Форми і методи професійної підготовки майбутнього вчителя

Один і той же засіб виховного впливу може дати різні результати, залежно

щодо кого, коли, за яких умов і як його застосовують. У цій справі немає

стандартних рецептів. Педагогічний такт, за словами В.Сухомлинського,

передбачає здатність учителя поставити себе на місце учня, бачити себе в

учневі та учня в собі.

Периферійні якості:

1. Привітність.

2. Почуття гумору.

3. Артистизм.

4. Мудрість (наявність життєвого досвіду).

5. Зовнішня привабливість.

Сукупність якостей учителя створює його авторитет. Авторитет педагога,

як і авторитет представника будь-якої іншої професії, здобувається

наполегливою працею. Якщо в межах інших професій звично звучить вислів

“визнаний у своїй галузі авторитет”, то у педагога може бути лише авторитет

особистості. Учитель головна фігура педагогічного процесу. Його особистий

приклад – могутній фактор виховного впливу. Завдяки спілкуванню із учнями

вчитель виховує їх не тільки словом, а й всіма якостями своєї особистості.

Діти, говорив Л.Толстой, переймаються прикладом у сто разів сильніше, ніж

най красномовнішими і найрозумнішими повчаннями. Вони (особливо це

стосується дітей молодшого віку) копіюють учителя, наслідують його на

кожному кроці. Вплив авторитетного педагога на учнів залишає свій відбиток

на все їхнє життя. “Золотим правилом” науки виховання вважав К.Ушинський

тезу: “вчителеві треба бути таким, якими він хоче бачити своїх вихованців”.

Авторитетний педагог – справжній володар думок і почуттів свої учнів. У

створенні його авторитету важливі такі риси його особистості, як ерудиція,

глибокі фахові знання, справедливість, толерантність, прихильне ставлення

до людей, принциповість, людяність, єдність слова і діла. Високе почуття

відповідальності.

Поняття “компетентність” (від лат. competens - відповідний, здібний)

означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; володіння

знаннями, досвідом у певній галузі. Під професійною компетентністю педагога

розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно й

ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно

знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності.

Педагогічна компетентність учителя – це єдність його теоретичної і

практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності.

Зміст психолого-педагогічних знань визначається навчальними програмами.

Психолого-педагогічна підготовленість складається із знань методологічних

основ і категорій педагогіки; закономірностей соціалізації і розвитку

особистості: суті, цілей і технологій навчання та виховання; законів

вікового анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей, підлітків,

юнацтва. Вона є основою гуманістично орієнтованого мислення педагога.

Психолого-педагогічні і спеціальні (з предмета) знання є необхідною,

але недостатньою умовою професійної компетентності. Практичне розв'язання

педагогічних завдань забезпечують уміння і навички, передумовою яких є

теоретико-практичні і методичні знання.

Педагогічні уміння - це сукупність послідовно розгорнутих дій, що

ґрунтуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути

автоматизованою (навички).

Через педагогічні уміння розкривається структура професійної

компетентності педагога. Зважаючи на те, що розв'язання будь-якого

педагогічного завдання зводиться до тріади "мислити - діяти - мислити", що

збігається з компонентами (функціями) педагогічної діяльності та

відповідними їм уміннями, В.О.Сластьонін розподілив педагогічні уміння на

чотири групи.

1. Уміння “переводити” зміст процесу виховання в конкретні педагогічні

завдання: вивчення особистості і колективу для визначення рівня їх

підготовленості до активного оволодіння новими знаннями і проектування на

цій основі розвитку колективу й окремих учнів; виділення комплексу

освітніх, виховних і розвивальних завдань, їх конкретизація і визначення

завдання, що домінує.

2. Уміння побудувати і привести в дію логічно завершену педагогічну

систему: комплексне планування освітньо-виховних завдань; обґрунтований

відбір змісту освітнього процесу; оптимальний відбір форм, методів і

засобів його організації.

