Політична соціалізація молодших школярів (на прикладі контент-аналізу підручників для початкової школи)

надання переваги непрямим, прихованим методом впливу і політичній

соціалізації.

Нами було сформовано базові завдання, які політична соціалізація має

досягти як процес сам по собі без урахування свого конкретного політико –

культурного наповнення, універсальні цілі політичної соціалізації. Ми

також сформулювали функціональні напрямки політичної соціалізації:

інформативний, ціннісно-орієнтований і установчо-нормативний, які мають

бути присутні всі три у політичній освіті. Нарешті, ми визначили зв’язок

між

-18-

освітою і політичною соціалізацією, з’ясувавши, що політична освіта як

єдність процесів політичного навчання і виховання є не чим іншим, як

цілеспрямованим компонентом політичної соціалізації, головним на даному

етапі політичної соціалізації. Інші два компоненти:

1) стихійний вплив, що у нашій ситуації несе більше небезпеки,

ніж можливої користі – розглянутий нами при обговоренні

можливих проблем і труднощів політичної соціалізації;

2) особиста політична активність – ще не присутня у молодшому

шкільному віці, її основи лише закладаються.

До цих пір нас більше цікавив сам процес політичної соціалізації – у

наступному розділі ми розглянемо об’єкт політичної соціалізації – молодших

школярів, їх психологічно-розумові вікові особливості, їх

світосприйняття.

-19-

Розділ 1.2. Психологічно - розумові особливості молодших

школярів.

У цьому розділі ми спробуємо з’ясувати, якими психологічними,

розумовими, соціальними, пізнавальними якостями володіють молодші школярі.

Нас це цікавить з двох причин. Перша полягає в тому, що далеко не всю

інформацію з галузі політичних знань можна донести до учня, ті поняття, які

легко формулюємо для себе, залишаться для нього незрозумілими.

Всі необхідні терміни, категорії політичних знань, що мають бути

передані молодшим школярам в процесі політичної соціалізації, мають

бути передані опосередковано, з урахуванням вікових особливостей нашого

об’єкту цілеспрямованого впливу у політичній соціалізації. Скажімо, немає

сенсу намагатись пояснити молодшим школярам значення терміну “громадянське

суспільство”, про те є можливість привчити їх до самоорганізації. Друга

причина в тому, що ми висуваємо гіпотезу про те, що молодші школярі

внаслідок своїх особливостей розвитку несуть у собі багато рис і якостей,

необхідних для формування особистості громадянина і члена громадянського

суспільства – і залишається ці якості розвивати і заохочувати їх розвиток.

Так, наприклад, молодші школярі виявляють схильність до духу суперництва,

який є необхідною умовою розвитку суб’єкта ринкових економічних

відносин.

Почнемо з розгляду соціальних характеристик розвитку дітей

молодшого шкільного віку.

Дослідження в галузі сучасної психології і педагогіки свідчать, що

молодшим школярам притаманні наступні характеристики соціальної структури

розвитку:

1) Прагнення бути першим, кращим за інших;

2) прояви духу суперництва, ентузіазм;

3) схильність вигадувати різні правила;

-20-

4) часом молодші школяри бувають невдячними, видаються

немічними;

5) намагаються робити все правильно, і в той же час “непомітно для

себе” виходять за межі дозволеного;

6) розквітають у відповідь на похвалу чи заохочення і дуже тяжко

сприймають невдачі;

7) прагнуть весь час діставати задоволення, люблять сюрпризи;

8) можуть проявляти і розсудливість і дражливість, люблять критикувати

інших;

9) великого значення надають дружбі;

10) відчувають, що школа замінює домівку, як найвпливовіший соціальний

чинник;

11) полюбляють “ябедничати”, але не внаслідок схильності до

донощицтва, а внаслідок потягу до встановлення справедливості і

рівності усіх перед “правилами”.№

Інші дослідники роблять особливий наголос на:

. прагненні до суспільно значущої діяльності;

. здатності у разі потреби довільно керувати своєю поведінкою,

хоч ще переважає мимовільність поведінки;

. умінні налагоджувати стосунки з ровесниками, разом гратися і

працювати;

. “демократичність” у поводженні з вчителем.І

Отже, молодші школярі вже у 6-7 річному віці виявляють багато ознак

соціалізованої поведінки, здатність до життя у суспільстві, що проявляється

............................................................................

