Книга: Підручник

Книга: Підручник

Менеджмент: теорія та практика 1.4. Методи, функції та критерії управління

Уникаючи полеміки, що досить широко ведеться в літера­турі щодо методів

управління, спробуємо сформулювати гло­бальний для соціально-економічного

розвитку підприємства критерій управління ефективністю цієї діяльності та

знайти місце методам управління, які дозволяють досягати цього критерію в

процесі управління діяльністю підприємства.

Для вибору критерію управління доцільним є узгодження процесів досягнення

основних цілей управління та глобального критерію для об'єкта. Якщо за

головну ціль держави вважати вирішення проблеми задоволення духовних та

матеріальних по­треб населення, які постійно зростають, то розглянута (див.

рис. 1) ієрархія потреб за А.Х.Маслоу може бути узагальненою змісто­вною

основою вирішення цього завдання узгодження. Повністю вирішити що проблему

може лише держава, але її рішення фор­мується з сукупності локальних рішень,

що приймають окремі підприємства чи організації (див. рис. 5). Кожне

підприємство зай­мається розв'язанням однієї проблеми чи її складової в

цілому для суспільства, але з оплатою праці та соціальними рішеннями воно

багато в чому дозволяє працівникам реалізувати ієрархію потреб. Зазначена

"подвійність" (двоїстість) на підприємстві при орієнтації діяльності на

досягнення кінцевої цілі розвитку суспільства не є су­перечливою для його

працівників. Більш того, спочатку цілі роз­витку всієї держави, кожного

підприємства та життєвих інтересів кожного працівника, усіх членів

суспільства збігаються.

Завдання методів управління тут — побудова системи гос­подарювання, яка б

забезпечувала одночасне досягнення корес­пондуючих цілей розвитку кожної

людини відповідно до її різно­манітних потреб, підприємств та організацій, що

задавольняють ці потреби, та держави, яка забезпечує скоординований розвиток

підприємств у напрямку ефективнішого задоволення потреб на­селення. Тому у

вершині піраміди задоволення потреб населення діяльністю підприємств у цілому

для держави, вочевидь, має бу­ти критерій максимальної ефективності процесів

задоволення по­треб в абсолютній величині та в розрахунку на одну людину. У

міжнародній практиці показником, що лежав в основі такого критерію, виступав

максимум національного доходу на душу на­селення у єдиному для всіх країн

доларовому численні.

57

За цим показником у 1991 p. CPCP (у рік розпаду) не нале­жав навіть до першої

десятки країн; мав негативні темпи розвит­ку і відставав від двох перших

країн у першій десятці в три рази, від передостанньої — майже в два рази. В

Україні, як в одній Із спадкоємиць СРСР, наступними роками відбувалося

погіршення цього показника і відповідно — добробуту населення. Тому

акту­альність проблем вибору критерію та організації досягнення йо­го

максимуму в процесі реалізації поставлених цілей в системі уп­равління

соціально-економічним розвитком країни, її підпри­ємств та організацій,

посилюється.

'•* і

і-І

ь

Рис. 12. Піраміда перетворення вихідних ресурсів на підприємстві на потрібні

для населення кінцеві результати

На рівні підприємства за критерій, що можна порівняти з тим, що використовується

на рівні держави, доцільно брати макі симум прибутку підприємства, який

забезпечується діяльністю підприємства в процесі виробництва та реалізації

продукції спо­живачам; продукцію випускають відповідно до всієї гами потреб

населення у цій продукції. Методичну основу досягнення макси­муму прибутку в

процесі перетворення вихідних виробничих ре­сурсів на кінцеву продукцію

закладено у "фундаменті" системи, економічному забезпеченні, розглянутому

раніше. Зобразимо

58

графік, базуючись на розгляді піраміди задоволення потреб насе­лення для

рівня всієї країни (рис. 6), вичленуємо з неї як складову піраміду для рівня

одного з підприємств (рис. 12).

Складність системи управління народним господарством та його ланками зростає

через те, що постійно ускладнюються економічні відносини в процесі

виробництва та реалізації про­дукції. Це призвело до необхідності розділення

проблеми вдоско­налювання управління суспільним виробництвом на різні

аспек­ти, такі як соціальний, психологічний, правовий, організаційно-

технічний, організаційно-економічний, кібернетичний і т.д. При цьому

збільшується значення забезпечення єдності взаємодії та наступності всіх цих

зовні різнорідних аспектів. В основі вирішення поставленого складного

завдання лежить розроблен­ня уніфікованого підходу до об'єкту управління,

необхідність у забезпеченні єдності складу та змісту методів управління, що

ви­користовуються в будь-якому аспекті.