3. Уміння виділяти і встановлювати взаємозв'язки між компонентами і

факторами виховання, приводити їх в дію: створення необхідних умов

(матеріальних, морально-психологічних, організаційних, гігієнічних та

інших); активізація особистості школяра, розвиток його діяльності, яка

перетворює його із об'єкта в суб'єкт виховання; організація і розвиток

спільної діяльності; забезпечення зв'язку школи із середовищем, регулювання

зовнішніх незапрограмованих впливів.

4. Уміння облікувати й оцінювати результати педагогічної діяльності:

самоаналіз і аналіз освітнього процесу і результатів діяльності вчителя;

визначення нового комплексу стрижневих і другорядних педагогічних завдань.

Зміст теоретичної готовності вчителя виявляється в узагальненому умінні

педагогічно мислити, що передбачає наявність у педагога аналітичних,

прогностичних, проективних, а також рефлексивних умінь.

Аналітичні уміння складаються з таких умінь:

- аналізувати педагогічні явища, тобто розчленовувати їх на складові

елементи (умови, причини, мотиви, стимули, засоби, форми прояву і

под.);

- осмислювати роль кожного елемента у структурі цілого і у взаємодії

з іншими;

- знаходити в педагогічній теорії положення, висновки,

закономірності. що відповідають логіці даного явища;

- правильно діагностувати педагогічне явище;

- формулювати стрижневе педагогічне завдання (проблему);

- знаходити способи оптимального вирішення його.

Прогностичні уміння пов'язані з управлінням педагогічним процесом і

передбачають чітку уяву в свідомості вчителя, який є суб'єктом управління,

мету його діяльності, спрямовану на очікуваний результат. Педагогічне

прогнозування ґрунтується на достовірних знаннях суті і логіки

педагогічного процесу, закономірностей вікового і індивідуального розвитку

учнів. До складу прогностичних умінь учителя входять такі уміння:

- постановка педагогічних цілей і завдань;

- відбір способів досягнення цілей, завдань;

- передбачення результату;

- передбачення можливих відхилень і небажаних явищ;

- визначення етапів педагогічного процесу;

- приблизна оцінка передбачуваних витрат засобів, праці і часу

учасників педагогічного процесу;

- планування змісту взаємодії учасників педагогічного процесу.

Педагогічне прогнозування вимагає від учителя оволодіння такими

прогностичними методами, як моделювання, висування гіпотез, мисленнєвий

експеримент тощо.

Проективні вміння забезпечують конкретизацію цілей навчання та

виховання і поетапну їх реалізацію. Проективні уміння включають:

- переведення цілі і змісту освіти та виховання у конкретні

педагогічні завдання;

- обґрунтування способів їх поетапної реалізації;

- планування змісту і видів діяльності учасників педагогічного

процесу з урахуванням їх потреб та інтересів, можливостей

матеріальної бази, власного досвіду і особистісно-ділових якостей;

- визначення аранжованого комплексу цілей і завдань для кожного етапу

педагогічного процесу;

- планування індивідуальної роботи з учнями з метою розвитку їх

здібностей, творчих сил і дарувань;

- планування системи прийомів стимулювання активності учнів;

- планування розвитку виховного середовища і зв'язків з батьками та

громадськістю.

Рефлексивні уміння мають місце при здійсненні педагогом контрольно-

оцінної діяльності, спрямованої на себе, на осмислення і аналіз власних

дій. Для педагога важливо встановити рівень результативності (позитивної чи

негативної) власної діяльності. У процесі такого аналізу визначається:

- правильність постановки цілей, їх трансформації у конкретні

завдання;

- адекватність комплексу визначених завдань наявним умовам;

- відповідність змісту діяльності вихованців поставленим завданням;

- ефективність застосовуваних методів, прийомів і засобів

педагогічної діяльності;

- відповідність застосовуваних організаційних форм віковим

особливостям учнів, рівневі їх розвитку, змісту матеріалу і под.;

- причини успіхів і невдач, помилок і труднощів у процесі реалізації

поставлених завдань навчання і виховання.

