Рефераты Главная Начертательная геометрия Оккультизм и уфология Педагогика Полиграфия Политология Программированиекомпьютеры и кибернетика Производство и технологии Социальная работа Начертательная геометрия Не сортированные Таможенная система Теория государства и права Арбитражный процесс Реклама Нотариат Менеджмент Металлургия Минералогия Москвоведение |
Книга: Підручникухвалених з певних ситуацій, відповідають результатам їхнього впливу на розвиток суспільного виробництва. У випадку невідповідності та якщо відхилення тривають у ході розвитку об'єкта, процес підготування та ухвалення управлінського рішення повторюється з шостого етапу. Таким чином, ухвалення рішень у системі управління є важливим самостійним етапом. Забезпечення єдності етапів ухвалення рішення та решти етапів процесу управління розвитком суспільного виробництва потребує застосування типового підходу в дослідженні систем управління. Розроблення класифікації підсистем управління є основою класифікації управлінських рішень. Етапи процесу ухвалення управлінських рішень системно охоплюють усі етапи процесу управління та базуються на змісті класифікацій підсистем управління та ухвалених рішень. Найважливіші методи управління — планування та стимулювання, що опосередковано відбивають у системі управління суспільним виробництвом дію об'єктивних економічних законів, які забезпечують досягнення кінцевої мети розвитку суспільства, є також і основними методами реалізації ухвалюваних управлінських рішень. 2.1.4. Принципи управління виробництвом В економічній літературі при дослідженні проблем управління дуже поширене застосування основних принципів. Враховуючи те, що проблема ухвалення рішень є складовою части- 112
Me н е дж мент: те о ною, самостійним етапом процесу управління, доцільним є застосування цих принципів для розв'язання досліджуваної проблеми. Необхідно з позицій системного підходу сформулювати такі принципи управління, які б дозволили спрямувати систему управління будь-яким об'єктом суспільного виробництва на досягнення кінцевих цілей розвитку суспільства, на забезпечення системного взаємозв'язку всіх аспектів розвитку цих об'єктів та їх діяльності. Нижче представлено такі принципи управління виробництвом: 1. Спрямованість елементів системи на кінцевий результат усієї системи — співпадання цілей розвитку системи та всіх її підсистем. 2. Територіально-технологічна взаємодія всіх підсистем системи. 3. Єдність об'ємних, якісних та споживчих характеристик роз витку системи, — єдність локальних та кінцевих результатів діяльності та розвитку системи. 4. Мінімалізація витрат простих елементів процесу праці при одержанні кінцевих результатів. 5. Структурна єдність обробки інформації за функціями та ме тодами управління та адекватність методів управління суті процесів, які вони відбивають. 6. Динамічний взаємозв'язок результатів розвитку системи. 7. Наскільки управлінські рішення відповідають змісту функцій персоналу кожного ієрархічного рівня та суті керованих про цесів. 8. Повнота й достатність усіх видів забезпечення (кадрового, соціального, організаційно-економічного, інформаційно-алго ритмічного, технічного та технологічного, екологічного, мате матичного та юридичного) системи управління та її підсистем. Виконання першого принципу в умовах ринку дозволяє забезпечити сумірність різних сторін діяльності (розвитку) системи та її підсистем через єдиний критерій ефективності управління та набір стандартних техніко-економічних показників. Другий принцип дозволяє в узагальненому вигляді показати в системі управління взаємодію підрозділів на всіх етапах суспільного виробництва (всередині народного господарства, будь-якої його галузі, окремих підприємств та їхніх підрозділів). Тут відображається структура суспільного виробництва, його складові, враховується зазначена раніше ієрархічна структура 113 О.А. Подсолонко суспільства, територіально-галузеве формування та розвиток народного господарства. Дотримання третього принципу дає можливість забезпечити сумірність натуральних показників розвитку виробництва, якісних та споживчих характеристик продукції та підкорити одержання локальних результатів розвитку підсистем кінцевому результату розвитку системи. Врахування четвертого принципу дозволяє в умовах кількісно-якісної обмеженості вихідних ресурсів (простих елементів процесу праці) — трудових, матеріальних, фінансових, та виробничих потужностей забезпечити максимальний ріст ефек-.