У суспільному виробництві економічні зв'язки направлено на планомірне

задоволення об'єктивних економічних інтересів суспільства та потреб

конкретних виробничих колективів та кож­ного їх члена. Управління процесом

досягнення цілі з задоволен­ня об'єктивних економічних інтересів, властивих

суспільству, здійснюється за допомогою економічних методів.

Вочевидь, під змістом методів управління, що задовольня­ють вимогам

певних економічних законів, треба розуміти склад та зміст економічних відносин

між людьми в процесі вироб­ництва та збуту продукції. Ці методи охоплюють

розрахунку, економічного стимулювання та договірно-правових відносин.

Особливістю всіх перерахованих методів уп­равління, які відображають склад та

зміст економічних відносин між людьми в процесі виробництва та розподілу благ,

є транс­формація їх при безпосередньому управлінні об'єктом у функції цього

управління. При цьому якщо метод управління являє со­бою спосіб досягнення

мети, функція — це завдання, що вирішується в процесі управління.

Взаємодія різнорідних аспектів управління має значну спільну зону, яка

проявляється в інформаційному аспекті. Всі ме­тоди управління інформаційно

перебувають у тісному взаємозв'язку на основі взаємної наступності окремих

складових

у процесі функціонування цих методів. При вирішенні завдань обліку вже

частково вирішуються завдання економічного аналізу. Разом з тим при

проведенні аналізу вирішуються окремі завдання планування. При цьому

завдання, що вирішуються в обліку та плануванні, практично складають основу

методу прий­няття рішень — їх інформаційну підготовку. Методи аналізу

за­роджуються в надрах обліку, методи планування — в надрах аналізу і т.д.

(див. тонку лінію на рис. 13).

Завершальним методом є економічне стимулювання, яке інформаційно також базується

на перших трьох методах та ра­зом з тим виконує одну з функцій останнього етапу

процесу прийняття рішень — організацію їх виконання. Економічне сти­мулювання

одночасно є важелем зворотнього зв'язку між об'єктом управління та

управлінським персоналом. Таке взаємо­проникнення методів управління,

інформаційна єдність їх та взаємозв'язок з найважливішим методом всієї системи

уп­равління — прийняттям управлінських рішень — дозволяє роз­глядати

всі методи управління на єдиній основі.

Рис. 13. Взаємопроникнення функцій управління:

А — процеси в реальному масштабі часу;

Б — облік: 1 — реєстрування інформації, 2 — систематизація та

оброблення звітних даних, 3 — видання управлінському персоналу звітних

даних порівняно з плановими;

В — аналіз: 4 — відхилення за складовими елементами діяльності

об'єкта, 5 — вивчення та оцінка стану і причин відхилення складових елементів,

б — розроблення рекомендацій із зміни стану складових еле-

Менеджмент: теорія та практика

ментів діяльності, 7 — синтез складових елементів діяльності в критерії

управління, 8 — госпрозрахункова оцінка;

Г — планування: 9 — розроблення нормативів та обмежень, 10

— балансові розрахунки, 11 — оптимізаційні розрахунки;

Д — управлінські рішення: 12 — прийняття управлінського рі­шення,

13 — організація виконання прийнятого рішення, 14 — регулю­вання;

Е — економічне стимулювання: 15 — матеріальне та моральне за­охочення.

Отже, в сучасних умовах з'являється можливість стикуван­ня, поєднання

різнорідних методів управління та їх відображення через прийняття

управлінських рішень.

Динамічність процесів виробництва та відповідно уп­равління ними приводить до

необхідності розгляду методів та функцій цього управління з урахуванням

особливостей відобра­ження динаміки. Як правило, їх розглядають у певній

послідо­вності, яка залежить від цілей такого розгляду. Якщо метою є вивчення

процесів перетворення інформації в системі управління для наступного її

комп'ютерного оброблення, послідовність буде такою (цив. рис. 13). Якщо ж

треба побачити весь процес уп­равління з вичленуванням ролі кожного методу чи

функції в цьо­му процесі при досягненні цілей розвитку підприємства,

послідовність та її структура будуть іншими (рис. 14).