Зміст практичної готовності вчителя виражається у зовнішніх

(предметних) уміннях, тобто в діях, які можна спостерігати. До них належать

організаторські і комунікативні уміння. Нагадаємо, що організаторська

діяльність педагога забезпечує залучення учнів до різних видів діяльності й

організацію діяльності колективу, яка перетворює його із об'єкта в суб'єкт

виховання. Організаторські уміння педагога бувають мобілізаційними,

інформаційними, розвивальними і орієнтаційними.

Мобілізаційні вміння учителя обумовлені привертанням уваги учнів і

розвитком у них стійких інтересів до навчання, праці та інших видів

діяльності;

формуванням потреби у знаннях, праці, інших видах діяльності;

озброєнням учнів навичками навчальної роботи;

формуванням в учнів активного, самостійного і творчого ставлення до

явищ навколишнього середовища шляхом створення спеціальних ситуацій для

прояву вихованцями моральних вчинків і под.

Інформаційні уміння пов'язані не тільки з безпосереднім викладом

навчальної інформації, а й з методами її отримання та обробки. Серед них

уміння і навички роботи з друкованими джерелами і бібліографування, уміння

здобувати інформацію з інших джерел і переробляти її відповідно до цілей і

завдань педагогічного процесу. Інформаційними є також уміння:

- доступно викладати навчальний матеріал, із урахуванням специфіки

предмета, рівня підготовленості учнів, їх життєвого досвіду і віку;

- логічно правильно будувати процес передачі навчальної інформації,

використовуючи різні методи і їх поєднання: розповідь, пояснення,

бесіду, проблемний, індуктивний, дедуктивний виклад матеріалу та

інші;

- доступно, лаконічно і виразно формулювати питання;

- ефективно використовувати ТЗН (технічні засоби навчання), ЕОТ

(електронно-обчислювальну техніку), засоби наочності (графіки,

діаграми, схеми тощо);

- оперативно змінювати (у випадку необхідності) логіку і спосіб

викладу матеріалу.

Розвивальні уміння передбачають:

- визначення "зони найближчого розвитку" (Л.С.Виготський) окремих

учнів, класу в цілому;

- створення проблемних ситуацій і інших умов для розвитку

пізнавальних процесів, почуттів і волі учнів;

- стимулювання пізнавальної самостійності і творчого мислення,

потреби у встановленні логічних (окремого до загального, виду до

роду, посилання до наслідку, конкретного до абстрактного) і

функціональних (причини –наслідку, цілі – засобу, кількості –

якості, дії – результату) відношень;

- формування і постановку питань, які вимагають застосування

засвоєних раніше знань;

- створення умов для розвитку індивідуальних особливостей, здійснення

з цією метою індивідуального підходу до учнів.

Орієнтаційні уміння спрямовані на формування морально-ціннісних

установок вихованців і наукового світогляду; організацію спільної творчої

діяльності, яка розвиває соціальне значущі якості особистості.

Комунікативні уміння вчителя - це взаємопов'язані групи перцептивних

умінь, власне умінь спілкування (вербального) та умінь і навичок

педагогічної техніки.

Перцептивні уміння допомагають розуміти інших (учнів, учителів,

батьків). Для цього необхідно вміти проникати в індивідуальну суть іншої

людини, визначати її ціннісні орієнтації, які знаходять вираження в її

ідеалах, потребах, інтересах, у рівні домагань. Крім того, необхідно знати

наявні в учня уявлення про себе.

Уміння педагогічного спілкування – це уміння розподіляти увагу і

підтримувати її стійкість; обирати відповідно до класу й окремих учнів

найдоцільніші способи поведінки і звертань; аналізувати вчинки вихованців,

визначати мотиви, якими вони керуються, їхню поведінку в різних ситуаціях;

створювати досвід емоційних переживань учнів, забезпечувати атмосферу

благополуччя у класі; керувати ініціативою у спілкуванні, використовуючи

для цього багатий арсенал засобів, які підвищують ефективність взаємодії.