.............................................................

1. Проскура О.В. Психологічна підготовка вчителя до роботи з

першокласниками. – К., 1998. – С. 26-28.

2. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К., 1997. – С. 83.

-21-

у здатності до співіснування у класному колективі. Багато з їхніх

соціальних Отже, молодші школярі вже у 6-7 річному віці виявляють багато

ознак соціалізованої поведінки, здатність до життя у суспільстві, що

проявляється у здатності до співіснування у класному колективі. Багато з

їхніх соціальних якостей заслуговують на підтримку і заохочення (прагнення

до суспільно значущої діяльності, дух суперництва, товариськість і бажання

змагатися з ровесниками у грі). І в той же час слабке місце їх

соціалізації – дисципліна, нормативне регулювання своєї поведінки вольовим

зусиллям, узгодження поведінки з нормами шкільного життя, що виступає для

них першим прообразом життя у суспільстві “в мініатюрі”. Педагогічний

досвід свідчить, що до 9-10 річного віку ці недоліки можна легко усунути,

якщо процес виховання в школі добре налагоджений, методи виховання науково

обґрунтовані і відпрацьовані у вчительському досвіді.

Перейдемо до розгляду пізнавальних та розумових характеристик.

Дослідження у цій галузі визначають такі пізнавально – розумові якості

6-7 річок, вони:

. полюбляють ставити запитання;

. полюбляють нові ігри, ідеї;

. найкраще навчаються, роблячи самостійні відкриття;

. віддають перевагу процесу, а не результату;

. складають плани співробітництва у грі;

. характерним символам надають великого значення;

. краще розуміють особливі стосунки і функціональні взаємини;

. розуміють події минулого, якщо вони тісно пов’язані із

сьогоденням;

. віддають перевагу ігровій діяльності, навчання за допомогою

гри дає більший навчальний ефект, ніж за допомогою

книжок;

. вивчення суспільства (!) має пов’язуватись із сьогоденням

– у

-22-

цьому плані дуже популярні продуктивні екскурсії, за якими

послідовує обговорення побаченого; і повторимось ще раз: події

минулого (історію) починають розуміти лише тоді, коли вони тісно

пов’язані з нинішнім часом – особливо пильно запам’ятаймо цей

останній аргумент: він нам ще знадобиться.

В цей період молодші школярі вже вміють робити елементарні

узагальнення, абстрактне мислення в них ще знаходиться в початковому стані,

в зародку. Дітям в цей час доволі важко даються визначення – як їх

запам’ятовування так і власне складання абстрактних визначень. Взагалі

процес визначення та пояснення у них відбувається шляхом

знаходження і наведення конкретних прикладів, конкретизованих

асоціацій. Конкретика, конкретне мислення більше притаманне молодшим

школярам. Узагальнення, як правило, не йдуть далі елементарної індукції

через простий перелік. Дедуктивне мислення лише починає формуватись

у цьому віці. Проте доволі добре розвинута аналогія – діти можуть

легко зрозуміти і відшукувати самостійно подібні предмети, явища саме за

методом аналогії.

У молодших школярів яскраво виявляється наслідуванність – важливе

джерело успіхів у початковій школі.