Незважаючи на те, що в зазначених двох випадках вирішу­ються зовні різні

завдання, обидва вони підлягають досягненню однієї мети — управління

виробництвом продукції відповідно до потреб населення. В обох випадках

розглядаються лише процеси управління внутрішнім для підприємства виробництвом

та послідовність залучення потрібних для цього методів управління. Разом з тим

усі внутрішні для підприємства процеси виробництва та управління ними

починаються з вивчення зовнішнього середо­вища, потреб кінцевого споживача

продукції. Враховуючи ці по­треби, на підприємстві вивчають можливості їх

задоволення та, виходячи з нормативних можливостей, які підтверджуються всіма

складовими умов забезпечення функціонування підприємства, створюють нормативне

зумовлену виробничо-економічну про­граму отримання максимально можливих для

даних умов резуль­татів. Цей процес у завершальній своїй стадії є функцією

плануван­ня, яка вже охоплює всі складові логістики виробництва.

61

•«Як*

Менеджмент: теорія та практика

РОЗДІЛ 2. УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ .

У МЕНЕДЖМЕНТІ

2.1. Ухвалення рішень у система управління соціально-економічним розвитком

2.1.1. Класифікація підсистем управління

Розроблення системної класифікації дозволяє позбутися невизначеності в

структурі проблеми, дає можливість розглядати процеси прийняття рішень у

тісному взаємозв'язку з усіма інши­ми етапами всього складного процесу

управління розвитком суспільного виробництва.

Систему управління класифікують за групами підсистем, що включають:

- просторово-об'єктні підсистеми, які розглядають по-

об'єктно в цілому для народного господарства та його регіонів

як територіально-галузеві, а для окремих галузей суспільного ви­

робництва — як послідовно взаємопов'язані виробничо-техно­

логічні та ті, що характеризують власне процес суспільного ви­

робництва на всіх його стадіях — народне господарство, регіони,

галузі, об'єднання, підприємства та організації, технологічні пе­

реділи та цехи підприємств, ділянки та агрегати цехів;

- соціально-економічні (результатно-ресурсні), або кібер­

нетичні підсистеми, які охоплюють для кожного (чи будь-якого)

об'єкту суспільного виробництва (який у даному випадку розгля­

дається як "чорна скриня") вхід до цього об'єкту ("скрині") у ви­

гляді кількісно обмежених вихідних виробничих потужностей Сс,

трудових V, матеріальних Сп та фінансових ресурсів та рівня їх

використання, а також вихід з об'єкта у вигляді готових резуль­

татів, які забезпечують добробут та всебічний розвиток усіх

членів суспільства (наприклад, які характеризуються обсягами

виробництва Р0. якістю продукції та праці Рк, рівнем задоволен­

ня конкретних потреб людини, суспільства Рп);

- часові підсистеми, які характеризують динамічність розвит­

ку суспільного виробництва та дозволяють здійснювати процеси уп­

равління суспільством на будь-який період його розвитку, від реаль­

ного масштабу часу безупинних технологічних циклів та оператив-

О.А. Подсолонко

них проміжків (завершені технологічні операції та цикли, робочі зміни, доби,

тижні протягом місяця) до поточних періодів (місяць, квартал, рік) та

перспективних (п'ятиріччя, десять чи більше років);

- функціонально-методичні підсистеми, що вирішують

локальні завдання забезпечення функціонування провідних

функцій та методів управління — обліку та контролю, економіч­

ного аналізу, планування, прийняття управлінських рішень, ор-

ганізаціїїх виконання та регулювання, господарського розрахун­

ку та економічного стимулювання (основні етапи деяких з них

було наведено раніше);

- функціонально-ієрархічні підсистеми, що забезпечують

селекціювання інформації в процесі розвитку суспільного вироб­

ництва та надання її кожній ланці системної ієрархії відповідно

до властивих цій ланці функцій управлінського персоналу;

- підсистеми забезпечення, які спеціалізуються на ство­

ренні проектних завдань технічних та робочих проектів усієї систе­

ми управління та її окремих підсистем за перерахованими групами

(включаючи розроблення положень та інструкцій з усіх функцій

управління), систем економічної та матеріальної відповідальності

та зацікавленості, технічного, інформаційного та математичного

забезпечення обробки інформації, що циркулює в системі;

- підсистема комплексного управління та локально-цільо­

вого узгодження усіх підсистем, у яких на основі кінцевої мети

розвитку суспільства формулюються проміжні цілі, здійснюється

вибір критеріїв їх досягнення, методів узгодження всіх різно­

рідних сторін розвитку суспільного виробництва та їх порівнян­

ня в напрямку досягнення кінцевого комплексного критерію

ефективності управління розвитком суспільства.