Педагогічна техніка є сукупністю умінь і навичок, необхідних для

стимулювання активності як окремих учнів, так і колективу в цілому. До неї

входять уміння обирати правильний стиль і тон у спілкуванні, керувати їх

увагою, темпом діяльності, навичками демонстрації свого ставлення до

вчинків учнів.

Серед умінь і навичок педагогічної техніки особливе місце посідає

розвиток мови педагога, що є одним із важливих виховних засобів і містить

такі аспекти: правильна дикція, “поставлений голос”, ритмічне дихання і

розумне приєднання до мови міміки і жестів.

Крім названих, до умінь і навичок педагогічної техніки належать: уміння

управляти своїм тілом; регулювати власні психічні стани; викликати “на

замовлення” почуття подиву, радості, гніву і под.; володіти технікою

інтонування для вираження різних почуттів (прохання, вимоги, питання,

наказу, поради, побажання тощо) та інші.

Професійна компетентність учителя обумовлює його педагогічну

майстерність. На думку А.С.Макаренка, педагогічна майстерність - це знання

особливостей педагогічного процесу, уміння його побудувати і привести у

рух.

Соціальна компетентність вчителя також є важливим компонентом

професіограми вчителя. Формування майбутнього вчителя як особистості,

включення його у суспільне життя як активного дієвого суб’єкта проходить

період від переведення його з позиції об’єкта педагогічного впливу на

позицію суб’єкта навчально-професійної діяльності і далі суб’єкта

професійного розвитку. Цей процес можна поділити на такі етапи:

- початковий (оволодіння основами знань і суспільним досвідом);

- формуючий (глибока обізнаність, освіченість і світоглядна зрілість);

- професійно-адаптивний (професійна та суспільна активність).

Важливо відмітити факт, що процес соціалізації є безперервним процесом,

який триває впродовж усього життя особистості і період формування

професійної педагогічної компетентності майбутнього вчителя детермінований

різними соціалізацій ними процесами. Студент у процесі навчання формує

необхідні уміння, навички, що складають соціальну компетенцію, при цьому

теж соціалізується у новому соціокультурному середовищі. Особливості

соціалізації студентської молоді вимагають розробки відповідних ефективних

педагогічних технологій у навчанні, виважених педагогічних форм, методів,

засобів формування професійної соціальної компетентності майбутніх

педагогів.

Розроблена методика передбачає корекцію змісту навчально-виховної

підготовки студентів з педагогіки з опорою на сукупне соціально-

філософське, психологічне, педагогічне знання про людину, сучасні теоретико-

методологічні концепції особистісно-діяльнісного напряму, альтернативні

виховні системи, педагогічні інновації, комплекс педагогічного

інструментарію стосовно розв’язку соціально-педагогічних задач.

Відбуваються зміни і в засобах педагогічної комунікації, формах і методах

педагогічної взаємодії. Дослідження показують, що зростанню рівня

професійної майстерності сприяють активні форми і методи навчання, що

відтворюють контекст майбутньої професійної діяльності, причому не лише

предметний, але й соціальний. За нових умов особистість студента формується

під провідним впливом особистості і діяльності викладача, який через свою

особу транслює соціальний освітній досвід. Таким чином, технологічний

підхід до підготовки майбутніх вчителів до розв’язання соціально-

педагогічних задач передбачає якісні зміни всіх складових дидактичної

системи: мети, змісту навчальної інформації, засобів педагогічної

комунікації, форм та методів педагогічної взаємодії, суб’єктів

педагогічного процесу, а також розвиток професійної і пізнавальної

мотивації і формування педагога як творчої особистості.