тивності виробництва при одержанні кінцевих результатів. П'ятий прнцип передбачає забезпечення: - систематизації інформації про стан розвитку суспільно го виробництва в усіх елементах за методами управління; - структурної єдності системи показників у всіх методах управління; залежності розміру фондів економічного стимулювання, зокрема матеріального та морального заохочення, від планових темпів розвитку системи, а також від рівня відносних кінцевих показників розвитку системи в народногосподарському та міжнародному розрізі. Шостий принцип дає можливість дослідження об'єкту управління не як статичного предмету, а як динамічної системи, що розвивається, в якій для кожного періоду розвитку властивий певний стан, а результати розвитку всіх періодів взаємопов'язані. Сьомий принцип — завершальний у системі управління, зокрема для етапу ухвалення рішень. Зовні цей принцип формулюється просто, але зміст його досить складний, здійснення бага-тоетапне. Тут треба відповідно до (наявної) ієрархії виробництва та властивого їй розподілу праці управлінського персоналу кожного рівня розкрити зміст функцій цього персоналу в усіх ланках кожного рівня, визначити склад необхідної для ухвалення рішень інформації, яка висвітлює зміст керованих процесів. Восьмий принцип підтверджує необхідність створення фундаменту системи управління, у структурі якого є всі види її забезпечення. Від того, наскільки повно представлено та розроблено кожне з перерахованих забезпечень, залежить завершеність розробок за всією системою управління, надійність її функціонування. 114 Менеджмент: теорія та практика Наступні методичні розробки базуються на умовах урахування змісту кожного з перерахованих принципів та їх взаємодії.! 2.1.5. Реалізація принципів управління ., в процесі ухвалення рішень Забезпечення спрямованості елементів системи на кінцевий результат При дотриманні першого принципу управління вирішується завдання забезпечення збігу цілей розвитку окремих підсистем та всієї системи. Окремі підприємства, об'єднання та галузі є підсистемами складнішої системи — народного господарства. Тому цілі розвитку систем нижчого рівня мають відповідати цілям розвитку ' загальної системи, до якої вони належать. Розглянута раніше цільова орієнтація управління дає уявлення про те, наскільки різноманітними є цілі розвитку народного господарства та його складових, про великий набір техніко-економічних показників, що дозволяють оцінити ступінь досягнення цих цілей. Разом з тим узагальнено досягнення кінцевої мети розвитку суспільного виробництва вимірюється за допомогою показника внутрішнього продукту (ВВП). Цей показник вимірює вартість кінцевої продукції, що її було вироблено за конкретний період на території країни. На основі цього показника порівнюють рівень розвитку країн світу з вироблення ВВП на душу населення (як правило — у доларах США). У ньому акумулюються та опосередковано проявляються рівень використання вихідних виробничих ресурсів, рівень досконалості техніки та технологій, якість продукції, що випускається, чи послуг. На рівні підприємств таким показником є товарна продукція. Вона має певні недоліки, про які було зазначено раніше. На її основі вираховується прибуток, що в умовах реальних підприємств дозволяє порівнювати кінцеві результати діяльності з витратами на їх отрамання. Чим вищим є прибуток окремих підприємств та організацій, тим більшим він буде в галузях, регіонах, у цілому по народному господарству. Ми свідомо пропускаємо всі елементи і складності формування прибутку як для рівня підприємств, так і для всього народного господарства, щоб це дослідження не втрачало цілеспрямованість. 115 О.