Позитивне значення такої класифікації полягає в тому, що із системних позицій

у складі підсистем управління нею охоплюються:

- об'єкт управління в усій його складній структурі;

- вихідні ресурси виробничо-технологічного процесу;

- намічувані та очікувані результати діяльності об'єкту;

- динамічність цієї діяльності;

- склад методів та функцій управління нею;

- ієрархічні рівні управління;

- фундамент системи управління у формі всіх видів забез­

печення її розроблення, функціонування та подальшого

розвитку (об'єкту як системи управління);

- цільова орієнтація діяльності та розвитку об'єкту.

102

Менеджмент: теорія та п рак ти 2.1.2. Класифікація управлінських рішень

Наведена класифікація підсистем управління дозволяє підкреслити, що прийняття

рішень є самостійною підсистемою, що методично та інформаційно пов'язана з

усіма іншими підсис­темами управління. Отже, всі підсистеми управління та

їхні скла­дові мають бути відображені також і в класифікації уп­равлінських

рішень.

Вочевидь, класифікаційні угруповання з прийняття рішень будуть ідентичними

наведеним угрупованням підсистем. При цьому пріоритет має бути надано

останній з перерахованих груп класифікації, тобто перш за все повинна бути

визначена цільова орієнтація системи.

Наведемо класифікацію управлінських рішень у загально­му вигляді для системи

управління суспільним виробництвом.

1. За цілями розвитку та критеріями ефективності управління си­стеми:

- кінцеві цілі комплексного розвитку та відповідні кри­

терії;

- проміжні цілі локальних завдань розвитку системи та

відповідні критерії;

- рівень досягнення критеріїв за кінцевими та проміжни­

ми цілями.

2. За об'єктами управлінського впливу:

- народне господарство;

- країна, регіон, область, місто, район;

- галузь народного господарства;

- об'єднання, підприємство, організація;

-технологічний переділ, служба, цех, ділянка, агрегат чи

установка.

3. За вихідними елементами процесу праці у суспільному вироб­ництві та за

рівнем використання цих елементів:

- трудові ресурси;

- матеріальні ресурси;

- виробничі потужності;

- фінансові ресурси.

103

О.А. Подсолонко

4. За результатами суспільного виробництва:

- обсяг та номенклатура (асортимент) засобів виробництва

та предметів споживання, різноманітних послуг, які ха­

рактеризують рівень добробуту та всебічного розвитку

всіх членів суспільства;

- якість праці та продукції, те, наскільки вони відповідають

світовим та перспективним стандартам;

- ступінь задоволення потреб виробництва та членів сус­

пільства у випущеній продукції чи наданих послугах

(ступінь досягнення можливого рівня добробуту та

всебічного розвитку всіх членів суспільства).

5. За часовим проміжком виникнення ситуації, що потребує уп­

равлінського рішення, та за часом реалізації цього рішення:

- реальний масштаб тривалості безупинних технологічних

процесів;

- оперативні періоди (календарні — завершена техно­

логічна операція чи цикл, робоча зміна, доба, тиждень,

декада, наростаючий період з початку місяця, місяць);

-поточні періоди (техніко-економічні — місяць, квартал, наростаючий підсумок

з початку року, рік);

- перспективні періоди (п'ять, десять років чи більше).

6. За методами та функціями управління, через які проявляється

прийняте рішення в розвитку суспільного виробництва:

- облік, контроль, звітність;

- розроблення планів (балансові та опгимізаційні розрахунки);

- господарський розрахунок; комерційні взаємовідносини;

- економічне стимулювання;

- організація виробництва та праці;

- регулювання технологічних параметрів (усунення небажа­

них відхилень).