Отож на основі всього вище сказаного пропоную узагальнену схему

професіограми вчителя:

|Професійно значимі якості: |Периферійні якості: |Педагогічні уміння: |

|1. Гуманність – любов до дітей, вміння |1. Привітність. |Зміст теоретичної готовності: |

|поважати їхню людську гідність, потреба і |2. Почуття гумору. |1. Аналітичні уміння. |

|здатність подавати кваліфіковану педагогічну |3. Артистизм. |2. Прогностичні уміння. |

|допомогу в їхньому особистісному розвитку. |4. Мудрість (наявність |3. Проективні вміння. |

|2. Громадська відповідальність, соціальна |життєвого досвіду). |4. Рефлексивні уміння. |

|активність. |5. Зовнішня привабливість. |Зміст практичної готовності: |

|3. Справжня інтелігентність (інтелект, | |1. Мобілізаційні вміння. |

|ерудиція, висока культура поведінки). | |2. Інформаційні вміння. |

|4. Правдивість, справедливість, порядність, | |3. Розвивальні уміння. |

|чесність, гідність, працьовитість, | |4. Орієнтаційні уміння. |

|самовідданість. | |5. Комунікаційні уміння. |

|5. Інноваційний стиль науково-педагогічного | |6. Перцептивні уміння. |

|мислення, готовність до створення нових | |7. Уміння педагогічного спілкування.|

|цінностей і прийняття творчих рішень. | | |

|6. Любов до предмета, який викладається, | |8. Уміння володіти педагогічною |

|потреба в знаннях, у систематичній самоосвіті.| |технікою. |

| | | |

|7. Здатність до міжособового спілкування, | | |

|ведення діалогу, переговорів; наявність | | |

|педагогічного такту, що визначає стиль | | |

|поведінки вчителя, спричиняє впевненість учнів| | |

|у доброзичливості вчителя, його чуйності, | | |

|доброті, толерантності. | | |

| |Професіограма | |

| |вчителя | |

| | | |

| |Знання: | |

| |1. Методологічних основ і | |

| |категорій педагогіки. | |

| |2. закономірностей | |

| |соціалізації і розвитку | |

| |особистості; | |

| |3. законів вікового | |

| |анатомо-фізіологічного і | |

| |психічного розвитку дітей, | |

| |підлітків, юнацтва; | |

| |4. спеціальні знання (із | |

| |предмета). | |

| | | | |

А зараз я хочу привести декілька цитат – вислови відомих людей про

педагогічну професію.

1. Змушений приховувати і обминати труднощі, вихователь легко може

деморалізуватись, стати лицемірним, розчаруватись і розледачіти...

Виникають скарги на невдячну працю: якщо Бог хоче когось покарати, то

робить його вихователем.

Януш Корчак

2. Талант виховання, талант терплячої любові, повної відданості,

відданості хронічної, рідше зустрічається ніж усі інші. Його не може

замінити ні одна пристрасна любов матері, ні одна сильна доказами

діалектика.

О.Герцен

3. Якщо вчитель має тільки любов до справи, він буде добрим учителем.

Якщо вчитель відчуває тільки любов до учня, як батько, мати, він буде

кращим за того вчителя, який прочитав усі книжки, але не відчуває любові ні

до справи, ні до учня. Якщо учитель поєднує в собі любов до справи і до

учнів, він – досконалий учитель.

Л. Толстой

4. Тільки рішуча людина, енергійна, з твердим характером, така, що

знає, чого вона хоче, чому вона хоче і які засоби ведуть до виконання її

волі, - тільки така людина може виховати рішучих, енергійних, сильних

характером людей.

А.Дістервег

5. Ви для дитини, а не вона для вас; ви повинні пристосовуватись до її

природи, до її духовного стану.

М.Добролюбов

6. Першою і найбільш потрібною учителеві якістю хай буде

добронравність. Бо він є дзеркалом, дивлячись в яке, юнаки бачать весь

розквіт доброчесті... Отже, хай буде учитель дзеркалом добрих звичаїв, і

чого вчить або вчити збирається, те саме, як на зразкові хай показує на

самому собі.

