Система права і законодавства

Система права і законодавства

Система права i законодавства

1. Поняття системи права i законодавства.

2. Поняття реалiзацiї норм права /застосування, тлумачення, прогалини/.

3. Поняття i види правових вiдносин.

4. Правова поведiнка. Правопорушення та юридична вiдповiдальнiсть.

Система як фiлософське поняття - це певне цiлiсне явище, що

складається з частин, взаємопов’язаних та взаємодiючих мiж собою. Як цiле

неможливе без його складникiв, так i окремi складники не можуть виконувати

самостiйнi функцiї поза системою.

Cистема права формується та функцiонує на пiдставi загальних

об’єктивних закономiрностей. Це складне соцiальне явище, яке вiдображає та

закрiплює у нормативнiй формi закономiрностi суспiльного життя.

Право як система характеризується наступними ознаками:

1) Право - це органiчно цiле правове явище, а не випадковий набiр правових

норм. Система права характеризується об’єктивнiстю. Вона не може

створюватися за суб’єктивним розсудом людей, оскiльки обумовлена реально

iснуючою системою суспiльних вiдносин. Право, з одного боку, вiдображає у

специфiчнiй формi цю систему вiдносин, а з iншого боку, вчиняє на неї

регулюючий вплив. Якщо право у своїх нормах не адекватно вiдображає потреби

суспiльного життя - воно стає гальмом суспiльного прогресу. Для системи

права характернi єднiсть та взаємозв’язок норм, що складають її. Вони не

можуть функцiонувати iзольовано. Їх регулююча сила полягає у

взаємоузгодженостi та спiльнiй цiлеспрямованостi. Будь-який структурний

елемент, вiдокремлений вiд системи права позбавляється системних функцiй, а

отже, i соцiального значення.

2) Система права - це багатоманiтне правове явище, до якого входять

неоднаковi за своїм складом та обсягом структурнi елементи. Будучи цiльним

утворенням, система права у той же час подiляється на норми права,

iнститути права, пiдгалузi та галузi права. Такий подiл пояснюється великою

рiзноманiтнiстю суспiльних вiдносин, якi вiдображає та регулює система

права.

Норма права регулює типове суспiльне вiдношення, утворюючи первинний

елемент системи права, а з рiзних сполучень правових норм складаються iншi

її елементи: iнститути права, пiдгалузi та галузi права, - якi регулюють

бiльш складнi за структурою групи суспiльних вiдношень.

Таким чином, система права - це внутрiшня будова права, яка

виражається у єдностi та узгодженостi правових норм i разом з тим у подiлi

права на вiдносно самостiйнi частини.

Iсторично усi системи права умовно включають у себе право приватне i

публiчне. Такий подiл можливий тiльки у сферi реалiзацiї права, тобто у

сферi правовiдносин. Як система норм, що походять iз специфiчної

органiзацiї суспiльства, право покликане охороняти iнтереси усього

суспiльства, всiляко враховуючи iнтереси індивідів, якi складають його.

Охороняючи власнi iнтереси, держава за допомогою правових установлень

охороняє в першу чергу iнтереси своїх громадян. У iдеальному випадку

приватнi та публічні iнтереси, вiдображенi у правi, повиннi збiгатися.

Свiтова юридична наука вважає подiл права на приватне та публiчне

досить умовним, але необхiдним. Iстотною пiдставою для подiлу права на

приватне i публiчне є характер правових взаємовiдносин мiж індивідуумом та

державно-органiзованими структурами суспiльства. Будь-яке право, приватне

воно чи публiчне, мiстить у собi вiдносини конкретної особи не тiльки до

iнших осiб, але й до держави i суспiльства в цiлому. В залежностi вiд того,

яким є вiдношення суб’єкта права до спiльних державних iнтересiв, право

буде приватним чи публiчним. Тi права, де iндивiдуальна особа є незалежною,

- це права приватнi. Якщо ж суб’єкт виступає як частина соцiального

цiлого, пiдлегла йому - це права публiчнi. У правовiй державi права

приватнi та публiчнi гармонiйно поєднуються.

Традицiйно до приватного права вiдносять тi галузi, якi покликанi

забезпечувати iнтереси приватних осiб (цивiльне, банкiвське, сiмейне,

патентне та iншi). До публiчного права вiдносяться галузi державного,

адмiнiстративного та кримiнального права.

Головним елементом системи права є галузь права. Це найбiльш широке

об’єднання правових норм, що регулюють усю рiзноманiтнiсть певного виду

суспiльних вiдносин. На вiдмiну вiд iнших структурних елементiв системи

права галузь, не пориваючи системного зв’язку, є вiдносно автономною: вона

здатна самостiйно функцiонувати в загальнiй системi права.