Особливістю їхньої розумової діяльності є те, що вони часто

обмежуються сприйняттям зовнішніх ознак, понять, явищ, здатність до

глибокого аналізу ще не виражена. Діти, ніби губка вбирають знання,

але не завжди усвідомлено. Вже в молодшому шкільному віці діти

відзначаються високою поінформованістю про навколишнє життя. Тобто останні

дві тези підтверджують сказане нами у попередньому розділі:

діти сприймають всю інформацію, що потрапляє до них і є набагато

більше обізнаними в оточуючому світі (первинно соціалізованими), ніж

це здається з першого погляду.

-23-

Такі якості, як абстрактне, теоретичне мислення, засвоєння наукових

понять, закономірностей, оволодіння такими мислитель ними операціями як

аналіз, порівняння предметів, узагальнення істотних ознак і відкидання

неістотних формуються у дітей молодшого шкільного віку вже в процесі

навчання, тому, якщо говорити, про першокласників, то ці перераховані

якості не є характерними для них, як правило.

Характерною особливістю світосприйняття молодших школярів,

їхнього оволодіння знаннями є схильність до міфологізованого казкового

сприйняття і пояснення світу. Особливу увагу на це звернув ще

В. Сухомлинський, що широко застосовував казкове розуміння

світу дітьми у своїй “Школі радості”. “Молодші школярі дуже

полюбляють мультфільми, охоче слухають казки, пригодницькі оповідання,

вигадують таємниці, неймовірні історії, фантазують”.№

Діти дуже чутливі – і коли дорослі вважають їх фантазії брехнею,

ображаються, ховаються у себе – а це вірний шлях до гальмування розвитку.

Дитяча уява створює неймовірні сюжети, казковий світ для того, щоб цікавіше

було жити, щоб пояснити на свій розсуд те, що неможливо осягнути,

усвідомити.

Дуже важливим для молодших школярів є наочне супроводження

інформації. Причиною цього є як раз перевага конкретики над абстракцією і

мальованого, казкового світу над буденністю. Наочне супроводження

інформації, особливо ж яскраве, мальовниче, з елементами казки виступає

міцним допоміжним засобом запам’товування. Гарне оформлення збуджує

мотиваційний інтерес до навчання, чудовий засіб індоктринації, створення

образно – чуттєвого символічного світу, що є для дитини більш

............................................................................

.............................................................

1. Особенности психологического развития детей 6-7-летнего

возраста / Под ред. Д. Эльконина. – М., 1988. – С. 218.

-24-

сприйнятливим, ніж сухий спочатку світ букв і цифр.

Звернемо також увагу на таку психологічну властивість молодших

школярів, як підвищена чутливість. Здатність глибоко й болісно переживати -

емпатія. Чуттєвість дитини дуже висока. Гостре почуття чогось залишається

з нею і через багато років, коли забуваються і факти, і обставини.

Скажімо – відчуття відрази до чого-небудь (кого-небудь) може залишитись в

житті і проявлятись в дорослому віці, вже несвідомо. Створення привабливого

емоційного фону, що супроводжує процес навчання і виховання – чи

не головна умова успіху в оволодінні знаннями і правилами, нормами

поведінки, прищепленні настанов і цінностей.№

Апелювання до позитивних емоцій чи співпереживання у початковій

школі – неодмінний супровідник освіти. Але ми маємо відмітити, що

цей компонент, успіх в більшій мірі (якщо не виключно) залежить від

вчителя.

Ми вже навели достатню кількість особистісних якостей молодших

школярів, щоб приступити до їх аналізу. Нас цікавить вирішення наступної

проблеми: якими мають бути засоби політичної соціалізації за посередництвом

підручника, щоб вони відповідали віковим особистісним характеристикам

молодших школярів?

Сучасний підручник для початкової школи укладається також

і із врахуванням принципово нових вимог і підходів

до самого змісту

“Освіта. Україна ХХІ століття”.І Здійснено перегляд самих функцій-

25-сучасної шкільної освіти, в т. ч. – початкової.

Концептуально ці нові

............................................................................

.............................................................

1. Коломинский Я., Панько Е. Учителю – о психологии детей

6-летнего возраста. – М., 1988. – С. 128.