О.Духнович

7. Воспитание – великое дело: им решается участь человека.

В.Белинский.

8. Велик тот учитель, который исполняет делом чему учит.

Катон Старший

9. От правильного воспитания детей зависит благосостояние всего народа.

Джон Локк

10. В воспитании все дело в том, кто воспитатель.

Д.Писарев

Під час своєї психолого-педагогічної практики у школі я мала унікальну

можливість поцікавитись в учителів та в учнів старших класів (10 клас) їх

думкою щодо професіограми вчителя. Кожен, хто брав участь в анкетуванні,

отримав узагальнену модель вчителя (подану вище) і, як учителям, так і

учням, я запропонувала дати відповіді на слідуючи запитання:

1. Чи вважаєте ви цю модель досконалою?

2. Оцінюючи дану професіограму, чи вважаєте ви професію вчителя дуже

складною?

3. Чи володієте ви всіма вказаними якостями, уміннями, знаннями (чи

відповідаєте цій професіограмі)?

4. Який блок з цієї професіограми ви б виділили як найголовніший?

5. Чи й справді, на вашу думку, учителю, який працює кожного дня у

школі, потрібні всі ці якості. Знання, уміння?

6. Оцінюючи роботу своїх вчителів (свою роботу) скажіть, будь ласка, чи

всі складові частини професіограми присутні у їх діяльності (у вашій

педагогічній діяльності).

7. Чи знали ви про таку професіограму, коли у вас виникло бажання стати

вчителем і ви пішли здобувати освіту у вищий педагогічний заклад?

8. Виділіть, будь ласка, із кожного блоку професіограми по одному

пункту, який ви вважаєте найголовнішим.

9. Після ознайомлення із професіограмою чи бажаєте ви ще і досі здобути

цю відповідальну професію вчителя (якщо ж, звичайно, у вас було таке

бажання).

10. Звичайно ж, відповіді були різні, але в них було і багато схожих

думок.

Після ознайомленні із відповідями всіх учасників анкетування я вирішила

узагальнити їх і познайомити вас із результатами. Майже всі учасники

анкетування відповіли, що дана модель є дуже складною, хорошою за змістом,

хоча, звичайно ж, не досконалою, так як немає нічого досконалого. Більшість

вчителів, відповідаючи на третє запитання, говорили що вони володіють всіма

цими якостями (щось присутнє в них більше, а щось – менше). Вони говорили,

що ніколи не задумувались, що в них стільки всього є: знань, умінь та

якостей, і саме ця модель допомогла їм усвідомити всю складність своєї

професії. Звичайно, всі ці частини професіограми проявляються в їх роботі

кожного дня: на кожному уроці, на кожній перерві. Всі частини даної моделі

не можуть проявлятися в один і той же момент, але протягом дня виявляються

всі ці якості, уміння та знання і можна буде зрозуміти, чи відповідає

вчитель даній моделі. Щодо учнів, то вони оцінювали різних вчителів по-

різному: хтось дуже строгий, чесний, порядний, гуманний, привітний, а хтось

– не вміє спілкуватися з учнями, не розуміє, не поважає їх. Хоча всіх

вчителів вони оцінили як справжніх спеціалістів із своїх предметів, які

вони викладають.

Щодо найголовнішого блоку цієї професіограми, то ніхто із опитуваних не

виділив такого, обґрунтувавши свою думку тим, що всі складові мають бути

присутні в учителя, вчителю все потрібно у його діяльності кожного дня.

Якщо підсумувати відповіді опитуваних на четверте запитання. То можна

сказати, що більшість із них відповіли так: 1) із професійно значимих

якостей головною вони виділили любов до дітей, 2) із знань – спеціальні

знання (із предмета), 3) із педагогічних умінь – уміння педагогічного

спілкування. Учні-опитувані надали також великого значення периферійним

якостям: зовнішня привабливість вчителя, почуття гумору. Щодо сьомого

запитання, то більшість вчителів відповіли, що були знайомі із таким

поняття як професіограма, але не знали що вона є саме такою. Але вони не

розчарувалися і їм дуже подобається їх професія.