Приоритетне становище галузi права у системi права визначається тим,

що вона вiдображає та регулює найбiльш важливi, вiдносно вiдокремленi групи

суспiльних вiдносин, якi вiдiграють суттєву роль в органiзацiї суспiльного

життя.

Галузь права - це вiдносно самостiйний пiдроздiл системи права, який

складається iз правових норм, що регулюють якiсно специфiчний вид

суспiльних вiдносин. Так, норми права, що регулюють земельнi вiдносини,

утворюють галузь земельного права; сукупнiсть норм права, що визначають

характер фiнансових вiдношень у державi, складають галузь фiнансового

права. У свою чергу галузь права пiдроздiляється на окремi взаємопов’язанi

елементи, якi називаються iнститутами права. Таке внутрiшньогалузеве

групування правових норм зумовлене характерними особливостями рiзних

вiдносин певного виду.

Правовий iнститут - це вiдокремлений комплекс правових норм, якi є

специфiчною частиною галузi права та регулюють рiзновид певного виду

суспiльних вiдносин. На вiдмiну вiд галузей права правовий iнститут

об’єднує норми, якi регулюють лише частину вiдносин певного виду. Цi норми

дiють у складi галузi права, хоча й вiдрiзняються вiд iнших галузевих норм

деякою своєрiднiстю.

Правовий iнститут - первинний самостiйний структурний пiдроздiл

галузi. Правовi норми утворюють галузь не безпосередньо, а через iнститути.

Якщо система права складається з галузей, то самi галузi складаються iз

правових iнститутiв. Так, галузь сiмейного права включає “iнститут

усиновлення (удочерiння)”, “iнститут опiки” та iншi. У складi галузi

цивiльного права знаходяться правовi iнститути “купiвлi-продажу”,

“доручення”, “комісії”, “дарування”.

Однорiднi iнститути однiєї й тiєї ж галузi права у своїй сукупностi

утворюють пiдгалузь права. Норми пiдгалузi права регулюють групи близьких

вiдносин певного виду. Наприклад, “зобов’язальне право” у складi галузi

цивiльного права об’єднує цiлий ряд правових iнститутiв (поставки, мiни,

пiдряду та iншi).

Таким чином, система права складається з галузей, що мiстять

пiдгалузi права та правовi iнститути.

Система права сучасного суспiльства об’єднує наступнi основнi галузi:

1. Державне (конституцiйне) право - це галузь права, яка закрiплює основи

суспiльного та державного устрою країни, основи правового становища

громадян, систему органiв держави та їх основнi повноваження.

2. Адмiнiстративне право регулює суспiльнi вiдносини, що складаються у

процесi здiйснення виконавчо-розпорядчої дiяльностi органiв держави.

3. Фiнансове право уявляє собою сукупнiсть норм, що регулюють суспiльнi

вiдносини у сферi фiнансової дiяльностi.

4. Земельне право регулює суспiльнi вiдносини в областi використання та

охорони землi, її надр, вод, лiсiв, якi є матерiальною основою

життєзабезпечення людського суспiльства.

5. Цивiльне право - найбiльш об’ємна галузь системи права, яка регулює

рiзноманiтнi майновi та пов’язанi з ними особистi немайновi вiдносини.

Норми цивiльного права закрiплюють та охороняють рiзнi форми власностi,

визначають права та обов’язки сторiн у майнових вiдносинах, регламентують

вiдносини, пов’язанi з створенням та використанням творiв науки, мистецтва,

лiтератури i т.i. Цивiльним правом охороняються i такi особистi немайновi

права, як честь та гiднiсть громадянина чи органiзацiй.

6. Трудове право - це галузь права, яка регулює суспiльнi вiдносини у

процесi трудової дiяльностi людини. Норми трудового права визначають,

наприклад, умови прийому на роботу, встановлюють робочий час та час

вiдпочинку, правила безпеки умов працi.

7. Сiмейне право - галузь права, яка регулює шлюбно-сiмейнi вiдносини. ЇЇ

норми встановлюють умови та порядок вступу у шлюб, визначають права та

обов’язки подружжя, батькiв, та дiтей по вiдношенню одне до одного.

8. Цивiльне процесуальне право регулює вiдносини, що виникають у процесi

розгляду судами цивiльних, трудових та сiмейних спорiв. Норми цивiльного

процесуального права визначають мету, завдання та обов’язки суду при

здiйсненнi правосуддя; закрiплюють правовий стан учасникiв цивiльного

процесу; регламентують хiд судового розгляду; порядок винесення та

оскарження судового рiшення.

