):

Уперше термін « принципи управління» ввів інженер - технолог

Ф.Тейлор, який в 1911 році опублікував роботу під назвою «

діяльності. Однак при всьому різноманітті взаємодії менеджменту і

організації можна досить чітко визначити кордони діяльності, яка

складає зміст менеджменту, а також виділити його окремі види:

Виробничий менеджмент -- це комплексна система забезпечення

конкурентноздатності товару, що випускається на конкурентному ринку.

Вона включає питання побудови виробничих і організаційних структур,

вибору організаційно правової форми управління виробництвом, збуту

і фірмового обслуговування товару відповідно до попередніх стадій

життєвого циклу.

Фінансовій менеджмент - це комплексна система стійкості, надійності і

ефективності управління фінансами. Вона включає формування і

планування фінансових показників з дотриманням наукових підходів і

принципів менеджменту, балансу прибутків і витрат, показників

ефективності використання ресурсів, рентабельності роботи і товарів.

Інноваційний менеджмент -- це комплексна система управління

інвестиціями, що вкладаються власниками в розвиток всіх видів

інновацій. Вона включає побудову організаційних структур, вибір

напрямів інновацій, оптимізацію інвестицій, різні аспекти управління

персоналом.

Крім приведених видів спеціального менеджменту в наш час розробляються

інші види:

- менеджмент соціальної сфери;

- банківський менеджмент;

- податковий менеджмент;

- організаційний менеджмент;

- міжнародний менеджмент та інші.

Менеджмент як сукупність принципів, методів, функцій і форм

управління фірмами на Заході відомий в нашій країні давно. Однак

ще десять років назад наші фахівці вважали, що його основними

цілями є отримання високого прибутку і постійне випередження країн

соціалізму по продуктивності праці в інтересах зміцнення позицій

імперіалізму. [17]

Демократизація суспільного життя країни дозволила широким верствам

населення, практичним працівникам ознайомитися з накопиченим багатим

світовим досвідом теорії і практики менеджменту, а орієнтація

української економіки на ринкові відносини зробила просто необхідними

вивчення і використання досвіду передових держав.

У зв'язку з цим відношення до менеджменту в Україні в останні роки

значно змінилося. Опубліковані труди видних теоретиків і практиків

виробничої і ринковий на технологічну орієнтацію. Передова технологія є

сьогодні ключем до успіху на будь-якому ринку, що з нетерпінням чекає продукцію

з новими характеристиками і готовий платити за це високу ціну. Найважливішим

фактором успіху кожної компанії стає стратегічне управління технологічним

розвитком, чи, іншими словами, технологічний менеджмент.

До питань технологічного менеджменту відносяться управління життєвим циклом

продукту й асортиментом продукції, у тому числі управління процесами заміни

застарілих технологій і устаткування, формування інноваційної культури

персоналу, управління якістю продукції, що випускається, стратегія управління

інтелектуальної власності і багато чого іншого.

У цілому ефективний менеджмент технологій повинний поєднувати перспективи

створення нової технології і перспективи попиту на неї. Технологія

розглядається як найважливіший засіб створення і підтримки конкурентної

переваги, що піднімає її до рівня стратегічного капіталу, яким потрібно

грамотно керувати на всіх поверхах компанії. Будь-яка діяльність фірми,

включаючи стратегічне планування, маркетинг, збут, виробництво, кадри,

фінансування може розглядатися, як використання технологій, що здатні збільшити

конкурентноздатність фірми. У цілому, стратегічний менеджмент технологій не

обмежується рамками галузей зі швидким технологічним розвитком. При широкому

погляді на технології і виробництво ніяких «низьких» технологій не існує. [14]

Зрозуміло, що такі важливі елементи стратегічного технологічного

менеджменту, як прогнозування розвитку технологій, включення розвитку

технологій у бізнес-план фірми актуальні для стратегії управління підприємством

будь-якого масштабу. Відповідні підходи мають цінність для малої технологічної

фірми, великого науково-виробничого підприємства, наукової установи,

інвестиційного заснування, що орієнтується на прямі інвестиції в економіку.

Саме стратегічне управління технологічним середовищем, що змінюється, повинне

стати запорукою тривалого успіху виробничих фірм, зв'язаних з наукомісткими

продуктами, і економіки в цілому.