Хоча дуже багато учнів негативно ставляться до професії вчителя, та

декілька із них написали у своїх відповідях, що бажають стати вчителями і

після закінчення школи мають намір навчатися у вищому педагогічному

закладі. Дана Професіограма дуже зацікавила їх, вони дивувались, що

професія вчителя є такою складною, вони думали, що вчитель повинен знати

тільки свій предмет і вміти викладати його доступно для учнів. Дана

Професіограма дала їм змогу уявити собі ідеального вчителя, який би володів

всіма цими якостями, знаннями та уміннями. Деякі учні “приміряли” дану

модель на себе і говорили, що якщо вже вони будуть вчителями, то хорошими,

ідеальними, які відповідатимуть даній професіограмі.

На мою думку, дане анкетування не було даремним. Дана Професіограма

“відкрила очі” учням та вчителям на ті вимоги, які ставить професія до

людини.

Взагалі вся педагогічна наука поділяється на такі чотири великі

розділи: загальні засади педагогіки, теорія навчання, теорія виховання,

історія педагогіки. Кожен з цих розділів, який викладається у вищому

навчальному закладі ставить певні цілі перед собою. Цільовий компонент

першого розділу “Загальні засади педагогіки” включає:

1. Ознайомлення студентів з предметом та основними категоріями

педагогіки; основними методами науково-педагогічних досліджень;

особливостями розвитку учня (дитини), як суб’єкта процесів виховання та

навчання; специфікою педагогічної професії, роллю та завданнями вчителя,

між предметними зв’язками педагогіки з іншими науками.

2. Формування у майбутніх вчителів уміння застосовувати набуті знання

при розв’язанні педагогічних задач і ситуацій.

3. Створення умов для оволодіння студентами окремими способами

оперування з педагогічними поняттями (контент-аналіз основних педагогічних

понять, виділення категорійних ознак, конструювання визначень понять тощо).

4. Ознайомлення майбутніх учителів з основними поняттями теорії

управління загальноосвітніми навчальними закладами, науковими основами

організації педагогічної праці в ньому (внутрішкільне керівництво і

контроль, організація методичної роботи, впровадження передового

педагогічного досвіду).

5. Підготовка студентів до усвідомленого вибору оптимальних форм,

методів, засобів навчання з урахуванням конкретних умов.

6. Стимулювання майбутніх педагогів до творчості. Самостійності,

неординарності мислення.

7. Формування уміння приймати нестандартні рішення.

Цільовий компонент розділу “Теорія виховання”:

1.Підготовка педагога здатного забезпечити різнобічний розвиток людини

як особистості і найвищої цінності суспільства; розвиток її розумових,

фізичних та естетичних здібностей, виховання високих моральних якостей.

2. Прищепити студентам повагу до загальнолюдських цінностей,

Української держави, її символіки, терпимості і поваги до думки інших,

глибокого розуміння особистої відповідальності за долю незалежної України.

Цільовий компонент розділу “Теорія навчання”:

1. Вивчення головних тем дидактики, ознайомлення з основними

теоретичними поняттями, формування розуміння категорій дидактики.

2. Підготовка до усвідомленого вибору оптимальних форм. методів,

засобів навчання з урахуванням конкретних умов.

3. Стимулювання розвитку інтересу, творчості, самостійності майбутніх

педагогів.

Цільовий компонент розділу “Історія педагогіки”:

1. Вивчення історичних закономірностей виховання, освіти і навчання

(поява цих понять, розвиток, існування на різних етапах, у різних народів).

2. Проаналізувати боротьбу прогресивних і консервативних тенденцій у

розвитку педагогіки.