А. Подсолонко На основі порівняння всіх сторін діяльності системи та її підсистем через прибуток забезпечується їхня спрямованість на кінцевий результат розвитку системи. Розглядаючи з кібернетичних позицій регіон, область, окреме підприємство як "чорну скриню" (див. рис. 6), не можна не помітити можливість розгляду на вході до цієї "скрині" типових елементів, що властиві будь-якому соціально-економічному та виробничому об'єкту: живої праці V, засобів праці (основних фондів) Сс та предметів праці (обігових коштів) С п Вихід зі "скрині" також є типізованим. Діяльність як конкретних підприємств, так і регіонів завжди можна представити у вигляді кінцевих або проміжних результатів, що мають певні об'ємні кількісні характеристики Р 0, їх якісний рівень Рк та рівень відповідності конкретним вимогам споживачів цієї продукції чи результатів Рп. Якщо абстрагуватися від технологічної суті процесів одержання зазначених результатів, можна зазначити, що сукупність вихідних елементів (F+ Сс + CJ дає можливість одержати сукупність кінцевих результатів (Р0 + Р к + PJ. Важливою умовою при цьому є забезпечення такого рівня використання вихідних елементів при досягненні необхідних для суспільства результатів, який би дозволив отримати максимальний прибуток у народному господарстві: (Р0 + РК + РП) - (V+ Сс + Q = m, m -> мах. Забезпечення територіально-технологічної взаємодії всіх підсистем при досягненні кінцевого результату розвитку системи Другий принцип управління потребує типізації підходу до структури процесу виробництва. Таку типізацію прийнято раніше в логістиці виробництва у структурі об'єкту управління. Запропонована графічна структура зображує п'ять послідовних етапів виробничо-технологічного процесу будь-якого підприємства та один етап допоміжного обслуговування виробництва, що присутнє в усіх попередніх етапах. Така структура характерна також для вищих технологічних рівнів — об'єднання, галузі. В цілому в народному господарстві аналогічний підхід також може бути взято за основу та застосовано для всіх територіальних підрозділів. 116 Менеджмент: теорія та практика Конкретний зміст кожного з етапів може істотно відрізня тися для різних рівнів суспільного виробництва. Щоб уникнути плутанини та для забезпечення єдності в системі управління на родним господарством у процесі взаємодії територіально-техно логічних підсистем при досягненні кінцевого результату виникає еобхідність розроблення класифікацій підрозділів, видів їхньої діяльності, складу продукції, яку вони випускають. В умовах об роблення інформації, яка використовується в управлінських рішеннях на ЕОМ, на базі таких класифікацій необхідно розроб ляти відповідні класифікатори. ,.А • В Забезпечення єдності об'ємних, якісних та споживчих характеристик розвитку системи Дотримання цього принципу в узагальненому вигляді направлене на порівняння всіх проміжних (локальних) результатів з кінцевими результатами розвитку. В даному випадку є ціль випуску такої проміжної продукції та одержання таких локальних результатів, які дозволятимуть одержати найвищі кінцеві результати. При цьому необхідно забезпечити єдність абсолютно різних характеристик розвитку керованої системи — об'ємних, якісних та споживчих. Але перш ніж вирішувати це завдання, треба дати визначення поняттю "забезпечення єдності характеристик розвитку системи". Тут ідеться про вимірювання кількісно- якісного значення кожної з перерахованих характеристик у показниках, що дозволяють порівняти їх між собою та з кінцевим результатом. Безумовно, вирішення такого завдання має базуватися на застосуванні специфічних показників для кожної з характеристик, всі вони в результаті мають бути приведені до єдиного показника у вартісному вираженні, наприклад товарної продукції. Показник прибутку в даному випадку не застосовується, так як ідеться не про порівняння з витратами вихідних ресурсів. За цією самою причиною тут не застосовується показник нормативної чистої продукції. На практиці саме так аналізують результати кількісно-якісного розвитку підприємств у вартісному вираженні (валова чи товарна продукція, обсяг реалізації). Сума цих локальних результатів дає можливість оцінити кінцеві результати розвитку системи, показати частку в загальному результаті кожної з його складових. 117 О.