7. За методами оброблення та надання інформації всім ланкам

системної ієрархії відповідно до функцій управлінського пер­

соналу:

-виявлення відхилень показників розвитку об'єкту від рівня, що намічено

проміжними та кінцевими цілями;

- встановлення належності конкретній підсистемі управління;

- виявлення причини, що призвела до відхилення;

104

Менеджмент: теорія та практика

- визначення тенденцій відхилення та причини, що його

викликала;

- розроблення нормативів, що реально враховують умови

функціонування виробництва за показниками та факто­

рами відхилення;

,-розроблення та вдосконалення методів і моделей узгод-« ження всіх сторін

та елементів розвитку суспільного ви­робництва;

- визначення конкретної величини рішення з усунення нега­

тивних та закріплення позитивних відхилень;

- стандартизація рішень.

За формою прояву та забезпечення прийнятого рішення:

- наказ, розпорядження про технологічні, організаційні,

адміністративні, заохочувальні заходи;

-положення, інструкція про проведення нових робіт чи вдосконалення існуючих;

- планові завдання;

- технічні завдання, технічні та робочі проекти подальшого

розвитку виробництва.

2.1.3. етзли процесу прийняття управлінських рішень

Згідно з класифікацією управлінських рішень можна викла­сти системний зміст

процесу прийняття рішень, склад його ос­новних етапів:

1. Уточнення цілей розвитку системи та її підсистем.

2. Уточнення критеріїв ефективності управління та розвитку си­

стеми й її підсистем.

3. Виявлення ступеня досягнення критеріїв за кінцевими та

проміжними цілями розвитку.

4. Виявлення основних причин відхилень у досягненні цілей та ла­

нок (рівнів) системної ієрархії, які впливають на ці відхилення.

5. Встановлення тенденцій та повторюваності причин, що вик­

ликають відхилення.

6. Порівняння ситуацій, що виникли, та причин відхилень з на­

бором стандартних ситуацій та причин, їх кількісно-якісних

оцінок з варіантами прийняття рішень за ними.

105

О.А. Подсолонко

7. Вибір варіанту управлінського рішення, яке відповідає ситу­

ації, що виникла.

8. Прийняття рішення з усунення небажаних ситуацій та причин

відхилення і з закріплення позитивних змін у процесах

суспільного виробництва.

9. Забезпечення прийнятого рішення документами, що ор­

ганізують його виконання у відповідній ланці управління.

10. Перевірка виконання прийнятого рішення та результатів йо­

го впливу на досягнення проміжних та кінцевих цілей розвит­

ку підсистем та системи в цілому.

Кожний з перерахованих етапів процесу прийняття уп­равлінських рішень має

власну специфіку, враховує взаємодію всіх підсистем управління наведеної

класифікації, а також зміст усіх груп класифікації управлінських рішень.

Змістом першого етапу є чітке з'ясування управлінським персоналом кожного

рівня системної ієрархії спільної цілі роз­витку системи та цілей керованої

цим персоналом підсистеми. В економічній літературі аналогічний етап

називають " з'ясування проблеми та визначення цілей рішення", визначення

завдання (цілей), з'ясування проблеми та визначення цілі, "попереднє

фор­мулювання завдання (проблеми), визначення цілей організації".

Як видно з перерахованих понять, йдеться про цілі не лише і не так про

прийняття рішень, як про цілі розвитку організації, системи. З цим не можна

не погодитись. Цілі прийняття рішень, безумовно, підпорядковуються цілям

розвитку системи.

Основна ціль розвитку суспільства не є статичною, вона пос­тійно змінюється

за формаю та змістом. Така динамічність значно ускладнює проблему, вимагає

постійного оновлення проміжних цілей, зв'язків між ними, порушує усталені

закономірності, народ­жує нові. Все це разом призводить до необхідності

розглядати про­цес управління на всіх його етапах, не виключаючи й процес

прий­няття рішень як науковий, творчий процес. При цьому, природно, цілі

етапів підготування та прийняття управлінських рішень підпо­рядковуються

цілям розвитку системи та її підсистем.

Другий етап процесу прийняття рішень, як і перший, є пев­ною мірою

підготовчим, спільним не лише для прийняття рішень, а й для усіх наведених

раніше функціонально-методич­них підсистем.

Динамічність цілей розвитку системи та її підсистем, їхньо­го змісту та

закономірностей зв'язків між ними, зазначені в пер-

106

Менеджмент: теорія та практика

шому етапі, істотно впливають також на вибір критеріїв їх досяг­нення.