2. Державна національна програма “Освіта. Україна ХХІ

століття”. – Київ, 1994 – Розділ “Зміст освіти”. – С. 11-14.

-25-

вимоги і підходи сформульовані в Державній національній програмі

під-ручника. Якщо донедавна він був зорієнтований на інформаційну і від-

творюючу функцій, які обслуговували модель навчання: вчитель передає

знання, а учень опановує їх на рівні засвоєння – присвоєння, то сучасна

освіта вимагає особистісно-орієнтованої моделі навчального процесу,

вимагає співпраці всіх учасників навчального процесу, а не розрахунку

на учнів – слухняних виконавців. Тому сучасні підручники,

крім інформаційної, мають забезпечувати мотиваційну і розвивальну

функції.

Важливою для авторів залишається проблема добору навчального

матеріалу. При цьому слід враховувати, що обсяг підручника не повинен

перевищувати можливості дітей. Слід дотримуватись такого правила: якщо

тексту забагато, то це стомлює дітей, знижує увагу та інтерес; надмір

інформації зумовлює формальне, поверхове знання.

Структура підручника, текст і позатекстові позначення, символи, колір,

ілюстрації мають давати чітке уявлення, чого і як слід навчати за цим

підручником. Зокрема, для забезпечення мотивації учня практикуються такі

засоби заохочення та підтримки самостійних розумових зусиль учнів:

достатній вибір завдань, цікавий матеріал, ілюстрації, схеми міркування.

Підручник повинен мати чітку структуру, кольорове і шрифтове виділення

опорного матеріалу, в ньому повинна бути достатня кількість ілюстрацій,

а ілюстрування букварів взагалі має переважати над їх текстовим

наповненням.

Взагалі, роль підручника у процесі політичної соціалізації молодших

школярів не може бути вирішальною. Політична освіта – єдність політичного

навчання і виховання складається з багатьох факторів. Це і особистісні і

професійні якості вчителя, і позаурочна, і позашкільна діяльність, і

загальна атмосфера у школі, класі, сім’ї і підручник. Обсяг дипломної

роботи не дозволяє нам проаналізувати всі

складові цього процесу, то ж ми

-26-

виходитимемо з того, що всі інші умови сприяють успішному проходженню

процесу політичної соціалізації, тобто спрощуємо модель політичної

соціалізації, залишаючи в ній одну досліджувану змінну – підручник, і,

домовляючись про незмінність усіх інших умов, ceteris paribus.

Сформулюємо чітко наші вимоги до підручника початкової школи

в частині політичної освіти, політичної соціалізації.

1. Зрозуміло, що політичний компонент має становити відносно

невелику частину усього обсягу підручника. Інакше він

вийде заідеологізованим. А ідеологічний момент в

політичній соціалізації – як раз той момент, що

потребує виваженості. Тому не слід чекати політичних

елементів освіти на кожній сторінці підручника. Вірогідніше за

все, вони мають обіймати місце декількох тематичних уроків за

весь навчальний рік. Перевантаження тут ні до чого. Умови

навчального процесу такі, що в разі потреби учитель

надасть учням необхідну інформацію, а в процесі виховання

працюватиме над прищепленням необхідних ціннісних орієнтацій,

норм поведінки, моделей поведінки, настанов і т.

д.

2. Підручник для молодших школярів зовсім не повинен місти-

ти вичерпну інформацію навіть в тематичному розділі,

присвяченому, скажімо, Україні як нашій Батьківщині. Матеріал

підручника виступає лише опорою для діалогу і полілогу учнів

і вчителя в процесі розвиваючого навчання, формування

здібностей до саморозвитку.

Тобто – підручник початкової школи – не енциклопедія

політінформації, а опора для роботи вчителя і учня, основа

цілеспрямованої частини політичної соціалізації, інші елементи

якої вводяться в дію через інші складові процесу шкільної

освіти,

-27-

через виховання.