Перетворення потенціалу знань у комерційний успіх – проблема міжнародна,

зв'язана з глобалізацією світової економіки. У цьому зіграло ведучу роль

розвиток засобів комунікації, що дозволили компаніям на новому рівні

координувати діяльність своїх вилучених підрозділів, зв'язувати їх з

покупцями і постачальниками. Не менше значення має глобальна масова культура

споживання і розваг, керована засобами комунікації. [24]

Проблема підготовки керівників, що забезпечать технологічно орієнтований

менеджмент компаній в умовах глобалізації світової економіки теж стала

проблемою міжнародної. Пошук нових результатів досліджень і розробок,

використання яких може додати продукції, що випускається, кращі

характеристики, прагнення до максимального скорочення циклу її створення і

просування на ринок викликають необхідність у міжнародних командах фахівців.

Світ стає одним ринком знань і технологій. Їхня цінність визначається на основі

науково-технічних і кон'юнктурних прогнозів комерціалізації, що повинні

проводити фахівці різних країн по єдиних методиках і на одній мові, щоб мати

порівнянні результати і розуміти один одного. Таке розуміння полегшує залучення

додаткових засобів у науку й інновації, а також включення фахівців з

пристосування до сучасних умов стало масове використання новітньої комп'ютерної

і телекомунікаційної техніки, формування на її основі високоефективних

інформаційно-управлінських технологій. Засоби і методи прикладної

інформатики використовуються в менеджменті і маркетингу. Нові технології,

засновані на комп'ютерній техніці, вимагають радикальних змін організаційних

структур менеджменту, його регламенту, кадрового потенціалу, системи

документації, фіксування і передачі інформації. Особливе значення має

впровадження інформаційного менеджменту, значно розширювальної можливості

використання компаніями інформаційних ресурсів. Розвиток інформаційного

менеджменту зв'язано з організацією системи обробки даних і знань, послідовного

їхнього розвитку до рівня інтегрованих автоматизованих систем управління, що

охоплюють по вертикалі і горизонталі всі рівні і ланки виробництва і збуту.

Технологія нерозривно зв'язана з машинізацією виробничого чи невиробничого,

насамперед управлінського процесу. Управлінські технології ґрунтуються на

застосуванні комп'ютерів і телекомунікаційної техніки.

Відповідно до визначення, прийнятому ЮНЕСКО, інформаційна технологія — це

комплекс взаємозалежних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що

вивчають методи ефективної організації праці людей, зайнятих обробкою і

збереженням інформації; обчислювальну техніку і методи організації і взаємодії

з людьми і виробничим устаткуванням, їхні практичні додатки, а також зв'язані з

усім цим соціальні, економічні і культурні проблеми. Самі інформаційні

технології вимагають складної підготовки, великих первісних витрат і

наукомісткої техніки. Їхнє введення повинне починатися зі створення

математичного забезпечення, формування інформаційних потоків у системах

підготовки фахівців.

Технологічну основу інформатизації менеджменту створюють комп'ютери останніх

поколінь і сучасні засоби зв'язку. На базі цих технічних засобів формуються

інформаційні технології – цілісні системи збору, переробки, передачі,

використання інформації з метою управління. В основному мова йде про створення

інформаційних технологій з використанням штучного інтелекту. Вважається, що

основні напрямки в області створення інформаційних технологій і штучного

інтелекту зв'язані з перебуванням ефективних систем надання знань і

організацією процесу комунікації користувачів з ЕОМ, а також із плануванням

доцільної діяльності, формуванням глобальної структури нормативної поведінки.

Іншими словами, якісно перебудовується саме управлінське середовище, що

пристосовується до вимог сучасних ЕОМ.

В останні десятиліття менеджменти в найбільш розвинутих країнах, зокрема, у

США і Японії, на творчі інформаційні технології так названого третього (вищого)

рівня. Вони охоплюють повний інформаційний цикл — вироблення інформації (нових

знань), їхню передачу, переробку, використання для перетворення об'єкта,

досягнення нових більш вищих цілей.

Інформаційні технології третього рівня означають вищий етап комп'ютеризації

менеджменту, дозволяють задіяти ЕОМ у творчому процесі, з'єднати силу людського

розуму і міць електронної техніки.