А. Подсолонко Мінімізування витрат простих елементів процесу праці при одержанні кінцевих результатів Цей принцип у методичному відношенні має охоплювати як безпосередньо процеси виробництва продукції на основі виявлення поточних та оперативних резервів поліпшення використання вихідних ресурсів, так і процеси технічної та технологічної підготовки виробництва. Технічна та технологічна підготовка є ч досить важливою, оскільки саме тут відбувається технічне вдосконалення виробництва. Обидва напрями, їхня результативність відображаються у прибутку підприємства. Питання управління рівне використанню вихідних елементів процесу праці доцільно розглядати як окремий напрям у проблемах науково-технічного прогресу за результатами його прояву. Оскільки додаткове залучення вихідних матеріальних ресурсів до народногосподарського обігу з кожним роком стає до- [~ рожчим, то в сучасних умовах посилюється актуальність1 мінімізації їх витрат. Вирішувати це завдання в регіоні доцільно за наведеними типовими етапами виробичо-технологічних процесів, порівнюючи рівень витрат вихідних ресурсів на кожному з цих етапів. Забезпечення структурної єдності обробки інформації з методів управління та адекватності методів управління і суті процесів, які вони відображають Цей принцип спрямовано на методологічний взаємозв'язок усіх етапів процесу управління та ухвалення рішень. В основі структурної єдності лежить уявлення про об'єкт управління як про систему, що характеризується зовнішніми па раметрами (вхідними — V, Сс, Сп та вихідними---- Р0, Рк, Р^) та чіткою внутрішньою структурою. Ці вихідні структурні елементи відображено в кожному з методів управління, починаючи з планування. Ще на стадії формування нормативного стану об'єкту, при плануванні його розвитку, передбачається така структура плану, яка враховує зазначені вихідні елементи. Далі в ході виробничого процесу облік його стану та контроль досягнення запланованого рівня розвитку проводяться також за всіма цими елементами. Причому при розгляді підприємства як об'єкта управління в якості елементів виробничо-технологічної структури 118 Менеджмент: теорія та практика виступають цехи та служби підприємства, а при розгляді окремих цехів — ділянки та агрегати. Облік елементів (V + Сс + CJ та ре-зультаіов праці (Р0 + Рк + -PJ ведеться не лише за виробничо-технологічними складовими, а й за бригадами виконавців процесу, навіть за окремими виконавцями. Саме тут зароджується основа підготовки рішень з управління станом вихідних елементів та результатів праці, коли в ході економічного аналізу виявляються відхилення фактичного рівня розвитку від нормативно-планового та причини цих відхилень. Госпрозрахункова оцінка всіх відхилень, приведення їх до "спільного знаменника" через прибуток підприємства завершують процес підготовки рішень. Тут оцінюється вплив діяльності підрозділу, їх робочих бригад та ланок на зміну прибутку підприємства за зазначеними складовими та елементами проти плану. Ухвалення рішень із зміни стану тих чи інших параметрів керованого процесу, пріоритет цих рішень залежать від значення, важливості підготовлених рішень з впливу на розмір прибутку підприємства чи його зміни та на рівень виконання договірних потреб. Ухвалені рішення охоплюють конкретні ланки виконавців виробничого процесу та проявляються, з одного боку, у розмірах фондів економічного стимулювання (матеріального та морального), а з іншого — у коректуванні (якщо є така необхідність) нормативів планового розвитку об'єкта. Отже, провідні економічні методи управління — планування та економічне стимулювання с завершальними у процесі підготовки та ухвалення управлінських рішень (див. рис. 12). Таким чином, структурна єдність інформації в різнорідних методах управління забезпечується на основі єдиного підходу до змісту зовнішніх параметрів, що характеризують об'єкт управління, та внутрішніх, що дозволяють виявити його виробничо-технологічну структуру. Адекватність методів управління суті процесів, які вони відображають, можна забезпечити відображенням в усіх розглянутих методах зазначених складових елементів шляхом їх порівняння через міру впливу відхилення кожного з елементів від плану на зміну прибутку підприємства у напрямку зведення до мінімуму розміру упущеного прибутку в процесі підготовки та ухвалення рішень. 119 О.