3. Перевагу слід віддавати емоційно привабливим образам і символам,

поданим не стільки через текст, скільки через ілюстративний,

наочний матеріал.

4. Перевагу слід надавати конкретному перед загальним і тим

більше – абстрактним. Вдалою формою є спонукання учня до

самоідентифікації (“Я живу в Україні”, “Україна – моя рідна

земля”), пошуку аналогій (“Україна – це і Київ, і Дніпро, і моє

рідне місто, і моя вулиця”).

5. Взагалі, створення образів, символів має велике значення. Символ

завжди несе в собі і елемент незвичайного, що так полюбляють

діти.

6. Насправді, ті моменти в підручнику, які нам можуть здаватись суто

виховними, несуть в собі елементи політичної соціалізації, якщо

вони спрямовані на розвиток тих емоційно-психологічних,

соціальних якостей, які відрізняють члена громадянського

суспільства і громадянина, свідомого своїх прав і обов’язків. Ми

вже побачили, що молодші школярі володіють великою кількістю

таких рис характеру, яким слід лише дати шанс розвинутись. Тож

слід приготуватись до “розшифрування” деяких чисто виховних

моментів у контексті політичної соціалізації.

7. Підручник, укладений згідно ціле визначеної концепції політичної

соціалізації молодших школярів повинен мати одну особливість, яку

важко пояснити – “дух” українства, “дух” демократії і свободи,

тобто – стратегічну загальну спрямованість, що проглядає в

кожному конкретному його елементі, в частковому. Наявність

цієї стратегічної ідеї – концепції і, напевно, відрізняє

вдалий підручник від невдалого.

-28-

ІІ. Практична частина: мета і сучасний стан

громадянської освіти в початковій школі.

Розділ 2.1. Шляхи формування бажаного типу

політичної культури у молодого покоління.

Прийшов час визначитись, яким же має бути зміст політичної

освіти в початковій школі, яким має бути змістовне наповнювання

цілеспрямованого впливу на особистість в ході політичної соціалізації в

процесі початкової освіти. Нам потрібно з’ясувати: що саме слід формувати

на рівні розуміння і почуттів у молодших школярів через підручники

для початкової школи – і головне – як це розмістити

найкращим чином у підручниках, щоб цей матеріал відповідав сформульованим

нами у попередньому розділі вимогам. Отже, мова йде про створення

певної ідеології у галузі освіти. У цій ідеології ми повинні відобразити

ідеал громадянина і члена громадянського суспільства. Під ідеологією ми

розуміємо систему політичних, правових, філософських, етнічних,

культурологічних, моральних, релігійних ідей, ідеалів, поглядів,

віддзеркалюють ставлення певної соціальної групи (в нашому випадку –

українського народу) під кутом зору власних інтересів до навколишньої

дійсності, соціального і фізичного простору, в якому вона перебуває.

Ми зовсім не бачимо в термінах “ідеологія”, “ідеологія освіти”,

“ідеологізація освіти” негативного значення, такого, що загрожує вільному

розвитку суспільства. Ми приймаємо точку зору К.С. Гаджієва, який

відзначає, що існують два принципово відмінні види ідеології: державницька

і партійно-політична, різні за змістом.№

............................................................................

............................................................

1. Гаджиев К.С. Политическая наука. – Москва, 1996 г. – с. 354.

-29-

Державницька ідеологія є, так би мовити, розгорнутим продовженням

національної ідеї, національною ідеологією, якщо розуміти під нацією

державно-етнічне утворення. Скажімо, “американська мрія”, що виступає в

якості національної ідеї США є основою і квінтесенцією державницької

ідеологією Сполучених Штатів.

Політична партійна ідеологія відбиває ідеали не всієї нації, а окремих

соціальних груп у ній, містить політичні погляди на шляху розвитку

держави і суспільства, її різновиди – відомі всім лібералізм,

консерватизм, соціал-демократія, фашизм, комунізм.