Повна інтегрована автоматизація менеджменту припускає охоплення наступних

інформаційно-управлінських процесів: зв'язок, збір, збереження і доступ до

необхідної інформації, аналіз інформації, підготовка тексту, підтримка

індивідуальної діяльності, програмування і рішення спеціальних завдань.

До сучасних технічних засобів автоматизації інформаційно-управлінської

діяльності відносяться:

1. Персональні комп'ютери, об'єднані в мережі.

2. Електронні друкарські машинки.

3.Змістообробні системи ( проблемно-орієнтовані комп'ютерні системи, що мають

великі функціональні можливості).

4. Копіювальні машини.

5. Комунікаційні засоби, телефонну техніку.

6. Засоби для автоматизації введення архівних документів і пошуку інформації

(до них відносяться нетрадиційні носії інформації: магнітні диски і стрічки,

мікрофільми, диски з оптичними записами).

7. Засоби для обміну інформацією — “електронна пошта”.

8. Відеоінформаційні системи.

9. Локальні комп'ютерні мережі.

10. Інтегровані мережі організацій. [21]

Таким чином, у сучасних умовах винятково важливе значення має перебудова

технічної і технологічної баз управління, що забезпечує процеси інформатизації.

Однак не слід переоцінювати роль інформаційно-управлінської техніки. Вона

виконує насамперед забезпечення функції. Основні напрямки робіт з

інформатизації менеджменту лежать в області організаційної, соціальної,

потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових

продуктах і технологіях. Проблематика нововведень у нашій країні протягом

багатьох років розроблялася в рамках економічних досліджень НТР.

Відповідно до міжнародних стандартів інновація визначається як кінцевий

результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у виді нового чи

удосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або удосконаленого

технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності, або в новому

підході до соціальних послуг. Розробка, впровадження у виробництво нової

продукції мають для фірм важливе значення як засіб підвищення

конкурентноздатності й усунення залежності фірми від розбіжності життєвих

циклів виробленої продукції. У сучасних умовах відновлення продукції йде досить

швидкими темпами.

Інноваційний менеджмент - один з напрямків стратегічного управління,

здійснюваного на вищому рівні компанії. Його метою є визначення основних

напрямків науково-технічної і виробничої діяльності фірми в наступних областях:

розробка і впровадження нової продукції (інноваційна діяльність); модернізація

й удосконалювання продукції, що випускається; подальший розвиток виробництва

традиційних видів продукції; зняття з виробництва застарілої продукції.

Інноваційний менеджмент порівняно нове поняття для наукової громадськості і

підприємницьких кіл України. Саме в даний час Україна переживає бум

новаторства. На зміну одним формам і методам управління економікою приходять

інші. У цих умовах інноваційною діяльністю буквально змушені займатися всі

організації. Інноваційний менеджмент - управління науково-технічним прогресом,

упровадження досягнень науки і техніки у виробництві , що характерно для

централізовано керованої економіки. У ринкових умовах господарювання, де

комерційні організації мають повну юридичну й економічну самостійність, ні про

яке впровадження чого-небудь не може бути і мови. Процес введення нововведення

на ринок прийнято називати процесом комерціалізації.

У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення,

новація, нововведення, інновація. Нововведенням може бути новий порядок, новий

метод, винахід. З моменту прийняття до поширення нововведення здобуває нова

якість і стає інновацією.

Будь-які винаходи, нові явища, види або послуг методи тільки тоді одержують

суспільне визнання, коли будуть прийняті до поширення (комерціалізації), і вже

в новій якості вони виступають як нововведення (інновації).

Під

інноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у

виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і

соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного,

адміністративного або іншого характеру.

Науково-технічні розробки і нововведення виступають як проміжний результат

науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в

науково-технічні інновації — кінцевий результат. Науково-технічні розробки і

винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а

науково-технічні інновації — це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів,

винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої

комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів.

У результаті інноваційної діяльності народжуються нові ідеї, нові й

удосконалені продукти, нові або удосконалені технологічні процеси, з'являються

нові форми організації і управління різними сферами економіки і її структур.

Результати інноваційної діяльності на внутрішньому і зовнішньому ринках

можуть бути представлені шляхом передачі науково-технічних знань і досвіду для

надання науково-технічних послуг, нових технологій.