Звичайно, ці проблеми проявляються не оперативно, не одночасно на всіх рівнях

системної ієрархії суспільного вироб­ництва, а від кінцевих цілей до

проміжних, послідовно за техно­логічними ланками галузей народного

господарства, охоплюю­чи періоди від 2-3 до 5-Ю років.

Менший період стосується галузей народного господарства, які випускають

предмети споживання, безпосередньо вирішують завдання, що випливають з

головної цілі розвитку суспільства. Більший період охоплює переробні та

видобувні галузі промисло­вості. При цьому аналіз дозволяє виявити наявність

тенденції рос­ту темпів оновлення потреб у міру наближення технологічних

процесів від видобувних галузей промисловості до переробних та особливо до

тих, що задовольняють потреби людини.

У зв'язку з цим при використанні одних і тих самих показ­ників як бази для

критеріїв ефективності управління та розвитку системи й її підсистем

необхідно для зазначених галузей народно­го господарства враховувати різницю

в динаміці вдосконалюван­ня виробництва. В першу чергу ця різниця знаходить

відображен­ня в показниках та критеріях оцінки процесів впровадження нової

техніки, зокрема розроблення, освоєння та впровадження нових високоефективних

технологічних процесів та видів продукції.

На основі зазначеної вище тенденції з'являється можливість прогнозування

зміни потреб до продукції, що випускається, на 5-Ю років у переробних та

видобувних галузях, якщо мати інфор­мацію про тенденції потреб людини в

поточний та оперативний періоди часу. Все це відповідно здійснюється на

основі техніко-еко-номічних показників та критеріїв управління, що на них

базуються.

Таким чином, враховуючи динамічність цілей та змісту роз­витку суспільного

виробництва, зсуви в часі та неоднакову три­валість часових періодів,

протягом яких у різних галузях відбу­вається оновлення продукції, що

випускається, послуг, що нада­ються, та потреб суспільства, уточнення

критеріїв ефективності та розвитку суспільного виробництва в усіх його ланках

стає на­гальною потребою, необхідністю. Це питання тим більше є важ­ливим для

кожної з функціонально-методичних підсистем уп­равління, одною з яких є

прийняття рішень, оскільки тут на ос­нові системи техніко-економічних

показників, критеріїв та обме­жень забезпечується функціонування об'єкту

(системи) уп­равління відповідно до об'єктивно діючих економічних законів.

107

О.А. Подсолонко

Третій етап, на відміну від двох попередніх, практично є вже початковим

етапом процесу прийняття рішень. Саме з мо­менту оцінення ступеня досягнення

критеріїв ефективності уп­равління та розвитку всіх систем та її просторово-

об'єктних підсистем, з моменту виявлення відхилень фактичних значень техніко-

економічних показників від запланованих, фіксується не­обхідність прийняття

рішень. Безумовно, тут виникає не­обхідність методичного обгрунтування меж

кількісного відхи­лення показників, за підвищення яких уже втручається

уп­равлінський персонал, відповідного прийняття рішень, залучен­ня того чи

іншого рівня системної ієрархії.

Вирішення завдання виявлення ступеня досягнення кри­теріїв як за кінцевими,

так і за проміжними цілями розвитку сис­теми ускладнене динамічністю зміни

змісту цих цілей. На кожно­му наступному етапі (часовому періоді) розвитку

системи одна­кові з попередніми етапами кількісні результати

характеризува­тимуть неоднаковий ступінь досягнення критеріїв розвитку. Це

відповідно впливатиме на прийняття управлінського рішення.

Четвертий етап практично вирішує проблему виявлення си­туацій, що призвели до

відхилень фактичного розвитку суспільно­го виробництва від того, що

вимагається відповідно до завдань, що визначені поставленими цілями розвитку

суспільства. Пошук таких ситуацій, виявлення відхилень доцільно проводити

методом дедукції — від загального до часткового. Інакше кажучи, спочат­ку має

бути встановлено факт наявності відхилення в досягненні загальної цілі

розвитку системи кожного рівня — від найвищого до найнижчого: народне

господарство, галузь, підприємство.

Далі відхилення розчленовується за складовими. Тут вели­ке значення має

встановлення пріоритету відхилень, за якими не­обхідно оперативно прийняти

рішення, здійснити управлінський вплив. Розглядаючи склад кількісно-якісних

показників, що ха­рактеризують розвиток суспільного виробництва в умовах

га­лузі, її підприємств, напевно, пріоритет варто надати сукупності

показників та критеріїв, які дозволяють судити про виконання чи невиконання

замовлень споживачів (планів поставок відповідно до укладених договорів).