3. Розглянути шляхи, якими йшов процес формування нового теоретичного

змісту педагогічної науки.

4. Вивчити історію становлення і розвитку школи і освіти в Україні.

Ефективність професійної підготовки майбутніх вчителів суттєво залежить

від організаційних форм навчальної роботи. Основними формами організації

навчального процесу у вузі є такі: лекції, практичні, семінарські,

лабораторні заняття, спецкурси, спецсемінари, факультативи, педагогічна

практика, консультації, колоквіуми, контрольні, курсові і дипломні роботи.

Особливе значення у набутті професійних умінь має педагогічна практика і

лабораторний практикум із спеціальності.

Лекції – це організований у доступну форму систематизований виклад

навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета,

сутності тієї чи іншої проблеми. Лекції у вищій школі розглядається і як

метод, і як форма навчання. Це логічно стрункий, системний і послідовний

виклад передбаченого програмою наукового питання, побудований на діалектико-

матеріалістичній основі. Лекція дає студентам уявлення про науку в цілому,

знайомить їх з основними теоретичними питаннями певної галузі науки та її

методологією. Як правило, лекції не вичерпують предмета науки і

призначаються для того, щоб закласти основи наукових знань, визначити

напрям, основний зміст і характер усіх видів навчальних занять і головним

чином самостійної роботи студентів. Вони спонукають студентів до роздумів

над науковими проблемами, до пошуку відповідей на запитання, що виникли, до

перевірки найцікавіших і найважливіших положень. Під впливом лекції у

студентів виробляється певний погляд на науку, її завдання і перспективи,

складаються наукові переконання. До структурної побудови лекції можна

віднести: формування теми, повідомленні плану, рекомендованої літератури

для самостійної роботи і поступовий виклад. Розрізняють такі види лекцій:

1. Вступна лекція. Дає цілісне уявлення про навчальний предмет.

орієнтує студента у системі роботи з курсу педагогіки. Лектор знайомить

студентів з призначенням, завданнями курсу, його роллю і місцем у системі

підготовки спеціаліста. Дається стислий огляд курсу, етапи розвитку

педагогічної науки, досягнення у цій сфері наукової думки, імена видатних

вчених, викладаються перспективні напрями дослідження. На цій лекції

зазначаються методичні та організаційні особливості роботи у межах курсу, а

також аналізується навчально-методична література. '

2. Лекція-інформація. Орієнтована на виклад і пояснення студентам

наукової інформації, яка потребує осмислення і запам’ятовування. Це

найбільш традиційний тип лекцій у практиці вищої школи.

3. Оглядова лекція. Відзначається систематизацією наукових знань на

високому рівні. У процесі викладу матеріалу розкриваються внутрішні і

міжпредметні зв’язки. Стрижнем теоретичних положень є науково-поняттєва і

концептуальна основа всього курсу.

4. Проблемна лекція. Знання вводяться за допомогою проблемного питання,

задачі, ситуації. При цьому процес пізнання студентів у співробітництві і

діалозі з викладачем наближається до дослідницької діяльності. Зміст

проблеми розкривається шляхом організації пошуку її вирішення або аналізом

та узагальненням традиційних і сучасних точок зору.

5. Лекція-візуалізація. Являє собою візуальну форму подання лекційного

матеріалу засобами ТЗН або аудіовідеотехніки.

6. Бінарна лекція. Різновид викладу матеріалу у формі діалогу двох

викладачів (як представників різних наукових шкіл) або вченого і практика,

викладача і студента.

7. Лекція із попередньо запланованими помилками. Розрахована на

стимулювання студентів до постійного контролю за інформацією, що

викладається (пошук помилки: змістової, методологічної, методичної), і

Наприкінці лекції проводиться діагностика слухачів і аналіз зроблених

помилок.

8. Лекція-конференція. Проводиться як науково-практичне заняття із

заздалегідь поставленою проблемою і системою доповідей тривалістю 5-10

Страницы: 1, 2, 3