Роль і місце науки в суспільстві істотно залежать від рівня розвитку

суспільної свідомості, інформованості населення про можливості застосування

результатів науково-технічної діяльності для рішення соціально-економічних

задач, а також реально отриманих практичних результатів такого застосування.

Особливістю сучасного етапу розвитку інноваційної діяльності є утворення в

найбільших фірмах єдиних науково-технічних комплексів, що поєднують у єдиний

процес дослідження і виробництво. Це припускає наявність тісного зв'язку всіх

етапів циклу «наука –виробництво». Створення цілісних

науково-виробничо-збутових систем об'єктивно закономірно, обумовлено

науково-технічним прогресом і потребами ринкової орієнтації фірми.

В сучасних умовах в великих фірмах склалися стійкі механізми керування

науково – технічною діяльністю, що відбивають особливості процесу інтеграції

науки і виробництва, все більшу орієнтацію досліджень і розробок на ринкові

потреби, посилення впливу ринкових факторів на визначення стратегічних позицій

фірм. Нові задачі спричинили за собою зміни в системі зв'язків як по вертикалі

– між усіма рівнями керування, так і по горизонталі – між підрозділами науково

нове в характері управління – функцію керівництва персоналом.

Керівництво персоналом як функція управління покликана поєднувати,

координувати, з’єднувати і інтегрувати всі інші функції в єдине ціле. Функція

керівництва – це мозок усього управління, його центральна нервова система. Ніж

складніше система функцій управління, диференціювання, тим гостріше перед

керівництвом встає задача постійного удосконалювання управління як усередині

кожної функції, так і в міжфункціональному аспекті. У результаті від функції

керівництва все частіше уособлюється специфічна функція удосконалювання

управління як самостійну функцію.

Система управління, що складає з ієрархії різних ступіней (ланок), припускає

закріплення різних етапів управління за окремими керівниками або органами

(апаратом) управління. Ці керівники мають різні ранги. Так, при розвинутій

ієрархії управління вищий керівник не зайнятий якою-небудь однією функцією

управління. [25]

У сучасних умовах перетерпіла істотні зміни мотивація керівництва персоналом:

переважне значення придбали соціально-економічні і соціально-психологічні

методи управління персоналом над адміністративними; керівництво тепер

спрямоване на здійснення співробітництва персоналу й адміністрації для

досягнення намічених цілей; одержав розвиток принцип колегіальності в

керуванні.

Колегіальність у керуванні припускає, що професіонали-менеджери працюють у

тісному контакті один з одним і зв'язані узами співробітництва і

взаємозалежності, складаючи управлінський штат.

видання фірмових інформаційних бюлетенів, журналів, у яких висвітлюються

діяльність і події життя фірми; показ престижних відео - і кінофільмів;

організація свят і днів відпочинку, на які витрачаються значні засоби).

Соціальна система управління покликана забезпечити ефективну роботу технічної

системи. Вона створюється в тісному взаємозв'язку з нею і не передається в

розпорядження підрозділів по керуванню виробництвом.

Розробка і проведення соціально-економічної політики у фірмах здійснюються по

У сучасних умовах підготовці і перепідготовці кадрів менеджерів надається

важливе значення як на офіційному рівні, так і на рівні окремих фірм.

Перехід до нових технологій вимагає значних витрат, зв'язаних з відновленням

знань, перепідготовкою працівників. Вважається, що перепідготувати працівника

дешевше, ніж замінити його. [10]

Розвиток нових технологій вимагає більш досконалих знань і умінь. Проблема

полягає в тому, щоб знайти механізм постійного підвищення кваліфікації всіх

зайнятих у процесі переходу від одного набору необхідних знань і навичок до

використання для одержання кінцевого продукту, створюваного організацією, є

визначається формуванням сучасних управлінських відносин, підвищенням

керованості економіки. Саме менеджмент, управління забезпечує

зв'язаність, інтеграцію економічних процесів в організації.

Менеджмент -- найважливіше поняття в ринковій економіці. Його

вивчають економісти, підприємці, фінансисти, банкіри і всі,

хто стосується бізнесу.

« Управляти -- означає вести підприємство до його мети, витягуючи

максимум можливості з існуючих ресурсів». Фахівцям нового годині

необхідні глибокі знання по менеджменту, а для цього треба чітко

творчого інноваційного клімату, що стимулюють працівників на нововведення.

Керівники підприємств покликані стати ініціаторами в області реалізації

технологічних і організаційних змін.