А. Подсолонко Динамічний взаємозв'язок результатів розвитку системи Системи управління підприємствами, галузями, народним господарством країни розглядають у часі, в динаміці їхнього розвитку. Наведені раніше підсистеми фактично ввібрали в себе весь досвід розподілу в часі систем управління, окремих їх методів. Цілі та зміст управління в реальному масштабі часу, в оперативні періоди, в поточні та перспективні істотно відрізняються. Це саме стосується змісту залежно від періодів часу та окремих методів управління, наприклад, планування, економічного аналізу, стимулювання. У процесах підготовки та ухвалення рішень питання динамічного взаємозв'язку результатів розвитку системи проявляються практично в усіх методах управління. Ухвалення рішень у реальному масштабі часу в основному зводиться до ліквідування негативних відхилень у ході технологічних процесів. Разом з тим тут вирішується завдання підго-3 товки рішень про уникнення (недопущення) виявлених негатив-' них відхилень у наступні оперативні проміжки часу (технологічні цикли, робочі зміни, доби). Практично ухвалення рішень систе-й ми оперативного управління готується в процесі управління в ре-' альному масштабі часу. Більше того, саме на цьому етапі — ви- . явлення моментних, миттєвих відхилень ходу технологічного процесу від запланованих (нормативних, тих, що встановлені 1 ГОСТами) параметрів — здійснюється інформаційна підготовка управлінських рішень поточного та перспективного управління. В оперативному управлінні основним змістом рішень, що приймаються, є організація безперебійної роботи всіх виробничо-технологічних ланок у напрямку виконання поточних планових за-; вдань з оперативного випуску продукції у кількості, якості та асортименті відповідно до замовлень споживачів, а також із забезпечення заштановоного рівня використання (або найкращого, залежно від ситуації) вихідних ресурсів та виробничих потужностей з метою одержання підприємством можливого максимуму прибутку. Ухвалення рішень у поточному управлінні направлене на закріплення у планових завданнях рівня розвитку підприємства, • що базується на сучасних досягненнях науково-технічного прогресу, що відображаються в організації технологічних процесів, нормах використання виробничих потужностей, матеріальних та трудових ресурсів. Так само тут готуються та схвалюються рішен- 120 Менеджмент: теорія та практика ня з оцінки виконання поточних завдань, адекватності методів управління реальним процесам розвитку виробництва, тенденцій зміни рівня використання вихідних елементів та стану організації виробничих процесів, вимог споживачів до готової продукції. Рішення, ухвалені за цими оцінками, можуть охоплювати як поточні, так і перспективні періоди часу та втілюватися відповідно в річних чи перспективних планах розвитку підприємства. У перспективному управлінні основний зміст ухвалюваних рішень — вибір варіантів докорінного технічного переоснащення підприємства на період 5-10 років. Для досягнення збалансованості планів необхідно поряд із забезпеченням підприємств сировиною та матеріалами передбачати планомірне оновлення основних виробничих фондів, заміну їх активної частини, а при розподілі капітальних вкладень та інших ресурсів варто надавати пріоритет вирішенню саме цих проблем. Це відповідає об'єктивній закономірності систематичного оновлення та технічного переоснащення народного господарства відповідно до потреб людини, що постійно змінюються, розвитку науки й техніки, нових можливостей суспільного виробництва, що відкриваються при цьому. Відповідність управлінських рішень змісту функцій персоналу кожного ієрархічного рівня Поділ праці та ієрархія управління визначають структуру та зміст управлінських рішень на кожному рівні. При цьому можна виділити в ухвалюваних рішеннях те, що об'єднує зміст та структуру їх на всіх ієрархічних рівнях, та те, що є відмінним. (/"о + Рк + Рп) — 0 = m, m -> мах Спільною ознакою є єдність підходу до показників та критеріїв розвитку (V, С„ Сп, Р0з />к, Рп, m). На будь-якому з рівнів управління підприємством та його діяльністю вирішують завдання одержання результатів Р0, Рк, Рп при забезпеченні ефективного використання V, С„ Сп в напрямку забезпечення максимально можливого при цьому розміру m. Звичайно, на кожному рівні враховуватиметься специфіка цих показників, властива для кожного рівня, а, відповідно, ухвалення рішень спрямовуватиме колективи виконавців кожного рівня на досягнення запланованого (або еталонного) розміру цих показників. Відмінності кожного 121 О.