9. Кримiнальне право становить собою комплекс норм, що встановлюють, яка

суспiльно небезпечна поведiнка є злочинною i яке покарання за її вчинення

застосовується. Норми кримiнального права визначають поняття злочину;

встановлюють коло злочинiв, види та розмiри покарання за злочинну поведiнку

та iнше.

10. Кримiнально-прцесуальне право об’єднує норми, що визначають порядок

провадження по кримiнальних справах. Норми цiєї галузi права регулюють

дiяльнiсть органiв дiзнання попереднього слiдства, прокуратури, суду та їх

взаємовiдносини з громадянами при розслiдуваннi, в ходi судового розгляду

та при вирiшеннi кримiнальних справ.

11. Виправно-трудове право регулює вiдносини, якi складаються при виконаннi

заходiв кримiнального покарання та пов’язанi з виправно-трудовим впливом.

Норми цiєї галузi встановлюють порядок вiдбуття покарання засудженими

призначеного їм, а також регламентують дiяльнiсть по виправленню засуджених

пiсля вiдбуття покарання.

Система права, як i суспiльне життя, знаходиться у постiйних змiнах

та розвитку. Iз виникненням нових, бiльш прогресивних вiдносин, що

потребують правового регулювання, вона поповнюється новими нормами,

iнститутами, галузями, стає бiльш досконалою та ефективною.

Предмет та метод правового регулювання - це найбiльш суттєвi пiдстави

для подiлу системи права на галузi. Предмет правового регулювання - це те,

на що право впливає. А право впливає на суспiльнi вiдносини. Суспiльнi

вiдносини є тою самою об’єктивною основою, яка викликає право до життя та

вносить у нього системотворнi ознаки.

Кожна галузь об’єднує такi правовi норми, якi регулюють особливий,

якiсно визначений вид суспiльних вiдносин, що об’єктивно потребує

специфiчної правової регламентацiї. Об’єднання правових норм у галузi права

вiдбувається внаслiдок об’єктивних причин, якi не залежать вiд розсуду

правотворчих органiв. Головним чинником, що обумовлює вiдмiннiсть однiєї

галузi права вiд iншої, є своєрiднiсть суспiльних вiдносин, що регулюються

цими галузями права. Вiдносини, що регулюються нормами рiзних галузей

права, відрізняються одна вiд одної своїм змiстом, конкретною метою та

завданнями. Так, норми адмiнiстративного права регулюють вiдносини,

пов’язанi з виконавчими функцiями державної влади, а норми цивiльного права

визначають порядок майнових зв’язкiв у державi.

Предмет правового регулювання - це якiсно однорiдний вид суспiльних

вiдносин, на який впливають норми певної галузi права. Предмет регулювання

є головною, об’єктивною пiдставою для розподiлу правових норм за галузями

права.

Кожна галузь права має свiй специфiчний метод правового регулювання.

Головною рисою, що визначає відмінності у способах впливу права на

суспiльнi вiдносини, є характер взаємного становища учасникiв правових

вiдносин. В одних галузях переважає метод владного зобов’язування, в других

- рiвноправностi сторiн (дозвiл), у третiх - заборони недозволених дiй

(заборона). Галузi права використовують методи правового впливу в рiзних

поєднаннях в залежностi вiд характеру суспiльних вiдносин.

Метод правового регулювання - це засоби впливу галузi права на певний

вид суспiльних вiдносин, який є предметом її регулювання. Метод

безпосередньо визначається предметом правового регулювання: саме конкретний

змiст виду суспiльних вiдношень визначає своєрiднiсть засобiв юридичного

впливу.

Система права є об’єктивним правовим явищем, що формується на

пiдставi загальних закономiрностей суспiльного життя. Будучи вiдображенням

реально iснуючої системи суспiльних вiдносин, система права будується не за

довiльним розсудом людей, а на пiдставi об’єктивної дiйсностi.

Система законодавства будується за iншим принципом. У її формуваннi

значне мiсце займає суб’єктивний чинник, обумовлений потребою правової

практики, необхiднiстю враховувати змiни у формах людського спiлкування.

Функцiональну основу людського життя становить взаємозв’язок та взаємо-

залежнiсть рiзних за своїм змiстом суспiльних вiдносин. У певнi сфери

людської дiяльностi об’єктивно включається багато рiзновидiв соцiальних

зв’язкiв. Не завжди можливо виявити таку iзольовану область суспiльного

життя, де б переважав тiльки один вид суспiльних вiдносин, що є предметом

регулювання однiєї галузi права. Звiдси практична необхiднiсть охопити

загальним правовим регулюванням усю багатоманiтнiсть суспiльних вiдносин,

що виникають у рiзних сферах людської життєдiяльностi ( на виробництвi, в

побутi, у сферi послуг, охорони здоров’я).