Тому, найважливішим фактором успіху, стає безупинне теоретичне і практичне

навчання керівників нового типу: високопрофесійних, компетентних у широкому

колі економічних, соціальних і технологічних питань, з високим почуттям

відповідальності за результати діяльності підприємства.

Яким би прогресивним і передової ні був закордонний досвід, цінність його

складається не тільки в тім, щоб служити зразком для наслідування, але головним

чином у тім, щоб бути ключем до аналізу власного досвіду і практики, вміти в

них розібратися й одержати матеріал для порівнянь і зіставлень.

Сучасна теорія і практика менеджменту, здобувають особливе значення:

По-перше, перехід української економіки на ринкові відносини вимагає вивчення

форм і методів управління, на рівні основної господарської ланки — виробничого

відділення (малі підприємства). Практичне використання такого досвіду, на

вітчизняних підприємствах — одна з першочергових задач.

По-друге, широкий вихід вітчизняних малих підприємств на ринки, обумовлюють

необхідність глибокого вивчення і знання практики менеджменту.

Це висуває високі вимоги до підготовки фахівців-менеджерів і в першу чергу

тих, котрі будуть зайняті в економічній сфері діяльності і зв’язані з

підготовкою і прийняттям рішень у цій області. Знання ними проблем теорії і

2. Бакуров Т., Заславский С. Об’єднання малих і середніх

підприємств.//Питання економіки, 1994. — №11.

3. Бєляєв Ю.А. Енциклопедія починаючого підприємця. М.: Изд- во. РУНД, 1992.

4. Балабанов И.Т. «Основи фінансового менеджменту», М., - 1995,

(с.284).

5. Віханський О. С., Наумов О. І. Менеджмент : Підручник. – М.: Гардарики,

1999. – (528с.)

6 . Веснін В.Р. «Основи менеджменту», М., - 1997, (с.412).

7. Галькевич Р.С. Набоков В.И. «Основи менеджменту», М., - 1998, (с.467).

8. Герчикова И.Н. «Менеджмент: підручник для вузів», - М.,

ЮНІТІ “Банки і біржі”, 1997, (с.375).

9.Гуськова Н.Д., Макаркин Н.П., Неретина Е.А.

Підприємництво. Саранськ: МГУ, 1994.

10. Кабанов А.Я. «Управління персоналом організації», - М.,

1997, (с.435).

11.Кохно П.А., Мікрюков В.А., Коморов С.Е. «Менеджмент»,

-М., Фінанси і статистика, 1993, (с.411).

12.Кредісов А. І. Панченко Є. Г. , Кредісов В. А. Менеджмент

для керівників. – К.: “Знання” КОО, 1999. – (556с.)

13. Ленд П.Е. «Менеджмент - мистецтво управляти», М., -

1995, (с.284).

14. Любінова Н.Г. «Менеджмент - шлях до успіху», - М.,

Агропроміздат, 1992, (с.189).

15. Максимцов М.М. Ігнатьєва А.В. «Менеджмент», М., -

1998, (с.389).

16.Маршалл А. Принципи економічної науки./Пер. с англ.— М.:

Видавнича група “Прогрес“, 1993. Т.3.

17.Мескон А., Хедоури. Основи менеджменту. М.: Демо, 1992.

18.Основи підприємницької справи/Під ред. Осипова.— М.:

Гуман. знання, 1992.

19.Румянцева З.П., Саломатин Н.А. Менеджмент

організації.— М.: Инфра— М, 1995.

20.Рябинский Л.С. Абетка бізнесу.— М.: Освіта, 1993.

21.Сучасний менеджмент: теорія і практика . / під. Ред.

Г. В. Щекіна. – К.: МЗУУП,1994 (144с.)

22.Телор Фредерік Уїнслоу, «Менеджмент», - М., 1992, (с.175).

23.Туленков М.В. Вступ до теорії і практики менеджменту. –

К.: МАУП, 1998. (136с.)

24. Уткин Є.А. «Управління фірмою», - М., 1996, (с.312).

25. Фатхутдінов Р.А. «Система менеджменту», - М., 1996, (с.274).

26. Ховард До., Коротков Є. «Принципи менеджменту», - М.,

1996, (с.377).

27.Хоскинг А. Курс підприємництва: практичне керівництво.—