Напевно, має місце така ієрархія ідеологічних утворень: Національна Ідея

національна (державницька)№ ідеологія політична

ідеологія.

Національна Ідея – це духовна першооснова, джерело особистісного

розвитку людини; соціально-психологічний механізм інтеграції соціальних

груп, етносів, релігійних конфесій, партій, рухів, джерело суспільного

поступу того чи іншого етносу, його державотворчої енергії; механізм

урівноваження та гармонізації життєдіяльності народів, що мають єдину

історико-політичну долю, орієнтацію на майбутнє.І Це – відображення

нацією свого місця на планеті та перспектив власного розвитку.

Для нас це може бути ідея вільної, процвітаючої, могутньої України,

демократії, правової держави, вільного розвитку людини і

суспільства.

Національна ідеологія вже конкретизує, “розшифровує”

зміст

............................................................................

.............................................................

1. Нація без держави не реалізувалась ще остаточно в історичному

процесі. Нація – вищий ступінь розвитку народу.

2. Киричук О. Національна ідея: витоки і шляхи об’єктивації // Куди

йдемо? Матеріали науково-практичної конференції “Ідеологія та

ідейно-політичні засади державного будівництва в Україні” –

Київ, 1993 р. – с. 33.

-30-

національної ідеї: в економічній, правовій, етичній сфері тощо. Національна

ідеологія має бути закладена в процес освіти і політичної соціалізації,

в її цілеспрямованому аспекті (політичне навчання і

виховання). Вона, власне, і є єдиним порятунком від

“розрухи в головах”.

А от вже від політичної ідеології освіта має бути абсолютно

відокремлена і вільна. Вибір політичних ідеологічних уподобань – вільний

вибір зрілого громадянина. Політичні ідеології не можуть заперечувати

основи національної (тому такі політичні ідеології, як фашизм чи комунізм

є для нас неприйнятними), а на основі визначеною і визнаної

Національної Ідеї пропонувати свої шляхи розвитку для

суспільства і держави.

Отже, ми визначаємо – в підручниках має бути закладена Національна

Ідея і її практичне, розгорнуте втілення – національна ідеологія.

Це – вільна Україна, вільна людина, вільне суспільство і демократична

правова держава як гарант їх волі. А вже, виходячи з цього, громадянин

вибере собі таку політичну ідеологію, яка, на його думку, найкращим чином

забезпечить ці складові Національної Ідеї.

Саме національна ідеологія, розвинута на базі такої Національної Ідеї

передбачає виховання громадянина України і члена громадянського

суспільства. Та і громадянське суспільство можливе лише за тих умов, які

ми відобразили в Національній Ідеї.

Ще Г. Алмонд та С. Верба визначили: гарантією демократичного розвитку

держави та громадянського суспільства є громадянська політична культура

членів цього суспільства, громадян цієї держави.№ Громадянська політична

культура є похідною від синтезу політичної культури учасника, підданого і

прихожанина. Громадянська політична культура передбачає

………………………………………………………………………………………….

1. Див.: Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность

демократии // Полис.– 1992 . - № 4. – С. 126-127.

-31-

такі якості особи, її носія:

1) вміти висловити свою думку, інтереси так, щоб владні еліти

зрозуміли, чого він хоче;

2) бути втягнутим в політику так, щоб знати і турбуватись про те,

чи відповідальні перед ним еліти;

3) бути достатньо впливовим, щоб нав’язувати елітам відповідальну

поведінку.

В той же час:

1) носій громадянської політичної культури обмежує свою участь,

активність і вплив в політиці, бо він не є заполітизованим –

“мирська” діяльність в громадянському суспільстві замість

політичної боротьби;

2) він дозволяє елітам управляти собою (доки вони не порушують його

права і свободи);

3) відносна пасивність, виключеність із політики, поважне

ставлення до влади (він же сам її обрав, суспільство її вільно

обрало).