Законодавець повинен враховувати об’єктивнi потреби суспiльного життя

у своїй суб’єктивнiй правотворчiй дiяльностi, однак не вiльний змiнювати

змiст правових норм, що регулюють певний галузевий вид суспiльних вiдносин.

Система законодавства - це сукупнiсть джерел права, якi є формою

вираження правових норм. Тому право не iснує поза законодавством. Вони

спiввiдносяться як форма та змiст. Саме в законодавствi (джерелах права)

правовi норми та їх рiзнi структурнi утворення отримують свiй реальний

вираз, зовнiшнiй прояв. В цьому система права та система законодавства в

цiлому узгоджуються.

Разом з тим вони вiдрiзняються за структурними елементами та за своїм

змiстом. Первинним елементом системи права є норма права, яка складається

iз гiпотези, диспозицiї та санкцiї. А первинним елементом системи

законодавства є стаття нормативно-правового акту, яка не завжди містить усi

три структурних елемента правової норми. У нiй інколи викладенi лише два

елементи: гiпотеза та санкцiя, - диспозицiя може мiститись в iншiй статтi

цього нормативно-правового акту (вiдсилочний спосiб викладення) або зовсiм

у iншому актi (бланкетний спосiб викладення). Бiльш того, в одному i тому ж

нормативному актi можуть мiститися норми рiзних галузей права, які

забезпечуються санкцiями, що містяться в iнших нормативних актах

(наприклад, закони про власнiсть, про пiдприємства, про пiдприємництво,

мiсцеве самоврядування та iншi).

Один i той же нормативно-правовий акт може регулювати рiзнi за своїм

змiстом види суспiльних вiдносин, включаючи норми кiлькох галузей права,

тому у нього не може бути єдиного предмету та методу правового регулювання.

Це пояснюється тим, що в реальному життi виникає потреба урегулювати одним

чи групою нормативно-правових актiв не один вид суспiльних вiдносин, що

дiють у певнiй сферi: сiльськогосподарському виробництвi, транспортному

обслуговуваннi, обороннiй дiяльностi держави.

Рiзноманiтнiсть та взаємозв’язок соцiальних вiдносин, що виникають у

рiзних сферах суспiльного життя, необхiднiсть їх ефективної органiзацiї

обумовлює створення у системi законодавства таких структурних елементiв,

якi не збiгаються iз системою права. Тому галузi права не завжди

вiдповiдають галузям законодавства.

Система законодавства включає у себе наступнi основнi види галузей

законодавства:

1. Галузеве законодавство мiстить норми, якi регулюють якiсно визначенi

суспiльнi вiдносини, що є предметом однiєї галузi права (наприклад,

земельне, сiмейне, кримiнальне законодавство).

2. Внутрiшньогалузеве законодавство виражає норми пiдгалузi або iнститута

права, якi регулюють рiзновид галузевих суспiльних вiдносин (законодавство

про авторськi та сумiжнi права у складi цивiльного законодавства;

законодавство про надра, водне, лiсове законодавство як внутрiшньогалузевi

елементи земельного законодавства; банкiвське законодавство у складi

фiнансового законодавства).

3.Комплексне законодавство включає норми кiлькох галузей права, якi

регулюють рiзнi за своїм видовим змiстом суспiльнi вiдносини, що складають

вiдносно самостiйно сферу суспiльного життя (господарське, транспортне,

воєнне законодавство). Предметом регулювання комплексних галузей

законодавства на вiдмiну вiд галузей права є не вид, а сфера суспiльних

вiдносин, що об’єднує рiзнi їх види. Будучи предметом регулювання норм

кiлькох галузей права, вони разом з тим мають певну єднiсть, обумовлену

спiльнiстю мети та завдань людської дiяльностi. Єднiсть та

взаємопроникнення галузевих груп суспiльних вiдносин визначають спiльнiсть

та взаємозв’язок норм права, що їх регулюють.

Норми права існують для того, щоб активно впливати на поведiнку

людей, регулювати суспiльнi вiдносини. Вплив права на поведiнку людей

здiйснюється через їх волю та свiдомiсть. Дякуючи правовому регулюванню

люди можуть дiяти так, як це зумовлено нормами права. Їх поведiнка

упорядковується, приводиться у вiдповiднiсть з потребами суспiльного

розвитку, загальними та iндивiдуальними iнтересами громадян держави.