Лише на цій основі далі деталізують відхилення за причинами їх виникнення.

Наступним кроком активного пошуку причин відхилень ком­плексу розглянутих

підсистем управління, очевидно, є аналіз якості випущеної продукції чи

наданих послуг, те, наскільки вони

108

Менеджмент: теорія та практика відповідають державним, перспективним чи

світовим стандартам. І лише після цього доцільно розглядати відхилення та їх

причини з виконання планів з обсягу виробництва в номенклатурі продукції. В

економічній практиці традиційно було прийнято, на від­міну від наведеної,

зворотну послідовність розгляду результатів діяльності підприємств, об'єднань,

галузей; така послідовність існує й досі. Відповідно ухвалення рішення підлягає

цій послідо­вності, що в результаті не дозволяє забезпечити всій системі

уп­равління досягнення кінцевої цілі розвитку суспільства. Запропо­нована

послідовність аналізу відхилень та орієнтації прийняття рішень на досягнення

кінцевих народногосподарських резуль­татів дозволяє усунути зазначене

відхилення, недолік.

Окрім виявлення причин відхилень в одержанні кінцевих ре­зультатів з

підвищення добробуту та всебічного розвитку кожного члена суспільства,

виникає необхідність дослідження причин відхи­лень у досягненні умов їх

отримання — забезпечення безупинного росту та вдосконалення виробництва. Сюди

належать відхилення показників рівня використання трудових та матеріальних

ресурсів, виробничих потужностей та причини, що їх зумовили. За умови

кількісної обмеженості зазначених вихідних ресурсів безупинний ріст та

вдосконалення виробництва можливі лише на основі зни­ження їх витрат,

підвищення їх питомої віддачі. Відповідно уп­равлінські рішення орієнтуються

на досягнення цієї цілі.

Найважливішим завданням в процесі підготування рішень на основі виявлених

причин відхилень за всіма перерахованими результатами та вихідними умовами їх

отримання є розподіл ух­валення кожного рішення в часі та за рівнем системної

ієрархії. Ці питання досить специфічні та складні; їх буде розглянуто нижче.

На п'ятому рівні встановлюється, чи є випадковими чи за­кономірними причини,

що призвели до відхилень у розвитку, які тенденції їх зміни (вони згасають,

прогресують чи мають маятни­ковий характер). При цьому широко застосовують

математичні методи дослідження. Цей етап фактично визначає направленість

рішення, що приймається з кожного відхилення, пошук стандарт­них рішень та

вибір варіанта управлінського рішення.

Тут вирішується завдання класифікації управлінських ситу­ацій, причин, що їх

породили та викликали відхилення, які було розглянуто в попередньому етапі,

рівнів системної ієрархії, для яких характерні ці ситуації, та варіанти

управлінських рішень для кожної ситуації та кожного ієрархічного рівня. Слід

зазначити, що

109

О.А. Подсолонко

цей етап постійно розвивається. Класифікації управлінських ситу­ацій, причин,

що їх породжують, та варіантів управлінських рішень, що є властивими для

кожної ситуації, розробляються на ос­нові аналізу великих об'ємів інформації

про хід процесу розвитку суспільного виробництва, про фактичний зміст

основних етапів уп­равління цим розвитком. Такий аналіз проводять для

взаємо­пов'язаних систем різного рівня складності (наведених раніше

про­сторово-об'єктних підсистем). Зазначені класифікації доповнюють­ся та

оновлюються інформаційно відповідно до змісту розвитку суспільного

виробництва, що постійно змінюється, динаміки його цілей, природною для таких

умов появою диспропорцій, що поро­джують ситуацію та причини відхилень у

розвитку виробництва.

На шостому етапі на основі сформованої в попередніх п'яти етапах інформації

порівнюють фактичні ситуації, що призвели до відхилення від поставлених цілей

розвитку системи та її підсис­тем, з контрольними, стандартними ситуаціями.

Вивчають кількісні оцінки управлінських рішень за стандартними ситу­аціями,

розглядають варіанти цих рішень. Необхідна для цього інформація може бути

оформлена структурно-графічно або таб­лично. Безумовно, найперспективнішим є

вирішення цього за­вдання за допомогою сучасної обчислювальної техніки, еко-

номіко-математичних методів.