Тобто носій громадянської політичної культури залучається до активного

політичного життя лише тоді, коли він відчуває, що його права і свободи

порушуються, або коли відчуває гостру потребу відстоювати свої інтереси на

політичному рівні (бо інакше вже неможливо їх відстояти). Це – ідеал

помірності, “золотої середини” між політичною заангажованістю і

політичною індиферентністю. Ну, звичайно, така особа завжди бере свідому

участь у виборах, бо розуміє, що він обирає тих, хто ним керуватиме на

державно-політичному рівні і неухильно дотримується законів, бо вони

прийняті обраною владою і існують для кращого забезпечення його прав і

свобод. При цьому, навіть якщо при голосуванні він віддав перевагу

опозиції – він впевнений, що його невід’ємні і гарантовані права

і свободи

-32-

не будуть порушені, бо більшість не ігнорує інтереси меншості. Він

впевнений, що виконання його обов’язків перед державою є запорукою того, що

держава виконає всі свої обов’язки по забезпеченню його прав і свобод.

Мова йде про баланс між раціональною прагматикою homo economicus’a,

представника громадянського суспільства і між відданим патріотизмом

громадянина держави.

Як член громадянського суспільства, представник громадянської

політичної культури може робити все, що йому заманеться, не порушуючи

при цьому закон, права і свободи інших, бо держава надає йому таку

можливість і не втручається в його діяльність, дбаючи лише про те, щоб

його права і свободи дотримувались.

Як громадянин держави, член політичної спільноти, він займається

політикою лише тоді, коли його інтереси мають бути задоволені на

політичному рівні, коли в межах громадянського суспільства вони без

політичного розв’я зання не знаходять вирішення. У політиці він захищає

свої інтереси, права і свободи, обирає ту владу, яка на його думку

буде відстоювати його інтереси. А оскільки держава – гарант його вільного

існування, - то він раціональний патріот, і оскільки він відчуває

спорідненість (чуттєву, емоційну, психологічну) з Батьківщиною, то він

патріот за покликом серця.

Це – той ірраціональний, чуттєвий момент, що змушує особу любити свою

Батьківщину – бо це його Батьківщина, його держава, його нація.

(Інакше йому було б однаково, яка держава гарантуватиме йому дотримання

прав і свобод). Бо це прояв національних інтересів людини.

Як прихожанин він зосереджений на діяльності в межах громадянського

суспільства; як підданий він шанує владу і підкорюється її законам; як

учасник він завжди готовий відстояти свої інтереси на політичному рівні,

обрати владу, бо влада належить йому і таким як він, а усі разом –

народ – делегує цю

-33-

владу елітам.

Він – носій громадянської політичної культури. І саме громадянська

політична культура народу, нації, громадян держави визначає і наявність

громадянського суспільства, і ринкової економіки, і правового

демократичного державного устрою, і національний розвиток. Тобто – повну

відповідність Національній Ідеї, запропонованій нами раніше – вільна особа,

у вільному суспільстві, у демократичній правовій державі, що є вільною

Україною для народу України.

Бо Україна, Батьківщина об’єднує в його свідомості і його самого, і

суспільство, і державу. Це – патріотизм і любов до неї. Україна більше,

ніж держава. І громадянин України підтримує державну владу,

уособлену в конкретних політичних силах і особах, політичних

цілях, доти, доки він переконаний, що інтереси еліти

узгоджуються з національними інтересами.

Ось “портрет” громадянина і члена громадянського суспільства,

який ми приймаємо як ідеал – кінцеву бажану мету політичної

соціалізації.

Залишається визначити, що можна і потрібно зробити в початковій

школі в галузі політичної освіти для досягнення цього ідеалу.