Реалiзацiя норм права є втiленням їх приписiв у поведiнцi людей.

Розрiзняються наступнi форми реалiзацiї норм права: здiйснення

(використання) прав, виконання обов’язкiв, дотримання обов’язкiв та

застосування норм права (особлива форма їх реалiзацiї).

1. Здiйснення (використання) прав виражається у реалiзацiї можливостей, якi

надаються учасникам суспiльних вiдносин нормами права. У цiй формi

здiйснюються, наприклад, норми, якi закрiплюють за громадянами право

приймати участь у виборах представницьких органiв державної влади; право

володiти, користуватися та розпоряджатися своїм майном та iншi. Особливiсть

цiєї форми реалiзацiї полягає у тому, що учасники суспiльних вiдносин

можуть здiйснювати дiї, якi дозволенi нормами права.

2. Виконання обов’язкiв полягає в обов’язковому здiйсненнi активних дiй,

якi приписанi нормами права. У такiй формi реалiзуються норми, якi

визначають юридичнi обов’язки громадян, посадових осiб, державних та

суспiльних органiзацiй, їх органiв. Наприклад, обов’язок поставщика у

певний строк передати покупцевi продукцiю; обов’язок боржника повернути

борг; обов’язок свiдка давати правдивi показання правоохоронним органам.

Особливiсть цiєї форми реалiзацiї виражається у тому, що суб’єкти повиннi,

незалежно вiд власного бажання, вчинювати активнi дiї, передбаченi нормами

права.

3. Дотримання обов’язкiв виражається в утриманнi вiд вчинення дiй,

заборонених юридичними нормами. Суть цiєї форми реалiзацiї норм права

полягає невчиненнi дiй, якi заподiюють шкоду суспiльству, державi,

особистостi. Так, не вчиняючи дiй, що забороненi нормами права, громадяни

реалiзують вимоги цих норм. На вiдмiну вiд виконання дотримання обов’язкiв

носить пасивний характер, оскiльки юридичнi обов’язки при цьому

реалiзуються через утримання вiд певних дiй. У першому випадку громадяни

повиннi активно дiяти, щоб реалiзувати норму права, а в другому, навпаки,

не здiйснювати заборонених дiй.

Вказанi форми реалiзацiї правових норм вважаються безпосереднiми,

оскiльки правовi приписи реалiзуються самими учасниками суспiльних

вiдносин. Якщо ж цi форми не дозволяють у повному обсязi реалiзувати права

та обов’язки, передбаченi правовими нормами, виникає необхiднiсть у

використаннi застосування права як особливої форми його реалiзацiї.

Застосування норм права необхiдно тодi, коли вищевказаних форм виявляється

недостатньо для повної реалiзацiї правових норм та необхiдне втручання в

цей процес спецiальних компетентних органiв.

Застосування норм права - це владна дiяльнiсть компетентних державних

органiв по реалiзацiї правових норм вiдносно конкретних життєвих випадкiв

та iндивiдуально-визначенних осiб.

Характернi ознаки застосування норм права:

1. Правозастовчу дiяльнiсть здiйснюють лише компетентні державнi органи

(посадовi особи) або громадськi органи уповноваженi державою. Наприклад,

державна адмiнiстрацiя, суд, адмiнiстрацiя пiдприємства, командир

вiйськової частини, профспiлковий комiтет. Окремi ж громадяни, якi не є

посадовими особами, спецiальних повноважень не мають i, отже, застосовувати

норми права не можуть.

2. Дiяльнiсть по застосуванню норм права має державно-владний характер.

Такою є дiяльнiсть суду при здiйсненнi правосуддя або слiдчого при

розслiдуваннi кримiнальної справи.

3. Змiст правозастовчої дiяльностi полягає у виданнi на пiдставi норм права

iндивiдуальних правових приписiв (актiв). Цi акти вiдносяться до визначених

життєвих випадкiв та адресованi конкретним особам. Наприклад, рiшення

виконкому про видачу окремому громадянину ордера на квартиру, вирок суду

вiдносно особи, яка скоїла злочин.

4. Застосування норм права здiйснюється у суворо встановленому законом

порядку. Особливо важливе значення такий порядок має при застосуваннi норм

кримiнального та цивiльного права, забезпечуючи послiдовне проведення

законності, глибокий та всебiчний розгляд обставин конкретної юридичної

справи.

Випадки, коли виникає необхiднiсть у застосуваннi норм права.