А. Подсолонко рівня системної ієрархії для структури та змісту ухвалюваних рішень: по- перше, це просторово-об'єктне формування системи (для галузі та підприємств — виробничо-технологічне) та, по-друге, залежність функцій управління від періодів розвитку системи. Тут мають чітко виконуватися такі умови: - керівник кожного рівня ухвалює рішення з розвитку ке рованої ним системи, не підмінюючи керівників нижчого рівня в ухваленні рішень про розвиток систем, керованих ними; - керівники вищих рівнів ухвалюють рішення про пер спективу розвитку системи та підсистем, що її складають (пер спективне управління); - оперативне та поточне управління розвитком підсистем здійснює керівництво цих підсистем, а керівництво системою (вищий ієрархічний рівень) підключається лише для вирішення завдань узгодження розвитку підсистем на їхніх "входах" (V, Сс, С„) та "виходах" результатів (Р0, Рк , Ри). У цьому завданні є кілька специфічних моментів, які треба розглядати окремо при дослідженні питань спеціалізації функцій управлінського персоналу в системній ієрархії та відповідних відмінностей ухвалюваних рішень на кожному з ієрархічних рівнів. Ці відмінності треба враховувати також у посадових інструкціях для кожного рівня управління. Повнота і достатність усіх видів забезпечення системи управління та її підсистем Види забезпечення системи та її підсистем, зазначені у викладених вище принципах управління, являють собою своєрідний фундамент системи. В економічній літературі деякі з наведених видів забезпечення розглядають у складі методів управління нарівні з економічними методами. Разом з тим економічні методи більшість авторів відносить до функцій управління. "Функції управління" та "управлінські функції" — це тотожні поняття, що відносяться в першому випадку до системи управління, а в другому — до управлінського персоналу, вони охоплюють також методи (економічні) та формування чи використання усіх видів забезпечення системи управління. Кожний з видів забезпечення має власну яскраво виражену специфіку, є предметом самостійного дослідження; тому викладе- 122
Менеджмент: теорія мо коротко суть його змісту та спрямованість в управлінських рішеннях на досягнення кінцевої мети. Так, юридичне забезпечення відповідною службою, з одного боку, підтверджує правосильність функціонування кожної з підсистем наведеної класифікації, а з іншого — закріплює ухва--лення рішення у відповідних документах. Соціальне забезпечення системи управління та ухвалюваних у ній рішень включає в себе створення соціальної бази функціонування об'єкта управління (у вигляді певного рівня за-, безпечення працівників підприємства умовами для життя, праці, •> відпочинку), а в ухвалюваних рішеннях з розвитку підприємства * та його підрозділів передбачає подальше поліпшення соціальних} факторів (разом з екологічними заходами). Технічне та технологічне забезпечення представляє вихідну f технічну базу та рівень технологічної досконалості керованих; процесів, а також показує, як в ухвалюваних рішеннях висвітлю-, ються питання прискорення науково- технічного прогресу. І Структура цього виду забезпечення базується на прийнятих напрямках та формах реалізації заходів з науково-технічного прогресу. Так само сюди належить технічне забезпечення АСУП. Інформаційно-алгоритмічне забезпечення властиве автоматизованим системам управління та разом з тим має досить велике значення для процесів підготовки та ухвалення рішень. Таке забезпечення фактично вирішує проблему підготовки та видання на кожний ієрархічний рівень та в кожну ланку управління інформації, що є необхідною для реалізування функцій, властивих саме цій ланці. Маметатичне забезпечення з'явилося в умовах оснащення підприємств ЕОМ. На його основі реалізується підготовка управлінських рішень на ЕОМ. В умовах постійного ускладнення систем управління значення цього виду забезпечення для підготовки та ухвалення рішень зростає. Організаційно-економічне забезпечення фактично покликане вирішити проблему адекватності методів управління суті керованих процесів. Тут удосконалюються економічні методи управління, що пронизують весь процес підготовки та ухвалення рішень, методи організації виробництва та праці. Аналізуючи застосування в системі управління розглянутих видів забезпечення, можемо зробити висновок про те, що ухвалення рішень завершується практично необхідністю внесення змін до одного з видів забезпечення системи управління або її 123 О.