На цьому етапі аналізують, які наслідки мали ті чи інші варіанти ухвалених

рішень, виявляють, наскільки кількісно-якісні оцінки цих рішень відповідають

результатам їх реалізації за кожною порівнюваною ситуацією. Поряд з

підготуванням конкретних управлінських рішень з ситуацій, що аналізуються, та

причин, що їх породили, тут відбувається уточнення та онов­лення масивів

стандартних ситуацій та кількісно-якісних оцінок за ними, які

використовуються при ухваленні рішень.

На сьомому етапі, на відміну від п'ятого та шостого, де вирішувалося завдання

не лише з підготування управлінських рішень, потрібних у процесі оперативного

втручання до процесу розвитку суспільного виробництва, а й поточного та

перспектив­ного забезпечення системи прийняття рішень, здійснюється

опе­ративний вибір варіантів управлінських рішень.

Для кожної ситуації, за відхиленнями показників, що харак­теризують рівень

суспільного виробництва, ступінь досягнення критеріїв управління з кінцевих

та проміжних цілей, обґрунто­вується вибір того чи іншого варіанту

управлінського рішення.

110

Менеджмент: теорія та практика

При цьому перебирання варіантів для кожної ситуації відбу­вається в напрямку

послідовного дотримання таких умов:

- визначеність очікуваного впливу на кінцеві чи проміжні

результати розвитку;

- визначеність впливу на рівень використання вихідних ре­

сурсів та потужностей;

- конкретність осіб чи колективів — виконавців рішення,

що приймається.

Восьмий етап є логічним завершенням сьомого етапу. Тут безпосередньо

відбувається ухвалення управлінського рішення. Як було вже зазначено, ці

рішення можуть стосуватися як пози­тивних, так і негативних відхилень.

Рішення можуть мати найрізноманітніший характер, але всі вони впорядковуються

за­вдяки застосуванню використаного в дослідженні методу, який дозволив дати

взаємопов'язані класифікації підсистем уп­равління та управлінських рішень.

Разом з перерахованими в сьомому етапі умовами вибору варіантів рішення

безпосереднє прийняття рішень стосується практично обов'язкового відображення

його змісту та очікува­них дій у двох провідних методах управління —

плануванні та стимулюванні. Тут треба нагадати про їх провідну роль у системі

управління.

Якщо уважно розглядати суть управлінського рішення, його ухвалення, не можна

не звернути увагу на те, що воно прак­тично за будь-якою з ситуацій

втілюється в одному з видів пла­нів — оперативному (календарному), поточому

(техніко-еконо-мічному) чи перспективному. Інакше кажучи, ухвалення

уп­равлінського рішення направлене на коректування чи розроблен­ня якогось із

планів розвитку суспільного виробництва.

Враховуючи те, що зазначені управлінські рішення часто приймаються в умовах,

прийнятих до виконання поточних планів, що збалансовані за всіма видами

ресурсів, щоб їх зміни­ти, потрібне додаткове економічне стимулювання

виконавців ви­робничого процесу або посилення їх відповідальності за

забезпе­чення досягнення потрібних параметрів розвитку виробництва. Тому

управлінське рішення з одного боку оформлюється як нове планове завдання, а з

іншого — воно має характеризувати, яку міру заохочення чи відповідальності

нестиме виконавець цього процесу за його виконання чи невиконання. На цьому

самому етапі вирішуються питання необхідності вдосконалювання нор-

111

О.А. Подсолонко

мативної бази планування, методів планування, стимулювання, господарського

розрахунку та комерційних взаємовідносин.

На дев'ятому етапі ухвалені рішення закріплюють у від­повідних документах. Ці

документи носять директивний характер планових завдань, що затверджуються

керівником системи, а та­кож стимулююче-санкціональний характер господарських

дого­ворів. У них висвітлено перераховвані в сьомому етапі умови.

Десятий, завершальний етап процесу ухвалення рішень грає роль зворотного

зв'язку як у цьому процесі, так і в усій сис­темі управління. З одного боку,

тут здійснюється контроль вико­нання ухвалених рішень виконавцями процесів

суспільного ви­робництва, а з іншого — контролюється ступінь досягнення

проміжних та кінцевих цілей розвитку під впливом ухвалених рішень. Фактично

на цьому етапі перевіряють, наскільки кількісно-якісні оцінки рішень,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6