1. Норма права застосовується компетентними органами тодi, коли передбаченi

юридичнi права та обов’язки не можуть виникнути у конкретних осiб та

реалiзуватися без їх державно-владної дiяльностi. Для виникнення та

реалiзацiї цих прав та обов’язкiв у кожному окремому випадку необхiдно

видання компетентним органом владного рiшення вiдносно конкретної особи.

Наприклад, для того щоб реалiзувати право на працевлаштування, необхiдно

офiцiйне рiшення адмiнiстрацiї пiдприємства, органiзацiї про прийняття на

роботу, тобто видання наказу керiвником установи про реалiзацiю вказаних

прав.

2. Правозастосовча дiяльнiсть компетентних органiв необхiдна у тому

випадку, коли iснують певнi перешкоди для використання суб’єктивних

юридичних прав громадянами або органiзацiями. Наприклад, громадянин придбав

на законнiй пiдставi будинок, а iншi особи створюють перешкоди для

реалiзацiї ним права володiння придбаним будинком. У такому випадку

громадянин звертається в адмiнiстративний орган або суд, якi приймають

рiшення, що поновлює порушенi права власника будинку.

3. Необхiднiсть у застосуваннi норм права виникає i тодi, коли юридичнi

обов’язки не виконуються добровiльно. Наприклад, одна органiзацiя

зобов’язалась за договором поставляти iншiй органiзацiї певну продукцiю,

але не виконала свої зобов’язання. У цьому випадку компетентний орган

(арбiтраж, суд) виносить владне рiшення, на пiдставi якого у примусовому

порядку забезпечується виконання органiзацiєю своїх зобов’язань за

договором.

4. Правозастосовча дiяльнiсть завжди необхiдна, якщо вчинене правопорушення

i потрiбно визначити вiдповiдну мiру юридичного стягнення правопорушнику.

Так, при вчиненнi вiйськовослужбовцем дисциплiнарного проступку стягнення

визначає лише командир (начальник), застосовуючи вiдповiдну норму

Дисциплiнарного статуту. Коли ж вчинюється злочин, мiру покарання визначає

тiльки суд, на пiдставi норм кримiнального права.

Правозастосовча дiяльнiсть є досить складним процесом, який

складається iз ряду поступових дiй - стадiй.

1. Встановлення фактичних обставин справи.

Застосування юридичних норм направлене на забезпечення їх реалiзацiї

вiдносно до конкретного випадку, який складається з певних фактiв. Цi факти

i утворюють фактичну основу застосування норм права. Саме тому особи, якi

застосовують правовi норми, повиннi у першу чергу вiдiбрати та чiтко

видiлити тi факти, якi необхiднi для вiрного вирiшення юридичної справи;

потiм провести ретельний аналiз та оцiнку вказаних фактiв.

Встановлення фактичних обставин справи повинно бути обгрунтованим та

законним. Вiд цього залежить вiрнiсть застосування норм права.

Обгрунтованiсть та повнота встановлення обставин справи досягається шляхом

глибокого та всебiчного дослiдження фактiв, з’ясування їх iстинностi та

об’єктивної вiрогiдностi. Щоб встановити об’єктивну iстину по справi факти

аналiзуються у їх взаємозв’язку та причиннiй залежностi.

Важливо також мати на увазi, що правозастосовчi органи дослiджують не

абсолютно усi факти, характернi для певного випадку, а лише тi, якi

безпосередньо стосуються вирiшення юридичної справи. Фактичнi обставини

встановлюються у вiдношеннi з тою нормою права, яка до них застосовується.

Так, при з’ясуваннi обставин конкретної кримiнальної справи у першу чергу

повиннi бути встановленi наступнi факти: хто вчинив злочин, коли i де вiн

був вчинений, яким чином, якi мотиви вчинення злочину. Факти, що мають

юридичне значення, встановлюються за допомогою показань свiдкiв,

результатiв огляду мiсця пригоди, експертизи, дослiдження документiв,

предметiв та iнших даних. Цi данi встановлюються у передбаченому законом

порядку i називаються юридичними доказами.

2. Вибiр та аналiз норми права, що пiдлягає застосуванню до фактичних

обставин, якi дослiджуються.

Пiсля встановлення юридичного значення обставин справи починається

друга стадiя застосування норм права. На цiй стадiї правозастосовчий орган

перш за все вирiшує питання, на пiдставi якої норми повинна вирiшуватися

справа, що розглядається. Обрати норму означає надати правову квалiфiкацiю

(оцiнку) фактичним обставинам справи.