А. Подсолонко підсистем на основі проходження через усі етапи підготовки та ухвалення рішень у всіх економічних методах управління. Таким чином, в основі методології ухвалення рішень у ієрархічних системах управління лежить розроблення принципів управління виробництвом. На базі врахування принципів розробляють методи системного взаємозв'язку процесів ухвалення рішень. В умовах аспектного підходу до проблем управління розроблені принципи дозволяють спрямувати систему управління суспільним виробництвом у регіоні (промисловим виробництвом— у галузі, об'єднанні, на підприємстві) на досягнення кінцевих результатів, забезпечити системний взаємозв'язок усіх підсистем системи управління. У якості показника, на основі якого порівнюються кінцеві результати діяльності будь-якої підсистеми з витратами на їх отримання та з кінцевими результатами всієї системи, виступає прибуток. Спрямованість на кінцевий результат розвитку всієї системи забезпечується за всіма локальними складовими виробничо-економічного процесу розвитку системи. Взаємодія територіально-технологічних підсистем при досягненні кінцевого результату розвитку системи забезпечується шляхом типізування складу технологічних підрозділів, видів діяльності, продукції, що випускається, та відповідних класифікаторів, які використовуються в системі автоматизованої обробки інформації в процесі підготування управлінських рішень. Ухвалення управлінських рішень охоплює конкретні вироб-ничо-технологічні ланки, безпосередніх виконавців процесу виробництва за результатами (обсяг, якість, споживчі характеристики) чи вихідними елементами процесу праці (жива праця, предмети та засоби праці) та проявляється через систему економічного стимулювання у плануванні та розвитку об'єкту управління. Яж правило, ці рішення в основному проявляються в одному з видів забезпечення, що складають фундамент системи управління: юридичному, кадровому, соціальному, технічному та технологічному, екологічному, інформаційно-алгоритмічному, математичному, організаційно-економічному. 124 Менеджмент: теорія та практика 2.1.6. Спеціалізація управлінських рішень у системній ієрархії управління виробництвом Методичні основи спеціалізації рішень Розглядаючи об'єкт управління як систему, можна умовно виділити три ієрархічних рівні управління: найвищий, середній та найнижчий (рис. 26). Структурно-графічна модель підприємства як об'єкта управління, яку ми використовуємо цього разу, являє собою досить відому в системах управління виробництвом модель. Тут в основі моделі об'єкта лежить виробничо- технологічна структура підприємства, яка пронизує весь об'єкт, що розглядається з кібернетичних позицій як "чорна скриня", на вході до неї — вихідні ресурси, на виході — результати діяльності підприємства. Кожний з рівнів управління такою системою (абстрагуємось від конкретного набору цехів та служб підприємства) вирішує власні завдання. Так, на найнижчому рівні керівники цехів та служб підприємства забезпечують безперебійну роботу своїх підрозділів з досягнення запланованих результатів виробництва та рівня використання вихідних елементів процесу виробництва при оперативному та поточному плануванні. Середній рівень управління на підприємстві забезпечує узгодження діяльності всіх цехів та служб у часі за обсягами, якістю та споживчими характеристиками в напрямку отримання кінцевих виробничих результатів для підприємства та максимуму прибутку при цьому. Найвищий рівень вирішує завдання подальшого розвитку об'єкта, вдосконалення на перспективу технологічних процесів з урахуванням підвищення вимог споживачів до продукції, що випускається, та на цій основі — до складу та якості вихідних елементів виробництва. Специфічною особливістю процесів підготовки управлінських рішень для персоналу кожного з перерахованих ієрархічних рівнів є інформаційна єдність вихідних даних про хід виробничо-економічних процесів, а також, що найголовніше, єдність виробничо-технологічних ланок, де безпосередньо здійснюються процеси виробництва та реалізації продукції. Ця особливість спрощує здійснення спеціалізації управлінських рішень для будь-якого 125 Рис. 26. Структурно-графічна модель об'єкта управління: By — найвищий рівень, Су — середній рівень, Яу — найнижчий рівень з зазначених рівнів. На основі інформаційної єдності створюються умови раціонального використання інформаційної бази підготовки та ухвалення рішень як складових частин всієї системи управління, а також з'являється можливість підкорити цілі розвитку всіх нижчих проміжних, підсобних та допоміжних виробництв кінцевим