Г. Алмонд і С. Верба переконані, що “громадянській культурі не

вчать, в будь-якому прямому смислі слова, в школі. Навчання в школі

грає другорядну роль випрацьовані громадянської культури”.№ Цим

вони лише підтверджують думку, висунуту нами у І Розділі, що

політична культура передається через політичну соціалізацію – процес, який

включає в себе навчання в багатьох соціальних інститутах – в

сім’ї, групі ровесників, в школі, на робочому місці, і в

політичній системі, як такій. Сума досвіду,

.………………………………………………………....................................................

1. Г. Алмонд, С. Верба. Цитована праця – С. 130.

-34-

що отриманий в усіх цих соціальних інститутах і є політична соціалізація,

і формує політичну культуру. Політичне навчання йде багатьма

каналами, кожний з яких виконує свою функцію.

А що можна зробити у школі? На перевагу шкільного, освітнього

каналу політичної соціалізації говорить наступний фактор – це найбільш

швидкий і керований інститут політичної соціалізації. Для перехідного

суспільства – це дуже важливо: швидкість перетворень і керованість

впливу.

Школа в плані навчання може забезпечити лише інформативну

функцію політичної соціалізації. Тобто дати уявлення про принципи

функціонування політичної системи. В молодших класах це можна зробити

наступним чином:

1) повідомити про належність до України: “Я живу в Україні.

Це – моя Батьківщина” (емоційне наповнення зараз не беремо

до уваги – зробимо це пізніше);

2) повідомити про інститут виборів – як обрання найбільш достойних,

гідних представників колективу, суспільства на відповідальну

посаду – як вияв того, що їм довіряють “Козаки обирали собі

отамана – найрозумнішого і найдосвідченішого з усіх”, “Капітаном

команди з футболу обрали Іванка – він краще за всіх грає у

футбол”; “Діти вирішили провести Новорічне свято. Ведучою свята

обрали Юлю – Юля краще за всіх співає і танцює, знає багато

віршів”.

3) Про інститут соціальних норм (про поняття закону говорити ще

зарано): “Михайлик, переходь вулицю лише на зелене світло!”;

“Світланка не вивчила вірш і отримала зауваження від

вчительки, Світланці соромно”; “Треба вчити уроки”; “На перерві

можна бігати і гратись, а на уроці слід сидіти тихо і не

галасувати”.

-35-

При цьому звертається увага на негативні наслідки недотримання

норм: “Зайчик намагався проїхати у трамваї без квитка,

Цап це помітив. Доведеться Зайчику іти пішки”; “Вовчик

не хотів тепло одягатись взимку і захворів. Зараз він лежить у

лікарні”; так і на заохочення:

“Галя допомагала мамі прибирати. Мама за це повела Галю

до зоопарку” і т. д.

4) про засоби передачі інформації – книгу, журнал, газету, радіо,

телевізор;

5) про державні символи, атрибути – прапор, гімн, герб, столицю;

інші символи України – Дніпро, козак.

Проте інформативна функція обмежена двічі:

1) розумовими і психологічними особливостями молодших

школярів;

2) інформація, її передача може забезпечити лише елемент

громадянської політичної культури.

Пізнавальні навички навряд чи здатні прищепити соціальну довіру і

повагу, соціальні орієнтації, закласти “громадянську суміш” балансу

активності і пасивності тощо. Інформація “мертва” без емоційного

наповнення. Знання про політичну систему – не гарант демократичних

орієнтацій. Тим більше, що як ми могли побачити – усі наведені нами

приклади опосередкованої передачі знань про елементи політики і соціальної

системи несуть в собі емоційне забарвлення: козаки сприймаються

як герої, приклади з нормами поведінки всі несуть відбиток

моралі, сухе оповідання про Київ залишиться поза увагою

молодших школярів, без рефренів на зразок: “красиве, велике, древнє місто”

– тобто знов-таки емоційно-чуттєвого компоненту.

Взагалі, навряд чи до молодших школярів справедливо вживати

Страницы: 1, 2, 3