Далi необхiдно встановити дiйснiсть (вiрогiднiсть) її тексту з точки

зору законностi, перевiрити, чи не має у текстi помилок, чи не змiнена дана

норма. При цьому слiд користуватися текстом опублiкованим у офiцiйному

виданнi, останньою його редакцiєю з усiма змiнами та доповненнями на день

застосування норми права. Також правозастосовчий орган повинен визначити,

чи не протирiчить обрана норма закону i iншим нормативним актам. Норма

права може бути застосована лише тодi, коли вона вiдповiдає приписам актiв

вищих органiв.

Аналiз обраної правової норми включає ретельну перевiрку її дiї у

часi, просторi та по колу осiб. Це означає, що правозастосовчий орган

повинен достеменно з’ясувати:

- чи чинна норма в той момент, коли на її пiдставi потрiбно

вирiшити конкретну справу;

- чи чинна вона на тiй територiї, де ця справа повинна бути вирiшена;

- чи поширюється чиннiсть цiєї норми на осiб, вiдносно яких вона

повинна застосовуватись.

Iнколи при виборi та аналiзi норми виявляється, що даний випадок

регулюється кiлькома нормами, якi не узгоджуються або навiть суперечать

одна однiй за своїм змiстом. У такому випадку має мiсце колiзiя правових

норм. Щоб з’ясувати яким чином вирiшуються колiзiї мiж правовими нормами,

яку саме норму компетентний орган повинен застосувати до обставин справи,

iснують наступнi правила вирiшення колiзiй у правозастосовчiй дiяльностi:

1) якщо iснує колiзiя мiж нормами, виданими рiзними органами,

застосовується норма вищого органа;

2) при протирiччi мiж нормами, прийнятими одним i тим органом, але в

рiзний час, застосовується норма, яка прийнята пiзнiше;

3) у випадку колiзiї мiж загальною та спецiальною нормою

застосовується остання.

Завданням компетентного органу на цiй стадiї є усвiдомлення

(тлумачення) застосованої норми, а також усунення прогалин у правi шляхом

застосування права по аналогiї.

3. Винесення рiшення компетентним органом та доведення цього рiшення до

зацiкавлених осiб та органiзацiй.

Це завершальна та головна стадiя процесу застосування норми права.

Встановлення фактичних обставин, а також вибiр та аналiз правової норми

готують видання компетентним органом iндивiдуального правового акта

(наприклад, вирок суду, наказ посадової особи). Перед винесенням

конкретного рiшення необхiдно впевнитися, що обставини справи дослiдженi

вiрно i достатньо повно, що застосована норма права вiдноситься саме до

цього випадку. На пiдставi такого переконання компетентний орган виносить

владне рiшення, пiсля чого оголошує його зацiкавленим особам та

органiзацiям.

Дiяльнiсть компетентних органiв закiнчується виданням акта

застосування норми права. Вiн фiксує прийняте рiшення, надає йому

офiцiйного значення та владний характер.

Акт застосування норми права - це офiцiйний правовий документ, який

мiстить iндивiдуальний державно-владний припис компетентного органу, що

виноситься ним внаслiдок вирiшення конкретної юридичної справи.

Головнi ознаки, що характеризують акти застосування норми права.

1) Акт застосування норми права має владний характер та охороняється

примусовою силою держави. Конкретнi приписи, що мiстяться у ньому, мають

обов’язкове значення для усiх, до кого вони вiдносяться, та у необхiдних

випадках можуть бути реалiзованi примусовим шляхом.

2) Акт застосування - це iндивiдуальний правовий акт. Вiн має вiдношення до

певно визначених осiб. Правозастосовчий акт має силу лише для певного

випадку i на подiбнi випадки не розповсюджується. Цим вiн відрізняється вiд

нормативно-правових актiв, якi мiстять правовi норми, що мають загальний

характер. Норми права регулюють багато однотипових випадкiв та

розповсюджуються на усiх осiб, якi знаходяться у сферi їх дiї (конкретно не

визначених). Вони розрахованi на неодноразове застосування. Iндивiдуальнi

правовi акти не мiстять правових норм. Вони лише конкретизують загальнi

приписи стосовно окремих осiб або органiзацiй та мають разове значення.

Внаслiдок цього акти застосування норм права до джерел права не

вiдносяться. У збiрники законодавства вони не включаються.

3) Правозастосовчi акти повиннi бути законними, повиннi виноситися у

суворiй вiдповiдностi до закону, спиратися на певнi норми права.

4) Акти застосування норм права видаються у встановленiй законом формi i

мають точне найменування. Закон передбачає суворо визначений порядок

видання та оформлення iндивiдуальних правових актiв. Кожен правозастосовчий

акт має суворо визначенi найменування: вирок, наказ, постанова,

розпорядження.