цілям розвитку системи. На цій самій основі та відповідно до змісту основних етапів процесу ухвалення управлінських рішень можна вирішити завдання спеціалізації рішень шляхом створення класифікації управлінських ситуацій та рішень, що за ними приймаються, на кожному рівні системної ієрархії. Фактично така робота спрямована на вдосконалення функцій управлінського персоналу, на вирішення завдання стандартизації ухвалюваних рішень. Саме в цьому напрямку доцільно здійснювати спеціаліза цію управлінських рішень у системній ієрархії управління вироб ництвом. , •• ____ - j. Аналіз (наявної) спеціалізації функцій та рішень в управлінні Наведена узагальнена спеціалізація рівнів управління на вирішенні завдань та спеціалізація ухвалюваних рішень, що відповідає цим завданням, на практиці майже не витримуються. Фактично керівники вищого рівня управління на підприємстві, а часто навіть у галузі, регіоні більшу частину свого часу займаються оперативними, поточними завданнями, й тому на перспективні проблеми розвитку системи в них майже не залишається часу. Аналіз витоків такого стану дозволив виявити основні причини та найголовніші наслідки такої організації роботи керівників вищої ланки управління. Однією з причин була відсутність належної гнучкості у традиційній системі планування, відсутність передбачуваних у господарському механізмі резервів для маневрування у випадку непередбачених змін у постачанні, освоєнні капітальних вкладень та виробничих потужностей, у вимогах до готової продукції і т.п. Все це в свій час призвело до надмірної централізації системи управління та посилення частки оперативного управління у загальній динамічній структурі системи. В результаті керівники найбільших об'єднань, що включають десятки промислових підприємств, мають сотню агрегатів та установок, сотні тисяч працівників, майже щоденно займаються розглядом фактів та причин виходу з ладу та тимчасової зупинки того чи іншого агрегату на тому чи іншому підприємстві об'єднання. До процесу усунення причин, що породили таку ситуацію (зупинка агрегатів, зрив завдань плану виробництва та реалізації продукції), залучається майже весь керівний персонал об'єднання та підприємства, на якому відбулося порушення оперативного плану чи графіка роботи. Приблизно так само це виглядає й на рівні регіонального управління, де або перший керівник, або (це відбувається частіше) один з його заступників щоденно вирішує аналогічні завдання за своїм регіоном (район, місто, область). Оскільки систему господарювання побудовано на умовах дотримання принципу максимально можливих взаємозв'язку та збалансованості, зриви виробництва в одній галузі ланцюгове приводили керівників багатьох галузей та регіонів до необхідності займатися оперативним управлінням. У зв'язку з безупинним кількісним ростом суспільного виробництва, ускладненням економічних відносин у ньому кількість неузгоджень у системі управління має тенденцію зростання. Відповідно зростає зайнятість персоналу вищих О.А. Подсолонко ієрархічних рівнів оперативним управлінням. У таких ситуаціях керівники галузей позбавлені можливості працювати над пошуком перспективних шляхів розвитку галузі. В них немає часу на те, щоби цілеспрямовано керувати перспективними розробками з удосконалення технологічних процесів, методів управління розвитком виробництва проблемами на "стику" галузей народного господарства. В результаті керовані ними ланки, науково-дослідні та проектно-конструкторські організації так само орієнтуються на миттєві дослідження, що мають давати оперативні результати, в кращому випадку — наступного року. За таких умов нижчий рівень у системній ієрархії галузі — керівники підприємств, що представляють одночасно вищий рівень управління підприємством, так само змушені вирішувати не перспективні завдання, що випливають з наведеної узагальненої спеціалізації, а займатися оперативними та поточними роботами. В такій ситуації найважливішим виходом є подальше по-тлиблення спеціалізації функцій управлінського персоналу та '' максимальна стандартизація управлінських рішень. Стандартизація управлінських рішень як відображення спеціалізації функцій управлінського персоналу J : ' і \ Досвід ухвалення рішень на різних ієрархічних рівнях систе- " ми управління свідчить, що висновки про провідну роль методів планування та |
|