Класифiкацiя актiв застосування норм права відбувається за рiзними

пiдставами. В залежностi вiд суб’єктiв, якi застосовують норми права,

iндивiдуальнi правовi норми подiляються на наступнi види:

- акти представницьких органiв державної влади;

- акти виконавчих органiв державної влади;

- акти правоохоронних державних органiв;

- акти державного контролю;

В залежностi вiд змiсту суспiльних вiдносин та норм права, що

застосовуються до них, правозастосовчi акти подiляються на:

- регулятивнi, якi встановлюють конкретнi юридичнi права та обов’язки

у зв’язку з правомiрною поведiнкою людей (наприклад, наказ ректора учбового

закладу про зарахування у вуз);

- охороннi, якi видаються у зв’язку з вчиненням окремими людьми

правопорушень (вирок суду, постанова слiдчого про притягнення пiдозрюваного

як обвинуваченого, протест прокурора).

Таким чином, акти застосування норм права є найважливiшим засобом

реалiзацiї припису правових норм.

При виборi та юридичному аналiзi правової норми, яка повинна бути

застосована до конкретного випадку, iнколи виявляється прогалина.

Прогалина в правi - це вiдсутнiсть правової норми при вирiшеннi

конкретних життєвих випадкiв, якi охоплюються правовим регулюванням та

повиннi вирiшуватися на пiдставi права.

Причинами виникнення прогалин в правi можуть бути вiдставання

законодавства вiд розвитку життя, хиби при пiдготовцi нормативно-правових

актiв та iнше.

Найбiльш ефективним засобом усунення прогалин у правi є видання

компетентним органом недостатньої правової норми, необхiднiсть якої

обумовлена життям. У тих випадках, коли правотворчий орган не змiг усунути

прогалину, використовується правило застосування права за аналогiєю. Пiд

аналогiєю розумiється певна схожiсть мiж рiзними явищами чи предметами.

Застосування права за аналогiєю не означає довiльного вирiшення конкретних

справ. Рiшення приймається у вiдповiдностi з принципами законностi та

справедливостi. В юриспруденцiї розрiзняються два основних види аналогiї:

аналогiя закону та аналогiя права.

Аналогiя закону уявляє собою рiшення конкретної юридичної справи на

пiдставi правової норми, розрахованої не на цей, а на подiбнi випадки. Якщо

компетентний орган вирiшує справу у вiдповiдностi з приписами норми, що

регулює найбiльш подiбнi (аналогiчнi) суспiльнi вiдносини, то у цьому

випадку має мiсце аналогiя закону. При цьому норма права, яка

застосовується цi вiдносини безпосередньо не регулює. Вона регулює iншi,

але близькi, спорiдненi вiдносини.

Аналогiя права - це прийняття рiшення по конкретнiй справi на

пiдставi загальних принципiв та сутi права. Аналогiя права застосовується

тодi, коли при наявностi прогалини неможливо добрати схожу, аналогiчну

норму права.

Застосування права по аналогiї у сучасних державах обмежене. Воно

цiлком неможливе при вирiшеннi кримiнальних справ. Кримiнальне

законодавство походить iз принципу, за яким, злочином не може вважатися

дiяння, яке не передбачене кримiнальним законом. У зв’язку з постiйним

удосконаленням та розвитком законодавства застосування права за аналогiєю

стає рiдкiсним винятком навiть для тих галузей права, де воно припустиме.

Однiєю iз стадiй застосування норм права є їх тлумачення.

Тлумачення норм права - це дiяльнiсть компетентних органiв держави,

громадських органiзацiй та окремих громадян по усвiдомленню та роз’ясненню

ними дiйсного змiсту норм. В процесi тлумачення встановлюються умови дiї

норми, юридичнi права та обов’язки учасникiв правовiдносин, а також заходи

юридичної вiдповiдальностi за порушення приписiв норми права.

Тлумачення покликане забезпечити повну та всебiчну реалiзацiю норм

права у дiяльностi виконавчих органiв, органiв суду та прокуратури при

здiйсненнi громадянами та органiзацiями своїх юридичних прав та обов’язкiв.

Тим самим тлумачення вiдповiдає одноманiтному розумiнню та застосуванню

правових норм на всiй територiї їх дiї, забезпечує законнiсть та сталий

правопорядок в рiзних сферах суспiльного життя.

Тлумачення норм права має два напрямки: усвiдомлення (“для себе”) та

роз’яснення (“для iнших”). Усвiдомлення змiсту норми права є необхiдною

передумовою для вiрного розумiння та реалiзацiї її вимог. Роз’яснення

Страницы: 1, 2